Висновки
Глибоке знання і практичне продовження традицій, звичаїв і обрядів народного календаря створює той національний колорит, ту цілісну культурно-історичну життєдіяльність, національну самобутність, яка є: могутнім стимулятором творчості народу, невичерпним джерелом його мистецької, культурної діяльності; оригінальним внеском народу в світову історію, у взаємозбагачення культур, духовності народів світу; фундаментальною природовідповідною основою виховання підростаючих поколінь, створення національної системи виховання.
Відновлюючи в пам'яті і практичній життєдіяльності (традиціях, звичаях і обрядах, усіх сферах життя, виробництва) свій багатовіковий творчий потенціал, наш народ в роки Відродження, звільняючись від сковуючих пут і гальм, починає енергійно продовжувати творити свій шлях в історії. Його творче світобачення, оригінальний спосіб мислення, самобутні .культурні здобутки трансформуються, як і в інших народів, у змісті освіти, принципах організацій, засобах, методах роботи національної школи, національної системи виховання, в тому числі і в педагогіці народного календаря. Таким чином, повсюдне впровадження ідей і засобів народного календаря в систему роботи кожної школи, учителя, вихователя буде значним внеском у справу виховання творчої особистості — творчого учня, творчого громадянина, творчого трудівника, людини — майстра своєї справи, господаря землі.
Різка зміна традицій, звичаїв і обрядів народного календаря, яка може проявлятися в забороні (прямій чи непрямій) їх функціонування, забутті, заміні їх іншими, так званими — "новими" (а насправді штучно надуманими, політизованими), різнозначна "підрізуванню коріння" народній ідейності, моралі, етиці і естетиці, тобто народному світогляду, психології, характеру, які формувалися протягом віків і становлять внутрішній зміст нації, її культурно-історичну духовність Заміна традицій, звичаїв і обрядів народного календаря іншими (на потребу політики "сьогоднішнього дня", ідеології окремої партії, веде до знищення історичної пам'яті, національного обличчя народу, його духовності, а відтак приводить до катастрофічних наслідків у матеріальному і духовному житті народу, нації, суспільства. Нині якраз ми виходимо з тієї драматичної смуги розвитку, коли традиції, звичаї і обряди народного календаря заборонялися, забувалися і замінювалися "новими", "радянськими". Це стало однією з найголовніших причин того, що наслідки, такої заміни досить трагічні: поширення серед молоді таких соціальних хвороб, як історична безпам'ятність, забуття свого роду-племені, національний нігілізм, космополітизм, бездуховність, а також алкоголізм, наркоманія, оміщанювання, соціально-політична індиферентність тощо.
Особливість національного характеру, психології українців, які проживають у різних культурно-історичних регіонах, природних зонах республіки, накладають свій відбиток як на зовнішніх рисах (одязі, взутті, харчуванні, атрибутах побуту, дозвілля тощо) так і на внутрішніх якостях мешканців даної місцевості. Засоби народного, календаря, розмаїте багатство його звичаїв і обрядовості, їхній творчий характер дають можливість враховувати такі реальності в процесі виховання, формуючи з учнів типових носіїв традицій рідного краю, його культури, духовності.
Завдяки традиціям, звичаям і обрядам народного календаря, закладеним у них народної ідейності, моральності, естетики кожен учень, зазнавши на собі благодатний вплив народних духовних скарбів, прагне з честю продовжувати заповіти батьків, дідів і прадідів, утверджувати добрими справами: свій родовід, творити свій родослав, будувати в собі все життя храм, Добра, Правди і Краси.
Духовні скарби народного календаря концентрують у собі ідеї, знання з народної філософії, астрономії, астрології,, біології, математики, медицини, а також народної кулінарії, землеробської, зокрема хліборобської справи тощо. Завдання батьків, педколективів шкіл, учителів, вихователів, — глибоко і всебічно вивчати могутній ідейний, моральний, емоційний і естетичний потенціал народного календаря і активно прилучати учнів до його вічно пульсуючих джерел, невичерпних духовних скарбів. У цьому — запорука успішного будівництва національної школи, національної системи виховання.
