ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ (1845—1907) ХАЗЯЇН (Частина 1) - Литература - Каталог рефератов - Рефераты на отлично
Суббота, 10.12.2016
Рефераты на отлично
Меню сайта
Категории рефератов
Аудит
Банковское дело
БЖД
Биология
Бухгалтерский учет
Военная кафедра
География
Государственное управление
Иностранные языки
История
Информатика
Культура
Литература
Логика
Маркетинг
Музыка
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религия
Социология
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Наш опрос
На какую тематику рефератов нужно побольше
Всего ответов: 599

Главная » Статьи » Литература

ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ (1845—1907) ХАЗЯЇН (Частина 1)
Феноген додав, що коли б Зозуля попросив, поплакав, то може б і прийняли знову. А він носа підняв, обпаскудив усіх, що коли б хто почув, то подумав би, що вони справді злодії.
Ліхтаренко. Таким дурнем колись і я був... А хто б тепер повірив? Ха—ха—ха! Життя навчить. Молоде — дурне!..
Ява XIII
Виходять Калинович, Соня і Пузир. Пузир хвалить Калиновича за голос і говорить, що йому б піти у протодиякони. Соня зауважує, що вчитель більш забезпечений, ніж протодиякон, але, на думку Пузиря, місце священика «видніше», ніж учителя. І пригадує, що був у нього чабан, який теж так гарно співав.
К а л и н о в и ч. Де ж і голосам буть, як не в народі, що виростає на волі, серед степу широкого! А у вас, кажуть, єсть такі степи, що нагадують собою степ Гоголя?
Пузир. Не знаю, я на степах у Гоголя не бував!
Соня. Гоголь, тату, писатель; він в книжці степ описав дуже гарно.
Пузир. Ха—ха! Який там в книжці степ? От якби він побачив справжній степ без краю, на котрім де—не—де мріють отари овець, а тирса вище пояса, мов шовком, землю укриває і шумить, шумить... Я всю молодість провів у степу...
Калинович дивується, як він поетично малює степ, і прощається.
Ява XIV
Прибігає Харитон і повідомляє про нещастя: Зозуля, одержавши в конторі розрахунок, повісився. Калинович сумно говорить, що його роздавило хазяйське колесо.
ДІЯ ТРЕТЯ
Ява І
Феноген, один, читає листа від Маюфеса, який повідомляє про те, що знайшов йому добрий шмат землі — 500 десятин біля вокзалу для купівлі. Разом з тим пише про новину, що Петра Тимофійовича посадили у в'язницю. Феноген вагається, казати про це хазяїну чи ні. І вирішує промовчати.
Ява II
Входить Марія Іванівна й питає, чи вже вдягнувся іменинник. Феноген каже, що ледве умовив його одягти «крохмальну сорочку і новий сюртук». Зараз хазяїн сидить і «якусь комерцію на щотах викладають».
Марія Іванівна, говорить, що справила в подарунок чоловікові красивий і дорогий халат, але боїться, що він сердитиметься за розтрату. Тому просить Феногена допомогти їй, умовити Терентія Гавриловича купити в Павлини халат за 50 карбованців, решту вона сама тихенько доплатить. І дає Феногену «на чай».
Ява III
Феноген радіє, що гарно почався день, зранку вже має «п'ять рубликів».
Входить Пузир, і Феноген йому каже, що туту них Павлина, кравчиня з города.
Пузир. Знаю. Чого їй треба? Це вже хоче покористуватись іменинами і здерти що-небудь. Терпіть не можу цієї бідноти. Як побачу старця, то, здається, тікав би від нього скільки сили.
Але все—таки велить покликати. Павлина заходить, вітає з іменинами, показує халат. Феноген розхвалює халат з усіх сил; нарешті разом умовляють Пузиря купити. Хазяїн каже, що, мабуть, карбованців десять переплатив, та хай уже буде на бідність. Павлина не витримує й говорить, що цей халат коштує більше двохсот карбованців. Його замовив Петро Тимофійович, але того посадили в острог і тепер йому не до халата. Пузир розгублено й стривожено говорить, що справа погана...
