Умови морально-естетичного виховання старшокласників на основі різних предметів та підходів (Частина 1) - Педагогика - Каталог рефератов - Рефераты на отлично
Среда, 07.12.2016
Рефераты на отлично
Меню сайта
Категории рефератов
Аудит
Банковское дело
БЖД
Биология
Бухгалтерский учет
Военная кафедра
География
Государственное управление
Иностранные языки
История
Информатика
Культура
Литература
Логика
Маркетинг
Музыка
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религия
Социология
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Наш опрос
На какую тематику рефератов нужно побольше
Всего ответов: 599

Главная » Статьи » Педагогика

Умови морально-естетичного виховання старшокласників на основі різних предметів та підходів (Частина 1)
Умови морально-естетичного виховання старшокласників на основі різних предметів та підходів

Вступ............................................................................................................ 2

Розділ І. Соціально-педагогічні умови морально-естетичного

виховання старшокласників засобами мистецтва................................ 5

1.1. Історико-теоретичні аспекти проблеми

морально-естетичного розвитку особистості.......................................... 5

1.2. Виховні можливості мистецтва у морально-естетичному

розвитку старшокласників...................................................................... 11

1.3. Художньо-педагогічне спілкування як основа

морально-естетичного виховання.......................................................... 25

Розділ 2. Практичне використання світової художньої культури

як засобу морально-естетичного виховання молоді........................... 38

2.1.Аналіз сучасного стану морально-естетичного

виховання старшокласників.................................................................... 38

2.2. Формування морально-естетичних якостей учнів на

уроках англійської літератури в 10 класі................................................ 46

Висновки................................................................................................... 61

Список використаної літератури........................................................... 64

Вступ.

Актуальність дослідження. В складних умовах державотворення нагальною справою української спільноти виступає проблема виховання нової генерації. Переорієнтація світоглядних позицій, значні втрати духовних цінностей у суспільстві вимагають удосконалення шляхів формування у молоді якісно нового мислення, розумово-вольової активності та високого рівня моральної свідомості.

Що ми здобули і що втратили? Що здобули – сказати важко, а втрати лежать на поверхні. Передусім ми втратили ідеал, який об’єднував людей і який давав сенс їх життю і праці. Ідеал виявився фальшивим, кілька поколінь радянських людей перебували в стані історичної омани. Якщо для старшого покоління це стало причиною гірких розчарувань, то для молоді – це просто трагедія. Ні сучасна політологія, ні педагогіка, ні література не змогли заповнити вакуум, що утворився. Що таке щастя? В чому сенс життя? В ім’я яких ідеалів жити і працювати? Ці питання, які ставить перед собою молодь, фактично залишаються без відповіді.

Головним засобом реалізації соціально-педагогічних потреб виступають культурні здобутки нації, які розглядаються у контексті загальносвітового культурологічного процесу. Залучення особистості до гуманістичних традицій поколінь найбільш актуалізується у старшому шкільному віці, коли в учнів виникає потреба морального осмислення навколишньої дійсності, інтенсивного характеру набувають пошуки власної програми життя. Крім того, саме у старшокласників відбувається кореляція між інтелектуально-пізнавальною та емоційно-чуттєвою сферами відносно сприйняття творів мистецтва. Проблема морально-естетичного розвитку школярів загострюється внаслідок широкого розповсюдження відеомереж, які пропагують низькопробні взірці масової культури, негативно впливають на нестійку психіку молодих людей, збуджують її, викликають відповідні поведінкові реакції. Існуючий педагогічний досвід показав невичерпні можливості освітянських закладів у справі поліпшення морального стану школярів шляхом залучення до високих взірців художньої творчості.

Таким чином, вирішити завдання морально-естетичного виховання старшокласників засобами різних видів мистецтва, започаткувати у школярів світосприймальну позицію, розумово-вольовий компонент душі, піднести їх рівень культури в даному аспекті можливо лише при умові побудови відповідного цілеспрямованого процесу.

Соціально-психологічна значущість проблеми зумовила вибір теми дослідження – “Морально-естетичне виховання старшокласників засобами світової художньої культури” і визначила його об’єкт – процес естетичного виховання учнів старшого шкільного віку.

Предмет дослідження – формування морально-естетичних якостей старшокласників засобами світової художньої культури в навчально-виховному процесі.

Мета дослідження – визначення сутності процесу морально-естетичного виховання старшокласників, виявлення недоліків у його організації та обгрунтування практичних заходів з їх усунення.

