Діяльність комерційного банку (частина 2) - Банковское дело - Каталог рефератов - Рефераты на отлично
Среда, 07.12.2016
Рефераты на отлично
Меню сайта
Категории рефератов
Аудит
Банковское дело
БЖД
Биология
Бухгалтерский учет
Военная кафедра
География
Государственное управление
Иностранные языки
История
Информатика
Культура
Литература
Логика
Маркетинг
Музыка
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религия
Социология
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Наш опрос
На какую тематику рефератов нужно побольше
Всего ответов: 599

Главная » Статьи » Банковское дело

Діяльність комерційного банку (частина 2)
Банк, який має достатній запас ліквідних активів для підтримання миттєвої (поточної) ліквідності, може з часом її втрптити в звязку з перевищенням потоку зобовязань над потоком трансформації вкладень в ліквідні активи. Оцінка ліквідності-«прогнозу» є найбільш проблематичною, так як вона повязана з оцінкою ризику активних операцій банку. В українській практиці для цього служать економічні нормативи, які розраховуються комерційними банками згідно Інстукції №10 НБУ.

При такому підході характеристика ліквідності повинна враховувати не тільки дані звітних балансів про залишки по активу і пасиву, але і іншу різноманітну інформацію. Термін же «ліквідність балансу» несумісний з допуском розгляду ліквідності не як залишку, а як потоку. Крім того цілком очевидно, що ліквідність повинен підтримувати банк, а не баланс. В сучасних умовах нерідко стається, коли вимоги клієнта на готівку не можуть бути задоволені банком повністю, що характеризує порушення ліквідності. Однак подібна ситуація не може бути виявлена на основі даних балансу, оскільки в балансі відсутні дані про оцінку ліквідності як «потоку». Це окремий приклад, але він наочно показує необхідність оцінки всієї сукупності факторів, які характеризують ліквіднвсть потоку.

Таким чином, повертаючись до розгляду дефініцій можна зробити висновок про те, що взаємозвязок між поняттями «ліквідність балансу» і «ліквідність банку» полягає у наступному. По-перше, ліквідність балансу передбачає миттєву оцінку стану банку на визначену дату, а звідси випливає, що ліквідність балансу є складавою ліквідності банку. По-друге, баланс комерційного банку повинен забезпечти представлення даних аналітичного та синтетичного обліку у формі, яка підходить для розрахунку сукупної ліквідності банку. При недотриманні другої умови може виникнути ситуація, коли, володіючи достатньо ліквідним балансом на визначену дату, банк попри це повністю чи частково неліквідний. В даній ситуації виникає потреба визначити ризик незбалансованої ліквідності.

Ризик ліквідності визначають звичайно як ризик, який заставляє банк у визначений момент купувати готівку по вищій ціні чи втрачати вартість своїх активів. При цьому активи банку вважаються ліквідними лише в тому випадку, коли їх можна швидко продати без втрати вартості.

Пасиви банку вважаються ліквідними, якщо банк може одержати позику за ставкою, яка адекватна тій, по якій купують засоби банки-конкуренти. Підтримання стабільності банківської системи в цілому і кожного окремого банку зокрема - це завдання, яке лежить не тільки в площині фінансово-кредитної сфери, а безпосередньо повязане з політичною, економічною і соціальною ситуацією в країні.

Однією з умов ефективної діяльності комерційних банків є забезпечення високого рівня надійності та мінімального ризику здійснюваних операцій, в основі чого лежить ліквідність банківської установи, її здатність безперебійно виконувати свої зобовязання перед клієнтами. Специфіка функціонування комерційного банку як інституту кредитної системи полягає у використанні залучених коштів, що належать іншим субєктам ринку. Основою ж організації господарювання підприємств нефінансового сектору економіки є власні ресурси. Зрозуміло, що банкрутство такого підприємства безпосередньо загрожує лише його власникам та обмеженому колу контрагентів. А неплатоспроможність банку може дестабілізувати всю грошово-кредитнусистему країни через серію фінансових крахів кредитних установ, діяльність яких тісно повязана з численними операціями на міжбанківському ринку. Тому до ефективного управління ліквідністю комерційного банку слід ставитись Як до фундаментальної основи фінансового менеджменту в будь-якій кредитній установі.

В Україні ця проблема набуває особливої гостроти через загальний спад виробництва, платіжну кризу та незадовільний фінансовий стан багатьох підприємств різних галузей економіки. Несроможність клієнтів кредитних установ виконувати свої грошові зобовязання суттєво знижує рівень ліквідності комерційних банків. Знижує його також надмірно ризикова політика останніх, спрямована на забезпечення високих норм прибутку, внаслідок чого виникають структурні диспропорції у банківських активах і пасивах за сумами та строками розміщення.

