Структурно-діяльний аналіз організаційних форм і методів навчання в початковій школі (Частина 2) - Педагогика - Каталог рефератов - Рефераты на отлично
Суббота, 10.12.2016
Рефераты на отлично
Меню сайта
Категории рефератов
Аудит
Банковское дело
БЖД
Биология
Бухгалтерский учет
Военная кафедра
География
Государственное управление
Иностранные языки
История
Информатика
Культура
Литература
Логика
Маркетинг
Музыка
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религия
Социология
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Наш опрос
На какую тематику рефератов нужно побольше
Всего ответов: 599

Главная » Статьи » Педагогика

Структурно-діяльний аналіз організаційних форм і методів навчання в початковій школі (Частина 2)
Судячи з підсумків анкетування 100% учителів початкових класів проводять заняття у відповідності до програми розробленої методики і дещо менше, а саме 73,9% вчителів – на творчому рівні.

Домашні завдання, як правило, необхідно давати з метою закріплення матеріалу, що вивчався в класі (100%), для розширення бази знань (52,5%), а також з метою привчання до самостійної навчальної діяльності (20,6%).

Головною метою при організації та проведенні занять вчителі ставлять:

- добиватися міцного засвоєння всіма учнями програмних завдань (100%);

- розвивати пам’ять (78,8%);

- формувати вміння і навички самостійно вчитися (36,6%);

- активізувати пізнавальну діяльність (21,5%);

- розвивати творчість (5,6%).

Проводячи анкетування, я не тільки безпосередньо спілкувалася з учителями, а й відвідувала їхні уроки, порівнювала роботу в класах, спостерігала за дітьми. Виходячи з усіх моїх спостережень, можна зробити такий висновок, а саме, що для багатьох учителів у підготовці до проведення уроки звичайним є такий підхід: “Тема уроку така-то, мета теж зрозуміла. Спочатку я перевірю домашнє завдання, потім поясню це правило, поставлю такі запитання, потім роздам картки, потім перевірю і т.п.” Тобто, вчитель у своїх міркування насамперед йде “від себе”; тому важко паралельно з відбором матеріалу співвідносити свої дії з прогнозом, що і як сприймають діти, як зробити, щоб були насамперед активні учні, а не він.

Нове педагогічне мислення в центрі наших зусиль ставить інтереси учня, а не вчителя, тому технологія підготовки та проведення уроку повинна змінюватись. А саме: у центрі уроку мають бути окремі діти, групи і клас у цілому. А вчитель – невидимий диригент, який вчасно уміє почути, помітити, підправити, підтримати кожного виконавця. Які ж прийоми допомагають втілити ідею співпраці, співтворчості вчителя і учнів на уроці?

Залучення учнів до визначення плану і мети уроку – цей прийом доступний, починаючи з другого класу. У перших класах доцільніше давати на дошці зоровий план уроку, коментувати його разом з учнями. Протягом заняття вчитель звертає увагу дітей на його виконання: “Подивимося на наше планове завдання. Що ще треба зробити?” Підводячи підсумки зробленого, доцільно теж спиратися на ці позначення видів роботи.

У других-четвертих класах поряд із використанням готового наочного плану уроку можна один із пунктів залишити нерозкритим. Виконавши роботу, діти самі визначають і символічно фіксують його зміст. Або інший варіант, який може бути доцільним у третіх-четвертих класах. Наприклад, серед пунктів плану 3-й рядок незаповнений. Учні за завданням учителя, проглянувши підручник з мови чи математики, можуть запропонувати, яку вправу чи задачу варто записати в цей рядок і чому.

Для того, щоб на уроці виникло співробітництво, діти мають усвідомлювати мету навчальної діяльності. Лише тоді її зміст набуває для них особистісного значення. Тому так важливо, щоб і найменші школярі не тільки не йшли у “фарватері мети”, яку накреслив учитель, а й приймати її як власну. Інакше діти думають: те, що вони виконують, потрібно вчителеві, а не їм. А звідси відсутність внутрішньої готовності слухати, міркувати.

Гуманний вчитель, поважаючи працю дітей, після виконання ними складного завдання скаже співчутливо і впевнено: “Бачу, діти, нелегко вам було завершити цю роботу. Але спробуємо ще раз поміркувати разом...”; “Я певна, завтра усі будуть лускати ці приклади, як горіхи”; “Вам, діти, буде важко, але ви все здолаєте”. І ні в якому разі: “Я з вами вже не маю сил”.