Дане дослідження виходить з гіпотези, що ефективність морально-естетичного виховання старшокласників буде забезпечена при умові залучення їх до надбань світової художньої культури шляхом художньо-педагогічного спілкування, як ефективного методу педагогічної діяльності.

Відповідно до мети і гіпотези дослідження необхідно було розв’язати такі завдання:

1. Проаналізувати філософсько-культурні та психолого-педагогічні аспекти проблеми морально-естетичного розвитку особистості засобами мистецтва.

2. Визначити критерії сформованості морально-естетичних якостей школярів юнацького віку.

Методологічною основою дослідження стали наукові положення гуманістичної філософії та естетики про сутність мистецтва як специфічної форми відображення суспільної свідомості, провідні концепції психології та педагогіки про художньо-естетичне виховання як духовний процес, а також теоретичні дослідження сучасних педагогів про розвиток школярів засобами художньої творчості.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній визначено та обгрунтовано критерії сформованості морально-естетичних якостей старшокласників та деякі методичні поради щодо викладання світової художньої культури в старших класах.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що його висновки, основні твердження та методичні рекомендації можна використовувати у навчально-виховному процесі як засіб його удосконалення в плані морально-естетичного виховання старшокласників.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його висновки, основні твердження та методичні рекомендації можна використовувати у навчально-виховному процесі як засіб його удосконалення в плані морально-етичного виховання старшокласників.
Розділ І. Соціально-педагогічні умови морально-естетичного виховання старшокласників засобами мистецтва.
1.1. Історико-теоретичні аспекти проблеми морально-естетичного розвитку особистості.

Питання морально-естетичного виховання особистості являється актуальним для сучасного суспільства. Саме у формуванні молодих людей з необмеженими творчими потенціями, високим рівнем моральних принципів та розумово-вольовою активністю зацікавлена молода українська держава. Тому, визначаючи мету і завдання, зміст і методи морально-естетичного виховання школярів юнацького віку, ми спиралися перш за все, на концептуальні положення програми національної освіти про місце гуманістичних цінностей людства у вихованні молодої генерації.

З точки зору філософської методології, всі предмети і явища знаходяться між собою у незлічених взаємозв’язках, тобто, всі можливі зміни, які здійснюються в кожному предметі чи явищі окремо, в свою чергу, викликають нові зміни. Кожне окреме явище пов’язане з іншим безліччю переходів, зв’язків, впливів, що мають взаємних характер.

Проблема даного дослідження грунтується саме на засадах філософського принципу внутрішньої єдності етичного та естетичного, моралі і краси, і складає тим самим його концептуальну основу.

Розглядаючи взаємозв’язок морального та естетичного з філософських позицій, ми виявляємо при цьому внутрішню спорідненість, суттєву єдність етичної і естетичної сфер у відносинах людини до наслідків культурно-історичного процесу, до оточуючого середовища. З гуманістичної точки зору, прекрасним є те, що духовно підносить людину і робить її шляхетною. Якщо воно внутрішньо не пов’язане з прекрасним, тоді етичне не може бути визначене морально добрим. Тому розвиток особистості можливий лише при урахуванні взаємодії цих сторін виховання, коли міжособові відносини передбачають своє становлення не тільки через осмислення вірності вчинку, відповідності його моральним потребам суспільства, але й через естетичне переживання його краси і довершеності.

Проблема морально-естетичного розвитку особистості має досить глибоке історичне коріння. Ще антична культура приділяла значну увагу моральним та естетичним проблем, надавала їм гуманістичного забарвлення. Одним із перших, хто наголошував на єдності етичного і естетичного, був Сократ. Вчений підкреслював, що духовні якості людини проявляються навіть у зовнішньому вигляді. Платон, в свою чергу, розглядаючи у творах питання естетичного виховання, відмічав, що вплив мистецтва на поведінку людини настільки великий, що необхідно встановити контроль з боку держави за художніми творами, які мали б відповідати моральним нормам існуючого суспільства. Власну точку зору щодо виховного впливу мистецтва на особистість мав Арістотель. Вона базувалась на необхідності підготовки особистості до естетичного сприйняття. Він розвиває думку Платона про прагнення до наслідування як необхідної умови художньої творчості і способу формування особистості. Отож, філософська думка античності ставила проблему морального впливу мистецтва, шукала шляхи її розв’язання і зв’язувала своє розуміння морального впливу мистецтва з наслідуванням, звертаючись, перше за все, до змісту образів мистецтва, до характеру звичаїв, відображених у художніх творах.