Список використаної літератури.
1. Концепція національного виховання.
2. Концепція громадянського виховання.
3. Програма середньої загальноосвітньої школи 1-3 класів. – К. “Освіта” – 1998 – с. 152-157.
4. Арутюнов С.А. Народы и культуры. – М.1998 – с.152-157.
5. Болдарович З.Є. Україна в дослідженнях польських етнографів. – К., 1976. – с. 30-35.
6. Булашов Т. Український народ в своїх український народ в своїх легендах, релігійних поглядах і віруваннях. – К., 1992. – с. 105-106.
7. Булонський П.А. Избранные произведения. – М. 1961. – с. 75-80.
8. Вартовий П. Яка тепер народна школа на Вкраїні // Житє і слово. – 1930. – Т.5 – Кн..4 – с. 246.
9. Волков Ф.К. Этнографические особенности украинского народа // Украинский народ в его прошлом и настоящем. М. 1926 – Т2.
10. Воропай О. Звичай нашого народу: Етнографічний нарис: У 2 томах – К., 1991 – Т. 1-2.
11. Восточнославянский этнографический сборник /Под ред. С.П. Толстого. – М., 1956.
12. Вишневський О. Сучасне українське виховання. – Львів, 1996 – 233с.
13. Вудвуа Л.Ф. Відкривай духовні острови. Українське правознавство. – Донецьк, 1998 – 144с.
14. Гаврилюк Н.К.Картографирование явлений духовной культуры. – К., 1981. – с. 176.
15. Грушевський М. Колишня освіта і теперішня темнота // село – 1909. - №5.
16. Грушевський М. Наша школа. – 1909. – Кн.. І-ІІ – с. 1
17. Горленко В.Ф.Становлення української етнографії. – К.- 1984. – с. 205.
18. Горленко В.Ф. становление украинской этнографии конца XVIII – первой половины ХІХ ст. – К.1988. – с. 160-163.
19. Гнутель Л.Б. Виховна робота в сучасних умовах: теорія і практика – Тернопіль: “Лілія”, 1996. – с. 14-56.
20. Гуменникова Т.Р. Українські національні традиції як засіб формування української національної свідомості // Початкова школа – 1996 - №1 – с. 38-40.
21. Віденко М. Добрий початок – половина справи // Рідна школа – 1996. - №10 – с. 55-56.
22. Деякі аспекти формування національних культури студентської молоді: Збірник наукових статей. – К., 1997. – 120с.
23. Енциклопедія українознавства для студентів та школярів. – Донецьк, 1944 - 496с.
24. Этнография восточных славян. Очерки традиционной культуры. – М. – 1997.
25. Ігнатенко П.Р. та ін. Виховання громадянина і психолого-педагогічний аналіз і народознавчий аспекти. – К., 1997. – 252с.
26. Карпенчук С.Г.Теорія і методика виховання: Навчальний посібник – К., 1997. – 304с.
27. Кононенко Віталій. Символи української мови. – Івано-Франківськ, 1996. – 278с.
28. Король О.В.Методика викладення українського народознавства в школі: Навчально-методичний посібник. – К., 1998 – 368с.
29. Кутинський – Братко. Фінанси України – К. К., 1996.
30. Климинець Ю. Купальська обрядовість на Україні. – К., 1990. – с.30.
31. Кравець О.М. Звичаї українського народу: історичний етнографічний нарис – К., 1996 – с. 37-42.
32. Культурно-бытовые процессы на юге Украины / Под. Ред. Ивановой Ю.В. – М – 1979.
33. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Сергійчик З.О. Основи національного виховання. – Умань, 1993. – с. 5-26.
34. Кутельмах К. Календарно – побутова обрядовість. Традиції і сучасність// Соціологічна обрядовість на Україні – К. – 1983 – с.304-315.
35. Мишанич С.Д. Система танців в українському фольклорі // Рад. Школа. – 1990. - №2.
36. Пірне Марія. Основи етнопсихології – К., 1998. – с. 434.
37. Помиткін Є.А. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти. – К., 1996. – 164с.