Тільки так – з вірою в учня і підтримкою його зусиль – можна “олюднити”, вмотивувати стосунки в навчальному процесі, адже навчання – не механічна передача знань вчителем учневі, а складні моральні відносини.


2.2. Основні шляхи вдосконалення педагогічного процесу

в початковій школі

На основі проведеного анкетування можна зробити порівняльний аналіз продуктивності педагогічного процесу (Рис.1).



Рис.1. Порівняльний аналіз продуктивності педагогічного процесу

Отже, більшість викладачів у практиці своєї роботи використовують традиційну для школи методику викладання (Рис.1:1). Значна частина вчителів застосовує творчі домашні завдання (Рис.1:2). 84,3% вчителів вважають, що більшість дітей у їхніх класах формують стійкі навчальні вміння, тобто вміння самостійно навчатися (Рис.1:3), 73,1% вчителів думають, що учні їх класів мають здібності до самостійної навчальної діяльності (Рис.1:4). Значна частина педагогів (73,9%) вважає, що діти в їхньому класі в основному підготовлені відмінно і добре (Рис.1:5). 100% учителів дотримуються думки, що заняття з того чи іншого предмету, як правило, слід проводити у відповідності до програми і розробленої методики (Рис.1:6), 73,9% - на творчому рівні (Рис.1:7). Домашні завдання, як правило, необхідно задавати з метою закріплення матеріалу, що вивчався в класі (Рис.1:8), та для розширення бази знань (Рис.1:9). Головна мета при організації та проведенні занять – добиватися міцного засвоєння учнями програмних завдань (Рис.1:10), розвивати пам’ять (Рис.1:11).

На жаль, тільки 5,6% вчителів початкових класів при організації та проведенні занять ставлять за мету розвивати творчість. А це не менш важливо.

Ознаки творчої уяви – створення образів, які в такому вигляді не існували і є новими для їх творця.

Виразно виявляється творча уява молодших школярів під час малювання, літературної творчості, драматизації, художньої праці.

За переконанням досвідчених учителів, творчість – це не тільки шлях пізнання дійсності, а й самовираження дитячої особистості: від самостійної думки (“Це я сам побачив”, “Це я сама придумала”) до складання казок, віршів, розповідей, випуску “своїх книжок”, ведення класних літературних журналів тощо. Згадаймо, як точно такий стан дівчинки передав В.О.Сухомлинський в оповіданні “Я хочу сказати своє слово”. Читаючи його, другокласники замислюються, якими ж вони бачать небо, землю, квітку, горобину..., вдивляються в знайоме, наче вперше.

Спостереження і вивчення досвіду вчителів переконують у високій ефективності для розвитку творчої уяви молодших учнів таких видів завдань на уроках мови і читання: 1) складання творів-мініатюр за опорними словами і словосполученнями; 2) творів-описів на основі узагальнення особистих вражень, спостережень у природі; 3) придумування казок, віршів.

Майже всі види цих робіт доступні вже першокласникам, однак із різною мірою самостійності і повноти виконання. У першому класі такі творчі завдання вважають пропедевтичними, бо їх виконують у тісній співпраці з учителем в усній формі. Слово вчителя, його заохочувальна інтонація, ставлення до таких робіт емоційно сприймаються малюками.

Добре, якщо вчитель, захоплюючись, підключається до творчості дітей. Однак лише стимулюючого спілкування і зразка замало. Ці засоби слід доповнити клопіткою роботою в підготовці дітей до виконання конкретних творчих завдань. Зокрема, нагромадження відповідних спостережень, вражень, їх осмислення, активізація і розширення словника, аналіз зразків, корекція відповідей тощо. Чим вільніше дитина поєднує реальні й уявні образи, тим вищий політ фантазії.

Узагальнивши все вище написане, можна виділити основні шляхи підвищення продуктивності педагогічного процесу:

1. Головною метою при організації та проведенні занять ставити міцне засвоєння всіма учнями програмних завдань (Рис.2:1).

2. Перехід до творчих методів та технологій навчання (Рис.2:2).

3. Розвиток пам’яті (Рис.2:2).

4. Формування навичок самостійної навчальної роботи (Рис.2:4).

5. Створення більш досконалих підручників (Рис.2:5).

6. Підвищення контролю й вимогливості (Рис.2:6).

7. Активізація пізнавальної діяльності (Рис.2:7).

Одночасно можна визначити основні причини зниження продуктивності навчального процесу:

1. Не сформованість мотиваційної сфери, небажання вчитися (Рис.3:1).

2. Відсутність стійких практичних навичок і умінь вчитися (Рис.3:2).