Єдність етичного і естетичного характерна не лише для європейської культури, вона проявляла себе, з істотними відмінностями, в країнах Сходу. Ряд раціональних ідей у радіусі питань морально-естетичного виховання запропонував свого часу китайський філософ, політик і педагог Конфуцій. Вчений вважав, що починати освіту слід з поезії, закріплювати її вивченням правил “лі” (доброчесності, етикету, правил пристойної поведінки) і завершувати обрядовою музикою.

Погляди Платона і Арістотеля помітно вплинули на розвиток філософії в західноєвропейському феодальному суспільстві. В естетиці та художній практиці середньовіччя переважало релігійно-містичне сприйняття світу. Прогресивні та реалістичні течії в мистецтві, в тому числі і в народній творчості, штучно стримувались і переслідувались. Вони не відповідали тому призначенню, яке відводилось мистецтву в системі засобів емоційного впливу, призначених пробуджувати прагнення людини до Бога, до “небесного”, а не до радостей земного життя. “Краса являє собою те ж саме, що й добро, і вони відрізняються одне від одного тільки аспектом”, - писав середньовічний богослов Фома Аквінський. Однак, в його вченні внутрішній світ особистості обмежувався її “спілкуванням з Богом”, а морально-естетичний зміст творів мистецтва обмежувався.

Новим світоглядом – гуманізмом – висвітлені проблеми морального і естетичного виховання доби Ренесансу. Об’єктом вивчення стає людина і все людське, замість середньовічного “божественного”. Ідея духовного багатства, сили і краси людини найповніше втілилась в живописі та скульптурі. Саме в цих видах мистецтва зображувально-виразні засоби дозволили органічно сплести морально-естетичний зміст і художню форму. До прикладу, прекрасна, художньо завершена скульптура Мікеланджело “Давид”. Чи не менш знаменитий портрет Мони Лізи (“Джаконда”), написаний Леонардо да Вінчі, що втілював нове ставлення до людини, стверджуючи гармонію зовнішньої, тілесної краси і краси духовної, моральної, розкривав багатство внутрішнього змісту особистості.

Про відповідальність художника за формування моральних відносин говорить Ж.-Ж. Руссо: в ім’я благородної мети виховання морально досконалої людини, він готовий пожертвувати красою мистецтва і естетичне підкорити етичному.

Ідеї про моральне значення мистецтва виросли в своєрідну програму суспільного виховання людини засобами мистецтва. Найпослідовнішим в розвитку цієї програми був Дені Дідро. Якщо чесна людина береться за перо, за пензлик або за різець, писав філософ, то своє завдання вона повинна бачити в тому, щоб зобразити доброчесність привабливою, а порок – таким, що відштовхує; все тому, що художник, на його думку, зобов’язаний бути “наставником” роду людського.

Проблема співвідношення етичного і естетичного, прекрасного і доброго виявилась основоположною в естетиці І. Канта. Кант протиставляв етичне та естетичне. В подальшому його естетичні концепції отримали однобічне тлумачення у представників так званої теорії “чистого мистецтва”, “мистецтва для мистецтва”.

Співвідношення морального з естетичним в науковій літературі висвітлено досить об’ємно, особливо у контексті виховання гармонійно розвиненої особистості засобами мистецтва, його впливу на інтелект, почуття, творчі здібності. Виходячи із завдань дослідження, важливо було з’ясувати, що таке моральність і яка її природа, а також, що таке естетичне і в яких відношеннях воно знаходиться з етичним, чи співпадають механізми морального і механізми естетичного впливу.

Моральність, як філософська категорія, визначає одну з форм суспільної свідомості і виконує функцію регулювання поведінки людей у всіх без винятку галузях суспільного життя. Як складне утворення, моральність об’єднує моральну діяльність, моральні відносини, моральну свідомість. Саме форми моральної свідомості у вигляді відповідних уявлень (норм, принципів, ідеалів, понять добра і зла, справедливості і несправедливості) передбачають моральні дії, мотивують і оцінюють їх. Тому, першочергове значення слід приділяти моральній свідомості як показнику морально-естетичних якостей особистості.