Щоправда, НБУ регулює рівень ліквідності комерційних банків через систему нормативів, виконання яких є обовязковим. Однак порушення, що регулярно фіксуються у даній сфері, запровадження режимів фінансового оздоровлення і навіть відкликання ліцензій на банківську діяльність свідчать про негаразди в управлінні комерційними банками своїми фінансами.

Нормативні коефіцієнти порівнюються з фактичними значеннями показників ліквідності, платоспроможності, максимального ризику на одного позичальника, на основі чого робиться висновок про можливість банку виконувати свої фінансові зобовязання, повязані з активними, пасивними та іншими банківськими операціями. Однак просте констатування стану ліквідності комерційних банків та за необхідності залучення коштів на міжбанківському ринку ресурсів не може бути доброю основою для підтримання платоспроможності та доброго фінансового стану банківських установ у довгостроковому аспекті. Мається на увазі, що банк повинен бути спроможним не просто оперативно усувати проблеми, виявлені за показниками своєї ліквідності, залучаючи кошти інших кредитних установ, а й здійснювати стратегічне планування й управління ліквідністю на основі всебічного аналізу всіх факторів, які тією чи іншою мірою здатні впливати на можливість банку виконувати свої зобовязання. При цьому комерційний банк повинен регулювати такий вплив шляхом внесення оперативних змін у проведення активно-пасивних та інших операцій.

Можна виділити кілька основних напрямів аналітичної роботи, від якої залежить ефективне управління ліквідністю комерційного банку:

· оцінка ризиковості окремих активів банку, їх доходності та можливості перетворення на засоби платежу;

· аналіз впливу на стан ліквідності окремих банківських операцій, здійснення яких супроводжується зміною структури активів і пасивів банку, а отжк, і зміною стану його ліквідності;

· прогнозування зміни співвідношення обсягу залучених вкладів і виданих кредитів з урахуванням макро- та мікроекономічних факторів;

· оцінка можливостей використання зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів.

Оцінка ризиковості активних операцій банку тісно повязана з класифікацією їх залежно від строків виконання і чим триваліші строки, на які вкладаються кошти банку, тим вищий рівень їх ризиковості. При цьому здебільшого діє так зване «золоте правило»вкладень, яке встановлює пропорційну залежність між доходністю активів та ризиком ймовірних втрат коштів за ними, що ускладнює загальну систему фінансового менеджменту в банку, адже підтримання ліквідності не повинно шкодити його прибутковій діяльності. Згідно з діючою нині нормативною базою регулювання діяльності комерційних банків в Україні з метою оцінки стану їхніх активів, вони поділяються на 5 груп. Основні критерії поділу повязані із ступенем ризиковості вкладень та ймовірністю певного їх знецінення при перетворенні на ліквідні засоби платежу. Окремі категорії і групи активів мають відповідні коефіцієнти ризику.[див.Додаткок 4].

Звичайно, класифікація активів за ступенем ризику важлива при регулюванні банківської ліквідності, але механічна зміна питомої ваги активів з різними ступенями ризику не завжди дає бажаний ефект. Це повязано і із зменшенням ризику прибутковості, коли збільшиться частка низькоризикових активів, і з недосконалістю самої системи розподілу.

На наш погляд, шляхом до вирішення цього питання в процесі аналізу і безпосереднього управління фінансами слід вважати постійне увязування певних груп активів, класифікованих за ступенем ліквідності, з пасивами, згрупованими за строками їх виконання.[див. Додаток5].

Рівновага у балансі між сумами і стролками вивільнення активів у грошовій формі та сумами і строками очікуваних платежів за зобовязаннями вказує на достатній рівень ліквідності комерційного банку.

Зрозуміло, що наведена у таблиці додатку 5 класифікація є розподілом, який використовується Укрсоцбанком у процесі управління фінансами.

В основі другого напряму регулюванння ліквідності комерційного банку лежить аналіз впливу результатів проведення окремих банківських операцій на загальний рівень ліквідності банківської установи. Найбільше впливають кредитні операції комерційних банків, оскільки вони супроводжуються зміною кредитних зобовязань.Вплив касових операцій на стан ліквідності комерційного банку повязаний із задоволенням вимог клієнтури в готівкових коштах. Організація безготівкових розрахунків має дещо менший вплив на рівень ліквідності комерційного банку, оскільки тут не потрібно залишати в касі певну кількість готівки. Однак різні види розрахунків мають неоднаковий вплив на стан банківської ліквідності. Отже, слід враховувати вплив різних банківських операцій на зміну вкладень і зобовязань банку, щоб ефективно організовувати управління фінансами банку так, щоб найменшої можливості невиконання своїх зобовязань перед клієнтами.

