Генріх Гейне - видатний німецький поет (Частина 2)
Після Великої Вітчизняної війни настає новий етап в історії
українських перекладів Гейне. Одне за одним входить кілька видань його
творів (серед них слід назвати двотомник 1956 року, що вийшов до
100-річчя з дня смерті поета). Цей етап характерний тим, що до
творчості Гейне звертаються українські радянські поети – М. Рильський,
П.Тичина, В. Сосюра, М. Бажан. Л.Первомайський, А.Малишко,
С.Голованівський та інші. Увесь могутній арсенал художніх засобів
радянської поезії мобілізується з благородною метою якнайповнішого
відображення творчості великого німецького письменника.
У його багатющій і різноманітній спадщині кожен зміг знайти собі щось
до душі. Майстер строгої класичної форми, автор багатьох українських
сонетів Максим Рильський обирає для перекладу сонети Гейне, прихильник
карбованих ритмів М. Бажан перекладає чіткі строфи “Диспуту”,
витончений лірик В.Сосюра знаходить поштовх для своєї перекладницької
творчості в мініатюрах “Нової весни”, а обдарування Л.Первомайського
однаково повно виявляється в перекладах і лірики, і сатири Гейне.
Для того, щоб по-справжньому оцінити внесок, зроблений перекладачами
цього періоду, впізнання Гейне українським читачем, доцільно вдатися до
деяких порівнянь. У першому розділі поеми “Німеччина” є дуже важливе
місце, де автор викладає свою політичну програму, навіяну ідеями
соціалізму. В перекладі Дмитра Загула це місце звучить так:
Я крашу пісню, я пісню нову
Складу вам, друзі, нині!
Вже тут світ рай збудуємо ми,
На цій земній долині!
Ми хочемо щастя вже на землі,
Доволі вже ми страждали!
Хай пузо гниле не гайнує все,
Що трудящі руки надбали. [4,189]
Зміст оригіналу передано правильно, але естетичне враження від цих
строф знижується через невдалі мовні звороти (“рай збудуємо...на
долині”, тричі майже підряд повторюється “вже” незрозумілий епітет у
вислові “пузо гниле”). У новому перекладі Л.Первомайського відновлено
рівновагу між змістом і формою властиву оригіналові:
Чудову пісню – пісню нову,
О друзі, я буду співати!
Ми хочемо царство небесне тут,
На цій землі збудувати.
Ми щастя хочемо на землі,
Доволі з нас вже муки;
Хай пузо ледаче не стравить того
Що зроблять трудящі руки. [4,189]
Завдяки якості й прозорості художньої форми ідея, висловлена Гейне в
цих рядках, глибоко вкарбовується у свідомість читача перекладу.
Наприкінці прологу до “Подорожі на Гарц” Гейне зневажливо говорить про
бездушне й пихате “світське товариство”. А. Кримський так інтерпретував
це місце:
Ну ви, зали блискотючі
З блискотючими панами!
Прощавайте з верхогір’я
Насміюся я над вами [7,377]
Невдалий епітет, двічі повторений у перекладі надає текстові
гумористичного забарвлення, не передбаченого оригіналом. Новий переклад
М. Пригари і точними у доборі слів, і разом з тим більш поетичний:
Прощавайте, пишні зали,
Пишні франти, пишні дами!
Хочу я податись в гори –
І сміятися над вами [7,377]
Річ тут, зрозуміло, не в протиставленні одного перекладача другому, а в
різних підходах до перекладу, в різних рівнях вимог, які ставить до
художнього перекладу розвиток культури, і в зумовленому цими вимогами
рівні майстерності перекладу.
Серед радянських перекладів поезії Гейне треба згадати Ю. Корецького,
який відтворив трагічні образи останніх віршів поета,
С.Голованівського, найкращим перекладом якого є поема “Біміні” з її
своєрідним поєднанням гіркоти і мудрої іронії, Н.Забілу, якій виявився
близьким романтичний пафос “Пісень” Гейне.
На жаль, відсутність повної бібліографії поетичного перекладу
робить неможливою точну відповідь на питання, скільки разів
перекладалися українською мовою шедеври гейневської поезії. Але навіть
без урахування того, що загубилося на пожовклих сторінках давніх
журналістів та газет, можна сказати з певністю, що такі твори, як “На
півночі дикій” чи “Лорелей”, мають по 10-15 перекладів. Праця над
творами Гейне стала для кількох поколінь українських поетів справжньою
школою майстерності поетичного перекладу.
Робота тривала, і 1955 року було видано новий однотомних, який
відрізнявся від першого тим, що більшість віршів для нього переклали
вже радянські поети. Виняток було зроблено тільки для деяких перекладів
Лесі Українки з передмовою нині покійного Олександра Йосиповича Дейча,
який відтоді незмінно брав найдіяльнішу участь у всіх виданнях
Гейне, в тому числі і в підготовці чотиритомника.
