НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР ВЕСНЯНОГО ЦИКЛУ - Литература - Каталог рефератов - Рефераты на отлично
Понедельник, 05.12.2016
Рефераты на отлично
Меню сайта
Категории рефератов
Аудит
Банковское дело
БЖД
Биология
Бухгалтерский учет
Военная кафедра
География
Государственное управление
Иностранные языки
История
Информатика
Культура
Литература
Логика
Маркетинг
Музыка
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религия
Социология
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Наш опрос
На какую тематику рефератов нужно побольше
Всего ответов: 599

Главная » Статьи » Литература

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР ВЕСНЯНОГО ЦИКЛУ
Народний календар — це дуже старий, тисячолітній до¬кумент життя і культури українського народу, його далеких пращурів з передхристиянських часів. Протягом віків Ка¬лендар утворювався, доповнювався, наверствовувався, а в деякій своїй частині й перейшов у забуття. З прийняттям християнства Н. К. злився з Юліянським календарем, з хри¬стиянськими святами, але свій глибокий зміст зберіг до на¬шого часу, і просякнутий цілком раннім світоглядом культу покійників та анімістичним.
Народний календар — це цінний документ первісної культури, на жаль, ми не маємо певних джерел, як саме він ,,виглядав" у ранніх віках нашої праісторії та історії. Як вид¬но, наші прапрадіди мали свій власний календар, знали до¬кладно час зміни порів року; без метереологів наперед зна¬ли, яка буде погода, яке літо, яка зима, чи достатньо буде до¬щу, снігу, чи гаряче буде літо, чи великі будуть зимові завої та морози. Ті досліди та предрікання прапрадідів здебільшо¬го були вдалі, справджувались.
Аналізуючи Народний календар, ми сміливо можемо ска¬зати, що це відображення СОНЯШНОГО сільсько-господар¬ського РІЧНОГО ЦИКЛУ чи кола; друге, в Народньому кален¬дарі відведено почесне місце пошані покійників; віддзерка¬лена віра в сонце, явища природи, в магічні дії слова й рухів. Крім цього, в Народньому календарі чітко подається дохри¬стиянська віра, вірування, доброзичливі застереження, пора¬ди, здогади, чаклування, пророкування, угадування, попере¬дження та моральні повчання. У цім народнім документі по¬дана психологія нашого народу, його доброта, розум, му¬дрість, дотепність та глибока спостережливість явищ приро¬ди. В дуже мудрих та дотепних поетичних висловах повча¬ється — і коли сіяти, і коли збирати, і як саме домогтися ба¬гатого врожаю; і як зберігти здоров'я, як домогтися достат¬ків у господарстві. Пригадаймо стареньких бабусь, які без надуми визна¬чали фази місяця, початок літа, зими; точно визначали ці не¬письменні бабусі — й коли починаються м'ясниці, коли кін¬чаються, коли починається Великий, Петрівчаний чи Спасівчаний піст, коли Пилипівка; коли Великдень, Зелені свята тощо.
Цілком неписьменні столітні бабусі та дідусі дуже часто правдиво предрікали й урожай тої чи іншої культури, хліб¬ної, а чи городньої, предрікали річну погоду. „Сонце захо¬дить за хмари — буде завтра дощ". Червоні хмари при за¬ході сонця — буде наступний вітряний день; хмарні кола нав¬коло місяця — вітер, а взимку — мороз. „Кішка спить кала¬чем, а чи вилазить на піч — буде зимно; свині носять барліг у хлів — буде зимно; ластівки літають над самою землею — буде дощ. І до останнього часу, до першої чверті XX ст. ба¬бусі мали свій власний календар. Але перейдемо безпосе¬редньо до цього документу віків.