3. Відсутність навичок самостійної навчальної роботи (Рис.3:3).

4. Низький рівень сформованості пізнавальної активності (Рис.3:4).

5. Слабка попередня підготовка з окремих дисциплін (Рис. 3:5).

6. Недосконала методика викладання (Рис.3:6).

Рис.2. Основні шляхи підвищення продуктивності педагогічного процесу.



Рис.3. Основні причини зниження продуктивності навчального процесу





Попередній ІІ Розділ ??????????????

Більш-менш закінчений відрізок педагогічного процесу в класно-урочній системі навчання - це урок.

Що таке урок? Відповісти на це запитання досить важко на сьогоднішній день! До цього часу в педагогічній науці керівною є думка, згідно з якою урок - це форма організації діяльності вчителів та учнів у певний відрізок часу, яка систематично використовується для вирішення проблем навчання, виховання та розвитку учнів[7].

Урок - це форма організації навчання з групою учнів одного віку, постійного складу, заняття за твердим розкладом і з єдиною для всіх програмою навчання. В цій формі представлені усі компоненти навчально-виховного процесу: мета, зміст, засоби, методи, діяльність по організації та управлінню і всі його дидактичні елементи. Сутність і призначення уроку в процесі навчання як цілісної динамічної системи зводиться таким чином до колективно-індивідуальної взаємодії учителя та учнів.

Другий аспект поняття "урок" - це динамічна і варіативна форма організації процесу цілеспрямованої взаємодії (діяльності та спілкування) певного складу вчителів та учнів, що включає зміст, форми, методи і засоби навчання та систематично використовується (в однакові відрізки часу) для вирішення завдань навчання, розвитку і виховання в процесі навчання[8].Функція уроку як організаційної форми навчання полягає в досягненні завершеної, але часткової мети, яка, наприклад, в одному випадку, заключається в засвоєнні нового, цілісного змісту, в другому - в частковому засвоєнні на рівні свідомого сприйняття і запам'ятовування (закріплення). В першому випадку структура уроку як цілісна система буде повторювати в основному структуру навчання як цілісного процесу, по-друге, - лише частково відобразить цілісний процес навчання. Це говорить про те, що особливості уроку як організаційної форми навчання зумовлені метою і місцем кожного окремо взятого уроку в цілісній системі навчального процесу і запитання про те, чи потрібен оргмомент і в чому він полягає, чи завжди потрібне опитування, чи обов'язкове домашнє завдання, як краще організувати колективну чи групову роботу, як врахувати індивідуальні особливості учнів, як пов'язати урок з попередніми і наступними уроками та інші, які з позиції розгляду процесу навчання не являються суттєвими. Вони мають значення тільки при вирішенні завдань оптимальної організації навчання і питання про структуру і типи уроків. Таким чином урок багатогранний та багатоплановий. Вирішуючи конкретні завдання в кожному окремо взятому тимчасовому відрізку навчального процесу, урок виявляється частиною теми, курсу навчального предмету і відповідно займає своє місце в системі навчального предмету, теми програми і вирішує властиві йому на даний момент дидактичні цілі.

Народження будь-якого уроку починається з усвідомлення і правильного, чіткого визначення його кінцевої мети - чого учитель хоче досягти; потім встановлення засобів - що допоможе учителю в досягненні мети, а вже потім визначення способу - як учитель буде діяти, щоби мета була досягнута.

Що ж таке мета, коли і яку мету уроку ставить учитель?

Загальноприйнято в науці, що мета, ціль - це заздалегідь спланований результат діяльності з перетворення якого-небудь об'єкту[9]. В педагогічній діяльності об'єктом перетворення являється діяльність учня, а результатом - рівень знань, розвитку і вихованості учня. Тому мета уроку ставиться у відповідності з метою навчання і освіти як системи більш високого порядку і не можуть зводитися, як це було в період, коли діяльність викладання розглядалась тільки як передача учням готових висновків науки і "цілям організації" занять - "вивчити такий-то об'єм нового матеріалу", "повторити такі-то розділи програми" і т.п.

Така постановка мети уроку в сучасній школі не відбувається.

Мета уроку в сучасній школі повинна відрізнятися конкретністю, з вказаними засобами її досягнення і її переводом в конкретні дидактичні завдання. Для того, щоби досягти мети уроку, наприклад, з математики, необхідно вирішити три основні дидактичні завдання: актуалізувати попередні знання, вміння і навички, безпосередньо пов'язані із темою уроку; сформувати в учнів нові поняття і способи дії; організувати використання учнями знань і досвіду діяльності з метою формування у них нових навчальних та пізнавальних умінь і навичок, нового досвіду пізнавальної діяльності.

