ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ВНУТРІШНЬОЮ ТА ЗОВНІШНЬОЮ ПОЛІТИКОЮ - Политология - Каталог рефератов - Рефераты на отлично
Воскресенье, 04.12.2016
Рефераты на отлично
Меню сайта
Категории рефератов
Аудит
Банковское дело
БЖД
Биология
Бухгалтерский учет
Военная кафедра
География
Государственное управление
Иностранные языки
История
Информатика
Культура
Литература
Логика
Маркетинг
Музыка
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религия
Социология
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Наш опрос
На какую тематику рефератов нужно побольше
Всего ответов: 599

Главная » Статьи » Политология

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ВНУТРІШНЬОЮ ТА ЗОВНІШНЬОЮ ПОЛІТИКОЮ
ПЛАН.

Вступ.
Генрі Кіссінджера.
Консенсус толерантність.
Звязки Джеймса Росено.
Пенетративні системи Вольфрама Ханрідера.
Причини принципи перетворення внутрішніх політичних факторів.
Висновки.
Література.

ВНУТРІШНЯ ТА ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА: МЕХАНІЗМ ВПЛИВУ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ
Сучасна наука технології змінили уявлення щодо простору та часу у посилили взаємозалежність окремих у політиці. Світовий простір дедалі "стискається", а масштаб локальних політичних подій зростає. Політичні що раніше розглядалися як внутрішні, виходять за межі країни, набувають міжнародного характеру впливу.
Предметом дослідження даної роботи явища, що визначаються дефініціями: внутрішня, зовнішня міжнародна політика. Словник термінів понять з політології визначає у такий спосіб.
Внутрішня політика - діяльність державних органів, установ, правлячих партій, спрямована на узгодження інтересів окремих верств населення країни, на певне підпорядкування та можливе за конкретних умов задоволення, на збереження існуючого стану в суспільстві або на цілеспрямоване його перетворення, на забезпечення цілісності, взаємозв'язку окремих сфер суспільства.
Зовнішня політика - загальний курс держави у міждержавних відносинах, спрямований на створення якнайсприятливіших умов для досягнення власних
^Політологія // Словн. термінів понять. - К.. : Тандем, 1996. - С. 37.
цілей здобуття переваги у на співіснування з іншими державами народами відповідно до певних принципів та норм^.
Міжнародна політика - система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних та інших зв'язків відносин чаподами. державами й групами держав, провідними соціальними, економічними та політичними силами й організаціями, що діють на світовій арені".
Американські політологи^ ще на початку 1960-х років помітили, що історичні обставини піддають сумніву доцільність збереження традиційного поділу на політику зовнішню та внутрішню. З плином часу склалася система поглядів на це питання. Основні елементи системи розглядатимуться у наступному розділі.
ГЕНРІ КІССІНДЖЕРА
до ще глибшої дестабілізації. Наприклад, аналітики авторитетної американської дослідницької корпорації КА^^ вважають, що, залежно обраного Колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер у статті "Внутрішня структура та зовнішня політика" констатує, що "у традиційній концепції міжнародні відносини здійснюються політичними одиницями, сприймаються майже як особистості. Внутрішня структура сприймається як даність: зовнішня політика починається там, де закінчується внутрішня політика"^ Г. Кіссінджер пояснює, що такий може застосовуватися лише у стабільні періоди оскільки тоді компоненти міжнародної системи мають до концепції "правила гри".
За умови, коли внутрішні структури базуються на відповідних принципах справедливості, розвивається консенсус відносно передбачуваних цілей та методів зовнішньої політики. За стабільності внутрішніх структур, практично відсутні й імпульси для різких змін у зовнішній політиці. Якщо ж внутрішні
^Політологія // Словн. термінів понять. - К. : Тандем, 1996. — С. 76. ^Там само. - С. 106.
^ В. ТЬе ЬеуеІ-оГ-АпаІузіа РгоЬІет В.е1а1іоп5 // 14. - 1961. — ОсіоЬег. — 5. 5; Ктсаііег 8. Ніхіогу, ТЬе Ьа^І ТЬіп@5 ВеГоге Ьа^І. - ^е\V : ОхГокІ Ргс55, 1969. - 230 5. ^ Кіззіп^ег Непгу А. Оотеаііс 5ігисШге апсі Рогеіеп // Оаесіаіив - 1966. —95.-Р. 503-529.
6
структури базуються на принципово різних концепціях справедливості, то здійснення зовнішньої політики стикається серйозними перешкодами. У такій ситуації важко навіть визначити природу розбіжностей, бо те, що цілком зрозуміле для сторони, виявляється абсолютно неприйнятним для Г. Кіссінджер погоджується з тим, що внутрішня структура велике значення для зовнішньої політики у будь-який історичний період. Вона концентрує зусилля суспільства, спрямовуються на здійснення зовнішньої політики. Внутрішня структура також впливає на сприйняття інших держав.