Регулювання банківської ліквідності значною мірою залежить від точності прогнозування співвідношення обсягу залучених вкладів і наданих кредитів.

У звязку з тим, що в січні 1998 року Інструкція №10 Про виконання комерційними банками економічних нормативів змінилась внаслідок змін у бухгалтерському обліку, змінились деякі принципи стосовно нормативів. Наприклад, вже немає поділу на економічні нормативи і оціночні показники, а є лише нормативи, змінені деякі позначення і критерії.

Я проходила переддипломну практику у відділенні»Сонячне» Укрсоцбанку, де розраховуються не всі показники, передбачені Інструкцією №10. Це повязано з тим, що відділення не має статусу юридичної особи, тому відповідно не може діяти від свого імені. Наприклад, відділення не розраховує нормативів розміру статутного фонду, бо не має його. Щодо нормативів ризику, то оцінюється тільки дотримання ризику на одного позичальника (не >25% власних коштів банку). У грудні цей норматив було дотримано без жодного порушення.Не розраховуються нормативи інвестування, рефінансування, максимального розміру наданих міжбанківських позик тощо.

За новою редакцією Інструкції №10 серед нормативів ліквідності не розраховується норматив ресурсної ліквідності (забезпечення ресурсами банку його активних вкладень) через те, що для цього використовується норматив загальної ліквідності (співвідношення загальних активів до загальних зобовязань банку).

Серед нормативів ліквідності розраховуються такі:

· норматив миттєвої ліквідності;

· норматив загальної ліквідності;

· норматив співвідношення високоліквідних активів (Ва) до робочих активів (Ра).

Миттєва ліквідність сигналізує про здатність установи банку покрити коштами в касі та на коррахунку частину залучених коштів в національній валюті. Норматив миттєвої ліквідності розраховується як співвідношення суми коштів на коррахунку (Ккр) та в касі (К) до розрахункових (Рп) і поточних (Пр) зобовязань:

Н6 = ( Ккр+К ) / ( Рп+Пр ) *100%

Нормативне значення має бути не менше 20%.

У «Сонячному» цей норматив був дотриманий у грудні 1997 року і січні 1998 року без порушень, а у лютому було 5 порушень (незначні відхилення). Хоча середньозважена у лютому проти грудня зменшилась (26.88% проти 36.79%), проте це не перетнуло межі 20% [див. Додатки 6-9).

Загальна ліквідність характеризується відношенням зобовязань банку незалежно від строку їх виконання до активів незалежно від строку їх надходження. Розраховується цей норматив як співвідношення загальних активів (А) до загальних зобовязань банку (З) :


Н7 = А / З * 100%

Значення цього нормативу має бути не менше 100%.

У «Сонячному» у грудні 1997 р. цей показник не був виконаний, як і у лютому, середньозважена у ці місяці досягла лише 97%, хоча у січні цей показник набагато перевищував рівень 100% [ див. Додатки 6-9].

Норматив співвідношення високоліквідних активів (Ва) до робочих активів (Ра) банку (Н8) характеризує питому вагу високоліквідних активів (Ва) у робочих активах (Ра) і розраховується за формулою:


Н8 = Ва / Ра * 100%

Нормативне значення показника Н8 має бути не менше 20%.

У «Сонячному» в грудні 1997 р. цей норматив не виконувався жодного дня, більше того, середньозважена була 9.33%. У січні вже намітились позитивні зрушення, були значення Н8 і на рівні 19%. У лютому ж було лише 11 порушень, середньозважена становила вже 19.95%, що свідчить про ефективність роботи банку в цьому напрямку [див. Додатки 6-9].

Оскільки є порушення нормативу загальної ліквідності, то це свідчить, що в діяльності банку є моменти, коли йому недостатньо коштів, щоб покрити свої зобовязання. Звичайно, така ситуація не є стабільною, є і підвищення 100%-го рівня цього нормативу.але керівництву слід уважніше слідкувати за рівнем ліквідності, оскільки це не тільки обмежує можливості кредитування клієнтів, а, отже, і одержання прибутку, а також тягне за собою штрафні санкції за невиконання нормативів. Аналізуючи структуру активів, бачимо, що є велика недостача високоліквідних активів. Це обмежує банк у розрахунково-касовому обслуговуванні клієнтів, змушує його купувати готівку, а відтак і кредитні ресурси в облдирекції чи у інших відділень, що тягне за собою додаткові витрати. Добре, що цей момент вже врахований керівництвом банку, про що свідчать дані лютого, але слід динамічніше діяти в цьому напрямку, щоб забезпечити достатній рівень ліквідності. Можливо, це повязано із побоюваннями при підвищенні ліквідності втратити прибутковість активів, але слід шукати оптимальні варіанти, коли є достатній рівень ліквідності при досатньому рівні прибутковості активів.