Ява IV
Пузир питає у Феногена, як він думає, чи це правда? Феноген каже, що це, мабуть, із заздрощів люди «плещуть».
Феноген подивився у вікно й каже хазяїнові, що приїхав Золотницький і з ним учитель Калинович. Пузир дивується, чого це такий значний пан приятелює з якимось учителем. І взагалі, чого цей Калинович до них унадився, «як свиня в моркву»?
Феноген припускає, що це до Соні.
Пузир. Отакої! Де ж таки? Рівнялась свиня до коня, та шерсть не така...
Ява V
Пузир один і дуже стривожений звісткою про те, що Михайлова посадили у в'язницю. Боїться за себе, адже й він причетний до махінацій купця.
Ява VI
Заходять економи, Куртц і ще кілька чоловік. Вітають з іменинами, орденом і обжинками, підносять хліб і вінки з колосся.
Пузир розпитує про господарство — скільки кіп зібрали, говорить, щоб починали раніше копання буряка, бо його дуже багато. Ліхтаренко повідомляє, що мануйлівці тепер у нього в руках, — забрав і селянську, і казенну землю в оренду на десять літ. Пузир розпитує, почому взяв землю й говорить, що дорого. Ліхтаренко запевняє, що все це окупиться за рахунок дешевої робочої сили. Пузир докоряє, що міг би й дешевше взяти, та не зумів.
Ліхтаренко. Не можна було ніяким способом: десять разів мусив напиватись з мужиками, музику наймав, сам танцював, насилу витанцював! Одних розходів на підкуп несогласних та на угощеніє — п'ятсот сорок вісім рублів тридцять дев'ять копійок.
Пузир бідкається, що такі розходи, але все ж хвалить Ліхтаренка й обіцяє 5 відсотків з прибутку від оренди. І говорить, що на «земському собранії» дізнався, що під Херсоном голод, мужики продають худобу за безцінь, тож треба поїхати туди і скупити якомога більше овець.
Куртц жаліє бідних мужиків і підносить хазяїнові в подарунок чучело баранчика. Пузир дякує і йде до гостей.
Ява VII
Усі розглядають чучело баранчика і сміються, бо в того на шиї медаль. Ліхтаренко радить зняти, бо хазяїн може подумати, що Карло Карлович в насмішку над ним причепив чучелові на шию орден.
Ява VIII
Ліхтаренко крадькома дає Феногенові гроші, кажучи, що він заробив дещо, то ж і ділиться з ним. І питає, чи не заробив Феноген де. Феноген хитрує, говорячи, що тепер не ті часи... Ліхтаренко каже, щоб він не прибіднявся, бо вже поміщик і матиме незабаром п'ятсот десятин. Феноген здивований, звідки той усе знає.
Ява IX
Феноген лічить гроші, які йому дав Ліхтаренко, і подумки прикидає, скільки ж самому економу дісталося. І говорить сам до себе: «Змій, а не чоловік: скрізь здере і всіх спокусить».
Входять Пузир і Золотницький. Пузир усе розпитує, чи не чув хто яких міських новин.
Золотницький вітає Феногена з іменинником, дарує гроші, примусивши й Пузиря щось подарувати вірному слузі — все—таки тридцять п'ять років чоловік служить, права рука. Пузир знехотя дарує Феногенові валаха. Той радіє, що все дають та дають, такий щасливий день.
Золотницький хоче подивитися копи пшениці. Пузир із радістю погоджується, бо він і сам хотів поїхати.
Раптом Золотницький бачить халат і підсміюється, мовляв, дочка примусила купити? Пузир говорить, що сам купив, та коли він подобається гостеві, то може продати за сто карбованців. Золотницький купує халат, а Феноген бідкається, що даремно бідна Марія Іванівна клопоталася.
Золотницький хвалить Пузиря, що той причепурився, хвалить розумну освічену дочку, яка має ще й талант до музики. Чути, як співають Соня і Калинович. Золотницький починає розпитувати, якої думки Терентій Гаврилович про Калиновича, і все розхвалює того. Говорить, що цей освічений талановитий молодий чоловік якраз пара для Соні.
