Життєвий і творчий шлях Василя Стефаника - Литература - Каталог рефератов - Рефераты на отлично
Суббота, 10.12.2016
Рефераты на отлично
Меню сайта
Категории рефератов
Аудит
Банковское дело
БЖД
Биология
Бухгалтерский учет
Военная кафедра
География
Государственное управление
Иностранные языки
История
Информатика
Культура
Литература
Логика
Маркетинг
Музыка
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религия
Социология
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Наш опрос
На какую тематику рефератов нужно побольше
Всего ответов: 599

Главная » Статьи » Литература

Життєвий і творчий шлях Василя Стефаника
Василь Стефаник – талановитий український письменник-реаліст, може, неперевершений до цього майстер стислої соціально-психологічної новели. Його творчість припадає на кінець ХІХ та першу третину нашого століття.

В.Стефаник написав не так уже й багато – його художні твори вміщаються в одному томику. І все ж ім’я письменника стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу. Стефаникові новели вражають своєю виключною правдивістю, справжньою оригінальністю і художньою досконалістю. Вже спочатку, як тільки з’явилися перші реалістичні новели письменника, вони захопили і схвилювали читачів. Художник Іван Труш, наприклад, писав, що Стефаник “представити мужика”, або ліпше сказати його душу, так пластично і так знаменито, як ніхто перед ним”. Раділа Леся Українка, що молодий новеліст дуже швидко “став знаменитістю на своїй батьківщині”. Іван Франко в 1901 р. відзначав, що з’явився, може чи не найбільший після Шевченка письменник, “яким уже нині можемо повеличатися перед світом”, що “його новели – як найкращі народні пісні…”

Василь Семенович Стефаник народився у сім’ї заможного господаря 14 травня 1871 р. в селі Русові поблизу старовинного міста Снятина на Станіславщині. Навчався він у Русівській і Снятинській школах. У 1883 році поступив до польської класичної гімназії у м.Коломиї. Там подружив із Лесем Мартовичем, який став пізніше письменником-сатириком. Стефаник у гімназії багато читав. Особливо великий вплив зродили на нього твори Т.Шевченка, І.Франка і російського реаліста Г.Успенського. за участь у таємному гуртку та за агітаційно-освітню роботу серед селян Стефаника і групу його товаришів виключили з гімназії в 1890 р. Завершував він середню освіту в німецькій класичній гімназії в м. Дрогобичі. Тут особисто познайомився з Іваном Франком, зустрічався з ним, писав статті для прогресивних Франкових видань, виступав на зібраннях селян.

Закінчивши гімназію, восени 1892 р. Стефаник, за бажанням батька, вступає на медичний факультет Краківського університету. Але медицина не вабила його. Він багато часу приділяє літературі, проводить агітаційну й культурно-освітню роботу в селах, особливо часто там буває під час виборів до сейму та парламенту. За це його не раз заарештовували.

Спершу В.Стефаник писав невеличкі поезії в прозі, та не знайшов для них видавця. З осені 1897 р. в газетах почали з’являтися його реалістичні новели. Потім вийшли збірки творів “Синя книжечка” (1899), “Камінний хрест” (1900) і “Дорога” (1901). Вивчення медицини письменник залишив у 1900 р. Восени 1903 р. у складі делегації він відвідав Київ. Тут зустрівся з відомими письменниками – Лесею Українкою, М.Коцюбинським, М.Старицьким та ін. Відвідав могилу Т.Шевченка в Каневі.

У 1904 р. одружившись на Ользі Гаморак, Стефаник деякий час відійшов від літератури, займався сільським господарством. З 1908 р. по 1918 р. він був депутатом парламенту і використовував можливості “мужицького посла” для захисту бідноти у старостві й на суді.

Під час першої світової війни австрійські військові власті заарештували Стефаника за зв’язки з російськими солдатами. Страждання трудящих, породжені війною, змусили письменника знову взятися за перо, і він пише ряд антивоєнних новел.

У 1928 р. уряд Радянської України призначив Стефаникові пенсію за його заслуги в розвитку літератури. Це була велика матеріальна й моральна підтримка.

Помер В.Стефаник 7 грудня 1936 р.

Коли селяни Русова об’єдналися в колгосп, його назвали ім’ям славного земляка. У хаті письменника за рішенням Уряду створений літературно-меморіальний музей. Згодом ім’я Стефаника було присвоєне Івано-Франківському педінституту. Пам’ятники видатному майстрові слова звелися в Русові, Снятині, Львові … А головне – його твори прийшли в кожну хату.

У творчості Стефаника було два періоди: перший припадає на 1897-1901, а другий на 1916-1933 рр. Головна тема його новел – важке життя західноукраїнської сільської бідноти, її остаточне зубожіння і пролетаризація. Як писала Леся Українка, “Стефаник змальовує селян, які стоять на порозі до повної пролетаризації або вже переступили цей поріг; втім, перехідний найболючіший стан майже виключно цікавить молодого письменника”.

У село все більше проникали капіталістичні відносини. Багатіли куркулі та лихварі, а сотні господарств руйнувалися. Вчорашні газди масово ставали наймитами. Це показав Стефаник у новелах “З міста йдучи”, “Май”, “Давнина”, а особливо у “Синій книжечці”. Останні твір автор назвав “малесенькою трагедією усіх хлопів на світі”.

Прощанню емігрантів з рідним краєм він присвятив своє знамените оповідання “Камінний хрест”, написане й опубліковане ще в 1899 р. Поштовхом до написання твору послужив виїзд до Канади русівського бідняка Стефана Дідуха.

Велика бідність і голод у селах породжували жахливі родинні трагедії. Удовець Гриць Летючий (“Новина”) не мав змоги зігріти й нагодувати двох дітей.

У ряді творів “Ангел”, “Осінь”, “Діти”, “Святий вечір”, “Вістуни”, “Озимина”, “Сама-саміська” та ін. розкрита гірка доля старих і нездатних уже до роботи людей у бідняцьких родинах.

Зріст політичної свідомості бідноти знайшов відображення у новелі “Лист”, що була присвячена “політичним арештованим мужикам на святий вечір”. Автор звеличував тих, які сміливо “неправду корчували” й вірили у справедливість революційної справи.

У незакінченій новелі “Комісар староста і дідич” (1902) змальовано страйк сільських пролетарів під час жнив.

Бунтівничим настроєм пройнятий твір “Межа”.

Другий період творчості Стефаника, як ми згадували, розпочав з антивоєнних новел і перша з них – “Діточа пригода”. Він показав жахи війни й загибель мирних людей, як це бачить маленький Василько, що ще з меншою сестричкою опинився поблизу фронту, біля вбитої мами. Хлопчик не усвідомлює усього трагізму, тієї ситуації, а в читача стигне кров від жаху.

Західноукраїнське село під гнітом шляхтецької Польщі показане у творах “Воєнні школи”, “Morituri”, “Дурні баби”, “У нас все свято”.

Дві ліричні сповіді Стефаника – “Моє слово” й “Дорога”, новели “Давня мелодія” і “Вечірня година” написані за автобіографічними мотивами.

Радянська література продовжує розвивати кращі традиції великого майстра новели В.Стефаника. він був і залишається одним із улюблених наших письменників.

Категория: Литература | Добавил: goodref (29.05.2008)
Просмотров: 372 | Рейтинг: 0.0/0 |

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта

Статистика



Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляется системой uCoz