Звичайно, слід думати про прибутковість, адже комерційний банк функціонує на принципах комерційного розрахунку,але невиконання нормативів тягне за собою штрафи, які, фактично, є витратами банку і порушенням банківської дисципліни. Тож слід обдумати, чи варто прибуток витрачати на штрфи, чи., може, варто провести структурні зміни і вибрати оптимальний варіант.

2. Аналіз платоспроможності


Достатність капіталу- це здатність банку покривати свої витрати.

Платоспроможність банку- це достатність власних коштів для забезпечення захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку. Дотримання банківських норм достатності капіталу дає змогу:

· зменшити кредитний ризик;

· відмовитись від кредитування чи надання послуг у разі, якщо сума банківського капіталу близька до нормативів достатності капіталу ліміти;

· змінити плату за кредит.;

· відмінити кредитні ліміти.

Банку необхідно мати достатній капітал для забезпечення обсягу і характеру своїх комерційних угод. Згідно з Базельською угодою основними показниками достатності капіталу є мінімальний коефіцієнт ризиковості активів і мінімальний коефіцієнт капітального покриття.

При аналізі достатності капіталу , перш за все, визначається виконання економічних нормативів, встановлених НБУ.

Достатність капіталу визначається чотирма показниками:

· мінімальний розмір статутного фонду;

· мінімальний розмір власних коштів банку (капіталу);

· платоспроможність банку;

· достатність капіталу (співвідношення власних і залучених коштів).

Власний капітал банку є амортизатором збитків по робочих активах. Відповідно, адекватність капіталу- це його достатність покривати явні і приховані збитки ро активах.

Капітал банку вважається достатнім, а банк платосрооможним, якщо він покриває не менше 8% ймовірних збитків по активах, що зважені на величину кредитного ризику.

За Базельською угодою основний і додатковий капітал повинні у рівній долі (не менше 4%) покривати ймовірні збитки по активах.

При недостатності капіталу його нарощення може йти:

· шляхом нарощення власного капіталу;

· шляхом диверсифікації (переструктурування) активів;

· продажу активів і скорочення бази порівняння.

У відділенні «Сонячне» Укрсоцбанку розраховуються нормативи платоспроможності і достатності.

Норматив платоспроможності- це співвідношення капіталу банку і сумарних активів, зважених щодо відповідних коефіцієнтів за ступенем ризику. Співвідношення капіталу банку (К) і активів (Ар) визначає достатність капіталу банку для проведення активних операцій з урахуванням ризиків, що характерні для різноманітних видів банківської діяльності.

Норматив платоспроможності (Н3) обчислюється за формулою:


Н3 = К / Ар * 100%


Нормативне значення цього показника не може бути нижчим 8%.

У «Сонячному» відділенні УСБ норматив платоспроможності у грудні минулого року був вионаний лише один раз, 30 грудня. Середньозважена цього нормативу у грудні становила всього 5.58% і було зафіксовано 22 порушення [див.додаток 6]. Це дуже негативно впливало на загальний рівень роботи не тільки окремого відділення, але і облдирекції УСБ. Це свідчить про недостатність капіталу покрити активи, можливо, з високими ступенями ризику. Керівництво банку розглянуло свої позиції з цього питання, і вже в січні 1998 р. помітно збільшився цей показник, хоча відхилення від 8% ще були досить відчутні.[див.додаток 8]. Зросла і середньозважена цього нормативу, становище помітно стабілізувалось. Ця тенденція посилилась у «Сонячному» і в лютому [див.додаток9]. Цей норматив помітно зріс. Хоч зафіксовано 15 порушень, але середньозважена вже становила 7.01%, що свідчить про посилення роботи банку щодо виконання цього нормативу. Тобто були переглянуті високоризикові активи банку і адекватність їхньої прибутковості до ризику з одночасним нарощуванням капіталу.

Норматив достатності капіталу (Н4)- це співвідношення капіталу до загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резерви.

Співвідношення капіталу (К) до загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резеви (ЗА), визначає достатність капіталу, виходячи із загального обсягу діяльності, незалежно від розміру різноманітних ризиків.

Норматив достатності капіталу (Н4) обчислюють за формулою:


Н4 = ( К / ЗА) * 100%


Нормативне значення Н4 повинно бати не менше, ніж 4%.