Пузир, дивується — як, отой «голодрабець»? У Соні вже є жених — Чоботенко, мільйонер.
Золотницький. Високий до неба, а дурний як треба. Найшов жениха! Він же безграмотний баран... І навіщо шукати багатого жениха, коли ти сам багатий. Треба шукати того, чого у тебе бракує.
Пузир. Я так і роблю: шукаю, де б більше купить землі, бо скілько б чоловік її не мав — все бракує.
Золотницький починає розпитувати Пузиря, чи приємно йому носити орден, чи, може, й два, і зірку, і щоб говорили «ваше превосходительство». Пузир говорить, що, безумовно, приємно, але до чого це, не розуміє. Тоді Золотницький каже, що ні він, ні Чоботенко справжніми генералами ніколи не стануть, хіба що «буряковими» та «овечими», а от Калиновим може стати професором, директором гімназії, і йому всі говоритимуть «ваше превосходительство».
Пузир. Чи буде він генералом, чи ні — я не знаю; а чим він є — я бачу, і дочки своєї за нього не віддам.
Ява Х
Входять Соня і Калиновим.
Золотницький. Дорога Софія Терентіївна, я тут обстрелював позицію і бомбами, і гранатами і шрапнеллю сипав — не помагає! Неприя-тельуперто не здається. Давайте візьмемо в перехресний вогонь.
Соня здогадується, що батько не погоджується віддати її за вчителя. Пузир говорить, що в неї є вже жених — Чоботенко, дочка відмовляє, що ніколи за нього не піде. Тоді Пузир каже, що він не хоче «зятя з вітру, бідного приймака».
Калинович ображається й говорить, що любить Соню, а не її багатство, і у прийми ніколи не піде, візьме наречену й без приданого, а своє добро Пузир хай хоч і старцям роздасть.
Пузир (обурений). Я сорок літ недоїдав, недопивав, недосипав, кро-вію моєю окипіла кожна копійка, тепер взять і віддать усе моє добро старцям! ...Ні! Так не буде. Ви не з того тіста, до якого ми привикли.
Соня. Тату, багатство душі не має і не буде себе почувать нещасним, у кого б в руках не опинилось, а я маю живу душу, котрій натурально бажати буть щасливою з тим, кого любиш! А коли вам жаль вашого добра, хай воно буде при вас, мене ж віддайте отак, як я стою, за Івана Миколайовича, і ми будемо щасливі! Чого ж ще треба?
Пузир відповідає, що вона думає лише про своє щастя, а що буде з ним? Усім бажає добра, а батькові? І додає:
— Скоріше вогонь розіллється водою, ніж я дам своє благословення на такий шлюб.
Ява XI
Золотницький. Дика, страшенна сила — нічого з ним не зробиш без боротьби.
Калинович каже, що краще було б сьогодні, на іменини, не чіпать цього питання. Соня розгублена і прохає поради в Золотницького. Той обіцяє поговорити з батьком ще раз.
Ява XII
Золотницький кличе Феногена і просить сказати хазяїнові, що він уже їде й хоче з ним попрощатися. Феноген бідкається, мовляв, справи погані, раз гість їде без обіду.
Ява XIII
Золотницький вирішує, що треба з Пузирем не сперечатися, а «третирувати» його, «тоді він пом'якшає». І питає у Феногена, що хазяїн робить.
Феноген. Якусь комерцію викладають на щотах. Вони ніколи даремно не сидять.
Входить Пузир і питає, чи знову Золотницький буде його Калиновичем мучити. Той відповідає:
— Мужик ти був, мужиком ти і будеш!... Хоч би уважив на те, що я сватом; сказав би: подумаю ідам одповідь, а то як чабан обійшовся з освіченою людиною. Нога моя не буде у тебе... я зараз їду.
Пузир каже, що як йому завгодно, тільки щоб віддав гроші за халат.
Золотницький. Я вишлю їх на пам'ятник Котляревського, бо ти з губи зробив халяву: обіцяв і не вислав.