Кожна держава у певному іноземному оточенні, яке не завжди внутрішній структурі. Тому трапляються ситуації, коли тиск іноземного оточення на певну державу чи групу держав можна зрозуміти лише однозначно. Але у більшості ситуацій завжди простір для маневру та варіанти рішень.
Політика країни, як правило, продукт географії та А чи держави стає продуктом різних за тривалістю політичних колізій, що нав'язують сильніші сусіди. Зона країн-сателітів колишнього Радянського Союзу у та Центральній їхня внутрішня зовнішня політика виникли саме шляхом майже півстолітнього щоденного насаджування у внутрішні структури цих держав радянської внутрішньої системи та На думку Г. Кіссінджера, внутрішня структура вирішальне значення також для розробки позитивних цілей. Найбільш складними проблемами у зовнішній політиці вважає прогнозування та передбачування. Якщо певне явище вже розкривається у повному обсязі, неможливо нейтралізувати його негативні наслідки чи протидіяти ним, як це сталося з Гітлером. Коли світова громадськість нарешті зрозуміла, що політика Гітлера у Німеччині становить загрозу для Європи світу, було вже пізно цьому протидіяти.
Але особливої гостроти проблема передбачування набуває у періоди нестабільності та революцій. У такій ситуації старий порядок розпадається, а який буде новий - невідомо. Тому багато що залежить концепції майбутнього. Нестабільна внутрішня структура породжує абсолютно протилежні критерії існуючих тенденцій, що перешкоджає зваженому аналізу
та прогнозуванню ситуації. Це, як вважає Г. Кіссінджер, - основна дилема нашого часу."
У недалекому минулому міжнародні відносини обмежувалися певним географічним простором. Континенти практично були ізольовані один одного. Коли ж вплив Європи поширився на частини земної кулі, європейські країни диктували -зовнішню політику. Г. Кіссінджер вважає, що друга світова війна ознаки глобальної міжнародної політики. Тобто кожна розвинена країна здатна змінити ситуацію у будь-якій частині світу або шляхом безпосереднього застосування сили, або через масований ідеологічний вплив, використовуючи сучасні засоби телекомунікації. Після 1945 р. кількість учасників міжнародної системи майже подвоїлася. У попередні періоди поява навіть нової держави порушувала рівновагу міжнародної системи. Тому не дивно, якщо у міжнародній системі відбуваються відчутні зміни, то потрібно витратити чимало зусиль часу для відновлення рівноваги.
політичні 80-х та 90-х років доводять правильність припущень, висловлених Г.Кіссінджером ще у 60-ті роки. Ланцюгова реакція почалася змін у внутрішній політиці наддержави - Радянського Союзу. дістали назву перебудови стали тим імпульсом, який зсунув центр рівноваги міжнародної системи. Об'єднання Німеччини стало інституціоналізацією фактичних змін, що відбулися у Слід зазначити, що цей глобальний зсув світової рівноваги ще не закінчився. У такому контексті розширення НАТО на Схід варто розглядати як спробу міжнародної системи. Але не відомо, чи не призведе ця спроба шляху розширення, цей процес може: а) стабілізувати нову систему європейської безпеки; б) призвести до розпаду Альянсу чи до нової "холодної війни" .з Російською Федерацією^. Вони зазначають, що після неоднозначного ставлення до геополітики, яку здійснювала НАТО у в умовах наслідків війни, геноциду та невдачі системи колективної безпеки на Балканах,
7 Кі^іп^ег Неп/у А. Оотевііс 5іпісШге апгі Рогеі^п // Оаесіаіщ - 1966. -95.-Р. 503- 529. ^ Асмус Р. Д., Кюглер Р. Л., Ларраби С. Расширение НАТО: последующие шаги // 5игуіуа1 (Ки55іап 1апеиа§е - 1995. -37, № 1. - С. 7-33.
розширення Альянсу стане ще одним його випробуванням на здатність підтримувати мир стабільність в Отже, невдача може мати катастрофічні наслідки не лише для майбутньої долі НАТО, але для стабільності континенту в цілому.
Першими кроками, спрямованими на запобігання розвиткові небажаних сценаріїв, можна вважати угоди Брюсселем та Москвою, Брюсселем та Києвом про координацію в умовах розширення НАТО.
КОНСЕНСУС ТОЛЕРАНТНІСТЬ
\
з необхідних умов світової консенсус, якого можна досягти, сформулювавши та завдання. Як правило, такі завдання виникають за існування одночасної глобальної загрози - реальної чи уявної. Такою загрозою став нацизм, у боротьбі з яким світова спільнота мусила об'єднатися в антигітлерівську коаліцію, незважаючи на різний суспільний лад та несумісність ідеологій.