Якщо брати до уваги загальні активи банку, то можна зробити наближені розрахунки. Я проведу такий розрахунк за січень, використовуючи значення капіталу банку і загальних активів [див. Додаток 8]:

09.1. Н4 = 48 370,75 / 935 491,68 * 100 = 5,17%

16.1. Н4 = 61 406,62 / 945 243,37 * 100 = 6,5%

23.1. Н4 = 73 132,15 / 930 183,80 = 7,86%

30. 1. Н4 = 55 049,56 / 977 743,78 = 5,63%

Отож, з цих підрахунків видно, що наближене значення цього показника коливається, але межу 4% перевищує достатньо.

Тож у «Сонячному» помітна тенденція до активізації роботи щодо оптимального формування активів і пошуку рузних способів поповнення власних коштів (капіталу) банку. Хоч проти грудня минулого року цей показник значно знизився.

Достатність капіталу- це співвідношення між власними і залученими коштами незалежно від ризиків по основній діяльності. Цей показник за новою редакцією Інструкції №10 НБУ повинен складати не менше, ніж 1 до 25 або 4%. Це означає, що на 1 гривню власних коштів банк повинен залучати не менше 25 гривень.

До залучених коштів відносяться:

1. кошти на поточних рахунках субєктів господарювання;

2. внески і депозити субєктів господарювання;

3. кошти на рахунках банків-кореспондентів;

4. внески і депозити населення;

5. кредити, що отримані від інших банків;

6. кошти, отримані від інших кредиторів.

За прийнятою термінологією західних банкірів адекватність капіталу характеризує міру покриття власним капіталом ризику по активах і служить оцінкою здатності банку захистити інтереси кредиторів та інвесторів.Співвідношення між власними і залученими коштами визначає межу залучення ресурсів на одиницю власних коштів. До уклладення угоди про достатність капіталу сигналізував показник, що характеризував питому вагу власного капіталу в сумарних активах. Його недолік в тому, що він не враховував ризиків по коштах, що вкладені в активи різної доходності. В результаті від нього відмовились і з 1978 р. визначають його відношенням до активів, скоректованих на ступінь ризику.

У «Сонячному» в грудні 1997 р. показник достатності капіталу значно перевищував мінімальний рівень- 5%. Порушень не було, більше того, середньозважена становила14.78%. Це свідчить про високий рівень залучення коштів [див. Додаток 7]. Хоч у січні (за наближенми розрахунками) і були набагато менші значення цього показника, норматив все ж виконувався.

3. Рентабельність Укрсоцбанку.



Одним з найважливіших компонентів у системі аналізу фінансової стійкості комерційного банку є оцінка рівня його доходності і прибутковості. Значення цієї оцінки витікає з того, що доходи і прибутковість характеризують сферу викистання банківських активів, впливають на приріст власного капіталу банку, визначають можливість зростання активних операцій банку і експансії на ринку, додають впевненості інвесторам і кредиторам у підтриманні ділових відносин з даним конкретним банком, створюють запас міцності, забезпечують виплату дивідендів інвесторам.

Аналіз фінансової звітності банку на базі його доходів і прибутку здійснюється з його якісних і кількісних позицій. Щодо кількісної оцінки, то тут йдеться про фінансові коефіцієнти, а щодо якісної - про якість джерел доходів, формування резервів, кредитного портфелю, фактори зростання прибутку, а також оцінюється кон’юнктура ринку, на якому працює банк.

Рентабельність характеризує рівень прибутковості господарської діяльності, є мірилом успіху установи і досягнення нею кінцевої мети. Мета акціонерів, інвесторів, апарату управління, позичальників різна.

Акціонери прагнуть отримати хороші дивіденди чи наростити потужність установи, щоб отримувати високі дивіденди в майбутньому, отже, їх більше цікавить норма прибутку на капітал.

Інвестори, які формують ресурсну базу установи, зацікавлені в належній компенсації за ризик вкладення своїх капіталів, тобто в отриманні доходів на внесені депозити і гарантії повернення цих коштів при потребі. Отже, їх більше цікавить процентний доход на банківські зобовязання - ціна залучених коштів банком.

Позичальники прагнуть позичати кошти в необхідних їм обсягах під низькі проценти з відстрочкою погашення боргів. Їх цікавить ціна і обсяги покупок коштів у банку. А це ціна продажу банком своїх ресурсів.

Управлінський апарат намагається задовільнити акціонерів, позичальників, інвесторів, щоб досягти взаємної вигоди. Мірилом цієї вигоди є рівень отриманого прибутку на одиницю понесених витрат.

Розглянемо детальніше методику аналізу рентабельності господарської роботи банку.