Дидактичні задачі уроку реалізуються в реальній педагогічній діяльності через учбові задачі (задачі для учнів). Це вирішення учнями арифметичних задач, виконання всеможливих вправ, розбір речень, складання плану переказу і т.п. Ці задачі відображають навчальну діяльність учнів в конкретних навчальних ситуаціях. Дидактичні і учбові задачі в цілісній структурі уроку виступають таким чином основним засобом досягнення мети і умовою відбору, конструювання способу дії як учителя, так і учнів.

Яка ж структура уроку і як вона впливає на визначення типології уроків?

Структура уроку і форми організації навчальної роботи на ньому мають принципове значення в теорії і практиці сучасного уроку, оскільки в значній мірі визначають ефективність навчання, його результативність.

Які ж елементи і частини уроку вважаються структурними, а які ні? Єдиної думки з цього питання на сьогоднішній день в педагогічній науці немає. Одні схильні виділяти в якості елементів уроку те, що найбільш часто зустрічається в практиці - а саме: 1) вивчення нового матеріалу; 2) закріплення вивченого; 3) контроль і оцінка знань учнів; 4) домашнє завдання; 5) узагальнення та систематизація знань[10]. Інші - мету уроку, зміст навчального матеріалу, методи і прийоми навчання, способи організації навчальної діяльності[11]. Не можна обмежити навчальний процес і вчителя однією постійною схемою уроку, тому що це нанесе збиток навчальному процесу в цілому. Він буде викликаний неврахованістю різновидності змісту, відповідних способів його засвоєння, методів навчання, мінливим чергуванням характеру навчального матеріалу[12].

Так, в урок включені зміст матеріалу, методи і форми навчання, методи управління і контролю навчальної діяльності, технічні засоби, навчальні засоби, дидиктичні матеріали для самостійної роботи, форми організації навчальної діяльності учнів, особистість учителя.Та чи являються вони компонентами уроку? Звичайно, ні! Так як не є компонентом уроку і мета уроку. Не можна погодитись і з твердженням про те, що не існує об'єктивно постійної структури уроку. Тут має місце плутання структури уроку зі схемою уроку, яка довший час була застилою постійною схемою комбінованого уроку, що стримувала в практиці роботи школи будь-яке творче починання учителя.

Разом з тим, вчені-педагоги єдині в тому, що структура уроку не може бути безликою, випадковою, що вона повинна відображати закономірності процесу навчання як явища дійсності, логіку процесу навчання; закономірності процесу засвоєння, логіку засвоєння нових знань як внутрішнього психологічного явища; закономірності самостійної розумової діяльності учня як способів його індивідуального пізнання, відображаючи логіку пізнавальної діяльності людини; логіку викладання; види діяльності учителя і учнів як зовнішіні форми прояву сутності педагогічного процесу[13]. Елементами уроку, які при своєму взаємопов'язаному функціонуванні відображають ці закономірності, являються актуалізація, формування нових понять і способів дій і використання засвоєного.

В реальному педагогічному процесі вони виступають і як етапи процесу навчання і як основні, незмінні, обов'язково присутні на кожному уроці узагальнені дидактичні завдання і як компоненти дидактичної структури уроку. Саме ці компоненти забезпечують на уроці необхідні і достатні умови для засвоєння учнями програмного матеріалу, формування у них знань, умінь і навичок, активізації розумової діяльності учнів при виконанні самостійних робіт, розвиток їх інтелектуальних здійбніостей.

Взаємодія структурних компонентів уроку об'єктивна. Однак процес навчання ефективний лише тоді, коли вчитель правильно розуміє єдинство функцій кожного компонента окремо і його структурної взаємодії з іншими компонентами уроку, коли він усвідомлює, що кожний із компонентів дидактичної структури уроку пов'язаний з попередніми. Формування нових знань може бути успішним тільки з опорою на вже одержані знання, а відпрацювання навичок і вмінь успішно відбувається після засвоєння нового. При цьому їх послідовність на тому чи іншому уроці може бути різна: в одному випадку урок може починатися не з актуалізації, а із введення нового поняття шляхом пояснення вчителя або створення проблемної ситуації чи висунення гіпотез про способи вирішення заздалегідь поставленої проблеми.

На початку уроку може бути контрольна робота на використання знань, одержаних на попередньому уроці і т.д.[14]. Така дидактична структура уроку.