38. Русова С.Ф. Вибрані твори. – К. – 1996. – с. 9, 115.
39. Скуратівський В., Русалії. – К., 1996. – 733с.
40. Скуратівський В. Святвечір: У2-х кн.. – К., 1994. с. 94-95, 20-45.
41. Стельмахович М.Т. Народна педагогіка. – К.1985. – с. 43-55.
42. Стельмахович М.Т. Теорія і практика українського національного виховання. – Івано-Франківськ, 1996. – с. 70-90.
43. Стельмахович М.Т. Українське національне виховання. Івано-Франківськ, 1993. - №8 – с. 3-7.
44. Стельмахович М.Т. Українська національна педагогіка. Навч. – метод. посібник - К., 1997. – 231с.
45. Стельмахович М.Т. Теорія і практика українського національного виховання. – Івано-Франківськ, 1996. – 179с.
46. Теоретичні засади виховання національної самосвідомості / за ред. Д. О. Тхоржевського. – К., 1998. – 150с.
47. Усатенко Т. Коріння в етнос, віттям – у світову культуру // К. Освіта. – 1996. – с.18.
48. Ушинський К.Д. Рідне слово. Про народність у громадському вихованні. Вибрані твори: В 2-х томах. – К., 1983. – Т.1, с. 100.
49. Ушинський К.Д. Книга для тих, хто навчає. – Вибрані педагогічні твори. В 2-х томах. – К., 1983, - Т. 2, с. 244.
50. Ушинський К.Д.Вибрані педагогічні твори: В 2-х томах. Пер. з рос. – К., 1983. – Т2. – с. 99-100.
51. Українська родина: родинний і громадський побут/ Упоряди. Лідія Орел. – К., 2000.
52. Фіцула М.М.Педагогіка. навчальний посібник для студентів педагогічних закладів. – Тернопіль: Підручники і посібники, - 1996.
53. Чепіга Л. Моральне внушіння у справі виховання // Світло. – 1920. – Кн.2. – с. 20-33.
54. Чепіга Л. Читання з поясненням в сучасній школі на Вкраїні // Світло. – 1920. – Кн..7 – с. 19-20.
55. Чепіга Л. Уявна і мислиннєва творча діяльність дитини // Світло. – 1924. – Кн..9 – с.15.
56. Юрій М.Т. етногенез та менталітет українського народу. – К., 1997.
ДОДАТКИ.
СВЯТО "ОБЖИНКИ"
На столах — скатертини, хлібні вироби з, борошна нового врожаю, на стіні — вишиті рушники, в центрі — український вишитий килим.
Учитель. Рум'яна і кругла паляниця чимось подібна до сонячного світила. Поряд із хлібом народ завжди ставив сіль. Народне прислів'я говорить: "Без солі не смачно, без хліба не ситно". Тому сіль і хліб, що діставалися людям важкою працею, вважалися дорогим набутком і завжди шанувалися в народі. Без хліба немає життя. Недаремно у слів "жито" і "життя" — один корінь,
Виріс у полі на добрій землі,
Місце найкраще знайшов на столі.
Дорогі гості, батьки, діти! Запрошую вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире та бесіду мудру — на свято першого снопа та стародавній народний звичай святкування закінчення жнив — обжинки.
1 -й у ч е н ь.
Сонце гріє, вітер віє, а вода тече.
Наша мати-пшениченька золоту сорочку тче.
А в тій золотій сорочечці, як маля,
Буде красуватися, буде усміхатися вся земля.
Подивлюся я навкруг — поле колоситься,
Урожай наш, урожай — золота пшениця.
2-й учень.
Так хай же щедро наривається соком
І колоситься золотистій сніп!
І хай же родить більше з кожним роком
Його величність—годувальник-хлібі!