Для акціонерів норма прибутку на капітал визначається відношенням власного прибутку до власного балансового капіталу:


Рк = Пб / Кв


Пб - чистий балансовий прибуток (балансовий прибуток - податки)

Кв - власний капітал (власні джерела коштів)


У «Сонячному» норма прибутку на капітал становила:

Рк = 56463,75 / 46398,17 = 1,217 або 121,7%

Для того, щоб побачити, як працюють активи банку, проведемо наступне перетворення:

Рк = Пб / Кв * А / А = Пб / А * Кв / А

Пб / А - прибутковість (рентабельність) активів

А / Кв - мультиплікатор капіталу

Мультиплікатор капіталу вимірює банківський важіль (леверідж) і є оберненою величиною до коефіцієнта «капітал на активи», тобто до показника, що вимірює достатність капіталу. Адже достатність капіталу - це амортизаційний буфер покриття збитків.

Зрозуміло, що коли витримується достатність капіталу, ефект важеля буде позитивний, а коли ризик активів перевищує можливості їх компенсації власним капіталом, ефект буде негативний. Отже, оптимальною є діяльність банку на межі допустимого ризику.

З метою оцінки ефективності використання активів проведемо таке перетворення:

Пб / А * Д / Д = Пб / Д * Д / А = Мчо * Да

Мчо - рівень маржі чистого операційного доходу

Да - доходність активів або ціна продажу ресурсів


Рк = Па * Мк

Па - прибутковість активів

Мк - мультиплікатор капіталу


Рк = Мчо * Да * Мк

Мчо сигналізує про здатність банку контролювати витрати, які понесені у вигляді сплачених процентіів, управлінських витрат і податків на проведення господарської діяльності.

Використання активів (Д / А) показує здатність банку заробляти (генерувати) доходи. Доходність активів залежить від структури активів, тобто:


Д / А * Ар / Ар = Д / Ар * Ар / А = Са * Дар


Са - структура активів

Дар - доходність робочих активів


Рк = Са * Мчо * Дар * Мк


Аналіз рентабельності роботи відділення має свої особливості. Це пов’язано з тим, що воно не формує статутного фонду, отже, його капітал обмежений, оскільки включає залишки фондів - амортизаційний, споживання і накопичення. У звязку з цим в процесі аналізу рентабельності необхідно виходоти з наступного. Про рівень рентабельності свідчать показники, що характеризують відношення балансового прибутку (чистого балансового прибутку чи за мінусом податків, чистого прибутку, який є в користуванні установи) до :

1.середніх активів банку;

2.проведеного грошового обороту;

3.отриманих доходів;

4.понесених видатків і витрат;

5.на одного штатного працівника.

Якщо оцінювати рентабельність відділення через відношення балансового прибутку до активів, то бачимо, що у факторній моделі відсутня велична, яка характеризує мультиплікатор капіталу.


Ра = Пб/А * Д/Д * Ар/Ар = Ар/А * Д/Ар * Пб/Д


Ра = Са * Дар * Мчо


Ар/А = Са - сруктура робочих активів

Пб/Д = Мчо - чиста операційна маржа в доходах

Д/Ар = Дар - віддача робочих активів


Д=Д%+Дін - доходи банку складаються з процентних та інших доходів.


В=В%+Він - відповідно і витрати також.


Пб = Д - В


Дар = Д%/Ар + Дін/Ар = К%+Кін


Мчо = Пб/Д = (Д-В)/Д = 1 - В/Д


Мчо = 1 - (В%/Д+Він/Д) = 1 - Л% - Лін


Лін = Він/Д = Дmіn/Д


Ра = Са * (К% + Кін) * (1 - Л% - Лін)


На рентабельність майна відділення впливають:

1.структура активів (Са), тобто співвідношення між продуктивними і непродуктивними активами;

2.ефективність управління доходністю кредитного портфелю і портфелю цінних паперів (К%);

3.розміри комісійних з одиниці продуктивних активів (Кін);

4.покриття отриманими доходами процентних і управлінських витрат, тобто ефективність контролю над ними в поелементному розрізі (операційні видатки і витрати, видатки на оплату праці...), в тому числі:

· фактичний показник (1-Л%) сигналізує про вплив результатів від посередницької діяльності, тобто валової маржі на прибутковість установи;

· фактичний показник (1-Лін) сигналізує про фінансову міць установи і її вплив на рентабельність.

Якщо аналізувати рентабельність відділення по активах, то розглянемо ряд показників.