У колі педагогічних досліджень зрілість моральної свідомості характеризується вмінням аналізувати свої бажання і вчинки, міркувати про явища моральності з позицій ідеалу, давати їм відповідну оцінку. Рівень моральної свідомості визначає рівень моральної культури, тобто вміння будувати свої відносини з іншими людьми на основі поваги, доброзичливості та принциповості, уваги, чуйності. Моральна культура особистості репрезентує ціннісно-орієнтаційну програму діяльності, підвалини якої складають когнітивний, емоційний, поведінковий аспекти і на персональному рівні представляє позитивну характеристику моральних якостей особливості, включаючи культуру моральної свідомості, моральних почуттів і морального вчинку.

Категорія естетичного представляє предметно-чуттєве втілення тих сторін об’єктивних суспільних відносин, які сприяють гармонійному розвитку особистості, її творчій діяльності та відображають прагнення до створення прекрасного. Існує також суб’єктивна сторона естетичного. Вона полягає в отриманні насолоди від результатів творчої діяльності в усіх галузях суспільного і власного життя (у праці, відносинах, культурі тощо). Як бачимо, сучасна філософська наука визнає естетичне як всеохоплююче поняття, що відображає спільні явища: естетичне в природі, суспільстві, у продуктах матеріального і духовного виробництва, творчу діяльність, естетичну свідомість, художню культуру. Виходячи з потреб дипломного дослідження, у подальшому, під естетичним ми будемо розуміти художнє, а за основу візьмемо естетичну (художню) свідомість, в якій вчені бачать ядро культури особистості, яка об’єднує ряд компонентів: емоційно-чуттєвий стан (почуття, переживання), складні власні якості (смаки, ідеали), результати естетичної ціннісної свідомості (естетичні оцінки, судження, різноманітні відносини). З педагогічних міркувань, функція естетичної свідомості полягає в орієнтації особистості щодо навколишніх естетичних цінностей, а рівень розвитку кожного компонента визначається впливом на людину процесу виховання.

Як підкреслювалося вище, важливим моментом розвитку особистості виступає її висока моральна свідомість. Ця якість наділена естетичним ставленням людини до світу. В свою чергу, естетичне приймає форму моральності, виступаючи як мета і засіб задоволення особистих потреб. Тому цілісна моральність є істина і естетична міра міжособових і суспільних відносин, а моральна особистість реалізує її в своїй практичній діяльності, світосприйманні, емоційних переживаннях, в намірі удосконалювати себе. Даний висновок віддзеркалює природу морального та естетичного і вказує на їх відношення. Таким чином, дослідження проблеми взаємозв’язку морального і естетичного дозволило зробити висновок, що естетичне прямо не впливає на моральне. Між означеними поняттями лежить більш глибокий і непрямий взаємозв’язок, бо в основу естетичного (якщо розглядати його на засадах мистецтва) закладені не моральні норми і принципи, а особливий індивідуальний світогляд митця. Естетичне (мистецтво) формує високий рівень духовних якостей (естетичну свідомість), тобто духовний потенціал, на грунті якого плекається емоційність і чуттєвість. Естетичні почуття особистості стають чуттєвим індикатором і допомагають визначити користь або шкоду того чи іншого явища, виступають збудниками поведінкових реакцій. Людина, яка закохана в красу, насолоджується нею, підсвідомо переймає потребу високої моральності. Саме такий рівень моральності починається тоді, коли поведінкою особистості керують не стільки примусові моральні почуття, чи знання поведінкових норм, скільки естетичні ідеали, смаки, оцінки; коли гарний вчинок стає не моментом самозакоханості, а приносить естетичну радість, коли жити так стає просто приємніше і необхідніше для неї самої.

Вище викладене дозволяє обгрунтувати методологічні передумови процесу морально-естетичного розвитку особистості, які полягають у необхідності формування в людини духовної свідомості: єдності знання, переживання і дії. Це положення визначило головні завдання морально-естетичного розвитку особистості.

– опанування духовною культурою як сумою морально-естетичних знань і уявлень, без яких не може виникнути нахил, потяг, інтерес до відповідно значущих предметів і явищ;

– формування і розвиток, на основі отриманих знань, здібностей їх сприйняття, які забезпечили б людині можливість емоційно переживати і оцінювати значущі предмети і явища з точки зору моралі і краси;

– виховання, розвиток таких якостей, потреб і здібностей, які перетворюють особистість в активного творця морально-естетичних цінностей, дозволяють їй не лише насолоджуватися красою світу, але й активно служити їй.

В пошуках таких моральних та естетичних орієнтирів доцільно звернутись до мистецтва, яке акумулює систему загальнолюдських цінностей та ідеалів і які можуть послужити змістом духовного розвитку, гуманізації особистості. Саме під естетичним впливом мистецтва найповніше прокидається і активізується моральний потенціал людини з її почуттями, знаннями, переконаннями, мотивами, нормами поведінки.

