Економічне життя України у складі Речі Посполитої (друга половина XVI-перша половина XVII ст.) - История - Каталог рефератов - Рефераты на отлично
Суббота, 10.12.2016
Рефераты на отлично
Меню сайта
Категории рефератов
Аудит
Банковское дело
БЖД
Биология
Бухгалтерский учет
Военная кафедра
География
Государственное управление
Иностранные языки
История
Информатика
Культура
Литература
Логика
Маркетинг
Музыка
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религия
Социология
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Наш опрос
На какую тематику рефератов нужно побольше
Всего ответов: 599

Главная » Статьи » История

Економічне життя України у складі Речі Посполитої (друга половина XVI-перша половина XVII ст.)
На економічний розвиток України XVI— першої половини XVII ст. визначальний вплив справила зміна економічної ситуації в Європі. На XVI ст. виробничі можливості країн Центральної та Південної Європи були суттєво підірвані. Зникли великі масиви лісів, сільське господарство житниці Європи Іспанії занепало. Одночасно з відкриттям Америки й морського шляху в Індію небувале зростає попит на сільськогосподарську та промислову продукцію. Втягуючися в торгівлю із Західною Європою, шляхта проявляла щодалі більшу зацікавленість у багатих українських землях. Найбільші можливості для розвитку товарного господарства мали магнати. Щоб поширити фільваркову систему й збільшити продуктивність панських господарств, у 1557 р. була проведена аграрна реформа, відома під назвою “Устава на волоки”. Спеціально призначені ревізори переміряли землі й поділили їх на так звані волоки, ділянки землі розміром 16—21 га. Під фільварок відводилися кращі землі й в одному місці. Селянам виділялися три смуги на різних полях; передбачалося ведення трипільної системи господарювання. Володільник волоки мав відробити два дні на тиждень у фільварку, платити щорічно грошовий чинш у розмірі 12 грошів, давати данину продуктами не менш як на 18 грошів. За селянами залишалися також “мостова”, “візницька”, “сторожова” та інші повинності.
За своїми соціально-економічними наслідками “Устава на волоки” мала двоїсте значення. Вона остаточно ліквідовувала залишки прав власності вільних селян на землю і перетворювала їх на володільників панських наділів. Запровадження панщини зв'язувало ініціативу та підприємливість працівника, вело до занепаду селянського господарства. В той же час використання праці залежного селянина, забезпеченого тягловою силою й сільськогосподарським реманентом, супроводжувалося піднесенням фільваркового господарства. Помірна панщина й фільварок перетворили Україну в другій половині XVI ст. на годувальницю всієї Європи. Якщо спочатку фільварки існували переважно в Галичині, Волині та Поділлі, то після Люблінської унії поширилися на Подніпров'я. Лани заколосилися хлібами, поля наповнилися кіньми, волами, коровами, стави й озера — рибою, а ліси — стукотом сокир і голосами людей. У небі час від часу з'являлися клуби диму від спалюваних на поташ і дьоготь дерев. Залежно від розміру фільварків окремі шляхтичі в різні роки збирали від трьох до 50 тис. пудів зерна. В 1615 р. лише з Костянтинівського й Степанського ключів спадкоємців Острозьких надійшло 300 тис. пудів пшениці, жита, ячменю, вівса, гречки, проса й гороху. Успіхи в зерновому землеробстві сприяли розвитку тваринництва. Магнату Ружинському лише в с. Вчорайшому на Київщині в 1609 р. належало щонайменше 100 дійних корів, 60 ялівок, 40 волів, 300 овець, 250 свиней, 500 вуликів. Приблизно таку саму структуру мало тваринництво й інших магнатів та шляхти.
Складову частину панського господарства становили промисли. Досить активно велося видобування поташу в магнатських і шляхетських лісах Волині, Житомирщини, Київщини та Чернігівщини. Протягом другої половини XVI — першої половини XVII ст. у різний час діяло 140 поташних буд, які істотно знищили лісові масиви. Магнати й шляхта засновували чимало рудень, особливо в поліських районах Волині, Житомирщини, Київщини та Чернігівщини. Ручна праця при виготовленні заліза почала витіснятися водяним колесом. У першій половині XVII ст. на Правобережному Подніпров'ї та Лівобережжі активізувалося виробництво селітри. На Прикарпатті досить вигідним, а відповідно й поширеним стає добування солі, яке провадилося більш як на 358 соляних варницях. Майже в кожному панському господарстві на берегах річок чи потоків стояли водяні млини на одне, а то й на одинадцять водяних коліс. Тут мололося зерно, виготовлялися крупи, валялось сукно тощо.
Найважливішою рисою промислів XVI—першої половини XVII ст. стало зародження в середині них мануфактурного способу виробництва — попередника великої машинної індустрії. Як і західноєвропейські, українські мануфактури характеризувалися об'єднанням робітників для виробництва товарів, пануванням ручної праці, її розподілом на окремі виробничі процеси. Робоча сила могла бути як залежною, так і вільнонайманою. Почалося вкладання торгового капіталу у виробництво, внаслідок чого активізувалося первісне нагромадження. Все це разом узяте знаменувало перші кроки генезису капіталізму на українських землях.