До 100-річчя з дня смерті Гейне було розпочато двотомне видання, - воно
вийшло 1956 роки, через рік після другого однотомника, доповнене
поемою “Атта Троль” у перекладі Лесі Українки та двома зразками
гейневської прози – “Мандрівка на Гарц” та “Книга Ле-Гран” у повному
перекладі.
У двотомнику 1956 р. було надруковано “Подорож на Гарц” і “Ідеї”.
“Книга Ле-Гран” у нових перекладах О. Словенко. Для цих перекладів
характерна добірність літературної мови і велика винахідливість у
відтворенні гри словами. Гейне, гумористично змальовуючи свій стан,
наводить наприкінці XV розділу “Ідей” жартівливий перелік: “...вночі
починається справжній спектакль: древніх народів, з`являються асірійці,
єгиптяни, мідяни, перси, іудеї, філістери, франкфуртці, вавілонці,
Карфагені, берлінці, римляни, спартанці, турки, затуркані студенти”. В
оригіналі після турків йдуть “Kümmeltürken”, тобто “клинні турки”. Так
називали в Німеччині міщан. Але міщан не було вже згадано раніше
(“філістери”), і перекладачка слушно вирішила на давати ще одного
синоніма, який, до речі, довелося б пояснювати приміткою, а використати
каламбур, який дає їй сам матеріал української мови: турки – затуркані.
Цей епітет вдало поєднано зі словами “студенти” : справді, в тодішній
Німеччини студенти були “під підозрою” за вільнодумні ідеї, що
поширювалися в їх середовищі [4,190]
Таким чином, перед початком чотиритомного видання існувала практично
майже неосяжна кількість старих і нових поетичних перекладів, дуже
незначна частина перекладеної прози і жодної сторінки критики й
публіцистики Гейне.
Звертатися до старих перекладів уже не було потреби. Вони відбули свою
велику й почесну службу і мали поступитися місцем новим, виконаним на
вищому мовному та мистецькому рівні.
У видавництві “Дніпро” тепер виходить нове чотиритомне видання творів
Генріха Гейне за загальною редакцією Леоніда Первомайського – одного з
найактивніших українських перекладачів великого німецького поета. Крім
поетичних творів усіх жанрів, нове видання з найбільшою повнотою подає
художню прозу Гейне, а також – вперше українською мовою –вибрані
критичні статті, публіцистику та листи.
Найбільш повно представлено спадщину Г. Гейне в чотиритомному виданні
його “Вибраних творів”. Крім лірики і сатири німецького поета, видання
подає обидві його сатиричні поеми – “Атта Троль” і “Німеччину”,
найцікавіші прозові твори – “Подорожні картини”, “Романтичну школу”,
“Флорентійські ночі”, зразки публіцистики – фрагменти з “Лютеції”,
критичні огляди – “Французькі художники”, “Листи про французький
театр”, а також “Мемуари” та листи. Більшість прозових творів Гейне
друкується українською мовою вперше, а значна частина його поезій
публікується у виданні в нових перекладах. Багато раніше надрукованих
перекладів при підготовці видання було зіставлено з оригіналами й
заново відредаговано. Усі тексти Гейне в чотиритомному виданні
відповідно прокоментовані, що полегшує сучасному читачеві знайомство з
творами, написаними близько ста п’ятидесяти років тому і сповненими
натяків на тодішні політичні обставини та літературні події.
І все ж, здійснюючи видання чотиритомника силами радянських поетів,
було й цього разу зроблено виняток для Лесі Українки, переклади якої
подалися в недоторканому вигляді. Використана також частина перекладів
Д. Загула та В. Кобилянського в істотній переробці.
Загальний характер цього видання визначається тим, що воно залишається
вибраним, хоч і значно розширеним порівняно з попередніми.
Принципово новим у ньому є те, що вперше українською мовою видаються не
тільки вірші та поеми, а також і художня проза, публіцистика, критичні
праці, мемуари та вибрані листи великого поета.
На жаль, не всі жанри різноманітної творчості Гейне представлені в
чотиритомнику рівномірно. Поезія відображена в ньому з майже вичерпною
повнотою. Це й зрозуміло, якщо врахувати, що поети-перекладачі до
останнього часу приділяли найбільшу увагу цій стороні спадщини Гейне.
Складніша справа з художньою прозою.
Обсяг видання не дозволяє дати прозу повністю, та все-таки їй
присвячено цілком другий том, до якого входять “Дорожні картини” за
винятком прозаїчного “Північного моря”; перекладено також
“Флорентійські ночі” та “Мемуари”. Доводиться шкодувати, що новели
“Бахерахський равин” та “Із записок пана Шнабелевобського” не ввійшли
до цього видання.