ЗАКЛИК ВЕСНИ — ЗУСТРІЧ ВЕСНИ

Весняні обряди самі ріжноманітні, багаті змістом, глибокі своїм значенням, але й найбільше потерпіли вони від духовенства та адміністрації, як звичаї “поганські”. Багато тих чудесних знищено протягом віків, багато заборонено й забуто, чимало наверствовано й змінено, чимало дійшло й до нас, злилися вони з християнськими святами й прийняли назви християнських свят.
... „Властиво ж весняний період розпочинався з появою перших птахів, з початком березня ст. ст. і кінчався при¬близно Благовіщенням. В ряді всяких асоціацій, підда¬них назвами церковних свят, сей період відкривається святом „обрітення глави Івана Христителя", 24 лютого ст. ст., яке в народній етимології стало святом „обер¬нення", „оборотення". В сей день чоловік до жінки обер¬тається, і птахи обертаються з вирію, до нас головами, збираються летіти до нас". „Діти від хліба, а птахи до гнізд".
Після довгої, холодної, сумної та нудної зими, коли пе¬ред очима людини, лише біла пелена, якою вкриті гори, доли, ліси й луки; коли скована земля морозами; ріки, озера й ста¬ви — застигли під товстим льодяним покровом; коли стоять голі ліси та сади й лише буйні вітри завивають та витанцьо¬вує завірюха-заметіль, — знудились люди, особливо діти. Всі мрії, надії, жадання й почуття — звернені в бік весни, тепла й сонця.
Ще з грудня, як тільки сонце починає пригрівати силь¬ніше, як день збільшується, а ніч усе меншає — більше й більше посилюються емоції людини ранньої культури.
Селянин нетерпляче жде весну з свого погляду — найкращого й учасного виконання сезонових господарських ро¬біт, бо „весняний день — годує зимовий місяць". А ці важ¬кі господарські роботи разом з виконанням певних ритуалів-звичаїв, танців та співів і були в ту давнину релігійним святом:
... „В народній свідомості свято й робота, праця й гри¬ще, .господарський акт і танець-спів не відокремлені. Свято в народній релігії разом із тим є робота, грище й праця сполучені. Грище стоїть завжди в прямому зв'язку з життєвою практикою, з с.-г. виробництвом;
воно має завжди практично-утилітарну мету, і, навпаки, праця має понадутилітарну, в найглибших коріннях мітологічну мету. Звідси відповідно до невідокремлености „свята-роботи", „грища-праці", при виконанні кожної роботи (напр., сіяння, жнив) культові й гральні, пісенно-танцювальні й святкові моменти безпосередньо пов'язуються з виконуваною роботою; праця супроводиться піснями, танцями, виступами маскованих".
Молодь жде весни-радості, надії одруження, парування та виладовування молодечої енергії; діти стужились узимку — мріють про луки, поля — простір волі, про скорий прихід весни, тепла, радости; старенькі дідусі-бабусі обмежують свої мрії — вийти на призьбу й погрітися на сонечку.
В уявленні селянина весна — це польова, лісова, го¬родня, лугова праця-романтика. Привітне, ніжно-ласкаюче сонце, пестливий легень-вітерець, ріжнобарвна квітчаста зем¬ля, веселий пташиний спів, шум жуків, вибуяле життя нав¬коло — все це надії на краще: на урожай, на приплід худіб¬ки, на збільшення родини, на гарний збір-укос сіна... А дух весняної землі вселяє в душу селянина спокій, любов, надію, бажання, радість і творче надхнення до праці. Краса вес¬ни, чарівні ранки, животворче тепло сонця — все це прига¬дує селянину його молодість, надає силу, породжує надхнен¬ня на працю, бадьорить.