1.2. Виховні можливості мистецтва у морально-естетичному розвитку старшокласників.

Педагогічна практика останнього часу все частіше звертається до мистецтва як засобу виховання школярів, головна мета якого, на думку Д. Д. Шостаковича, піднести людину, зробити її шляхетною, укріпити в ній гідність, віру у свої внутрішні сили, у своє велике призначення.

В умовах утвердження державності, коли головним чинником української спільноти є значущість людської особистості, проблема виховання старшокласників засобами мистецтва набуває особливої актуальності. Глибоко усвідомлений світ художніх цінностей у співвідношенні з особистим життєвим досвідом дає можливість розвивати молодій людині свої моральні якості і творчі здібності, стверджувати, себе як емоційну і розумово-вольову особистість. Мистецтво у духовній свідомості суспільства виступає незмінним засобом зв'язку людини і людства.

Одним із важливих і могутніх засобів впливу виданих творів мистецтва на людину є його моральні цінності.

Питання моральної чистоти, честі, совісті, обов’язку особливо важливі в загальному процесі формування духовного світу молоді.

Існує стародавня індійська притча про те, як Вогонь, Вода і Честь дійшли до роздоріжжя, де вони мали розійтися в різні боки. Вогонь сказав, що коли раптом вони загублять його слід, і захочуть знайти, нехай ідуть у той бік, ще тепло. Вода сказала, що її можна знайти, приєднавшись до тих, хто йде задовольнити свою спрагу. А Честь мовчала.

– За якими ж ознаками шукати тебе, коли загубимо? – запитали її Вода і Вогонь. І Честь тихо відповіла: “Той, хто втратив мене, уже ніколи повернути не зможе. Я буваю тільки з тими, хто мене не губить”.

Твори мистецтва всіх часів і народів нагадують про високе призначення людини, про її право на свободу і щастя, на повне розкриття своїх здібностей та обдарувань. Мистецтво прилучає нас до вищих можливостей людини, відкриває ті безмежні простори, про які ми забуваємо часом у буденних турботах. У повсякденному житті поняття Істини, Добра, Краси можуть видатися надто загальними, абстрактними, далекими від щоденних потреб існування. Але без них втрачає смисл саме існування. У художніх творах Істина, Добро, Краса постають у конкретному та переконливому втіленні. Тому мистецтво допомагає нам бачити їх і в реальній дійсності в нашому власному житті.

Сутність мистецтва глибоко гуманістична за своєю природою, так як у центрі його інтересів завжди стоїть людина. Мистецтво і мораль мають єдину мету — удосконалення особистості. На жаль, складний стан проблеми мистецтва і моралі у сучасному житті не сприяють якісному вихованню молоді. Це становище зумовлене, по-перше, тим, що морально-естетична вихованість школярів віддзеркалює загальну кризу культури суспільства; по-друге, моральна і естетична ентропія стала наслідком ідеологізації мистецтва і моралі; по-третє, ідеологічні інтереси держави були визначені вищими за художні та моральні, які, в свою чергу, призвели до моралізаторства і в мистецтві, і в моралі.

Між тим, мистецтво, як одна з форм пізнання дійсності, забезпечує різнобічний і добродійний вплив на свідомість людини, тобто виступає як джерело пізнання, духовного збагачення і формування світогляду особистості, допомагає усвідомити їй своє покликання, визначити систему цінностей. Процес морально-естетичного пізнання мистецтва вбирає емоційно-чуттєву сферу, оцінювальну діяльність, усвідомлення ідеалу тощо. Мистецтво акумулює моральний досвід поколінь і, завдяки своїм специфічним якостям допомагає кожній людині виявити власну моральну позицію на рівні свідомості через оцінку своїх спонукань, вчинків, особистих якостей; воно також формує мотиви, ціннісні орієнтації через співвідношення з моральними нормами та ідеалами. Науково-теоретичні дослідження питання морального змісту мистецтва дозволили вченим (Т. Г. Аболіній, Л. Т. Левчук, І. Ф. Лосєву, В. І. Панченко, О. І. Фортовій, С. В. Шинкаренку та ін. ) констатувати, що мистецтво не просто вчить жити, а показує життя, яке часто більш справжнє, ніж, так зване, теперішнє, тому, що являється людським поглядом на життя, на природу, на саму людину. І в цьому розумінні воно закарбовує образ моральної рефлексії [40].