Пузир жахається, що пропадають його гроші, і каже, що він за десятку може поставити тому письменникові такий хрест, який за версту буде видно.
Золотницький сердиться і просить скоріше подавати йому коней їхати додому.
Ява XIV
Золотницький виходить і говорить Калиновичу й Соні, який Пузир упертий та роздратований. І Соня з учителем вирішують їхати разом якнайшвидше звідси. Соня засмучена і знервована, але каже нареченому, що від свого, рішення не відступиться, і якщо батько не дасть за два тижні згоди, то приїде в город, і вони повінчаються. Калинович навіть жаліє батька Соні, адже він втрачає усі свої надії і сподівання. Потім говорить, що гніздечко у нього готове — тихе, привітне — і жде голубку.
Ява XV
Феноген. А я таки угадав: цей голодранець свата нашу Соню. Ні, брат, не в ті взувся.
Входить Маюфес і питає, чому це гості так рано з іменин роз'їжджаються, може, дізналися про діло? І розповідає, що слідчий з особливо важливих справ посадив у острог таких хазяїнів, як Зенделевич і Петренко, може добратися і до Терентія Гавриловича.
Феноген питає, при чому ж тут його хазяїн. Маюфес відповідає, що Пузир взявся сховати від кредиторів дванадцять тисяч овець. Тоді Феноген говорить:
— А хто ж це докаже? Купив.
Маюфес (хитро вимовляє). Ну, коли мені заплатять, я можу мовчать, але гроші за продані вівці по книгам Михайлова не показані, — треба заплатить шістдесят—сімдесят тисяч!
Феноген каже, що, мовляв, заплатить — і край, але Маюфес заперечує, говорячи, що слідчий — страшний чоловік, поки усе розслідуватиметься, саджає підозрюваних у в'язницю, може й Пузиря посадити. Про це Маюфес і приїхав поговорити з хазяїном, але той поїхав оглядати копи. Феноген питає про маєток для себе, а фактор вимагає від нього розписку, що в разі купівлі йому належить віддати п'ятсот карбованців.
Ява XVI
Вбігає парубок і кричить, що трапилося нещастя — хазяїн упав і не може піднятися. Треба бігти рятувати.
Феноген. На килим! Беріть ті носилки, що гній виносять з конюшні, і бігом туди, я зараз.
Соня пише записку Івану Миколайовичу в місто, щоб прислав лікаря.
Несуть Пузиря, який важко стогне. Марія Іванівна з тривогою питає Феногена, що все ж таки трапилось.
Феноген. Вони поїхали полюбуватись на копи і отут, зараз за ровом, побачили біля кіп чиїхось гусей, що смикали копу, прудко під'їхали до гусей, схопились з бігунків і погналися за гусьми, та спіткнулися через ритвину і сильно упали.
Ява XVII
За допомогою двох робітників входить Пузир, стогне й говорить, що всередині щось ніби ножем ріже, дихнути не можна. Йому кажуть, що послали за лікарем, а він відповідає, що краще хай за фельдшером, а не за лікарем пошлють.
Ойкаючи, Пузир просить покликати Маюфеса, якого він бачив у дворі, і спитати, чи справді посадили Михайлова за злісне банкрутство. Феноген вирішує сказати правду сам і говорить хазяїнові, що дійсно посадили.
Пузиреві робиться погано.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Ява І
Марія Іванівна і Феноген ведуть Пузиря під руки, садовлять у крісло й обкладають подушками. Соня говорить батькові, що лікар заборонив йому хвилюватися. Але Терентій Гаврилович каже, що він ще гірше тривожиться, якщо не зробить розпоряджень по господарству. Просить Соню написати Золотницькому, щоб приїхав миритися. І бідкається, що хвороба прикувала до ліжка, а йому треба їхати скупляти вівці, бо помічники, напевне, переплачують, він купив би дешевше.
