Твір “Чи ми ще зійдемося знову” - Музыка - Каталог рефератов - Рефераты на отлично
Воскресенье, 04.12.2016
Рефераты на отлично
Меню сайта
Категории рефератов
Аудит
Банковское дело
БЖД
Биология
Бухгалтерский учет
Военная кафедра
География
Государственное управление
Иностранные языки
История
Информатика
Культура
Литература
Логика
Маркетинг
Музыка
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религия
Социология
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Наш опрос
На какую тематику рефератов нужно побольше
Всего ответов: 599

Главная » Статьи » Музыка

Твір “Чи ми ще зійдемося знову”
Твір “Чи ми ще зійдемося знову”

І. Загальні відомості про твір і його авторів

“Чи ми ще зійдемося знову” – вірш великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка, покладений на музику відомим українським композитором Станіславом Пилиповичем Людкевичем.

         Хоровий жанр: хор з супроводом.

 

Станіслав Пилипович Людкевич

(1879-1979)

         С. Станіслав Пилипович Людкевич увійшов в історію музичної культури як видатний композитор, музикознавець, фольклорист, педагог і музично-громадський діяч. Митець прожив велике творче життя. Воно розпочалося ще наприкінці ХІХ ст., коли Станіслав Пилипович, щойно приїхавши  до Львова, взяв активну участь в організації ювілейного вечора І.Франка. Це було 1898 р. Тоді він виступив як диригент і композитор. На концерті прозвучав хор на Франковий гімн “Вічний революціонер”. Завершив свій творчий шлях Людкевич через 80 років після цього пам’ятного вечора.

         У січні 1979 р. музична громадськість широко відзначала 100-річчя від дня народження корифея українського музичного мистецтва, народного артиста СРСР, лауреата Державної премії ім.Т.Г.Шевченка, професора С.П.Людкевича.

         С.Людкевич народився 24.01.1879 р. в містечку Ярославі на Західній Україні (зараз входить до складу Польщі). Батько композитора – вчитель народної школи – дуже любив музику. Мати знала й розуміла мистецтво, з особливою повагою ставилася до рідної культури. Гри на фортепіано навчалась у відомого українського композитора М.Вербицього. Вона ж була і першою вчителькою Станіслава з фортепіано.

         Вступаючи після початкової школи до Ярославської гімназії, Станіслав Пилипович прагне глибше вивчати музику. Він співає у хорі, а згодом стає його керівником, починає писати музику. Закінчуючи цей заклад, Людкевич уже мав у своєму композиторському портфелі ряд творів – це хори “Гамалія”, “Поклик до слов’ян”, 7 п’єс для фортепіано. До речі, останні з успіхом виконуються піаністами й сьогодні. Це, зокрема, “Пересторога матері”, “Заколисана пісня”, “Тихий вечір” (на тему Й.Брамса). Ці фортепіанні мініатюри продовжують лінію західноєвропейської романтичної музики Ф.Шуберта, Ф.Мендельсона, Й.Брамса. Мініатюри Людкевича щирі, ліричні, вони пройняті українськими народнопісенними інтонаціями.

         З 1898 р. по 1901 р. Людкевич навчається у Львівському університеті на філологічному факультеті. Після його закінчення він викладає українську мову в одній із гімназій Львова. Перед цим композитор працює в Музично-драматичному Інституті ім.Лисенка, готує до друку “Галицько-руські народні мелодії”, виступає з музикознавчими статтями та рецензіями тощо.

         У 1903-1904 рр. композитор був на військові службі у Відні; там він мав змогу слухати оркестрову та оперну музику, а згодом, у 1907 р. він знову їде до Відня, щоб поповнити свої професійні знання. Протягом року Людкевич навчається у О.Цемлінського (композиція та інструментування) та Г.Греденера (поліфонія), слухає лекції з історії та теорії музики у Г.Адлера та Г.Рімана. За цей час Станіслав Пилипович написав докторську дисертацію, присвячену питанням програмної музики. Повернувшись додому, він знову поринає в роботу. З 1908 р. Людкевич стає директором Музично-драматичного Інституту ім.Лисенка.