На виключні виховні можливості мистецтва, його специфічні якості постійно звертає увагу в своїх працях художник і педагог Б. М. Неменський:

"Ніщо, крім мистецтва, - пише він, - не здатне відтворити чуттєвий досвід багатьох поколінь. Твір мистецтва може передати приниження раба чи біль старої самотності і залишитися при цьому молодою людиною теперішнього часу. Тому саме такий вплив мистецтва формує душу, збагачує людський особистий досвід велетенським досвідом людства." [50].

Сила впливу творів мистецтва залежить від правдивості і глибини художнього висвітлення дійсності, творчої майстерності автора, важливості для суспільства піднятих ним проблем. Морально-естетичні почуття, що виникають у процесі сприйняття твору мистецтва, спираються на минулий досвід людини, тому переживання під час зустрічі з мистецтвом не є чисто емоційним станом, а ще й роздумом. Попередній досвід позитивно впливає на пробудження творчої фантазії, створює умови для духовного розвитку, збагачує особистість.

В. О. Сухомлинський згадував: "У дитинстві мої вихованці любили слухати музику квітучого саду і поля гречки, весняних луків та осіннього дощу. Вони відчували, переживали красу навколишнього світу, і це робило їх душі шляхетними. Але якою б прекрасною не була музика природи, це ще не музика. Це літери, за допомогою яких людина може приступати до читання книжки на мові почуттів." (62). Сухомлинський справедливо вважав, що такою "книжкою" у морально-естетичному вихованні школярів повинно стати мистецтво.

У руслі вивчення виховних можливостей мистецтв чільне місце належить проблемі художнього сприйняття. Згідно з висновками філософів, художнє сприйняття виступає як процес відображення творів мистецтва і результатом активної духовної діяльності суб'єкта. Особливість такої діяльності полягає у формуванні естетичних емоцій і смаку, тому потребує напруженої духовної праці та співтворчості. Вчені звертають увагу на морально-світоглядну спрямованість художнього сприймання та суперечливий характер емоційно-естетичних реакцій. Ті почуття, що набуває особистість у даному процесі, закладають підмурок знань людини про світ і про себе, очищають її емоції від хаосу і смути.

Оскільки чуттєва сфера є основою художнього сприйняття, виникає необхідність її розвитку. Б. М. Теплов вважав, що "художнє виховання завжди включає в себе виховання здібності сприйняття", причому, "художньо повноцінне сприйняття мистецтва - це "вміння", якому треба вчитися" [51;с.98]. Сприйняття мистецтва за своєю природою - творчий акт. Він характеризується інтенсивністю творчого переживання, співучастю реципієнта, сприяє розширенню і збагаченню його особистого досвіду художнього бачення світу.

Спроможнісь до сприйняття мистецтва і пізнання його не дана людині від природи, вона формується і розвивається у процесі тривалого системного виховання. Л. С. Виготський підкреслював, що для сприйняття мистецтва недостатньо щиро переживати те почуття, яке володіло автором і недостатньо розібратися у структурі самого твору - необхідно ще "творчо подолати своє особисте почуття, знайти його катарсис, і лише тоді дія мистецтва проявиться повністю" [10; с.237-238].

Визначаючи мистецтво як концентрацію життя, Л.С.Виготський будує свою модель художнього сприйняття, до якого входять такі компоненти: художнє почуття, уявлення, свідомість. На думку вченого, "розумні емоції" мистецтва виникають у процесі творчості і переробки певних життєвих почуттів. Концепція Л.С.Виготського - це, перш за все, індивідуально психологічне сприйняття художніх цінностей, коли вступають до взаємодії мистецтво і особистість як соціальні сутності, як різні соціальні структури. Розкриття специфіки художнього сприйняття допомогло вченому окреслити його велику соціальну значущість, як узагальненої техніки почуттів, знаряддя суспільства, за допомогою якого воно залучає до соціального життя найбільш інтимні і найбільш особистісні сторони нашої суті [10; с.317].