Вказаний підхід до структури уроку уникає шаблонності в проведенні уроків, рецептивність в діяльності вчителя, розширює рамки творчої майстерності учителя при розробці методичної підструктури кожного окремо взятого уроку.

Методична підструктура уроку, що розробляється учителем на основі дидактичної структури, характеризується більшою варіативністю. Так на одному уроці вона може пропонувати розповідь учителя, постановку запитань для перевірки сприйнятого, виконання вправ за зразком, вирішення задач та ін.; на іншому - показ способів діяльності, його відтворення учнями, розв'язування задач з використанням цього ж способу в нових, нестандартних ситуаціях та ін.; на третьому - розв'язування пошукових задач, з допомогою яких одержуються нові знання, узагальнення вчителя і т.д.

Все це свідчить про те, що практично неможливо дати єдину схему для всіх уроків з усіх навчальних предметів, що вивчаються в школі. Методична підструктура уроку на відміну від дидактичної - величина змінна. Число елементів в ній, їх номенклатура і послідовність визначаються учителем, виходячи із загальної дидактичної структури уроку і мети освіти, розвитку і виховання учнів. Методична підструктура уроку відображає основні етапи навчання і характер організації уроку.

Таким чином, якщо дидактична структура уроку являється постійною і в діяльності вчителя виступає у вигляді загального алгоритму організації уроку, то методична підструктура зобов'язує його планувати конкретні види діяльності: виконання вправ, вирішення задач, відповіді учнів; пояснення матеріалу з використанням адекватних методів і засобів; розв'язування практичних і навчальних задач під керівництвом учителя і самостійно. При створенні методичного проекту уроку учитель виходить із принципу оптимального досягнення мети, де немалу роль в забезпеченні успішності навчально-пізнавального процесу відіграють: створення мотивації, психологичного комфорту, врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей[15] .

Типології уроків присвячено багато наукових робіт. І тим не менше на сьогоднішній день ця проблема залишається спірною в сучасній дидактиці. Існує кілька підходів до класифікації уроків, кожний з яких відрізняється певною ознакою. Наприклад, уроки класифікують виходячи із дидактичної мети; мети організації занять, змісту і способів проведення уроку; основних етапів навчального процесу; дидактичних задач, що вирішуються на уроці; методів навчання; способів організації навчальної діяльності учнів.

У відповідності із цим підходом виділяються наступні п'ять типів уроків: уроки вивчення нового навчального матеріалу (1-ий тип); уроки вдосконалення знань, умінь і навичок (сюди входять уроки формування вмінь і навичок та ін.) (2-ий тип уроку); уроки узагальнення і систематизації (3-й тип); комбіновані уроки (4 тип); уроки контролю та корекції знань, умінь і навичок (5 тип). Ця класифікація являється досить перспективною, хоча і непризнаною всіма теоретиками-дидактиками.

Коротко зупинимося на характеристиці кожного окремого типу уроків.

Метою уроку вивчення нового матеріалу є оволодіння учнями новим матеріалом. Для цього школярі повинні підключатися до вирішнення таких дидактичних задач як засвоєння нових понять і способів дій, самостійної пошукової діяльності, формуванню системи ціннісних орієнтацій.

Такі уроки найбільш використовуються в роботі зі школярами середнього та старшого віку, так як саме в середніх і старших класах вивчаєтсья досить об'ємний матеріал, використовується крупноблоковий спосіб його вивчення. Форми такого вивчення можуть бути найрізноманітнішими: лекція, пояснення вчителя із заохоченням учнів до обговорення окремих питань, положень, евристична бесіда, самостійна робота з підручником, іншими джерелами, постановка і проведення експериментів, дослідів і т.д. Звідси і види уроків, що застосовуються в рамках цього типу уроків, являються досить різноманітними: урок-лекція, урок-семінар, кіноурок, урок теоретичних і практичних самостійних робіт (дослідницього типу), урок змішаний (сукупність різних видів уроків на одному уроці). Спільним для всіх цих видів уроків являється те, що час уроку відводиться на роботу учнів з новим матеріалом, в ході якої використовуються всі можливі прийоми активізації пізнавальної діяльності школярів: надання викладу нового матеріалу проблемного характеру, використання учителем яскравих прикладів, фактів, підключення учнів до їх обговорення, підкріплення тих чи інших теоретичних положень особистими прикладами і фактами, використання наочно-образного матеріалу і технічних засобів навчання. Все це спрямоване на змістовне і глибоке роз'яснення нового матеріалу учителем і вміння підтримувати увагу і розумову активність учнів при роботі з ним. Крім того, спільним являється і те, що на уроці в ході вивчення нового матеріалу, йде робота і по упорядкуванню та закріпленню раніше засвоєного. Неможливо вивчати новий матеріал, не згадуючи, не аналізуючи, не опираючись на уже пройдений матеріал, не використовуючи його при висновках якихось нових положень.