Ява II
Маюфес говорить Пузиреві, що його заяву слідчий забрав, але поки не буде доведено, що вівці взяті на випас, заява не поможе. Треба хорошого адвоката. А йому слід заплатити десять тисяч, за менше він не візьме справу. Пузир хапається за голову й відмовляється від адвоката. Питає Маюфеса, може б, він посвідчив, що ніхто нічого не знав, і вівці взяті на випас. Фактор відразу цікавиться, скільки йому дадуть за таку послугу. Пузир обіцяє сто карбованців, а Маюфес сміється й говорить, що якщо менше тисячі, то він і слухати не хоче. Пузир, пересилюючи себе, обіцяє дати такі гроші. Маюфес вимагає їх зразу, тоді хазяїн просто виганяє його. Маюфес іде і у дверях каже, що тепер свідчитиме проти Пузиря.
Феноген заспокоює хазяїна і говорить, що знайде таких свідків, які під присягою скажуть усе, що завгодно — «і що бачили, і чого не бачили, і що знають, і чого не знають». А дати їм треба усього по двісті карбованців. Пузир питає, хто ж ті свідки, і Феноген відповідає, що це вони з Ліхтаренком.
Пузир (через сльози). Вірний слуга... Спасибі тобі! Кращих свідків і не треба. (Витирає очі.) Ти і дурно покажеш, щоб врятувать свого хазяїна від сорому, я тебе знаю.
Феноген. Покажу, єй покажу, дурно покажу... А ви свого вірного слугу подаруєте, — дасте на дорогу до слідователя двісті карбованців.
Пузир із зітханням обіцяє й велить послати за Ліхтаренком.
Ява ІІІ
Лікар картає Пузиря, що той не лежить, а він відповідає, що не може лежати — хазяйство.
До Феногена заходить Маюфес і питає, коли вони поїдуть оглядати землю для купівлі. Фактор страхає Феногена, що коли він не поспішить, то землю хтось купить, зараз такий час настав — усім земля потрібна. Феноген каже, що відпроситься в хазяїна на завтра, а Маюфес підтакує, мовляв, пора вже самому стати хазяїном.
Феноген. Ох, не кажіть! Запізнився, здорово запізнився, давно пора.
Маюфес. Зате ж який опит і яку практику маєте! Ви своє надолужите. Коли ви могли обманювати Терентія Гавриловича, то кого ж після цього ви не обманите.
Далі фактор каже, що Феноген незабаром так розбагатіє, що гнатиме його, бідного Григорія Мойсейовича в шию. Феноген говорить, що Маюфес і справді багато захотів — тисячу карбованців за свідчення. От вони з Ліхтаренком зроблять це і за двісті карбованців. Маюфес дивується і жахається, що добрі християни можуть за такі гроші невірну присягу складати і хрест цілувати. Феноген вдоволено підсміюється, що перебив Маюфесу заробіток і говорить, щоб той не трудився даремно — не засоромить. Що можна іншим, те можна і йому, інакше усі б вважали його останнім дурнем.
Ява IV
Маюфес айкає, що нещасний він чоловік, «з рота вирвали такий заробіток!»
Ява V
Соня і Калинович розмовляють між собою. Дівчина дякує вчителеві, що приїхав. Той говорить, що він зробив це не без внутрішньої боротьби — боявся образити своїм приїздом її батька. Соня дуже тривожиться хворобою батька, просить поради. Лікар каже, що треба операцію робити, а Терентій Гаврилович не хоче. Калинович пропонує запросити ще й професора.
Ява VI
Приїздить Золотницький, і Соня дякує йому. Петро Петрович говорить, що хоч Пузир і образив його як свата, але коли чоловік при смерті, то все забувається.
Ява VII
Золотницький питає лікаря про здоров'я хворого, і той говорить, що потрібна операція. Пузир не погоджується, тривожиться, що немає шахмейстера з вівцями, і збирається сам їхати купувати худобу.
Вирішили усі разом умовити Пузиря на операцію — це єдиний вихід. Золотницький розпитує, як усе трапилося, і йому розповідають історію з гусьми.
Золотницький. Класична птиця! Рим спасла, а хазяїна погубила.
...Мені страшенно жаль Терешка, а разом з тим я ледве здержую гомеричний сміх, коли намалюю перед собою картину погоні за гусьми!