Господиня. Коли жито, ячмінь і пшениця дозрівають, то господиня бере хліб-сіль, громичну свічку та йде в поле заживати ниву. На узбіччі вона зупиняється і тричі кланяється ниві, промовляючи: "Дай, Боже, легко почати, а ще легше дожати". Жнива починали в "легкі" дні — вівторок, п'ятницю. Бажано також, щоб це збігалося з новим місяцем. Господиня трьома захватами лівої руки стинала одну жменю, потім другу і клала їх навхрест на узбіччі. Ці жменьки мали тут пролежати до кінця жнив. Третій жмуток несла додому, ставила на покутті, під образами. Перший сніп
обмолочували окремо: зерна з нього святили у церкві, а перед сівбою їх змішували з насінням. Соломою з першого снопа годували корів, щоб не хворіли. Часом зажинки робили, в присутності священика.
Крім зажинок, робили ще й закрутку, щоб рука лиходія і знахаря не могла зіпсувати хліба. Закрутка робилася так: коли дозрівав хліб, жінки йшли з піснями в поле, і одна з них, взявши в жменю колоски, завивала їх вузлом — це й була закрутка. Інші в цей час співали хороводні пісні, а потім усі разом поверталися додому.
Пісня «Ой, до схід сонця»:
Ой, до схід-сонця, рано-раненько
будить матуся красну Оленку. (2 р.)
Ой встань, Оленко, годі вже спати,
вже йдуть сусіди в поле жати. (2 р.)
Ой, вийшли в поле женці з серпами,
Красна Оленка з подружечками. (2 р.)
Пшеницю спілу женці пожали,
В круглі сніпочки ще й пов'язали. (2 р.)
В круглі сніпочки густі-густенькі,
В вінки зложили в часті-частенькі. (2 р.)
Пшеницю спілу вітер гойдає,
Женчиків красних мило вітає. (2 р.)
Як женці поле вкрили квітками,
Серпи новенькі вкрили квітками. (2 р.)
Завели пісню веселу, жваву,
Пішли додому женчики браві. (2 р.)
Учениця.
Пшениці шумлять довкола —
Колос колосу співає,
На просторім нашім полі
Почалися вже жнива.
Учень.
Вінець хліборобської праці — жнива.
І в душі твоїй снується радість.
Жнива! руки пахнуть зеоном.
Учениця.
Ой, сонечко вже височенько,
А жнивний час близенько,
Треба женчиків будити
Та в поле їх проводити.
Ой, женчики молоді, вставайте,
Та серпики свої нагостряйте!
Час у поле, час,
Вже ж нивонька кличе вас!
Учень.
Будуть всі вони при ділі,
Не змарнують жодну мить.
Пшениці рясні доспіли,
Треба встигнути скосить.
Господар. Колись, не так і давно, з півстоліття тому, єдиними знаряддями для збирання хліба були серп і коса. Комбайни в Україні з'явилися лише в 30-х роках нашого століття.
Отож, за тиждень після Петра починалися жнива, на полі з'являлися люди у полотняних сорочках, з мантачками за поясом і з косами в руках — косарі; вони вдаряли своїм гострим знаряддям по сухих стеблах дозрілого хліба й довгий рівний покіс, як простелений рушник, лягав стрічкою за кожною косою. Збирання зернових починалося на Прокопа— 21 липня. У цей день кожен господар намагався нажати бодай один сніп. Про це свідчать численні приказки та прислів'я: "На Прокопа приготуй плечі для снопа", "На Прокопа має бути в полі копа".
Пісня "Маленькі дударі":
Встали рано до зорі
Славні друзі дударі.
Пісню гучно засурмили,
Все село оповістили.
Приспів:
ДУ, ДУ, ДУ, ДУ, ДУ,— все село оповістили. (2 р.)
День сьогодні урочистий,
Колосок дозоів пшеничний.
Низько голову схиляє, На жнива усіх скликає.
Приспів:
ДУ. ДУ, ДУ, ДУ, ДУ,— на жнива усіх скликає. (2 р.)
1-й ж е н ч и к. Жали женчики, жали, Серпики поламали, Серпики золотії, Женчики молодії.
2-й женчик.
Добрі були женці - дівчата і молодиці,
Дівчата косаті, хлопці вусаті.
Молодиці білолиці.
Дівчинка.
Говорила нивка, щоб не боліла спинка,
Ні спинка, ні голова,
Щоб була ціле літо здорова!