Потенційною загрозою вважалося поширення комунізму, перешкоджаючи якому західний світ згуртував свої сили створив систему колективної безпеки, що представляє НАТО. У сучасній міжнародній ситуації такий консенсус відсутній. Поняття демократії, ринкової економіки, приватизації у різних частинах світу тлумачаться настільки по-різному, що відносно їхнього значення досягти консенсусу просто неможливо. У сучасному політичному контексті навіть поняття чи "праві" сили, "націоналізм" чи "інтернаціоналізм" так видозмінилися, що не дають чіткого уявлення про діючу суспільно-політичну систему.
Необхідною умовою для досягнення міжнародного консенсусу внутрішній консенсус в окремих ланках міжнародної системи, тобто, в окремих державах. У досягненні внутрішнього консенсусу важливу роль наявність, з одного боку, ефективного та здорового, некорумпованого державного апарату, а з другого, - харизматичного лідера Для всього
посткомуністичного простору це особливе значення, оскільки вищеназвані елементи консенсусу тільки починають формуватися в ньому. Елементи внутрішнього консенсусу також важливими складовими національної безпеки, оскільки без них неможливо успішно здійснювати демократичні реформи, становлять передумову східноєвропейських країн у європейську спільноту.
На сучасному етапі ідея консенсусу набула широкої популярності в країнах СНД, але лише у теоретичному аспекті. На практиці вона трансформувалася в ідею толерантності як складову консенсусу. Толерантність, як консенсус, у чи формі, чи іншою назвою давно. Скажімо, будь-яке голосування, у ході якого перемагає точка зору більшості, водночас, виявом як консенсусу, так толерантності, бо за цивілізованих умов більшість толерує меншість, а меншість змушена толерувати переможця. Цей приклад умовний, проте відтворює сам принцип.
Останнім часом світова суспільно-політична та наукова думка приділяє дедалі більшу увагу та практиці толерантності. Толерантність належить до тих понять, за значенням збігаються з поняттям свобода. Толерантність найважливішою передумовою знайдення компромісів, подолання конфліктів. Нетерпимість веде людство до загибелі, через що проблема толерантності набула сьогодні глобального значення. Не випадково Генеральна Асамблея ООН у грудні 1992 р. прийняла резолюцію, у якій вітала ЮНЕСКО провести ООН, присвячений терпимості. Цей було приурочено до п'ятдесятиліття утворення ООН та ЮНЕСКО.
На розвиток відбулися міжнародні зокрема, науково-практична конференція "Толерантність як спосіб виживання народів в умовах Півночі" (Якутськ, 1994 р.), а також міжнародна конференція "Толерантність як культурна універсалія" (Харків, 1996 р.). конференції переконливо довели, що поняття толерантності може мати безліч інтерпретацій. Авторів монографії цікавить: чи означає толерантність як вираз суті демократичної ментальності терпимість до всього?
Наявність різних типів ментальності та, відповідно, різних форм толерантності створює передумови встановлення такого ладу в суспільстві, котрий здатний забезпечити стабільність демократії. Толерантність як тип
ставлення до різних соціальних та культурних відмінностей можна розглядати як одну з фундаментальних ознак цивілізованості, як свідчення високого рівня політичної культури.
переконує, що війни розв'язувалися людьми, вважали, що саме вони знають абсолютну істину. Оскільки ж абсолютної істини досягти неможливо, то усвідомлений скептицизм стає логічною моральною основою толерантності та політики терпимості: адже поняття толерантності не можна підводити й вимогу абсолютної свободи індивіда. Абсолютна свобода деспотизм - сторони медалі. Водночас толерантність - не безпринципність, а глибинне розуміння необхідності іншого бачення
відмінностей як елементів цілого. Тому нетолерантність означає ігнорування
\
істини соціального життя, суспільно-політичних реалій.
XX століття характеризують передумови постійної загрози цивілізаційних конфліктів, що виливаються у війни. Детонаторами таких конфліктів класові, расові несумісності. Вони виступають як наукові постулати, що створює видимість природного зародження нетерпимості на сучасному науковому грунті. Відмова універсальних принципів рівності, людяності, толерантності утвердила на історичній арені ультраправі Створення Організації Об'єднаних Націй одразу після війни стало протидією загрозі. ООН започатковано міжнародний юридичний захист прав людини, хоча вже у минулому столітті Женевська Конвенція 1894 р. вимагала мінімальної поваги до солдатів та визнання нейтральності медичного персоналу.