Структура робочих активів у відділенні «Сонячне» АКБ УСБ у першому кварталі 1998р. мала такий вигляд:

Са = 1003539,16 / 1092451,12 = 91,9

Чиста оперційна маржа в доходах:

Мчо = 56463,75 / 129192,40 * 100% = 43,7%

Віддача робочих активів:

Дар = 129192,40 / 1003539,16 *100% = 12,9% [за даними додатку 12]

Отож, Ра = Са * Мчо * Дар =91,9 * 0,437 * 0,129 = 5,18

Бачимо, що у структурі робочі активи мали дуже велику частку (91,9), але їх віддачу не можна назвати високою (12,9%). Про це свідчить також показник чистої операційної маржі в доходах (43,7%). Це вказує на недостатню активність керівництва банку при формуванні портфелю активів. Слід переглянути наявні робочі активи або трансформувати їх для збільшення прибутковості.

Аналізуючи доходи «Сонячного» у першому кварталі 1998р., бачимо, що вони формувалися в основному як процентні доходи за кредитами, які видані субєктам підприємницької діяльності і невелика частина - процентні доходи за цінними паперами. Відповідно до цьго можна визначити ефективність управління доходністю кредитного портфелю і портфелю цінних паперів:

К% = Д% / Ар = 116341,01 / 1003539,16 * 100% = 11,6%

Таке значення цього показника свідчить про не досить високу ефективність у формуванні вищезгаданих банківських портфелів. Можливо, слід переглянути свої позиції при вирішенні питань такого роду.

Щодо непроцентних доходів, то в цей період основну роль відіграли комісійні доходи за операціями з клієнтами. Слід активізувати роботу щодо отримання комісійних доходів за операціями з іншими банками і торговельними операціями.

Щодо процентних витрат, то тут переважали процентні вирати за коштами фізичних осіб. Серед непроцентних витрат переважали інші небанківські операційні витрати, а саме витрати на утримання персоналу.

1 - Л% = 1 - В%/Д = 1 - 9776,61 / 129192,40 = 0,92 [за даними додатку 12].

Цей показник свідчить, що валова маржа сильно впливає на прибутковість банку. Це свідчить про великий рух коштів на рахунках фізичних осіб, що загалом для банку не є дуже добре.

1 - Лін = 1 - Він/Д = 1 - (15,36 + 49457,45) / 129192,40 = 0,62

Досить високе значення цього показника свідчить про великий вплив непроцентних витрат, а саме витрат на утримання персоналу, на рентабельність банку. Слід уважно вивчати ці витрати і їхню адекватність.

Управління рівнем ліквідності банку потребує негайного прийняття рішень, які мають довгостроковий вплив на прибутковість фінвнсової установи. При цьому одним із основних напрямів фінансового управління є менеджмент грошової позиції банку, спрямований на підтримання необхідного рівня обовязкових резервів.

Грошова позиція банку - це співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку (Ккр) та у касі (К) до його сукупних активів(А).

Проблема надлишку або дефіциту резервів випливає із проблеми прибутковості або ліквідності банку і є обумовлена тим, що застосовуваний у нас нормативний показник ліквідності обернено пропорційний рентабельності банку.

Оптимальне управління фінансовою стійкістю АКБ УСБ, на нашу думку, грунтується на підтримці певного рівня рентабельності при регулюванні грошової позиції банку в широкому діапазоні.

Отже, з точки зору грошової позиції банку, для оптимізації його прибутковості і ліквідності слід визначит параметри рентабельності та обсягу коштів, які необхідно резервувати відповідно до вимог законодавства або спрямувати на фінансування того чи іншого виду активів з метою поліпшення доходності і зменшення ризиків. Тобто необхідним є визначення оптимальної структури портфеля активів, а також джерел його формування, в тому числі - обовязкових та страхових резервів. При цьому. Визначаючи джерела коштів, які будуть використовуватися для формування обовязкових резервів, керівництво банку повинно, на нашу думку, враховувати такі аспекти своїх потреб у ліквідних коштах:

·термінові потреби банку в ліквідних коштах обумовлюють вибір позикових резервних коштів у центральному банку;

·тривалі потреби банку у ліквідних коштах можуть бути покриті за рахунок продажу активів чи довгострокових позик;

·доступ банку до ринку ліквідних коштів обмежений тими можливостями, які можна швидко реалізувати;

·взаємозвязок очікуваних процентних ставок та кривої процентних доходів обумовлює, наприклад, зниження очікуваних процентних ставок за недорогими короткостроковими позиками ліквідних коштів та за кредитуванням будь-яких отриманих коштів за вищими довгостроковими процентнтми ставками за умови зростаючої кривої процентних доходів (застосування подібної стратегії створює додатковий ризик, повязаний із зміною процентних ставок);

·дослідження і прогнозування перспектив грошово-кредитної полдітики НБУ для визначення напрямів змін умов кредитування та процентних ставок на фінансових ринках;

·використання можливостей стахування та деяких механізмів хеджування ризиків (наприклад, фінансових фючерних угод, опціонних контрактів тощо) для того, щоб уникнути невизначеності процентної вартості позикових джерел ліквідних коштів;

·обмеження деяких джерел ліквідних коштів регулюючими вимогами НБУ.