         1914 р. Людкевича призивають до австрійської армії, невдовзі він потрапляє в полон і до кінця війни перебуває в Церовську (Казахстан). Повертаючись у 1918 р. додому через Київ, Станіслав Пилипович зустрічається із Стеценком і Леонтовичем. Він знайомиться з їхньою творчістю, веде розмову про дальші шляхи розвитку української музики.

         На той час Людкевич був уже зрілим музикантом. Формування його світогляду та мистецький позицій пов’язано з тими величезними подіями початку ХХ століття, які сколихнули все життя суспільства. Це події російської революції, діяльність революційних демократів І.Франка, Лесі Українки, М.Коцюбинського, робітничі страйки на Західній Україні, лихоліття першої світової війни і, нарешті, Жовтнева революція.

         Творча зрілість прийшла і завдяки його глибокому вивченню музики композиторів ХVIII-ХІХ ст., внаслідок постійної композиторської праці, серйозних пошуків власного музичного стилю. Протягом 1902-1918 рр. Станіслав Пилипович пише багато музики. Це хорові, вокальні, фортепіанні та оркестрові твори. Серед них такі вершинні композиції митця, як кантата-симфонія “Кавказ”, романс “Черемоше, брате мій”, обробка української народної пісні “Гегілка”, кантата “Вільній Україні”, цикл варіацій “Елегія” для фортепіано. Саме ці твори увійшли в історію української музики й визначні класичними зразками.

         З 1919-1939 рр. Людкевич написав багато музики різних жанрів. Та провідними у його творчості залишається вокально-симфонічний жанр. Назвемо 2 кантати – “Заповіт” (сл.Шевченка) і “Наймит” (на вірші І.Франка). Саме в цих творах композитор втілив ідею боротьби з поневолювачами, створив яскраві драматичні образи. Продовжує працювати у хорових та романсових жанрах, обробляє українські народні пісні. Варто назвати такі романси, як: “За байраком байрак”, “Одна пісня голосненька”, хори “Наша дума, наша пісня”, обробки народних пісень “Про Бондарівну”, “Бодай ся когут знудив”, “Ой співаночки” та ін.

         На другий творчий період припадає захоплення Людкевича інструментальною музикою. Перші спроби відносяться ще до початку століття. Тоді композитор написав “Каприччіо” і “Симфонічний танець”. Значних успіхів композитор досягає вже у 20-30-і роки. Головним чином це одночастинні композиції “Меланхолійний вальс”, “Каменярі”, “Галицька рапсодія”, “Веснянки”, “Мойсей” та ін.

         Заслуговує на увагу камерно-інструментальна музика Людкевича. Це його ф-нні твори “Варкарола”, “Пісні без слів”; скрипкові “Чабарашка”, “Тихий спомин”, “Сарабанда”, ф-нне тріо фа дієз мінор. Композитор прагне до високого професіоналізму і водночас до широкої доступності і зрозумілості своїх творів. В них відчувається вплив Лисенка, Чайковського, Рахманінова, Шуберта, Шумана, Брамса і Вагнера.

         З 1939 р. С.Людкевич – професор нововідкритої Львівської консерваторії ім.Лисенка, старший науковий працівник філіалу Інституту фольклору Академії Наук УРСР. Багато сил віддає композиторській справі: пише хоровий твір “За мир”, завершує кантату “Наймит”, переробляє раніше створену кантату “Вільній Україні”. Перервана фашистською окупацією творчість Людкевича відновилась у 1945 р. Продовжується і його педагогічна діяльність. Станіслав Пилипович активно працює в симфонічному жанрі, створює оперу “Довбуш”.

           Наприкінці 40-х років з’явились 2 симфонічні поеми – “Дніпро” і “Пісня юнаків”, в яких втілено героїку воєнних років.