На підставі ООН (1945 р.) почалося юридичне закріплення визнаних у прав людини. У 1948 р. прийнято універсальну декларацію ООН, відповідно до якої готувалися угоди про громадянські, політичні, а також економічні, соціальні та культурні права, підтримані більшістю держав. У такий спосіб ООН та структури формували критерії поведінки держави відносно конкретної особи. У цьому контексті проблема толерантності набуває нового смислу. Держави, котрі не виявляють терпимості до відмінностей поглядів та форм поведінки, що відповідають принципам міжнародних актів прав людини, ризикують опинитися у становищі духовного остракізму. А це, у свою чергу, підштовхує шукати спільну формулу толерантності.
Забуте нині "нове мислення" кінця 80-х років було практичним виявом результатом поширення розуміння толерантності в умовах засилля тотальної нетолерантності. Разом різкою зміною політичної ситуації у відпала потреба й у м'яких перехідних формах соціалізму до ринкової економіки. Універсальний принцип толерантності як терпимості до специфічних особливостей капіталізму соціалізму перестав існувати. Змінюється система людських відносин: висувається вимога "етнічної чистоти" нових держав, спалахують "гарячі точки", де застосовуються збройні сили, порушуються права людини. "Нове мислення" поступається місцем ліберальній демократії з притаманною вирішення світових конфліктів.
Загальний стан консенсусу нагадує перспективу безкласового суспільства, в основі якого закладено відсутність соціального антагонізму. В той же час перемога вільного ринку ліберальної демократії ставлять загрозу саму ідею свободи. Адже вільний може обрати будь-який суспільний лад. Це відомий парадокс принципу свободи. Популярні у середовищі наукової принципи Фукуями спростовуються сучасними дослідниками. Нестабільність політико-економічної ситуації майже в усіх колишніх республіках СРСР переконливо свідчить про те, що за певних обставин (відсутність досвіду управління, незрілість демократії, економічна криза) свобода легко набуває руйнівних форм.
однак, реальність, яка далеко не завжди корелюється з теоретичними конструкціями, а поняття консенсусу, толерантності, факторів внутрішньої та зовнішньої політики цілком відповідають своєму первинному змісту. Як конкретний приклад можна взяти дискусію навколо заборони смертної кари в та інших державах колишнього Радянського Союзу. З одного боку, скасування смертної кари висувається як обов'язкова вимога, яка передує вступу до З другого, - у різних країн народів своє традиційне ставлення до проблеми, що спирається на історію, та чинники, на не зважає. Але попереджає, що застосує серйозні до тих держав, вимоги не дотримаються.
Членство будь-якої європейської держави в обов'язково впливає на економічну, екологічну, культурну чи іншу стабільність на континенті. У такий спосіб внутрішня проблема чи держави стає (незалежно бажання) фактором міжнародної політики. вже зверху починає тиснути на
внутрішню політику, спричинюючи інколи й конфліктну ситуацію. Досвід США, де у багатьох штатах смертну кару застосовують не тільки широко, але й вигадливо, переконує, що проблема узаконення вищої міри покарання досить непростою. Цікаво, що вперше дискусію з цього питання розпочав старогрецький історик Фукідід, який жив тисячі років до нашої ери.
Якщо ознайомимося з політологічними, соціально-психологічними та етно-психологічними поглядами теоріями з приводу існування сучасного світопорядку, то переконаємося, що вони поділяються на одиниці, кожна з яких своє самостійне життя конкретний вплив у своєму середовищі.
Консенсус з толерантністю, толерантність - з нетерпимістю, або несвободою. Категорія несвободи стикається з біологізованими (соціал-дарвінізм) поняттями природної свободи природного рабства, котрі притаманні багатьом народам, які, на думку авторів цих теорій, начебто не входять до кола світової етнічної еліти. Виникає міф''євроцентризму", який, у свою чергу, починає тиснути на "елітарні народи", "підтягуючи" до рівня західної Практичне втілення подібних поглядів спостерігаємо в культурі, духовних цінностях держав посткомуністичного простору .
Адекватна передбачувана внутрішня політика сьогодні - необхідна умова встановлення стабільного міжнародного порядку. Нинішній історичний період кардинально відрізняється часів "холодної війни". У сучасній міжнародній політиці переважають, в основному, прагматичні позбавлені ідеологічного забарвлення.
Проведення міжнародної політики, яка спиралася б на апеляції до певних суспільних класів, як це практикувалося за радянських часів, сьогодні неможливе. Немає харизматичної інтернаціональної яка б об'єднувала певні класи суспільства на наднаціональному Гасло "Пролетарі усіх країн, єднайтеся!" відійшло до Його замінили усвідомлення необхідності інтенсивного економічного розвитку, цінності об'єктивних економічних показників, прагматичний, матеріальний до суспільних процесів. Розмірковування про роль особистості в поступилися місцем прогресивним думкам німецького соціолога Макса Вебера, що викладені у класичній роботі "Протестантська етика та дух капіталізму"".