Об’єктивну оцінку фінансової стійкості банку, на наш погляд, можна зробити лише на основі аналізу розміщення залучених засобів, здатності активів приносити доходи і підтримувати ліквідність.Відношення ж обсягу позичкових засобів до власного капіталу характеризує інший бік діяльності банку - рівень його активності в акумуляції тимчасово вільних засобів, що є для банку основним джерелом його кредитної й інвестиційної діяльності.Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається безпекою і доходністю їх розміщення, рівень яких через норматив достатності капіталу контролюється зваженими (з урахуванням ризику) активами. При зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати приплив депозитів до рівня, адекватного їх реальній ефективності.

Комплексний аналіз ролі банківського капіталу охоплює і питання оцінки його рентабельності. Ключовим показником, що дістав у світовій практиці назву ROE, є відношення чистого (після оподаткування) прибутку банку до власного (акціонерного) капіталу. Одержаний коефіцієнт у розкладеному на частини вигладі виражає собою результат множення показника прибутковості сукупних активів (ROA) на мультиплікатор капіталу банку, тобто:

чистий прибуток (доходи - витрати - податки) / власний капітал =

= чистий прибуток/сукупні активи * сукупні активи/власний капітал

Показник ROE відображає фундаментальну залежність між прибутковістю й ризиковістю, він найчутливіший до джерел формування ресурсів банку і залежить від того, яких засобів банк використовує в обороті більше - власних чи позичкових. Навіть банк із низькою нормою одержання прибутку з активів може досягти високої рентабельності власних засобів за рахунок зростання мультиплікатора капіталу, гранична величина якого визначається керівними менеджерами банку. Розбивка показника ROE на його складові - це прийом, який дає широкий вибір напрямів для аналізу обсягу й вартості припливу фінансових засобів, активів, які приносять доходи, витрат на утримання апарату управління та інших затрат, що впливають на обсяг і норму прибутку - головних факторів фінансової стійкості Укрсоцбанку й збільшення його капіталу.

Всі вищеназвані показники характеризують той чи інший аспект прибутковості банку. Якщо показник ROA характеризує професійність нашого менеджера, то ROE допомагає виміряти доходність для акціонерів банку, або визначає розмір чистого прибутку, що його отримають акціонери від інвестованого капіталу. Або, іншими словами, це ризик, на який йдуть акціонери у сподіванні отримати очікуваний рівень прибутку.

ТРЕТІЙ РОЗДІЛ

Напрямки роботи НБУ і самих комерційних банків по підвищенню їх фінансової стабільності.

Аналіз фінансової діяльності комерційних банків за 1996 рік свідчить, що в цілому склалися позитивні тенденції стабілізації їхнього фінансового стану. Сумарний показник фактично сплачених статутних фондів зріс в 1.7 раза. Зменшилась кількість банків, які мають нестачу власних коштів, кількість збиткових банків, збільшилась валюта балнсу комерційних банків і сума власних коштів банку.

Поряд з цим в процесі аналізу виявлено і ряд негативних тенденцій. Для окремих банків проблематичним залишається стан «кредитного портфеля», бо зросли обсяги простроченої і пролонгованої заборгованості.

Деякі банки ведуть невиправдано ризиковану кредитну політику, деякі не повністю виконують номативи НБУ, не у всіх банках дотримано виконання нормативів щодо страхового, резервного фондів.

Банківська система України на чолі з НБУ є прогресивним надбанням суспільства періоду незалежності і реально виконує свої суспільні функції, а саме: забезпечує стабільність нпаціональної валюти, здійснює розрахунки і платежі, акумулює вільні кошти і спрямовує їх у найбвльш ефективні галузі економіки.

Нині життя ставить перед банківською системою завдання здійснення якісних внутрісистемних змін. Їх треба вирішити, аби галузь була готова до економічного зростання та інвестиційного процесу, аби завтра банки не стали гальмом реформ замість того, щоб бути їхнім локомотивом. Адже без надійного і сильного банківського се
Категория: Банковское дело | Добавил: Admin (15.11.2007)
Просмотров: 1707 | Комментарии: 2 | Рейтинг: 3.0/1 |

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта

Статистика



Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляется системой uCoz