Якщо проза Гейне, як уже зазначалося, раніше перекладалася хоча б
частково, то ні його праці з питань літератури та мистецтва, ні
публіцистика, ні тим більше листи не перекладалися ніколи. Тут завдання
вибору особливо складне, і не можна сказати, що перекладачі цілком із
ним упорались. В усякому разі, читачі одержали “Романтичну школу”,
першу частину “Салону”. (“Французькі художники” та “Про французьку
сцену”) і деякі дрібні статті.
В заключному томі були опубліковані вибрані листи поета як
доповнення до всього видання, спогади друзів та сучасників Гейне.
Чотиритомник розрахований на широкий читацький загал. Через це тут
подана жвава та захоплююча вступна частина Олександра Дейча про життя й
творчість поета. Кожний том супроводжується докладним коментарем.
Завершується Гейне українською мовою.
У виданні також переклади Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира
Сосюри та Андрія Малишка, які витримали випробування часом.
Давніми та новими перекладами, виконаними спеціально для цього видання,
представлені Микола Бажан, Сава Голованівський, Борис Тен, Дмитро
Павличко, Віталій Коротич, Дмитро Паламарчук та багато інших.
Тираж чотиритомнику видання за передплатою досяг небаченої на Україні для іноземців поета цифри в двадцять тисяч примірників.
Гейне писав:
“Справді не знаю, чи заслуговую я на те, щоб на мою труну був колись
покладений лавровий вінок... Я ніколи не надавав великого значення
поетичній славі...” [5,204]
Важко повірити, що поет не усвідомлював, що для нього знаряддям боротьби є його поезія, коли говорив далі:
“Але меч ви повинні покласти на мою могилу тому, що я був хоробрим солдатом у війні за визволення людства”. [5,204]
Тут немає видимої суперечності: мечем Генріха Гейне була його
творчість, - і українська поезія по праву покладає сьогодні на могилу
поета разючий меч його слова, сподіваючись, що і в нових піхвах він
буде так само страшний для сил гноблення й реакції, для всіх тих, проти
кого все своє життя боровся великий поет.
Збірку поезії Гейне раннього періоду становить “Книга пісень”. Поет
включив у неї вірші, написані з 1820 до 1827 року. Пісні великого
німецького поета показали чим живе, про що мріє звичайна людина, вони
оспівували любов, природу. “Книга пісень” в основі якої лежать народні
легенди, казки, балади – це велике досягнення лірики, демократичної не
тільки в ідейному відношенні, але й характером своєї мови.
Дуже цінним є те, що особиста лірика Гейне перегукується з суспільним
життям Німеччини. Тому навіть в цій першій збірці поет виступає як
сатирик і філософ. Ця книга – перше слово німецького прогресивного
романтизму.
Збірник відкривається “Прологом” в перекладі М.Рильського. Він може
служити прикладом вдалої передачі характерних елементів
романтизму ранніх поезій Гейне. Поет вступає в ліс, де солов’ї співають
про любов, а на великій галявині лежить
Супроти брами сфінкс
Мов суміш проміння і ночі. [6,212]
У Гейне дослівно “суміш жахів і веселощів”. Але в поезії не йдеться,
власне, про жахи і веселощі, вони мають значення лише для
визначення суперечливої природи сфінкса, в якому втілено образ
любові. При зміні в перекладі ця суперечливість залишається, тільки
виражена вона інакше. Отже, характерне романтичне забарвлення твору
залишається.
Другим прикладом майстерної заміни допоміжних деталей співзвучними є
переклад М. Рильським одного з гейневських сонетів. Слова німецького
поета: “Я не каджу колоді, золоченій зовні, а в середині наповненій
піском” – передають так:
Я фіміаму, не каджу колоді
Золоченій, всередині – пустій. [6,212]
Трохи далі, коли Гейне говорить про те, що дуб падає під час бурі, а
тростина не схиляється, лишається стояти – перекладач зберігає, це
персонажі старої байки, з мораллю якої не згоджується поет:
Я добре знаю : гордий дуб загине,
Але хисткої не зламать тростини,
Що хилить вітер, буря нагина.
Але скажи – на що здалась вона? [6,212]
Молодого Гейне цікавить не тільки кохання, його турбують проблеми
суспільного життя. В 1819 р. він пише вірш “Гренадери”,
який увійшов до циклу “Романси”. У той період Гейне вбачав
у Наполеоні носія ідей французької буржуазної революції, пристрасним
прихильником якої він був. Схвильовано змальовує він образ самого
гренадера, який навіть встане з могили, зачувши голос імператора. Щоб
підкреслити народність мови цього персонажа, Гейне вживає дієслово
“sich scerren” - “турбуватися”, але часто воно передається
словосполученням “яке мені діло до...” М. Рильський вірно передає:
Що жінка! Що діти! [6,213]
В цьому перекладі бачимо і деяке збіднення гейневського тексту.