^ Вебер М. Избранное. Образ общества. -М.: Б. й., 1994. — 200 с.
"ЗВ'ЯЗКИ" ДЖЕЙМСА РОСЕНО
Помітну роль у вивченні взаємовпливів внутрішньої та зовнішньої політики відіграли роботи американського дослідника Джеймса Росено, який увів поняття (зв'язок) для визначення точок збігу двох систем -внутрішньої та міжнародної^. Для нього "зв'язок" - основна одиниця аналізу. Джеймс Росено визначає "зв'язок" як будь-яку послідовність вчинків дій, що мають місце в одній системі, викликають певну реакцію на них системи. також початкову кінцеву "зв'язку" називає застосовуючи економіко-розрахункову термінологію, відповідно (вхід) та (вихід). Кожна з цих стадій, у свою чергу, класифікується залежно того, де спостерігається це явище - у національній чи міжнародній системі. Тобто результат, або "виходи", внутрішньої політики розглядається як послідовність вчинків дій, що виникає у самій внутрішній системі, але продовжується чи завершується у своєму оточенні - міжнародній системі. "Входи" міжнародної системи, або "оточення", як пише Джеймс Росено, - це послідовність вчинків дій, що відбуваються у зовнішньому середовищі навколо внутрішньої системи, але імпульсом для яких слугують у внутрішній системі. Таким чином "виходи", або результат, у міжнародній системі - це послідовність вчинків та дій, розпочинаються у зовнішньому середовищі навколо внутрішньої системи тривають або закінчуються в ній. "Входи" внутрішньої системи - це послідовність вчинків дій, що відбуваються у внутрішній системі, але імпульсом для них слугують зовнішньої системи. Звичайною мовою "виходи" означають зовнішню політику, яка може бути прямою чи непрямою. Якщо зовнішня політика формується як результат осмисленої внутрішньої політики цілям, то це пряма внутрішня політика. Коли зовнішня політика формується переважно впливом
^ЬМа^е РоIИіс5/'Е(і. Ьу }ат&5 Коаепаи. - Не^ оЛ : ТЬе Ргеє Ргеаа, 1968. - Р. 45.
14
зовнішнього середовища, то це непряма зовнішня політика. Джеймс Росено підкреслює, що його міркування мають емпіричний характер можуть змінюватися разом світовою політичною системою".
Наприкінці 90-х років, у період масової комп'ютеризації, "входи" "виходи" політики Джеймса Росено поступилися місцем гуманітарній термінології. Але принцип аналізу міжнародних подій кутом зору внутрішньої політики навпаки залишається актуальним сьогодні. Причому найбільшу зацікавленість викликають, як правило, не поодинокі а явища, що повторюються. На особливу увагу заслуговують, наприклад, президентські та парламентські вибори, що відбуваються майже в усіх країнах на національному тобто у внутрішніх системах. Хоча це явище національного характеру однакове або близьке значення для формування внутрішньої політики будь-якої країни, воно по-різному впливає на зовнішню політику держав та політичне оточення. Не можна, скажімо, порівняти політичні наслідки президентських виборів у США, Болгарії. Водночас для Балканського регіону болгарські можуть мати більшу вагу, тому що внутрішньополітична ситуація країни - один вирішальних факторів політичної ситуації регіону в цілому.
Як бачимо, реальний вплив певного внутрішньополітичного явища у чи залежить багатьох специфічних для країни обставин -передусім геополітичних та економічних. У конкретний історичний період обставини визначають зовнішньополітичних відносин.
У внутрішній політиці розрізняють два відносин: регіональний та процеси відбуваються у межах країни, суб'єкти діють на окремого регіону) та національний та процеси загальнодержавного значення, регіональних політико-адміністративних утворень виходять за рамки регіону). У міжнародній політиці розрізняють відносини двох - регіональний (суб'єкти - суверенні держави) та глобальний (суб'єкти - певні регіони світу).
Зважаючи на тісний міжрівневий взаємозв'язок, який утворився у міжнародній політиці, сучасні дослідники піддають критиці традиційні підходи до аналізу міжнародних подій. У спрощеному вигляді, якщо предметом дослідження внутрішня політика відносно свого міжнародного оточення,
^ЬМа^е РоШісз/ Е<3. Ьу .Гатеа Кокепаи. - Не^ УоЛ : ТЬе Ргее Ргеак, 1968. - Р. 45.
15
вона виступає як ситуація змінна, а міжнародне оточення - як ситуація -константна. навпаки, якщо досліджуються явища міжнародної політики, то вона, звичайно, змінною ситуацією, у той час як суб'єкти, що формують, виступають константними^.