Для вчителя вкрай важливо, розуміючи об'єктивну багатоплановість процесів на уроці, не задовільнятися їх стихійним ходом, а постійно шукати і знаходити оптимальні варіанти взаємодії елементів уроку один з одним.

Основні дидактичні завдання, які вирішуються на уроках вдосконалення знань, умінь і навичок, в основному зводяться до наступних:

а) систематизація і узагальнення нових знань;

б) повтор і закріплення раніше засвоєних знань;

в) застосування знань на практиці для поглиблення і розширення раніше засвоєних знань;

г) формування умінь і навичок;

д) контроль за ходом вивчення навчального матеріалу і вдосконалення знань, умінь і навичок.

В більшості класифікацій цей тип уроку розбивають на декілька типів:

уроки закріплення матеріалу, що вивчається; уроки повторення; уроки комплексного застосування знань, умінь і навичок; уроки формування умінь і навичок та ін.

Однак, відмітимо, що уроки "чистого", скажемо, повтору чи формування умінь і навичок, як засвідчує реальна шкільна практика, менше ефективні і тому вони входять до складу уроків вдосконалення знань, умінь і навичок. Видами цього типу уроків являються: а) уроки самостійних робіт (репродуктивного типу - усних або письмових вправ); б) урок - лабораторна робота; в) урок практичних робіт; г) урок - екскурсія; д) урок - семінар.

Наведені приклади видів уроків вдосконалення знань, умінь і навичок свідчать про те, що організація навчальної діяльності учнів на уроці одночасно з повтором здійснює і застосування знань в дещо зміненій ситуації, і систематизацію знань і закріплення, зміцнення вмінь і навичок їх вдосконалення не тільки в межах теми, що вивчається, але і на міжтематичному і міжпредметному рівні. При плануванні уроку разом з повтором можна організувати і контроль, і систематизацію знань. Не виключена можливість такої побудови уроку, коли вчитель планує тільки поточний повтор в межах теми, наприклад, перед контрольною роботою. Він може весь урок закріплювати які-небудь навички, що буде основною дидактичною метою. Однак не можна підходити до цього запитання механічно. Головне, щоби на цих уроках правильно пов'язувались фронтальне опитування та індивідуальне опитування учнів з письмовими, усними і практичними вправами, а також з організацією самостійної навчальної роботи.

Урок узагальнення і систематизації знань спрямований на вирішення двох основних дидактичних задач - встановлення рівня оволодіння учнями теоретичними знаннями і методами пізнавальної діяльності по вузловим питанням програми, що мають вирішуюче значення для оволодіння предметом в цілому, і перевірки та оцінки знань, умінь і навичок учнів за всім програмним матеріалом, що вивчається на протязі довгих періодів - чверті, півріччя і за весь рік навчання.

Психологічно такі уроки стимулюють учнів до систематичного повторення більших розділів, великих блоків навчального матеріалу, дозволяє їм усвідомлювати його системний характер, розкривати способи вирішення типових задач і поступово оволодівати досвідом їх переносу в нестандартні ситуації при вирішенні виникаючих перед ними нових незвичайних задач.

Специфікою уроків узагальнення та систематизації знань являється те, що учитель кожного разу при проведенні уроку заздалегідь визначає питання-проблеми для повторення, заздалегідь вказує джерела, якими необхідно користуватися учням, при необхідності проводить оглядові лекції, дає учням завдання для їх колективно-групового виконання поза уроком, проводить як групові, так і індивідуальні консультації, співбесіди по ходу підготовки учнів до уроку, дає рекомендації для самостійної роботи. В старших класах найбільш розповюдженим видом уроків узагальнення і систематизації являються уроки, на яких проводяться проблемні дискусії, або уроки - семінари, на яких поглиблюється або систематизується певний зміст вивченого розділу програми або програмного матеріалу в цілому, а також уроки, на яких учні цілеспрямовано (окремо або групами) вирішують творчі завдання теоретичного або практичного характеру.