         У першій половині 50-х років Людкевич завершив “Прикарпатську симфонію”, ф-нний концерт та оперу “Довбуш”. Згодом композитор пише ряд програмних симфонічних творів: “Наше море”, “Не забудь юних днів”, “Пассакалію”, сюїту “Голоси Карпат”, увертюра “Ой не ходи, Грицю”. Багато сил віддає вихованню молодих музикантів, науковій праці. Ним розпочато підручник з народної творчості та хрестоматію з історії гармонії.

         Помер С.П.Людкевич на 101 році життя у вересні 1979 р.

 

 

Тарас Григорович Шевченко

(1814-1861)

         До скарбів світового значення належать і творіння великого поета українського народу Т.Г.Шевченка.

         Народився народний митець 9.03.1814 р. в селі Моринцях (поблизу Києва). Він був сином кріпака. Незабаром після народження Тараса родина Шевченка переїхала до села Кирилівки. В ранньому дитинстві хлопець залишився круглим сиротою. В 15 років Тараса взяли до дворової челяді поміщика Енгельгарда. Побачивши малярські здібності хлопця, поміщик згодом в Петербурзі віддав його на 4 роки на науку до живописця Ширяєва. 22 квітня 1838 р. поміщик підписав Шевченкові відпустку за 2500 карбованців. Згодом Шевченко став студентом Академії мистецтв, яку закінчив 1845 р. Опісля повернувся на Україну. Але вже в 1847 р. за участь в таємному товаристві (Кирило-Мифодіївському братстві) і за його вірші Шевченка заарештовують і везуть на заслання в Орськ з суворою забороною писати і малювати, звільнили поета аж в 1857 р. У 1859 р. Шевченко востаннє побував на Україні. Від відвідав місця свого дитинства, своїх рідних, постійно перебуваючи під наглядом поліції. Кінець-кінцем його знову заарештували. Поет ледве добився звільнення. Йому заборонили жити на Україні й повернули до Петербурга.

         Змучений злигоднями заслання, в’язницями й солдатчиною, сорокасемирічний поет, підкошений тяжкою хворобою помер в 1861 р. 10 березня. Спочатку його поховали в Петербурзі, і лише згодом, після довгих і наполегливих клопотань, прах поета вдалося перевезти на Україну.

         Літературна спадщина Шевченка – це “Кобзар”, 9 повістей, п’єса “Назар Стодоля”, декілька уривків інших драматичних творів, “Автобіографія”, щоденник та листи. Крім цього, шевченкознавцями встановлено, що ряд творів Кобзаря було знищено, інші загублено і досі не знайдені.

         Джерела творчості Шевченка – це тогочасна дійсність, фольклор і літературні традиції. Народна пісня була одним з найосновніших джерел Шевченкового “Кобзаря”. Вона навіяла поетові балади “Причинна”, “Тополя”, “Утоплена”, “Лілея”. Сильний пісенний струмінь відчувається і в поемах “Мар’яна-черниця”, “Катерина”, “Тарасова ніч”, “Гамалія”, “Гайдамаки”, а віршів, основа яких пісенна, у Шевченка сотні.

         Твори Шевченка здобули світову славу. Вони перекладені на багато мов. В Англії його порівнювали з Бернсом, в Німеччині – з Бюргером, у Франції – з Беранже і Містралем.

 

ІІ. Літературний текст

         Вірш “Чи ми ще зійдемося знову?” Т.Г.Шевченко написав після арешту в Києві, перебуваючи в казематі.

         Потрапивши в лабети царських жандармів, поет невпевнений чи побачить ще рідну Україну. Невимовний біль і туга виривається з вуст літературного героя, який запитує: “...чи вже навіки розійшлись?” і виражає свою думку, що на все воля Божа, тому треба молитися, і в першу чергу треба молитися за “свою Україну”.

         Перебуваючи в тяжких умовах, під слідством, поет не думає про свою долю, а переживає за рідну батьківщину, хоч він поважає і Росію: “...не наша мати, а довелося поважати”.

         Шевченко показує гіркі переживання ліричного героя, якого насильно відірвали від матері-України, за долю неньки-батьківщини. Така тема вірша.