Зустріч весни

Перший важливий період весняної пори людини первісної культури — це заклик весни, а другий, не менш важливий — зустріч весни. Селяни вірили, що весну мусять зустріти в цілковитій готовності господарства (при¬готовленими до весняних робіт), бо тоді весна відчує і зро¬зуміє, чого саме хоче селянин від неї, яких саме дарів жа¬дає. І коли в господарстві підготовлено в'се, то й успіх буде добрий. Тому селянин пильно стежить за „поверненням до весни" сонечка. Сніжок усе більше й більше починає тану¬ти; день усе довшає, сонечко сильніше й сильніше щодень пригріває — весна йде! Вже вдень і струмки журчать, сніг стає пухкий (рихлий); все більш й більш сопляки звисають з солом'яних стріх, а з них вода капає... І господар усе рід¬ше та рідше перебуває в хаті: він поспішає зустріти весну в повній готовності. Вивозить гній на поле з обор, хлівів та стаєнь; ладнає воза, плуга, борони, рало, граблі, кіся, граб¬ки, сапи, лопати; готує насіння і все потрібне для весняних робіт. Готують і хату до зустрічі весни: білять, виносять з ха¬ти верстат, на якому взимку виробляли полотна, рядна, руш¬ники, плахти, пояси, крайки, сукна тощо. Все вже виконано, все вже зроблено за зиму... Виносять господині й свої ку¬желі-куделі.
З особливою радістю ждуть перемоги весни-літа над зи¬мою. Врешті приходить Стрітення, що в давнину носи¬ло назву ГРОМНИЦЯ. На Стрітення „стара баба зима зустрічається вперше з красунею весною".

ЗЕЛЕНА СУБОТА, (КЛЕЧАЛЬНА СУБОТА)

"Назриваю зілля — вибуялих трав,
Лепехи нарвати — побіжу на став.
Замаюю хату ...............................
Ніченька-черничка до нас завіта."
(З поезії Ф-го)

З передхристиянських часів у нас зберігся такий образ ЗЕЛЕНОЇ або КЛЕЧАЛЬНОЇ СУБОТИ.
Початок ЗЕЛЕНИХ СВЯТ тепер вважається Зелена Су¬бота. Колись цей день був окремим святом.
Уся родина бере участь у готуванні до ЗЕЛЕНИХ СВЯТ, а саме: господиня (мати-дружина) та доньки, коли такі є, миють уранці лавки, стіл, піл, підмащують стіни (хата по¬білена раніш), „підводять" червоною глинкою челюсті, при¬пічок та навколо долівку. Саму долівку змащують зеленою, жовтою або червонуватою глинкою, прибирають піч, ко¬мин. Потім розвішують на кілках по стінах рушники, „за¬кладають" рушники за образами, чистим рядном застеля¬ється піл, та чистою скатертю стіл. Далі господиня пече книші, пиріжки та варить традиційні сім страв. Це готуван¬ня семи традиційних страв зберіглося лише в окремих мі¬сцевостях України, зокрема на Волині та на Рівенідині. (За¬писки Рівенського повіту, Мат. XV, стор. 71).
.. .„В Записках з Рівенського повіту заховалась ін¬тересна пам'ять про ритуальну трапезу з семи страв у су¬боту під Зелені Свята, на честь „дідів", померших пред¬ків" (Істор. Укр. Літ. Мих. Грушевський, зноска на стор. 186, т. 1-й).
До Зеленосвятських традиційних страв і печив належа¬ли, у більшості, такі: 1) Капусняк чи біґос (це пізніше); 2) Печеня; 3) Холодець; 4) Запечений макарон з яйцями, чи вареники або налисники (тонкі блини з гречаної муки, розчинені на молоці й яйцях, перешаровані сиром з яйця¬ми, залиті сметаною й запечені); 5) Каша з молоком, лок¬шина, чи гречана каша з курячою юшкою; 6) Пиріжки з си¬ром; 7) Колово — густо зварена каша з пшениці чи інша з медом.
Першою стравою подавалось колово (наче кутя, лише без маку) з медом та сушеними ягідьми — черешнями, виш¬нями чи сливами. Хліб випікався — книші з "душами".
У цей час дівчата йдуть у свої „городчики", цебто кві¬тники, але не перед хатою. У Зелену Суботу обов'язково треба підсапувати та виполоти бур'ян з квітів, а коли нема довго дощу — підлити — навести добрий лад. Ця робота дів¬чат у „городчику" виконується з особливою любов'ю, так би мовити, „з благословіння матері", бо дівчата йдуть до цієї роботи лише тоді, коли скаже мати. На початку цієї ро¬боти проказується молитва, а потім йде спів до веснянок, еротичних пісень, пісень розлуки доньки з родиною.
Дуже часто збираються дівчата у цей день з близьких хат і з урочистістю, співами, по черзі наводять лад у „город¬чиках".
Які ж квіти шанувалися у стародавні часи? Чому й що вони визначали?
Відомо з дослідження, з розмов із старими бабусями та з пісень, — такі квіти шанувалися в Русі-Україні в давнину:
1. Любисток — символ любови, злагоди;
2. Кудрявці — символ хлоп'ячої молодечої вдачі та здоров'я;
3. Ласкавці — символ дружби, зближення, згідливо-сти:
4. Васильки — символ хлоп'ячої краси й доброти;
5. Рожі-троянди — символ дівочої краси, чистоти й любови;
6. Маточник — символ доброзичливости, достатку, ро¬їння бджіл;
7. Калина — образ вірности, невинности; в розлуці — туги (розлуки);
8. Татарзілля — лепеха — чарівне, відганяє духи, ру¬салок, злиднів, потерчат;
9. Полин — оберігає від відьом і дідьків:
10. Лілея — дівоча краса;
11. Ясьмір (жасміії) — образ радости, весни:
12. Шальвія — образ туги.