Те місце, яке найбільш точно передано в російському перекладі Михайлова:
И шпагой меня опояшешь,
И в руки мне вложишь ружьё. [6,213]
Рильський змінює:
Хай буде і шпага й рушниця
Зо мною в холодній труні. [6,213]
Великою популярністю користуватися пісні, написані на слова Гейне. Їх
співають не лише німці, вони звучать у різних країнах світу.
Чайковський написав музику до відомого вірша “Ich Wollt’meine” (цикл
“Знову на батьківщині”). В Росії найпопулярнішим перекладом цієї поезії
був переклад Мея, на Україні – Лесі Українки. У двотомнику він
подається в перекладі
Л. Первомайського. Цей переклад вірно передає зміст вірша, але щодо
відтворення форми, він дуже поступається перекладу Лесі Українки. Там,
де поетеса одне німецьке слово, що повторюється (lustig) замінює
близькими за значенням словами “дзвінкий” (вітер), “весело” (летить),
А. Первомайський зовсім опускає повтор:
Віддать його вільному вітру,
Нехай би одніс вдалину. [6,213]
У другій строфі третій і четвертій рядки повторяються за винятком
останнього слова. Леся Українка зберігає цей повтор за допомогою
українських еквівалентів:
Бринітиме кожну хвилину,
Бринітиме кожну мить, [6,213]
Первомайський це місце перекладає так:
Щоб ти його кожну хвилину
Почути, кохана, могла [6,213]
В такому звучанні цей текст дуже наближається до російського перекладу
Мея і віддаляється від німецького оригіналу більш, ніж переклад Л.
Українки.
Л. Первомайський цілком вірно передає настрій німецької балади,
німецькі фразеологічні звороти передані найбільш точними українськими
відповідниками.
Добре переклав Л. Первомайський відомий вірш Гейне “ На півночі кедр
одинокий”. Як відомо “переклад цього вірша має свою історію: у
Лермонтова “der Fichtenbaum” (іменник чоловічого роду) став сосною
(іменник жіночого роду), і зміст вірша змінився; Фет зробив з нього
дуба, пересадивши його з холодної північної скелі на “пригорок крутой”.
В перекладі Первомайського збережено зміст і ритміку поезії Гейне.
У 1843 р. Гейне познайомився в Парижі з Карлом Марксом. Ця дружба мала
для Гейне величезне значення. В цей період він пише лише найкращі свої
політичні і сатиричні твори, зокрема поему “Німеччина” і вірш “Сілезькі
ткачі”, який був відгуком на повстання ткачів у 1884 році. У двотомнику
цей твір вміщено в перекладі Л. Первомайського, який намагався точно
відтворити форму оригіналу. У другій строфі, де ткачі посилають
прокляття богу, у Гейне у формі минулого часу стоять три дієслова (Er
hat uns geäfft und geföppt und genarrt), в яких повторюється префікс
де-. Перекладач зберігає цю особливість, передавши її за допомогою
трьох українських дієслів з префіксом об-:
Він нас обійшов, обділив, обдурив. [6,213]
Але в деяких місцях переклад, проте, значно відступає від німецького
тексту. Незрозуміло, з яких причин перекладач порушує рефрен Гейне “Wir
weben, wir weben”, який Л. Українка переклала словами “Ми тчемо,
ми тчемо”. У Первомайського цей рядок передано так: “Ми тчем,
начувайся!” Адже мотив погрози проймає весь вірш Гейне, і рефрен тільки
підсилює його.
В циклі “Сучасні вірші” вміщено поезію “Китайський богдихан” у
перекладі М.Лукаша. У порівнянні з попереднім перекладом Загула цей
переклад значно кращий. М. Лукаш глибоко зрозумів ідейну спрямованість
вірша і виступає не тільки як перекладач, але й як дослідник.
Китайський богдихан п’є і скрізь пляшку горілки бачить своє царство просто земним раєм.
Дослівний переклад:
“І вся голота моєї держави
Гуляє в оксамиті і шовках” [6,214]
У різних перекладачів це місце звучало по-різному
У Загула:
А вся голота – босяки –
В шовках та в оксамиті [6,214]
У Лукаша:
Гуляють в царстві моїм старці
Всі в бархаті, в атласі. [6,214]
Останній
переклад більш точний. Слово “старці” дає точнішу соціальну
характеристику, ніж зневажливе “босяки”. М. Лукаш вдало відтворює
і характер римування. У Гейне die Mantsehu рифмується з der
Kantshu (тобто всі звуки цих слів одинакові, за винятком
першого). Лукаш знаходить дуже близькі українські відповідники : буки і
дуки.
Серед перекладів Марка Зісмана слід виділити поезію “Доктрина” , в якій
Гейне, передчуваючи революційні події, закликає бити в барабани, будити
людей зі сну.
