Листопадовий рейд - остання спроба інтернованих вояків-українців позбутися ворожої окупації в Україні. Чотирьохлітня радянська влада показала, що народ України з панського ярма попав у ще більше ярмо - комуністичне. Чотири роки на Україні не втихають селянські повстання, які жорстоко придушуються Червоною Армією. В лютому 1921 року в Києві був створений Всеукраїнський Центральний Повстанський Комітет, метою якого було скоординувати всі повстанські загони, щоб вони діяли за певним планом, а не хаотично. Одночасно за кордон направляється зв'язківець для встановлення контакту з урядом УНР і перш за все з Головним Отаманом Симоном Петлюрою, які перебувають в Польщі, адже без підтримки іззовні, повстання зводяться нанівець. Роком пізніше між урядом Польщі ї УНР був підписаний договір, відомий під назвою Варшавського договору, згідно з яким між обома країнами наладнувались приязні відносини, тим самим договір між Польщею і УНР був спрямований проти більшовицької Росії. Війна, яку вела Польща проти Росії була програна і вже Польща підписала Ризький договір, в якому визнала український радянський уряд. Так ганебно закінчився союз Петлюри з Польщею. Але в Польщі перебуває багато українців, які знаходяться в інтернованих таборах, їх дух не зламаний, а любов до Батьківщини кличе їх на подвиг. Зв'язок між урядом УНР і Центральним Повстанським Комітетом встановлений, починаються приготування до рейду. Повстанча Армія була розбита на три групи - Басарабську, Подільську і Волинську. Басарабська і Подільська групи повністю не виконали своїх намічених завдань, вони хоч повернулися назад до Польщі у більш-менш сталому складі, а от на Волинську групу випала важка і трагічна доля. Від 4 листопада 1921 року, коли Волинська група перейшла совєтсько-польский кордон і до безсмертя 22 листопада було 18 тривожних днів і ночей. На протязі свого перебування на Україні група вела кровопролитні бої. Проти неї були кинуті регулярні війська Радянської Армії. В результаті боїв було багато поранених, обоз з якими затримував швидке пересування Волинської групи. В селі Малі Миньки група була оточена червоноармійцями, і лише небагатьом воякам вдалося з великими труднощами вирватися з ворожого кільця, перейти кордон з Польщею, скласти зброю і вернутись в табори інтернованих. А тим, хто залишився в оточенні, судилося увійти в безсмертя. Після жорстокої різні, де загинуло більш ніж 400 чоловік, 537 чоловік потрапило до полону, 359 з них судилося знайти свою смерть у братській могилі, в балці під містечком Базаром. Розстріляні з близької відстані, часом ще живі, скривавлена маса людей була закидана груддям мерзлої землі, що ще довго ворушилась. Але ніхто з них не попросив помилування, з піснею на вустах ... Ще не вмерла Україна!... скошені кулями, падали герої в глибоку могилу у всеурівнюючий сон безсмертя".