...Не можу не підкреслити: у чоловіка двадцять дві тисячі кіп однієї пшениці, — ну і треба ж йому гнатись за гусьми, що скубли одну копу!
Лікар. Типічно!
Калинович просить облишити цю розмову, бо коли в домі таке нещастя, висміювати не пристало.
Ява VIII
Золотницький питає Феногена, чи не спить Терентій Гаврилович. Феноген говорить, що де там — тривожиться господарством. Зараз почув, що замекали вівці, і хоче подивитися з вікна тієї кімнати, звідки усе добре видно. Соня заперечує, що йому не можна вставати. Але Феноген говорить, що раніше хазяїн і не так хворів, а господарство не кидав, навіть їздив на ярмарок скуповувати худобу.
Соня просить Золотницького зараз же піти до тата і умовити згодитися на операцію.
Ява IX
Ф є н о г є н {сам до себе). Де там вони умовлять, де там не пустять. Щоб хазяїн не побачив новий товар? Та він рачки сюди прилізе, та скоріше він умре. Жде тих овець, як свята, зна, що вони тут, і він їх послухає, буде лежать?
Ява Х
Лікар гнівається й каже, що не знає, що робити з таким упертим чоловіком, як Терентій Гаврилович. Не пускати його, коли він уперто хоче вийти, — це ще гірше для нього, однаково що навмисне дратувати, тривожити. Соня в розпачі:
— Невже ж вівці йому миліші, ніж життя?
Лікар. Хазяйство або смерть — такий девіз!
Соня просить лікаря ще раз спробувати умовити батька.
Ява XI
Феноген розмірковує над словами лікаря «хазяйство або смерть» і думає, що це дуже правильно сказано. «Земля, скот, вівці, хліб, комерція, бариші, — оце життя!» А як раптом цього всього не стане, то не варто й жити. Коли б у нього пропали ті гроші, що має, то зараз би повісився.
Ява XII
Входить Куртц і говорить, що він купив вівці й зараз буде показувати їх перед вікнами. Феноген питає, почому купив. Куртц відповідає, що по рублю десять, рублю двадцять.
Феноген (набік). Виходить, Карло цапнув більше за мене, а я його лічив дурнем!
Ява ХІІІ
Дружина й дочка ведуть Терентія Гавриловича.
Золотницький. А?! Смерть за плечима, а він плаче, що його не пускають подивиться на овець.
Лікар. Воюющий мечем од меча гибнет. Хазяйство його меч, від нього й смерть. Так мусить буть, і не варт сперечатись!
Пузир. Бог з вами, що ви собі вигадали: лежи, коли вівці пригнали? Я не смертельний.
Входить Куртці розповідає, що купив вісімсот овець, давав стільки, скільки просили, бо торгуватися не вміє, особливо коли селянин плаче, і вся сім'я плаче. Адже й те, що він платив — майже нічого. Пузир розчарований і говорить, що в такому разі краще б він і не купував, адже Феноген купив по рублю вівцю, а Чобіт взагалі по сімдесят п'ять копійок. 1 каже, що післязавтра сам поїде з Феногеном купляти худобу.
Ява XIV
Феноген доповідає, що приїхав урядник і хоче бачити хазяїна. Пузир відповідає, що хай підожде, і просить повернути крісло до вікна. В цей час проходять вівці. Пузир примовляє:
— О овечки! Хороші... Єсть з кордюками... Худі, бідолаги. Нічого, одго-дуємо. Восени чистої прибилі два карбованця на штуці...
І продовжує:
— Бирі мої, бирі! Цкелей! У, ви славні, биречки мої. Іч, як ідуть, мов військо перед генералом. Недурно Петро Петрович звав мене овечим генералом.
Потім зітхає й каже, що ніби легше стало йому, мабуть, нарив прорвало всередину.