Повтор – улюблений прийом поета, особливо в політичних і сатиричних
творах. В цьому вірші він створює навіть слухове враження барабанного
бою і загострює ідейну спрямованість вірша. Зісман вірно передає цей
художній прийом, вдаючись до алітерації. Хоч він і переставляє рядки,
але замінює trommeln словами: бий в барабан, бий, щоб людей збудив його
звук”, “барабанячи”.
Дуже спірно переклав Тичина поезію Гейне “Спочатку соловей родився”.
Перший рядок оригіналу “По ночам був Соловей”) пародіює перше речення
євангелія (“На початку було Слово”). Далі рядки являють собою ніби
конспект “святого письма”, який проголошує горобець (звичайний
німецький бюргер), викладаючи своїм дітям основи релігії. У перекладі
перший рядок видозмінено так: “Спочатку соловей родився”. Цей буденний
вираз нічого не залишає від цілком прозорого антирелігійного натяку
Гейне. Про релігію в перекладі взагалі не сказано ні слова, старий
горобець, на думку перекладача, “мудрості дітей навча”. Читач після
таких перетворень напевно не зрозуміє головної думки великого
німецького поета – сатирика: вона зникла разом із зникненням двох
невеликих, але дуже істотних деталей.
Дивно, як міг В. Сосюра перекласти перші рядки поезії
Die blue Fruhlingsangen
Schann aus dem gras hervor [6, 214]
Словами:
Весни блакитні очі
Пробились крізь траву. [6,214]
Неуважний переклад образу привів до такого дивного словосполучення, як
“очі пробились”. Німецьке слово hervorschauen слід було
перекласти в цьому контексті “дивляться”, “виглядають”. Саме так
переклав це місце
М. Словінський:
Синії очі весняні
Дивляться тихо з трави. [6,214]
Взагалі переклад Сосюри відзначається деякою неуважністю, завдяки чому
стирається ліричне забарвлення поезії Гейне. Автор говорить про ніжні
фіалки, які він зриває для своєї коханої:
Милі фіалки
Підете в кипицю ви,- [6,214]
переклав це А. Кримський. В. Сосюра пише: “Які я в лісі рву”. Так,
через втрату, на перший погляд, неважливої деталі перекладач не зміг
повністю розкрити чарівність ліричної поезії Гейне.
А. Малишко переклав великий цикл поезій “Північне море”. Зупинимось на
поезії “Захід сонця”. Перекладач вірно зрозумів задум автора,
використавши образ богині Селени (адже в укр.. мові die Lune – місяць –
іменник чоловічого роду, дуже з позиції буквалізму Малишко не зміг би
передати ідейний зміст вірша). Але в ряді місць є невиправдані відступи
від оригіналу. Наприклад, словосполучення glückgehärtete Menschen –
дослівно: “загартованих щастям людей” – перекладач передає так:
“багатих людей”; цим змінює певний відтінок змісту. Адже щастя людей –
це зовсім не багатство. Все сильне, горде, щасливе співає на землі гімн
сонцю. Ототожнювати сонцепоклонників з багатими людьми немає ніякого
смислу.
Але в цілому цей переклад зроблено досить старанно, чого не можна
сказати про поезію “Морська тиша”. Тихо на морі, яскраво світить сонце,
все ніби відпочиває, стомлене спекою.
В цій час: “край стерна улігся боцман на грудях, й хропе тихенько”. У Малишка читаємо
Під стерном улігся боцман,
Чуйно спить, на грудях лежа [6,214]
Чуйно спати і хропіти, на наш погляд, не зовсім однакові поняття
Краще зроблені інші переклади А.Малишка “Розбитий корабель” і “Запитання”
З цього невеликого огляду видно, що радянські перекладачі,
використовуючи кращі надбання минулого успішно розвивають мистецтво
перекладу, якомога наближаючи оригінал до українського читача,
але в наступному видані необхідно усунути ряд невиправданих відступів
від тексту Гейне.
Поема Гейне “Німеччина” вперше була перекладена українською мовою Іваном Франком ще в 1892 році.
В радянський час її переклав Д.Загул (вона була видана в 1930 р.)
У збірнику “Вибраних творів” подано її в перекладі Л. Первомайського.
Найважливішою рисою цього перекладу є намагання відтворити засобами
української мови сатиричні образи Гейне, часто поєднані примхливою
фантазією поета в складне ціле:
Гадали: охлялих рицарів рать
Чкурне по шляхах завізних.