1-й же н ч й к.
Ой, жнися, загоне, жнися,
На мене не дивися,
Бо я женчик маленький,
А в мене серпик тупенький.
2-й женчик.
Ой, жни, дівча, пшениченьку,
Та й не думай собі,
Буде тая пшениченька
На коровай тобі.
2-й женчик.
А як будеш, дівчинонько,
Думати, гадати,
Буде твоя пшениченька
В полі зимувати.
Дівчинка.
Дивувалися ліси,
Де поділися вівси,
Женчики позжинали
Залізними серпами,
Залізними косами,
Біленькими руками.
1-й ж е н ч й к.
Обжинали ми ту ниву,
Як яру, так озиму,
Обжинали пов'язали,
На копички поскладали.
Пісня "Вийшли в поле косарі":
Вийшли в поле косарі
Косить рано на зорі.
Приспів:
Гей, ну-те косарі, бо не рано почали.
Хоч не рано почали,
Та багато утяли.
До обіду покосили,
Гострі коси потупили.
Приспів.
По обіді спочивали,
Гострі коси поклепали.
Приспів.
Увечері холодком
Йшли додому всі рядком
Приспів.
Господар. А хто з вас їв хліб від зайця? В давні часи хлібороб залишав від сніданку, що брав із собою в поле, шматок житнього хліба на гостинець дітям. І говорив дітворі: "Це хліб від зайця".
А тепер і ви покуштуйте чорного хліба з сіллю від зайця та запийте водою. Адже недарма в народі кажуть: "Хліб, сіль та вода - богатирська їда". (Дає всім хліб, сіль і воду. Підходить до господині). А чому ти зажурилась?
Господиня. Згадую про жінок, що виходили на ниву з серпами, жнучи, вони спритно клали сніп за снопом і, працюючи, співали:
Вгору, сонечко, вгору,
Хай я нивоньку дожну.
Ой, лане-ланочку,
Скажи ж мені правдочку,
Чи будемо ми в кінці,
Чи будемо ми в вінці?
Ой, будем, доню, будем,
Лише нивоньку дожнем!
Увечері, коли вже зайде сонце, натомлені тяжкою працею женці йдуть додому і співають:
Ой, заспіваймо, хай дома почують,
Хай нам вечерять готують.
Утомила нас та широкая нива,
Що тепер нам і вечеря не мила.
Ой, не так нива, як високії гори,
Ой, не так гори, як велике жито,
А вже ж нам спину, як кілком перебито.
Коли вже кінчалися жнива, женці залишали трохи недожатих стебел з колосками: "Спасові на бороду", їх обв'язували червоною ниткою і прикрашали живими квітами. "Борода" стояла до кінця жнив.
Пісня «Гей, ставаймо в коло, дівчата»:
Гей, ставаймо в коло, дівчата,
Будемо снопа прибирати,
Будемо снопа прибирати,
Квіточками рясно квітчати.
Квіточками рясно квітчати,
Ще й стрічками переплітати,
Щоб увесь народ дивувався:
Який у нас снопок удався. (2 р.)
Височенький, ще й ваговитий,
Кожен колос зерном налитий. (2 р.)
Господня.
Борода наша гарна, пишна.
Сидять ворон на коні,
дивується борода.
Ой, диво мені, вашій бороді.
Ой, паночку наш — Обжинки у нас.
Збирайтеся, збирайтеся,
На свято чим скоріш,
Женчики всю пшеницю, жито пожали,
По колосочку збирали,
У снопи зв'язали
Та й в кілочки складали!
І на нашій нивці сьогодні обжинки.
Хлопчик.
В нашої господині та золота брама,
Мальовані одвірки, зробим сьогодні обжинки!
Дівчинка.
А чия ж це борода червоним шовком обвита?
Хлопчик. А це ж наша борода червоним шовком обвита!
Сидить півень на коні, дивується бороді.
Входить Півень, іде до бороди, роздивляється.
Півень.
Ой, диво мені, ой, тій бороді,
Не велика, не мала,
Не сива, не гніда,
Яку того діда.