Комбінований урок - це найбільш поширений тип уроку в існуючій практиці роботи школи. На ньому вирішуються дидактичні завдання всіх попередніх трьох типів уроків, описаних вище. Звідси він і одержав свою назву - комбінований. В якості основних елементів цього уроку , що складають його методичну підструктуру, являються: а) організація учнів до занять; б) повтор і перевірка знань учнів, вияв глибини розуміння і степені міцності всього вивченого на попередніх заняттях і актуалізація необхідних знань і способів діяльності для роботи над осмисленням матеріалу, що знову вивчається на поточному уроці; в) введення учителем нового матеріалу та організація роботи учнів над його осмисленням і засвоєнням; г) первинне закріплення нового матеріалу та організація роботи над виробленням в учнів умінь і навичок застосування знань на практиці; д) домашнє завдання та інструктаж по його виконанню; е) підведення підсумків уроку з виставленням поурочного балу, оцінки за роботу окремим учням на протязі всього уроку.

Перечислені компоненти методичної підструктури комбінованого уроку в залежності від характеру навчальної ситуації і педагогічної майстерності учителя взаємодіють між собою і часто переходять один в одного, міняють свою послідовність в залежності від організації пізнавального процесу. В таких випадках структура комбінованого уроку стає гнучкою, рухомою. Це дозволяє вчителю уникати в своїй роботі шаблону, формалізму. Так, в досвіді передових учителів засвоєння нових знань відбувається в процесі виконання самостійної роботи, а перевірка знань вплітається в організацію занять і виступає як показник активності школярів в коментуванні ходу своєї роботи, їх знань.

В процесі вивчення нового матеріалу можна відразу організувати його закріплення та застосування, а при закріпленні здійснити контроль знань, умінь і навичок і розвиток навичок застосування цих знань в різноманітних, в тому числі нестандартних ситуаціях. Така комплексна взаємодія між структурними елементами комбінованого уроку робить урок багатоцільовим і заставляє учителя при проведенні уроку правильно регламентувати час уроку на його окремі етапи. Недопустимо, коли перевірка знань учнів займає 20-25 , а то і всі 30 хвилин, і на роботу з новою темою залишається 15-20 хвилин. Природньо, з такого уроку учні переносять всю вагу роботи по засвоєнню нового матеріалу на домашню роботу.

Ефективність та результативність комбінованого уроку залежить не від абсолютизування його структури, а від чіткого визначення цільових установок уроку, як відповіді вчителя на запитання про те, чому він має навчити учнів, як використовувати заняття для розумної організації їх діяльності.

Закінчуючи характеристику комбінованого уроку відмітимо, що окремі компоненти його методичної підструктури властиві і методичним підструктурам перших трьох типів уроків, описаних вище. Ось чому вони охарактеризовані в підструктурі даного уроку[16].

Уроки контролю і корекції знань, умінь і навичок призначені для оцінки результатів навчання, рівня засвоєння учнями теоретичного матеріалу, системи наукових понять, сформованості умінь і навичок. Досвіду навчально-пізнавальної діяльності школярів. Видами уроку контролю та корекції можуть бути: усне опитування (фронтальне, індивідуальне, групове) ; письмове опитування, диктанти, розв'язування задач і прикладів і т.д.; залік, залікова практична (лабораторна) робота; контрольна самостійна робота; екзамени та ін. Всі ці та інші види уроків проводяться після вивчення цілих розділів, тем. Вищою формою перевірки та оцінки знань учнів, рівня їх знань є екзамен з курсу в цілому.

Після проведення уроку контролю проводиться спеціальний урок аналізу та виялвення типових помилок, недоліків у знаннях, вміннях і навичках учнів, в організації їх навчально-пізнавальної діяльності.

Звичайно, в практиці роботи школи можливі й інші типи і структурні комбінації уроків. Крім того слід мати на увазі, що перераховані типи уроків у "чистому" вигляді рідко зустрічаються в практиці роботи учителя. Так чи інакше функції одного типу уроку часто вплітаються в структуру іншого типу уроку. Різниця полягає тільки в тому, що кожний перерахований тип уроків відрізняється домінуванням певної функції, наприклад, ознайомлення та вивчення нового матеріалу або контроль і оцінка, а функції інших типів уроків носять допоміжний характер. Тому класифікація уроків продовжує залишатися однією із актуальних проблем дидактики.



2.2. Системи методів навчання, що використовуються вчителями початкових класів загальноосвітньої школи


Дидактами розроблено десятки класифікацій методів навчання. Учителю потрібні лише ті, які погоджуються з практикою навчання і слугують основою для її ефективності. Найбільш поширеною групою методів навчання, що використовуються вчителями початкових класів загальноосвітньої школи є методи організації і самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності. Вони, в свою чергу, діляться на підгрупи.