Поряд з промислами в сільській місцевості розвивалося й ремісництво. Дедалі більше сільських майстрів займалися переважно ремеслом, не поєднуючи його з веденням сільського господарства. Окремі села (Дубечне на Волині, Високе на Перемишльщині та ін.) перетворювалися на спеціалізовані ремісничі центри по виготовленню тих чи інших товарів.
Однак основна маса ремісничої продукції вироблялася у містах. До кінця XV ст. вони розвивалися повільно. Всього на той час налічувалося не більше 35 міських поселень, більшість з яких виникла ще в давньоруський період. У XVI — першій половині XVII ст. з'явилися Брусилів (1574), Чигирин (1589), Кременчук (1590), Крилів (1616) та десятки інших міст. Тільки в одному Волинському воєводстві їхня кількість зросла з 68 до 114. Найбільше міст і містечок стояло в Київському та Брацлавському воєводствах, однією з причин чого була гостра необхідність захисту регіонів системою міських укріплень. Найбільшими містами стали Львів (15—18 тис. жителів), Київ (15), Меджибіж (12), Віла Церква (10,7). В більшості ж міст і містечок проживало по 2-3 тис. чол. За своїм юридичним статусом вони поділялися на королівські, приватновласницькі і а церковні. Але дедалі більше міст виборювали самоврядування на основі магдебурзького права й ставали незалежними від феодалів. Окремі квартали або угіддя королівських міст спеціальним указом короля передавалися під (Орисдикцію власників і в цьому випадку називалися юридиками. Ремісники, купці та селяни “юридик” не підлягали компетенції міського самоврядування й сплачувала податки та виконували різні повинності на користь їхніх власників.
Найбільшого поширення в містах набули ремісничі спеціальності пекарів, м'ясників, різьбярів, пивоварів, медоварів, ткачів, кравців, чинбарів, ковалів, кушнірів тощо. Для утвердження монополії на виготовлення тих чи інших товарів, захисту корпоративних інтересів, регламентування виробництва й збуту продукції дедалі більше ремісників об'єднувалися в цехи. Наприкінці XV—на початку XVI ст. вони з'явилися в містах Волині та Київщини, а пізніше б на Лівобережжі. У Львові, Луцьку та Києві діяло по 15— ЗО цехів у кожному. З розвитком промислів і ремесла збільшувалася й кількість товарної продукції.
Фільваркове господарство на кріпосній праці й елементи мануфактурного виробництва прискорили економічний розвиток України. Частина одержаної продукції йшла як на внутрішній, так і на зовнішній ринок. Магнати й шляхта вивозили свої товари переважно до Західної Європи, де вони коштували значно дорожче. Крім власної продукції, шляхта торгувала також товарами своїх підданих, скупленими в них за безцінь. Головну статтю українського експорту в Західну Європу становив хліб. Його кількість увесь час зростала. В середині XVI ст. вона становила 17, у другій половині — 78, а в першій половині XVII ст.— до 84 тис. лаштів (лашт—приблизно 2 т). Влітку шляхами до Гданська брели нескінченні стада волів і коней. Протягом червня—липня 1534 р. тільки через Городок пройшло 4 тис. волів з найближчих українських земель. Найбільшими експортерами українського скоту стали магнати. Лише Олександр Конєцпольський у 1644 р. відправив до Ярославля 500 волів з Корсуньщини, а Суходольський в 1646 р.—220 голів з Житомирщини. До Європи вивозилося багато ван-чосу — дубових колод і клепок, а також поташу, дьогтю, смоли тощо. В окремі роки експортувалось до 2 тис. лаштів кожного із цих товарів. Про загальне захоплення шляхти торгівлею на шкоду лицарству з жалем писав один з польських публіцистів того періоду: “Тепер у нас нема вояків, зате є корчмарі, гендлярі й посередники... Найбільшим подвигом у нас вважається знати дорогу, якою женуть биків з маєтку до Гданська, бо всі заможніші торгують...”.
Найбільші вигоди від торгівлі природними багатствами України мали польські магнати й шляхта. Хижацька експлуатація природних надр виснажувала землі й робила їх малопродуктивними. Ліси значною мірою були вже винищені в Галичині та Волині, і шляхта добиралася до лісових масивів Лівобережної України. Одержувані кошти йшли переважно на розкішне життя панства, частково вкладались в економіку Литви й Польщі, а Україна дедалі більше перетворювалася на сировинний придаток європейських країн. За рахунок українського народу зміцнювалися інонаціональні феодали, а національні поступово відсувалися від основних джерел збагачення.

Категория: История | Добавил: goodref (27.05.2008)
Просмотров: 362 | Рейтинг: 0.0/0 |

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта

Статистика



Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляется системой uCoz