З нагоди всяких свят та з інших нагод відбувалися також різні ігри й танки. Це був давній слов'янський звичай: «Сходилися на ігрища, на танки й на всякі бісовські пісні»,— оповідає літописець про давні народні забави. На такі веселі сходини були призначені окремі витоптані майдани, що також звалися ігрищами: «Ігрища втолочені, й людей велика сила, що починають пхати один одного»,— нарікає один проповідник. А втім ігри відбувалися й на вулицях, і вже в ті часи вулиця означає народну забаву, так само, як повечерниця — теперішні вечорниці. Як виглядали ці ігри, про це знаємо небагато.
Танки йшли під музику. «Візьміть сопілки, бубни і гуслі й ударяйте, Ісакій буде нам танцювати»,— кличуть біси, що спокушують ченця.
Музичні інструменти були досить різнорідні. Передусім згадуються бубни й труби; далі якісь роди сопілок чи флейт — сопіль і пищаль; свиріль — інструмент, що складається з кількох сопілок; гуслі — інструмент, подібний до арфи; невідомий з вигляду орган.
При дворі київського князя був різнорідний оркестр; ігумен Феодосій, як увійшов у кімнат, де сидів князь, «побачив багатьох, що грали перед ним; одні гусляні голоси подавали, інші музикійськими звуками голосіїли, інші органними,— і так усі грали і веселилися, як є обичай перед князем».
Танок, плясання, був відомий усюди. Танцювали при різних нагодах: «на бенкетах і на весіллях, на вечорницях, і на ігрищах, і на вулицях»,— перелічує Кирило Турівський. З давніх часів походив також звичай танцювати під час народних свят, приміром, під Івана Купала. «Гріх танцювати на русаліях»,— застерігає проповідник.
Відколи поширилося християнство, розвинувся в Україні церковний спів, що стояв під візантійським та болгарським впливами. Маємо свідоцтва, що на цьому полі являлися й співаки-артисти. Так, під 1137 р. літописець записує, що смоленським єпископом став Мануйло, «півець добрий», що прийшов із Греції. В Перемишлі 1241 р. згадується «словутній півець Митуса», що з гордощів не хотів служити князеві Данилові.