Суверенні держави розглядаються як монолітні одиниці, те, що відбувається всередині цих одиниць, другорядне значення відносно їхнього оточення. Внаслідок цього аналізуються лише поверхові явища та структури, що зумовлюють.
Така методологія задовольняла класичні дослідження монополярних, біполярних та мультиполярних міжнародних систем. Але виявлення глибинних процесів формування зовнішньої політики потребує інших принципів, вимагає застосування аналізу особливостей внутрішньої політики та їхнього впливу на процеси вищого рівня ПЕНЕТРАТИВНІ СИСТЕМИ ВОЛЬФРАМА ХАНРІДЕРА
Американський дослідник Вольфрам Ханрідер вважає, що хоча національні держави й надалі залишаються основними дійовими особами світової політики, природа національної держави та політичних процесів у міжнародній системі змінилася потребує переосмислення.
По-перше, багато національних дійових осіб у сучасній міжнародній системі розподіляють зовнішню та внутрішню політику. Значно вплинула міжнародна система на повоєнні окупаційні режими у Німеччині та Сполучених Штатів Америки у Південному сучасну політику в тощо. Зовнішньополітичні та обставини безпосередньо впливають на
^Сотрагаііуе Рогеі@п ТЬеогеіісаІ Е55ау5. - Ке\у УоЛ ; МсКау Сотрапу, Іпс., 1970. -Р. 5.
16
формування пріоритетів, традиційно були об'єктом уваги національних інституційних структур^.
По-друге, діяльність сучасних регіональних міжнародних організацій, котрим притаманні як наднаціональні, так суто локальні риси, часто не тільки розмиває межу національними та міжнародними справами, але держави. Як приклад/такого регіонального врегулювання, можна взяти досвід Міжнародного валютного фонду в країнах з перехідною економікою. Саме явище регіоналізму^ - проміжний рівень внутрішньою та зовнішньою політикою.
По-третє, сама природа національної держави зазнала певних змін. Міцна оболонка, що колись існувала навколо кожної національної системи, захищаючи зовнішніх впливів, у результаті суцільної інформатизації та тотального проникнення засобів масової інформації, сьогодні практично зникла.
Усе це зумовлює зростання причинного зв'язку внутрішніми зовнішніми чинниками зовнішньої політики, а також міжнародною та зовнішньою політикою. Практичні наслідки зовнішньої політики так чи інакше зосереджуються на середовищі, у якому перебуває національна держава у міжнародній системі.
Мотиваційні аспекти зовнішньої політики неодмінно повертаються до внутрішніх політичних процесів та до сприйняття зовнішніх умов основи вибору альтернативи. Тут немає протиріччя з Джеймса Росено.
Крім того, діалектичний характер будь-яких явищ сучасної політики вимагає підходів до їхнього аналізу у різних площинах, що якоюсь мірою забезпечить об'єктивність. Провідну роль тут моральний аспект зовнішньої політики, держави. Зовнішньополітичні стратегії обов'язково повинні базуватися на певних харизматичних переконаннях, на усвідомленні месіанської ролі такої політики у Причому цей моральний фактор
^ Напгіесіег ]Уо1^ат Р. СотраііЬШіу апсі Сопаспвиа: А Ргорокаі Гог Сопсеріиаі Ьіп1іа@е оГ апгі Оітепаіопз оГ Рогеі@п // Атегісап 5сіепсе Кеуіеу/ 61. - 1967. - ВесетЬег - Р. 971-982.
^Регіоналізм у даній роботі розуміється як та процеси регіонального значення для даної країни, де суб'єктами політичні формування, що не виходять за Масштаби певного регіону. Поширене нині у політологічних дослідженнях країн СНД ототожнення регіонадізму сепаратистськими тенденцями регіонів (зокрема Російської Федерації) не застосовується.
17
притаманний будь-якому державному ладу: як тоталітарному, так демократичному.
Оскільки зовнішня політика - це продовження розширення принципів внутрішньої політики, своєрідне віддзеркалення у більшому просторі, то для здобуття підтримки "вдома", з боку власного народу, необхідно йому подати вмотивувати плани діяльності за межами 'країни. Адже активна зовнішня політика потребує чималих коштів, а природна реакція громадськості на додаткові витрати - це заперечення всього, що не впливає на добробут населення країни.
Подолати такий настрій можна лише використовуючи сильні моральні аргументи, приміром, боротьба трудящих проти капіталістичного гноблення за радянських часів, американська стримування розповсюдження комунізму на планеті, класичне протистояння двох систем доби "холодної війни". Така аргументація на внутрішньої політики вплинула на мотиваційні аспекти зовнішньої політики протистояння у надала месіанського характеру.