Спираючись на методологічні основи теорії Л.С.Виготського, сучасні психологи поглиблюють і поширюють дослідження проблеми художнього сприйняття. У конкретно-історичному і соціальному аспектах рекомендує розглядати означену проблему Б.С.Мейлах, звертаючи увагу саме на його історичну рухливість [46]. В свою чергу, О. О. Мелік-Пашаєв [47] вважає, що художнє сприйняття - це здатність осягнути твір мистецтва як зоровий образ неповторного ідейно-емоційного змісту. Вивчення проблеми дозволило І.Левшиній виділити три типи художнього сприйняття: саму дію (що і де відбувається); емоційну тотожність (мені подобається, я поділяю точку зору); осягнення авторської концепції [38]. При цьому, типи сприйняття, на думку дослідниці, залежать від рівня реціпієнта, його підготовленості до процесу художньої співтворчості. Аналізуючи означену проблему, М. П. Стафецька застерігає, що масовий тип сприйняття відрізняється від "еталонного" рівня і в такому процесі мистецтво не реалізує свої культурні функції, а виступає як прагматично-прикладний засіб, що задовольняє буденно-побутові потреби людини [44; с. 272].

На концептуально-методологічних засадах психологів провадилися педагогічні дослідження проблеми художнього сприйняття. Так, співробітники науково-дослідного Інституту художнього виховання АН Росії виділили такі етапи засвоєння творів мистецтва:

- первісне сприйняття, яке пов'язане з відтворенням у свідомості, уяві художніх образів;

- активне духовне переживання, що здійснюється у єдності з самовираженням;

- наукове осягнення художньої дійсності;

- повторне і, разом з тим, нове, на більш глибокому рівні сприйняття і

розуміння образів, засвоєння твору [17].

Свою модель художнього сприйняття запропонував Б. П. Юсов. На думку вченого, вона об'єднує здатність до співпереживання, тобто до емоційної чуйності; наявність певного об’єму знань і уявлень про мистецтво; здатність розуміти форму художніх творів; переносити оцінки і художні судження на сприйняття явищ дійсності та інших видів мистецтва [18].

Практичну значущість у визначенні досліджуваної проблеми має модель художнього сприйняття, яку розробив Є. П. Зальцман. Він виділив п'ять рівнів (від нульового до четвертого) і на їх основі — зміст і послідовність навчання. За його даними, для нульового рівня характерно: сприйняття предметної адекватності і сюжетної дії, коли у реципієнта відсутні історико-культурні асоціації, відсутнє розуміння умовності художнього твору; ототожнення краси з красою натурального прототипу [158].

Особливості першого рівня полягають у: активному використанні під час процесу сприйняття загальногуманітарної інформації, здібності до сприйняття настрою твору, але на вузькому, особистісному емоційному досвіді: інтуїтивному сприйнятті засобів виразності, неусвідомленості такого зв'язку з емоційним впливом.

Нульовий та перший рівні є ознаками сприйняття мистецтва до початку навчального процесу.

Другий рівень являє собою перший етап навчання і характеризується свідомим сприйняттям засобів виразності та співвідношенням їх до емоційно-чуттєвих вражень; визначенням композиції, ритму, сприйманням площини, простору, перспективи, форми, кольорової поліфонії.

Третій рівень художнього сприйняття визначав зміст другого етапу навчання, головною проблемою якого є визначення напрямків та їх модифікацій; усвідомлення змісту та емоційно-смислової категорії; сприймання художнього твору як психологічний вияв світогляду митця; усвідомлення напрямку не як суми ознак, а як відбиття у мистецтві філософських і соціальних явищ часу; вміння бачити у зміні напрямків діалектичний процес, пов'язаний зі змінами філософських і соціально-світоглядних позицій доби.

Найбільш високим рівнем художнього сприйняття автор вважав четвертий, який відзначається творчою самостійною роботою над твором сучасного мистецтва. Характерні ознаки четвертого рівня полягають у розробці навичок самостійно аргументованої оцінки твору; вмінні вибирати вірний хід аналізу, який найповніше відповідатиме його характеру.

У процесі аналізу програми виникла необхідність розглянути питання художнього сприйняття окремих видів мистецтва та його синтезу.

Так, проблемою сприйняття творів скульптури, її психологічною оцінкою займаються С. Є. Габідулін та Є. В. Шангін. Дослідники пропонують створювати певні естетичні ситуації: транспорантну (коли скульптура знаходиться на тлі освітленої поверхні); моделюючу (при верхньобоковому освітленні); драматичну (коли скульптура освітлена знизу); нейтральну (при освітленні дифузним, верхнім світлом); силуетну (коли освітлення проходить по контуру скульптури); експресивну (при освітленні верхнім спрямованим світлом). Кожна з таких ситуацій несе відповідне психологічне навантаження і робить сам процес художнього сприйняття більш глибоким та різноплановим [18].