А сріблом, золотом улита.
Ось тобі, борода,
Хліб, сіль та вода!
Щоб на той рік ще більш уродила!
Входить Перепілка.
Хлопчик.
Перепілочко мила,
Де будеш ховатись?
Нема жита, ні пшениці
На нашій нивці.
Л і в ч й н к а.
Перепілонько мила,
Де будеш ховатись?
Ми жито, пшеницю пожали,
І в снопи поскладали. -
Перепілка.
Діти мене сховають, які в "Перепілоньку" грають.
Гра "Перепілка".
Дівчинка.
Кінець нивоньці, кінець,
Сплели із жита вінець,
Взяли сніп на пожиток,
Нарядили із нього обжиток.
На потіху дітворі
Поставили у дворі.
Учитель. Коли зав'язують "бороду", то під нею пролазять хлопці, щоб бути багатими і щасливими. А дівчата качалися біля "бороди", щоб не боліла спина і легко було жати наступного року, і приказували:
Ой, нивко, нивко,
Верни нашу силу,
Ми на тобі жали,
Силоньку положили!
Живо, женчику, живо,
Дожинай ниву,
Будемо плести віночки
З золотої пшенички.
Нарешті дожато останню нивку, снопи пов'язано і складено в полукіпки. Час зрізувати "бороду" і плести обжинковий вінок — символ щедрого врожаю і успішного завершення жнив.
Кінець нивоньці, кінець
Будемо плести вінець.
То з жита, то з барвінку,
На хорошую дівку.
Наші женчики з поля йдуть,
На двір голосок подають.
То не голосок, то женці,
Привели дівчинку у вівці.
Добра була нива,
Сто кіп жита зродила,
Сто кіп і сніпочок,
Мені на віночок.
Танець "Віночок".
Котився віночок по полю,
Просився хазяїну в стодолу:
"Пускайте, хазяїне, в стодолу,
Вже я набувся на полі,
Буйного вітру начувся,
Ранньої роси напився,
Я не довго полежу,
Зараз в поле побіжу".
В нашого господаря
Та золота брама,
Мальовані одвірки.
Зробили господареві обжинки.
Відчиняй, господарю, ворота,
Бо йде твоя робота.
Як ти мене, господарю, збережеш,
То великі урожаї збереш —
Із одного колосочка
Виросте житечка повна бочка.
Пісня "Відчиняй же, господарю":
Відчиняй же, господарю,
ворота, ворота,
бо несемо віночок
з золота, з золота.
Застеляй же, господине,
обруси, обруси.
Ой, щоб наш же віночок
не трусив, не трусив.
Бо ж буде той віночок
трусити, трусити.
То й не буде пшениченька
родити, родити.
Повісимо той віночок на стіну, на стіну,
щоб родила пшениченька
на славу, на славу.
Хлопчик. Кладемо хліб на хліб, старий на новий, щоб не було безхлібниці.
Дівчинка. А тепер за віночок дайте рублика на таночок.
Господар. Дякую за роботу вашу, за те, що співали, що хліб святий вшанували.
А обжинковий вінок повісимо в хаті на стіні й збережемо до осені, щоб цим зерном сіяти озимину.
Женчик.
Довіку, земле, молодій
На радість нам і нашим дітям.
Пахучий хліб — то щедрий дар землі
За труд і розум доблесній людині.
Він — наша гордість, наше майбуття,
Він — наша творчість і мета велика.
Господиня. Запрошуємо всіх за столи. Вас чекає коровай та пиріжки, печиво й тістечка, випечені з борошна нового врожаю.
2-й ж е н ч й к.
Коровай під сонцем ріс:
Пахне сонечком він красним,
І промінням теплим, ясним,
Пахне полем, колосками,
Цей хороший коровай,
В ньому труд і тата й мами,
Що збирали урожай.
Працьовитими руками пахне красень-коровай.
Хто добро в душі плекає,
Хлібом-сіллю привітає
У Локачах кожен Вас!
Хлібом-сіллю привітає
На Волині кожен з нас!
Пісня “Зелене жито”
|