Ява XV
Прибігає Харитон і повідомляє, що в Мануйлівці бунт. Робітники розбили Ліхтаренкові голову. А трапилося це через те, що економ зменшив ціну за роботу і взяв працювати лише половину людей, зовсім не так, як домовлялися при здачі землі в оренду. А тут це строкові робітники почали ремствувати за харчування. Так слово за слово і пішло. Хтось вилаяв Ліхтаренка, а той вистрілив з револьвера. Тоді в нього кинули каменем і розбили голову. Тепер Ліхтаренко сидить у конторі й палить у вікно з револьвера. Люди відступилися, але похваляються підпалити двір і тік.
Пузир починає лаятися і велить Феногенові дати телеграму губернатору, щоб вислав підмогу, а Харитонові їхати в Мануйлівку і тримати його в курсі справ. Тоді звертається до всіх і говорить, що, мовляв, де там лежати, коли тут такі справи. От зробив сам усі розпорядження — і ніби легше стало. Лікар тихцем говорить Золотницькому, що, мабуть, нарив лопнув і почалося зараження крові, адже хворого б'є пропасниця.
Ява XVI
Пузир просить покликати урядника й говорить йому, що в Мануйлівці бунт, отже, хай він бере людей звідси і їде туди наводити порядок. Урядник відповідає, що це не його справа, у нього є інше важливе доручення:
— Поділу злосного банкрота Михайлова слідователь постановив сьогодні привести вас для допроса як обвиняємого в сокритії дванадцяти тисяч овець.
Пузир як громом уражений, гарячково кричить, що він взяв у Михайлова вівці тільки на випас, і свідки того є. Урядник говорить, що він нічого не знає, йому звеліли тільки доставити обвинуваченого під караулом для допиту.
Пузир (нервово часами витирає піт). Чуєте? Он які люди понаставали: прахвости із прахвостів, анафеми із анафем! Обмане, обікраде, заріже, ограбить, чортові душу продасть — аби гроші! Ні сорому, ні честі!.. Чи чувано коли про такі діла? Голяк масті Петька Михайлов, не маючи ні шеляга в кишені, умудряється брать гроші в банках, без грошей бере товари на фабриках, скрізь позичає, і всі дають! Багатіє не по дням, а по часам, тисячі бідолаг несуть йому гроші, яку банк, на проценти, а потім раптом шарах: банкрот! І такий злодій, мошенник, грабитель тягне за собою в тюрму чесного, ні в чім не винуватого хазяїна. Ідольське... Прокляте діло.
Золотницький намагається заспокоїти Терентія Гавриловича, а той просить допомогти йому, врятувати його честь. Петро Петрович обіцяє зробити все, що може, і говорить, що брат Калиновича прокурор і допоможе, справедливо полегшить його становище.
Пузир (тихо). Просіть від мене Калиновича... Нехай вибачить.... Я дам благословення на шлюб з дочкою... (Тяжко переводить дух, пропасниця б'є його, він витирає піт і говорить про себе.) Обіщать можна все, аби вирятував... Обіцянка — цяцянка...
Лікар умовляє Пузиря піти відпочити. Терентій Гаврилович заспокоює усіх, говорячи, що нарив прорвало, обійдеться без операції. От тільки пропасниця— лихоманка причепилася, але нічого, це пройде, і завтра він поїде з Феногеном вівці купувати.
Потім говорить Феногенові:
— Скажи, Феноген, Карлу, що одна овечка з послідніх, біленька з кордючком, має поранений хвостик; друга, чорненький лоб, шкандибає на праву задню ножку. Нехай Карло обдивиться, щоб часом не згинули — шкода худоби і потеря...
Лікар говорить Золотницькому, що хворому залишилося два—три дні життя. Урядник питає, що ж йому тепер сказати слідчому. Золотницький відповідає'.
— Скажіть слідователеві, що Терентій Гаврилович одібрав повістку від смерті і скоро дасть показаніє перед богом.






































































Категория: Литература | Добавил: goodref (29.05.2008)
Просмотров: 845 | Рейтинг: 0.0/0 |

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта

Статистика



Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляется системой uCoz