Цікавими особливостями сприйняття володіють сучасні мистецтва (кіно, телебачення тощо). Вони незмінно нарощують синтетичні тенденції, бо складаються із взаємопроникнення засобів виразності одного виду мистецтва в інший, змішання жанрів, розмивання межі між мистецтвом і немистецтвом. Саме в таких видах мистецтва процес художнього сприйняття проходить в найбільш динамічній формі. Т. І. Рейзенкінд підкреслює складність художнього сприйняття масового і популярного мистецтва кіно. За приклад дослідниця бере творчість А. Тарковського, фільми якого наповненні глибоким філософським змістом і потребують особливої психології сприйняття. Вони зумовлені зверненням художника до світоглядних і філософських концепцій Баха, М. Достоєвського, Леонардо да Вінчі, Євангелія та вмілої їх транскрипції. Моральне і художньо-естетичне сприйняття подібних картин (як творів синтезуючого характеру) передбачає попереднє знайомство із його складниками. Занурення в поліфонічно-образну будову фуг Баха, П. Хіндеміта, Р. Щедріна підводять до найтонших нюансів людської душі. Звернення

А. Тарковського до різних рецепторів сприйняття за допомогою синтезу мистецтв вражає думку, впливає на формування здібностей та вияв нових форм засобів естетичної діяльності [18].

Безумовно, такий складний процес потребує пошуків оптимальних методів і форм роботи у залученні школярів до цінностей світової художньої культури. Тому справедливо звучить критика, що робота в школі у напрямку художнього виховання засобами мистецтва спирається скоріше на інформаційний аналіз творів, який не дає повноцінного сприйняття мистецтва і не сприяє розвитку духовно-моральної сфери молодої людини. Суттєва причина, на думку М. Коляденко, полягає у механічному об'єднанні компонентів навчання, ілюстративному дублюванні під час викладання суміжних мистецтв, який призводить лише до інформаційного, поверхневого знайомства з художніми творами [18].

Інтегративний шлях такого виховання дослідник розглядає через призму формування "синтетичних художніх образів" під час сприйняття, тобто розуміння у творах мистецтва не фабули, а його смислу, не тексту, а підтексту; використання відомого в мистецтві методу аналізу частини і цілого. Аналіз будь-якого твору один: від сприйняття, розуміння частини, окремої деталі художнього явища до охоплення цілого загального художньо-естетичного задуму з поступовим проникненням у більш глибокі його надра. Інтегративний підхід на основі формування синтетичних образів під час сприймання дає можливість у процесі художньо-творчої діяльності зробити установку на духовний, моральний підтекст через чуттєві художні образи як частини цілого. Такий підхід принесе у кожну діяльність творче начало і допоможе сформувати чуттєве ставлення до світу як основи духовно-морального сенсу життя.

Аналіз наукової літератури відносно проблем художнього сприйняття на рівні філософських та психолого-педагогічних досліджень дає загальне уявлення про даний процес, як здатність особистості до сприйняття творів мистецтва. Ця здатність потребує від людини вміння включати до процесу емоційно-чуттєву сферу, власний духовний та інтелектуальний потенціал, усвідомлювати умовність та життєподібність мистецтва. При цьому, слід підкреслити ще одну особливість процесу художнього сприйняття, а саме, — наявність індивідуального характеру сприйняття. Відомо, що один і той же художній твір не може створювати однакову художню свідомість, не стає умовою появи абсолютно ідентичних почуттів, сприймань, смаків, відношень. Залежність полягає в особливості життєвого досвіду кожного, моральних переконань, рівня естетичного смаку і потреб, від особистих психологічних якостей. Тому, умовою удосконалення виховного процесу засобами світової художньої культури, з метою формування морально-естетичних якостей особистості є наявність знань про психологію певного віку. "Кожен педагог, - вважав В.О.Сухомлинський, - повинен глибоко знати ... індивідуальність кожного учня, джерело його розумового, морального і емоційного розвитку "(62). Виходячи із потреб дипломного дослідження, об’єктом вивчення було визначено школярів юнацького віку.

Психологи відмічають, що шлях розвитку кожної особистості своєрідний, хоча й існують загальні для тієї чи іншої вікової групи ознаки. Так, старшокласники поставлені в таку соціальну ситуацію, коли
Категория: Педагогика | Добавил: Admin (18.11.2007)
Просмотров: 1802 | Рейтинг: 5.0/4 |

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта

Статистика



Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляется системой uCoz