Прощальний келих ми їм наллємо
З довгих пляшок залізних. [6, 215]
Глузливе сполучення грубуватого епітета “охлялий” з урочистим “рицарів
рать”, “прощального келиха” – з “довгими залізними пляшками” – дуже
точно передають художні особливості поеми Гейне. Перекладач – букваліст
навряд чи наважився б замінити в цій строфі нейтральне німецьке
дієслово risen – їхати на емоційне українське чкурнути, але перекладач,
який враховує дух і букву оригіналу, не може не погодитися з
Л.Первомайським. Адже це “чкурнути” прекрасно передає ставлення автора
до німецької націоналістичної реакції, з такою силою викритої в поемі.
Цей приклад не
поодинокий. Уважне ставлення перекладача до ідейних і художніх
особливостей поеми Гейне відчувається на протязі всього твору. Ось на
одній із сторінок промайнув образ пруського короля, що протегував
поганим поетам.
Його попередник прихильником був
Сучасного жабокряку [6, 215]
Слово жабокряк точно відповідає створеному Гейне неологізму
«Froschgegnack». Так само в іншому місці пародійне вживання
латинізованих німецьких слів відтворюється в перекладі на українському
мовному матеріалі:
Не стерво німецьке б Раумер був,
А справжній римський Стервацій [6, 215]
У Гейне – Lump; Lumpatins (німецькою мовою der Lump – наволоч, прошак)
І не мине характер словника, систему віршування зберігає в перекладі
Л.Первомайський. Він не залишає поза увагою і милозвучності поезії:
А в серці моєму бринить і дзвенить:
“Сонце, пломінь відплати!” [6, 215]
Тут відтворюється не тільки звучання алітерації, але й місце її в рядку.
Однак є в
перекладі і негативні сторони, які хоч і не визначають характер
перекладу, проте знижують якість деяких його місць. Досить поширені
прикрі втрати окремих елементів художньої тканини твору, найчастіше
епітетів, що веде до певного збіднення ідейної насиченості поеми.
Змальовуючи
Аахен, Гейне відзначає, що навіть пси на вулиці міста вірнопіддано
благають зустрічних штовхнути їх ногою. В перекладі ж це місце звучить
так:
Нудьгуючи в Аахені, навіть пси
Зітхають на вулицях стиха [6, 215]
Сатиричний
характер образу втрачається, і він перетворюється на картину з життя
тварин.
Проїжджаючи
через Мюльгейм, Гейне констатує: Це чисте місто, і люди в ньому
живуть тихі і старанні. Іронічний характер цього твердження
розкривається в наступних строфах, де автор згадує про революційні
події минулого в цьому місті. У перекладі Л.Первомайського це іронічне
протиставлення знімається: частина епітетів зникла, частина втратила
необхідну тут конкретність.
Минули ми Мюльгейм! Чудовий народ,
І місто теж, нівроку. [6, 215]
Набагато краще переклав це місце І.Франко:
Минали ми Мильгайм! Ось чистий куток!
Робочі та тихі тут люди. [6, 215]
Коли поет приїхав у Гамбург, богиня-покровителька міста вмовляла його
залишитися там. При цьому вона посилалася на послаблення цензурних
утисків завдяки старості цензора. “І цензура вже не така сувора, Гофман
постарішав і пом’якшав, він не перекреслюватиме більше з юнацьким
запалом твоїх “Подорожніх картин”. В перекладі Л.Первомайського нема
ані згадки про старість цензора, про його минулий юнацький запал, тому
й слова про пом’якшення цензури сприймаються без іронічного підтексту.
Крім того, незрозумілим стає рядок наступної строфи:
Ти теж постарішав і м’який став, [6, 215]
адже він має прямий зв’язок із словами, пропущеними раніше перекладачем.
Ще більш дивує пропуск цілої строфи, до чого вдається перекладач у
розділі сьомому. Це чотирнадцята строфа, в якій автор змальовує свою
нічну подорож по Кельну в супроводі привида. Ця строфа була перекладена
І.Франком, є вона і в російських перекладах «Німеччини».
Великі майстри
мови, до яких належав і Гейне, ніколи не ставилися байдуже до
тавтологічних однакових або однокорінних слів у невеликому уривку
тексту. І, мабуть, лише неуважністю перекладача можна пояснити
наявність таких збігів у деяких місцях перекладу:
Та що це? В місячнім сяйві я
Бачу велику потвору –
Збіса весь чорний кельнський собор
Потворно пнеться в гору. [6, 215]
У Гейне повтору нема. Та і в перекладі він не несе на собі ніякого стилістичного навантаження, крім збіднення словника.
В інших випадках перекладач, навпаки, уникає повторів і саме там, де їх вимагає оригінал.
Рейн під час своєї фантастичної розмови з поетом запитує про французів:
“чи співають і стрибають вони, як раніше”. Гейне на це відповідає “вони
не співають і не стрибають більше”. Ця повторюваність запитання у
відповіді йде від фольклору, народної казки і є органічною рисою всього
епізоду. [6, 216]
В перекладі Л. Первомайського це місце неуважно переказано:
Грають, співають, як і завжди?