ЗЕЛЕНІ СВЯТА

Усі дні ЗЕЛЕНИХ СВЯТ — РУСАЛЬНОГО ТИЖНЯ бу¬ли розподілені на окремі святкування. ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ взагалі була присвячена пам'яті всіх покійників роду. Було вірування, що на Зелені Свята виходять із землі мерці удруге на світ, саме тоді, коли квітує жито. Ті мерці ходять серед нив, другі перебувають у воді, а треті в лісі на деревах. Ті, що пе¬ребувають серед нив, оббивають квіт та ламають жито, чого саме боялися пращури, щоб не пошкодило це врожаю. Ті, які перебувають у воді — затягають у воду хлопців чи дів¬чат і топлять, а ті, які — серед нив — залоскотують дівчат чи хлопців. Перші то були РУСАЛКИ, а другі потерчата та річкові мавки-дріяди, а лісові — добрі душі-лада.
Тут є чимало неясностей. Академік М. Грушеївський так пояснює це:
.. .„Від назви свята сі мерці, які ходять тоді, лякають або затягають до себе живих, одержали назву „РУСАЛОК", при чім, як у наших „дідьках", тут помішались поняття душ померлих, нехрищених дітей з водяними й пільними німфа¬ми, духами збіжжя, і назва русалок і мавок (від навь — мер-лець) перейшла на сі образи" (М. Грушевський, „Історія Української Літератури", том 1-ий, стор. 185--186).
ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ. У цей день, уранці, одружені жінки та чоловіки, незалежно від віку, брали з собою гктво та їжу й ішли на місце поховання родичів та рідних. Це поминан¬ня-святкування складалося з трьох частин:
Насамперед на гробах чи курганах, а раніш на похорон¬них полях, розкладалися їжа та питво. Жінки спочатку ,,роз¬мовляли з покійниками" — приказували речитативом на-півспіваючи. Спогадували їх колишнє життя, запитували, чи не тужать за рідними, чи зустрілися на тамтому світі з „новоприбулими", чи заопікувалися дітьми, запрошували пташкою прилітали в їх сад, чи до їх хати, виходити й сідати з ними їсти ... Врешті запитували, відкіля й коли їх (по¬кійників) виглядати, та просили охороняти їх ниви...
Після цього „поштували" покійників, кроплячи напоєм;
зверху могилу та запорпуючи невеличкі частини їжі в землю могили. Далі їли, пили, спогадували з життя покійників, поштували всіх, хто був близько (особливо поштували убо¬гих старців).

Категория: Литература | Добавил: goodref (29.05.2008)
Просмотров: 415 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта

Статистика



Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляется системой uCoz