Власне месіанство у зовнішній політиці - це природна хвороба наддержав. Сьогодні такою наддержавою на земній кулі залишилися тільки США. Правлячим та дипломатичним колам країни непросто змінити глобальні орієнтири за відсутності "візаві". Американський дослідник Рональд Стіл навіть пропонує створити нову американську дипломатію, позбавлену ментальності "холодної війни". вважає, що така дипломатія повинна, перш за все, концентрувати свою увагу на відповідальності держави перед своїми громадянами. У зв'язку з цим виникає низка запитань.
1. У яких випадках припустиме військове втручання інших держав, яку ціну варто за це платити?
2. Як слід діяти - брати відповідальність на себе, чи ділити з іншими?
3. У який момент гуманітарна допомога (їжа для голодуючих чи спасіння жертв катів) перетворюється на політичний акт втручання держави у внутрішні справи 4. Яке місце мораль у сучасній зовнішній політиці^?
^ 5{ее1 К. ТЬе Вотеаііс Соге оГ Роге^п // ТЬе МопІЬІу. - 1995. - -Типе. - Р. 85-92. 18
на запитання можна знайти, виходячи з двох класичних констант - моральності у політиці та захисту власних національних інтересів. Причому національні інтереси - це також поняття, яке у суспільстві сприймається неоднозначне залежить конкретного суспільно-політичного та господарського контекстів. Слід зазначити, що господарські міркування не завжди співпадають загальнонаціональними інтересами. Останні можуть стати жертвою перших. Як приклад візьмемо українсько-російські відносини, .у яких вирішальне значення залишається за енергетичним важелем.
Втручання у внутрішні справи територіальне віддаленої держави можна виправдати або принаймні пояснити міркуваннями морального порядку, поєднуючи категорії великої політики з конкретним національним контекстом.
Національні політичні системи існують у міжнародному середовищі, формуються ним та підпорядковуються йому. У свою чергу міжнародні системи формуються подіями, що відбуваються у цих структурах. Такі взаємозалежні національно-інтернаціональні зв'язки визначають політичну картину світу. Отже, будь-які зміни чи розглядають як складову загального процесу.
Абсолютно та явища світової й політики пов'язані собою, наслідками тривалого попереднього розвитку відповідно до філософського закону переходу кількості у якість, накопичуються, створюючи якісно нову ситуацію. національна, міжнародна системи політичними системами, мають не так уже й багато, як видається на перший погляд, розбіжностей. Тому чітко відокремити одну систему на сучасному етапі розвитку досить складно.
Це помітив Вольфрам Ханрідер увів поняття пенетративної політичної системи (репеігаіесі 5у8іет)^. основними ознаками значний вплив зовнішньополітичних подій на формування внутрішньої політики та широкий консенсус у прийнятті внутрішньополітичних рішень. Існують три варіанти політики, враховують: 1) переважно внутрішні аспекти; 2) зовнішні вимоги; 3) обидві групи факторів.
^ Напгіесіег ІУоУгат Р. СотраііЬШіу ап(3 Сопаепаиа: А Ргороааі Гог СопсерШаІ Ьіп^а@е оГ апсі Оітепяіопа оГ Рогеі@п // Атегісап 5сіепсе К-еуіеуу 61. - 1967. - ОесетЬег - Р. 971-982.
19
Третя група найбільш точно характеризує пенетративну систему. Сьогодні у серед розвинених держав переважають саме мають пенетративні політичні системи, тому що, з одного боку, неможливо повністю відокремитися зовнішнього впливу, а, з другого, - не варто нехтувати внутрішньою політикою заради міжнародної.
Навіть наддержави у тому вигляді, у якому вони існували час "холодної війни", не можна назвати національними, міжнародними системами, оскільки сам факт існування політичного протистояння свідчить, що й міжнародна система вплив на національну. З розвитком телекомунікацій в останній чверті XX століття можна стверджувати, що повної будь-якої країни та відсутності зовнішнього впливу на не Навіть тоталітарні режими на зразок сталінського, так чи інакше зазнають впливу ззовні. Про це свідчить те, що дедалі частіше громадяни, відчули на собі вплив тоталітарної системи, звертаються до інших держав з проханням політичного притулку.
Як бачимо, міжнародний контекст проникає у будь-яку національну систему надає пенетративного характеру. Зовнішню політику держави слід розглядати як процес, що міжнародну та внутрішню політику. У цьому процесі Вольфрам Ханрідер два аспекти: сумісність та консенсус". Сумісність завдань міжнародної та зовнішньої політики держави визначається тим, наскільки вони доповнюють одне одного.