Не грають вже, не гасають вже. [6, 216]
Не така вже велика біда, що перекладач замінив гасають (або стрибають)
на співають, - такі заміни іноді доводиться робити, - але нічим не
виправдане порушення співвідносності, яка не була в Гейне випадковою.
Усі ці недоліки, хоч і знижують якість окремих місць перекладу, не
повинні перекреслювати значення праці Л. Первомайського над перекладом
поеми Г. Гейне. Це вже другий варіант перекладу (перший був
опублікований у 1937 р. окремим виданням). Працюючи над новим
варіантом, перекладач усунув ряд змістових неточностей. Так, при
розмові з Фрідріхом Барбароссою в Кіоргезері Гейне оцінює
“боєспроможність” феодального війська. У першому варіанті це місце
звучало як похвала:
Трохи гармат, та досить було б,
Щоб ворогів побороти. [6, 216]
В другому варіанті Л. Первомайський розкрив тонку глузливість цього місця, до коріння переробивши обидва рядки:
Гармат не багато, та досить було б
Для ворогів на трофеї. [6, 216]
Звичайно, як говорилося вище, і в новому варіанті не все бездоганне.
Проте, маючи “Німеччину” в перекладі Л. Первомайського, український
читач може познайомитись не тільки з глибиною філософського й гостро
політичного змісту поеми, але й по-справжньому оцінити гейневський
дотеп, гостроту його саркастичних оцінок, ущипливість його іронії.
Гарному перекладу поезії, якою відкривається “Подорож на Гарц”,
виконаному М. Пригарою, шкодить лише дослівна передача своєрідного
рефрена вірша:
Хочу я податися в гори,
Щоб сміятись там над вами. [6, 216]
“Хочу сміятися” – це, звичайно, німецька мова, а не українська. Краще це віддається в перекладі Віри Кален:
Я від вас подамся в гори,
Щоб сміятись там над вами. [6, 216]
В цілому ж переклади поезій з “Подорожі на Гарц” зроблені М. Пригарою
барвистою українською мовою. Про це свідчить хоч би й ця строфа з
поезії “На горі стоїть хатина”:
З дня, як тітка наша вмерла,
Не з руки ходити нам
На стрілецький двір у Гослар,
Як чудово й гарно там. [6, 216]
“Подорож на Гарц” – один з найдотепніших лірико-сатиричних творів Гейне.
Для перекладу він становив певні труднощі: гейневський гумор, що
переходить у сатиру, гра слів, дотепні каламбури, які досить часто
зустрічаються, неологізми, студентські жаргонізми – все це треба було
відтворити українською мовою якомога точніше.
Цього домагались Чернявський (1902), Віра Кален (1930), Оттілія Словенко (1956).
Перший переклад, виданий за редакцією І. Франка, був зроблений дуже
старанно, але в ньому багато діалектизмів: “Небіжчик Гофман був би
намалював хмари пестрявими”, або “один з їх розказав, що в їх була
лекція закону божого…”
Але новий переклад цінний тим, що зроблений по найбільш повному тексту.
І в перекладі Чернявського, і в перекладі Кален є пропуски місць, які
мають певне ідейне значення, бо в них Гейне іронізує з релігії. Такий,
наприклад, абзац, що починається: “На стінах висіли ще Абеляр і
Елоїза...”
Використовуючи досвід попередників Словенко вдало передає студентські жаргонізми.
Двотомник Гейне, виданий Держлітвидавом, з інтересом зустрів
український читач. Більшість перекладів свідчить про наполегливу працю
українських радянських поетів над творами Генріха Гейне; деякі
переклади є свідченням високого рівня, якого досягло
мистецтво перекладу в Україні.
Але слід пам’ятати, що повноцінно відтворити на іншій мові твори такого
майстра слова як Гейне, справа нелегка. Кращі переклади двотомника, що
належать М. Рильському, Л. Первомайському, А. Малишку, М. Зісману,
М. Лукашу, М. Пригарі, свідчать про можливість досягнення цієї мети.
Таким чином, після Великої Вітчизняної війни перекладачі з Гейне не
припинили свою діяльність. Більш того, перекладені твори виходили один
за одним. Майстерність українських перекладачів досягає досить високого
рівня. Найповніше переклади Гейне представлені в чотиритомному виданні
за загальною редакцією Леоніда Первомайського.
Висновки
Таким чином, Генріх Гейне був і сьогодні залишається найулюбленішим іноземним поетом в Україні.
У другій половині ХІХ століття лірику Гейне головним чином перекладають
Ю. Федькович та М. Старицький, але то були, власне, не переклади, а
забарвлені локальним українським колоритом переспіви. У них звучали
мотиви українських народних пісень і вони були далекі від оригіналу.