Перша підгрупа - методи навчання за джерелом передачі і сприймання інформації. У класифікації виділяють методи: розповідь, бесіда, лекція.

Розповідь - це монологічний виклад навчального матеріалу, який використовується для послідовного, систематизованого, дохідливого, емоційного повідомелення знань. Здебільшого розповідь використовується для викладу описового навчального матеріалу. У чистому вигляді розповідь використовується рідко. Найчастіше вона містить міркування учителя, аналіз фактів, прикладів, тобто поєднується з поясненням матеріалу, який вивчається.

Бесіда - діалогічний метод викладу навчального матеріалу. Суть бесіди в тому, щоб за допомогою цілеспрямованих і вміло поставлених питань спонукати учнів до актуалізації вже відомих знань і досягти засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень. Метод найчастіше застосовується тоді, коли нова тема є порівняно не складною, а в учнів уже склалися про неї певні уявлення або усталилися життєві спостереження, які дозволяють осмислити і засвоїти знання еврістичним шляхом. За призначенням виділяють бесіди вступні або організаційні, повідомлення нових знань, синтезуючі або закріплюючі: контрольно-коректуючі.

Від інших методів словесного викладу лекція відрізняється:

а) більш строгою структурою;

б) логікою викладу навчального матеріалу;

в) великим обсягом інформації, яка повідомляється;

г) системним характером викладу знань.

Предметом шкільної лекції здебільшого є опис складних систем, явищ, об'єктів, процесів, наявних між ними зв'язків і залежностей, головним чином, причинно-наслідкового характеру. Очевидно, що лекція доречна лише в старших класах, коли учні вже мають необхідний для сприймання і осмислення матеріалу лекцій рівень підготовки. Лекція використовується для викладу більшого за обсягом матеріалу, займає цілий урок, а іноді й здвоєні уроки.

Наочні методи: демонстрація, ілюстрація. Метод демонстрації полягає в наочно-чуттєвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об'єктами в їх природному вигляді. Використовується для розкриття динаміки явищ, які вивчаються, а також для ознайомлення із зовнішнім виглядом предмета, його внутрішньою будовою та ін. При цьому увага учнів концентрується на суттєвих властивостях предметів, явищ, процесів. Слово відіграє супровідну роль і служить для аналізу ходу спостережння та його результатів. Велику дидактичну цінність має демонстрація реальних предметів, явищ або процесів, що протікають у природних умовах (спостереження за погодою) , демонстрація натуральних предметів у робленому середовищі (досліди в шкільний теплиці), демонстрація штучних об'єктів у природному середовищі.

Ілюстрація передбачає показ і сприймання предметів, процесів і явищ у їх символічному зображенні за допомогою карт, плакатів, портретів, фотографій, малюнків, схем, репродукцій тощо. Методи демонстрацій та ілюстрації використовуються у взаємозв'язку: якщо використовується демонстрація; якщо ж необхідно усвідомити суть явища, використовують ілюстрацію. Результативність ілюстрації залежить від методики показу. Велика кількість ілюстрацій відволікає учнів від з'ясування суті явищ, що вивчаються. В окремих випадках доцільно використовувати роздатковий матеріал. У сучасній школі для забезпечення якісної ілюстрації використовуються екранні технічні засоби.

Практичні методи: вправи, лабораторний метод, навчальна праця.

Суть методу вправи полягає в тому, що учні виконують багаторазові дії, тобто тренуються у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці. Цим шляхом вони поглиблюють свої знання, формують відповідні уміння і навички, розвивають своє мислення і творчі здібності.

Серед вправ виділяють:

а) усні вправи, які сприяють оволодіння технікою і культурою читання, усного рахування, розповіді, логічного викладу знань тощо;

б) письмові вправи - розв'язування задач, диктанти, твори та ін.;

в) лабораторно-практичні вправи, які сприяють оволодінню навичками користування знаряддями праці;

г) виробничо-трудові вправи, що складають систему спеціально розроблених трудових дій навчального та виробничого характеру.

Ефективність вправ залежить від свідомої спрямованості учня на підвищення якості діяльності; знання правил виконання дій; свідомого врахування і контролювання умов, у яких вони виконуються; обліку одержаних результатів, розподілу повторень у часі.

Лабораторний метод частіше використовується у старших класах.

Суть методу навчальної праці полягає у застосуванні отриманих знань при вирішенні практичних завдань, в умінн
Категория: Педагогика | Добавил: Admin (18.11.2007)
Просмотров: 1817 | Рейтинг: 5.0/1 |

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта

Статистика



Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляется системой uCoz