Скажімо, у сучасній міжнародній ситуації, що спостерігається в переважає сумісність цілей міжнародної політики континенту в цілому та зовнішньої політики європейських держав (розбудова спільного європейського дому, розширення НАТО, прийняття нових членів до тощо). Водночас кожна країна свої специфічні завдання. Ступінь комплементарності узгодженості цих завдань спільноєвропейськими визначається лише за умови індивідуального порівняння конкретних цілей.
^ Наппейег Р. СотраїіЬШіу апсі Сопяепви»: А Ргорозаі Гог Сопсеріиаі Ьіп1са@е оГ апгі Оітегшопа оГРогеі@п // Атегісап Зсіепсе Кеуіеуу 61. - 1967. - ОесетЬег - Р. 971-982.
20
ПРИЧИНИ приїздили ПЕРЕТВОРЕННЯ
ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ФАКТОРІВ
Розглянемо деякі причини, завдяки яким внутрішньополітичні проблеми переходять у розряд зовнішньополітичних:
- розвиток засобів телекомунікації та масової інформації;
- широка міжнародна інтеграція;
- відкритий характер суспільства;
- глобалізація усіх світових процесів;
- наявність внутрішніх проблем, мають міжнародний аспект впливають на внутрішню політику.
Прикладом може бути діяльність міжнародних організацій на регіональному особливо якщо це стосується прав людини та інших суспільних норм, що теоретично контролюють міжнародні організації. Тому надзвичайної ваги набуває визначення принципів внутрішньої та зовнішньої політики держав, цілей першочергових завдань. Для того, щоб конкретно визначити принципи зовнішньої політики, необхідно також мати й чітко сформульовані та завдання функціонування держави.
безпосередня залежність прозорістю зрозумілістю зовнішньої політики та демократичними принципами формування. Якщо такої залежності немає, це означає, що порушено якісь важливі принципи функціонування держави. Розрив внутрішньою та зовнішньою політикою спостерігаємо у країнах, де слабо розвинена демократія. А демократичний розвиток суспільних відносин вимагає й відкритої зовнішньої політики. (Відомий німецький науково-дослідний інститут у Бонні назву "Інститут німецького суспільства та зовнішньої політики".) Крім того, у демократичному
21
суспільстві процес обговорення прийняття конкретних рішень триває довше, у тоталітарному, де це інколи відбувається протягом кількох годин.
Хрестоматійний приклад: спорудження Берлінської стіни повинно було б сприйматися як внутрішня справа колишньої суверенної НДР, але мало негативні наслідки для всього повоєнного європейського світового процесу.
У демократичному суспільстві думка виборців, схвалення або заперечення державної політики важливу роль. Це створює прозорості політики, що відчуття безпеки не лише населенню самої країни, але й сусідам. Через те у демократичному суспільстві будь-яка пропозиція уряду повинна всебічно обґрунтовуватися.
Пропозиція виноситься на широке обговорення громадськості й у його процесі відбувається постійний діалог урядом громадянами країни. Можливість такого діалогу - важливий фактор внутрішньої політики, який дозволяє залучати до політичних процесів широке коло учасників, а, отже, робить причетними до політичних та економічних ідей. У розвинених демократичних суспільствах Західної Європи політика, як правило, роз'яснюється через засоби масової з урахуванням відповідних законів психології. Особи, перебувають при владі, ніколи не забувають, що вони обранцями народу залежать нього. Тому будь-яке рішення, особливо якщо воно стосується долі багатьох людей чи навіть країн, приймається дуже обережно повільно, враховуються агрументи, "за" "проти". Ось чому рішення про розширення НАТО обговорювалося майже три роки, а процедура прийняття нових членів надалі триватиме два роки матиме форму так званих "технічних дискусій". Розглянемо процедуру прийняття рішень у Європейському Союзі, де з кожного необхідно мати згоду парламентів усіх країн-членів Члени мають право "вето" у Раді завдяки якому кожна країна можливість заблокувати прийняття більшості рішень. На час створення право "вето" слугувало для кожної країни захистом проти більшості. Практика свідчить, що воно застосовувалося швидше як засіб національної політики на європейському деякі країни користувалися правом "вето" в одному питанні, щоб досягти згоди в іншому. Уряд Німеччини намагається обмежити право "вето" у новому договорі та визначити питання, вирішуватимуться більшістю голосів. "Якщо ми завжди чекатимемо згоди останнього члена, то розвиток буде паралізовано"^, -вважає закордонних справ Німеч

Категория: Политология | Добавил: Admin (26.03.2008)
Просмотров: 1257 | Рейтинг: 0.0/0 |

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама
Всего комментариев: 0
Форма входа
Поиск
Друзья сайта

Статистика



Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляется системой uCoz