Важливою віхою в історії перекладів Гейне українською мовою був майже
одночасний вихід у Львові в 1892 році збірок перекладів Л. Українки та
І. Франка.
У збірці “Книга пісень” Лесі Українки належить перекладу 92 віршів
Гейне. Якщо чимало перекладів того часу тепер уже застаріли, то Леся
Українка, тоді поетеса-початківець, зуміла, не пориваючи з усталеною
традицією, створити переклади високої поетичної вартості, що зберігають
її й сьогодні.
А Іван Франко був першим з українських перекладачів, хто звернув увагу
на сатиру німецького поета. До того часу українські читачі були знайомі
лише з гейневською лірикою.
Переклади цього періоду – перші вдалі спроби наблизитися до оригіналу, передати обриси справжнього Гейне.
Далі була ціла низка визначних поетів-перекладачів: П.Куліш,
М. Вороний, П. Мирний, М. Коцюбинський, П. Грабовський, Б. Грінченко, А.Кримський та інші.
Павлу Грабовському належить перший український переклад “Ткачів”, Агатангелу Кримському – поеми “Віцлі-Пуцлі”.
Література
1. Матузова Н. Генріх Гейне. Нарис життя і творчості. – К. : Дніпро, 1984. – 175 с.
2. Гиждец С. Лирика Генриха Гейне. – М. : Худож. лит., 1983. – 158 с.
3. Стадников Г. Генрих Гейне. – М. : Просвещение, 1984. – 125 с.
4. Коптілов В. Гейне на Україні // Всесвіт, 1973 – 2(176). – К. : Радянський письменник. – с. 183-190.
5. Первомайський Л. Новий чотиритомник творів
Генріха Гейне українською мовою//Всесвіт, 1976 – 2(578). – К.:
Радянський письменник. – с. 198-204.
6. Хорунженко В., Коптілов В. Гейне українською
мовою // Вітчизна, 1957-9. – К.: Держлітвидав. – с. 212-217.
7. Коптілов В. Гейне в українських
перекладах//Гейне Г. Вибрані твори в чотирьох томах. Т. 4. – К.:
Дніпро, 1974. – с. 365-381.
8. Гейне Г. Вибрані твори в чотирьох томах. Т. 1. – К.: Дніпро, 1972. – 430 с.
9. Гейне Г. Вибрані твори в чотирьох томах. Т. 2. – К.: Дніпро, 1972. – 350 с.
10. Гейне Г. Вибрані твори в чотирьох томах. Т. 3. – К.: Дніпро, 1972. – 411 с.
11. Гейне Г. Вибрані твори в чотирьох томах. Т. 4. – К.: Дніпро, 1972. – 403 с.
12. Пронин В. Стихи достойные запрета. – М.: Книга, 1986. – 143 с.
13. Турав С. Зарубежная литература. – М. : Просвещение, 1984. – с. 189-196.
14. История зарубежной литературы ХІХ века. – М. : Просвещение, 1972. – с. 385-416.
15. Коптілов В. Гейне в спогадах сучасників. – К.: Дніпро, 1988. – 149 с.
16. Гейне Г. Про художню творчість. – К. : Мистецтво, 1988. – 351 с.
17. Щелгунов Н. Геній молодої Німеччини // Твори. В 2-х томах. Т. 2. – 1892. – с. 418-441.
18. Дмитриева А. Гейне в воспоминаниях современников. – М. : Худож. лит., 1988. – 575 с.
19. Гейне Г. Стихотворения: Пер. с нем. – М.: Худож. лит., 1956. – 567 с.
20. Гейне Г. Избранные произведения. В 2 т. Т. 2. – М.: Худож. лит., 1956. – 567 с.
21. Гейне Г. Собрание сочинений. В 6-ти т. Т. 5. Проза 30-х годов; Письма: Пер. с нем. – М. : Худож. лит., 1983. – 462 с.
22. Гейне Г. Собрание сочинений. В 6-ти т. Т. 6. Проза 40-50-х годов; Письма: Пер. с нем. – М. : Худож. лит., 1983. – 462 с.
23. Гейне Г. Собрание сочинений. В 10 т. Т. 4. Путевые картины. – М.: Худож. лит., 1957. – 524 с.
24. Гейне Г. Собрание сочинений. В 6-ти т. Т. 4. Проза 30-х годов. Пер. с нем. – М.: Худож. лит., 1982. –462 с.
25. Гейне Г. Собрание сочинений. В 6-ти т. Т. 3. Путевые картины. Пер. с нем. – М.: Худож. лит., 1980. – 486 с.
26. Гейне Г. Собрание сочинений. В 6-ти т. Т. 1. Стихотворения. Пер. с нем. – М.: Худож. лит., 1980. – 518 с.
27. Паустовський К. Дорога Генриха Гейне//Вокруг света. – 1996. – № 12. – с. 36-37