         Ідея твору – заклик любити Україну, молитися за неї, які б не були тяжкі умови. “Во время люте, в остатню тяжкую минуту за неї Господа моліть”.

         Головний образ твору – ліричний герой – палкий патріот рідної батьківщини, який навіть в останні хвилини свого життя буде думати про долю рідного краю.

         Форма викладу – віршована.

 

ІІІ. Музично-виражальні засоби

         Жанр твору: лірико-драматична пісня.

         Форма твору: двочастинна з кодою.

         Характеристика мелодії:        

Твір написаний для хору з солістами.

         Спочатку тема проходить у  партії S, яка дублюється всіма ін. парт.

 В 13 т. тема переходить до партії Т1, оскільки цей епізод звучить у виконані чоловічого хору. З 24 такту тему перехоплює соло Б під супровід фортепіано (без хору) чергуючись з солом альта. Під кінець тема знову звучить в сопрано.

На протязі всього твору характер мелодії постійно змінюється, то стрибкоподібний (як і у фортепіанній партії /у вступі/, так і у хорових партіях):

 Слід звернути увагу на рівноправність і незалежність лівої і правої руки в диригентських жестах. Наприклад, при знятті правою рукою хору на першу половину третьої долі такту, а лівою – фортепіанного супроводу, але вже на першу долю наступного такту:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Всі перераховані вище труднощі вимагають від диригента професійної майстерності і попередньої підготовки перед роботою над даним твором.

 

Динаміка в творі.

         Починається твір з фортепіанного вступу на р із розширенням динаміки (crescendo) і затиханням (diminuendo) перед вступом хору. Хор вступає на р, зводячи силу звучання на рр і збільшуючи напругу до стрімкого f  під час співу чоловічого складу, раптово спадаючи на р.

         Солісти починають співати свої партії mp, поступово крещендуючи до f  - кульмінації твору, думки “... за неї Господа моліть!”, опісля сходячи до рр і  кода   починається вступом хору на рр., фімруючи звук на ферматі, ніби востаннє стверджуючи основну думку твору.

        

 

Дикція і орфоепія.

         Оскільки твір виконується українською мовою, то тут немає якихось особливостей дикції і орфоепії, адже український текст як пишеться, так і читається.

         Але диригенту слід звернути увагу на штучне відкриття закритих складів (перенесення приголосної літери з кінця наступного) одного складу чи слова на початок наступного).

         Наприклад:

         пишемо                                  виконуємо

         сло-во прав-ди                       сло-во пра-вди

         не-хай і так не                        не-хай і та-кне

 

Темп.

         Твір виконуємо в темпі  moderato – з лат. помірно.

         Цей темп витримується протягом усього твору і тільки в коді він трохи сповільнюється, що належить до агогічних змін, які виправдовуються при інтерпретації хорового твору.

        

Значення твору.

         Твір “Чи ми ще зійдемося знову?” – високохудожнє полотно, яке має надзвичайно велике виховне та навчальне значення як для молодого диригента, так і для хориста – виконавця та слухача.

         Диригуючи даний твір, диригент повинен досконало володіти елементарною технікою диригування. Одночасно він краще закріплює такі технічні навички, як динамічні контрасти в жестах, подача вступів на заняттях і т.д.

         Співаки, виконуючи даний твір, набувають відповідних вокально-хорових навичок – правильного академічного звукоутворення, чистоти інтонування, ансамблевого співу.

         Великий виховний вплив робить твір і на слухача. Слухаючи твір, слухач проймається духом лірично-драматично-патріотичного змісту. Надзвичайно великий вплив на його сприйняття несе основна ідея, закладена в смисловому тексті. Слухач, завдяки їй, збагачує себе емоційно і духовно.

         Твір, актуальний і в наш час, набув рівня шедевру, видатного досягнення людської думки.
Категория: Музыка | Добавил: alininka (23.07.2008)
Просмотров: 1044 | Рейтинг: 0.0/0 |

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта

Статистика



Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляется системой uCoz