Захист прав та інтересів в цивільному процесі (Частина 5) - Право - Каталог рефератов - Рефераты на отлично
Среда, 07.12.2016
Рефераты на отлично
Меню сайта
Категории рефератов
Аудит
Банковское дело
БЖД
Биология
Бухгалтерский учет
Военная кафедра
География
Государственное управление
Иностранные языки
История
Информатика
Культура
Литература
Логика
Маркетинг
Музыка
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религия
Социология
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Наш опрос
На какую тематику рефератов нужно побольше
Всего ответов: 599

Главная » Статьи » Право

Захист прав та інтересів в цивільному процесі (Частина 5)

7. ЗУСТРІЧНИЙ ПОЗОВ

Зустрічний позов Боржник, до якого, інколи сам має до кредитора- позивача- право вимоги, яке по своєму змісту може бути протилежне праву вмиоги кредитора.
Потреба до протиставлення зустрічних вимог кредитора була викликана створенням в цивільному процесуальному праві інституту зустрічного позову.

Зустрічним називається позов, заявлений відповідачем у вже виникнувшому процесі по першоначальному позову, який підлягає спільному з первісним позовом розглядом у суді .

Інститут зустрічного позову дає можливість шляхом сумісного розгляду першоначального і зустрічних вимог більш повно врахувати правові відносини сторін. Він відповідає вимогам процесуальної економії, сприяючи швидкому відпрвленні правосуддя з можливо меншими затратами учасників процеса сил, засобів і часу.

Протипоставлення зустрічного позовним вимог першоначальному передбачає співвідношення між ними, зв’язку, від якої залежить можливість протипоставити їх один одному (ст 140 ЦПК). При відсутності такого зв’язку розгляд в одному процесі зустрічного позову разом з першоначальним не знаходило б виправдання і тільки уповільнювало б роботу суду, перешкоджаючи вирішенню кожного з них.

Вказаний зв’язок може бути обумовлений різними причинами і відповідно мати різний зміст:

а) відповідачу протистоїть вимога позивача однорідної вимоги, строк якому вже настав, пред’являючи його для заліку основної вимоги (п.1 ст.140 ЦПК). Такий, наприклад, випадок пред’являючи відповідачем до позивача зустрічного позову про відшкодування причиненого позивачем майнової шкоди прти первісного позову про стягнення даних відповідачу в позичку і в строк неповернутих їм грошей.

Зустрічний позов направлений і в тому випадку на залік первісного позову в цілому чи в частині, в залежності від співвідношенняїх розмірів. Можливість заліку визначаються правилами Цивільного кодексу (глави 9 ст 229-231 ЦК). Залік може бути в процесі здійснення також у формі заперечення.. Така заява відрізняється від зустрічного позову не тільки по своєму змісту, але й по своїм наслідкам: якщо суд по будь-яким причинам в основному позову відмовить (наприклад, так як ненастання строку чи умови вимоги позивача), то заява відповідача про залік, не оформлена як зустрічний позов, залишиться без розгляду, а складові його зустрічної вимоги-незадоволеними; між тим зустрічний позов повинен судом обов’язково розглянутий і вирішений незалежно від того, як буде вирішений основний позов;

б) задоволення зустрічної вимоги (позову) виключається повіністю чи частині задоволення первісного і зустрічного позову. Таке співвідношення первісного та зустрічного позову часто викликається їх несумісністю- задоволення позову може бути лише один, чи інший. Наприклад, відповідач до якого пред’явлений позов про сплату аліментів на утримання дитини, інколи вимагає передачі дитини йому на виховання. При задоволенні такої вимоги відповідача відпадає первісний позов про стягнення аліментів.

Виключення задоволенні першоначального позову при задоволенні зустрічного - характерно і для тих випадків, коли вимоги відповідача заперечується основою первісного позову. Так, проти позову про виселенню з дому на основі договору жилого приміщення і факту порушення відповідачем його обов’язків сплачувати квартирну плату пред’явлений позов про визнання за відповідачем права власності на дім.

в) Закон допускає і інші випадки, коли їх спільний розгляд приводить до більш швидкого і правильного розгляду спору (ст.144 ЦПК). Так, зв’язок між зустрічним та першоначальними вимогами може обумовлюватись і тим, що обоє витікають із одного і тих ж правовідносин. Наприклад, такого зустрічного позову може слугувати позов про розділ вкладу- грошей, які були нажиті в період шлюбу, проти позову про розірвання шлюбу.

Згідно ст. 128 ЦПК БССР зустрічний позов обов’язковоо приймається до провадження, коли він був направлений на залік чи мають ціллю відхилення від первісної вимоги. В інших випадках прийняття зустрічного позову золежить від того, чи визнає суд (суддя) доцільним спільний розгляд позовів.

Пред’явлення зустрічного позову складає окремий випадок пред’явленню позову взагалі і тому підкоряється загальним правилам пред’явленню позову (ст. 137 ЦПК): наявності права на пред’явленню позову, зокрема, належної форми позовної заяви, сплата державного мита.

Однак по відношенню зустрічного позову законом передбачені і деякі спеціальні правила. Вони полігають в наступному :

а) відсутності зв’язку зустрічної вимоги з первісним приводить до відмови в прийнятті даного позову тільки як зустрічного, не перешкоджає пред’явленні його як первісному в окремому процесі. Помилкове, при відсутності даної посилки, прийняте судом зустрічного позову приводить тому не до припинення справи провадженнм, а до виділенню провадження по зустрічному позову в порядку розподілу справ.

б) Згідно ст.121 ЦПК, зустрічний позов пред’являється в суді по місцю розгляду первісного позову; поскільки ж цим місцем, як правило являється місце проживання відповідача, осільки дане правило зі всіма основами розглядається як льгота, яка надається відповідачеві.

в) Згідно ст. 140 ЦПК пред’явлення зустрічного позову допускається до винесення судом рішення, практично до відлучення суду в нарадчу кімнату для винесення рішення; після цього право на пред’явлення зустрічного позову припиняється..

Згідно ст. 141 ЦПК України пред’явлення зустрічного позову допускається не пізніше ніж за три дня до судового розгляду.

Прийнявши зустрічний позов, суд зобов’язаний його вирішити дав на нього відповідь в своєму рішенні по справі. Необхідність зв’язку між зустрічним та першоначальними вимогами не позбавляє самостійного характеру зустрічного позову.

Практично це проявляється в наступному:

а) хоча задоволення зустрічного позову звичайно веде за собою відмову в первісному позові, не виключена можливість відмови в основному позові, в якому по причинам, не маючих відношення до зустрічного позову, в якому суд також відмовляє за його незаконність чи необгрунтованість. Наприклад, може бути відмовлено в позові про виселення відповідача в силу неможливості спільного з ним проживання, з одночасною відмовою у зустрічному позову про визнання за ним частки в праві загальної власност на спірну будівлю;

б) в силу самостійного характеру зустрічного позову суд зобов’язаний його вирішити і у тому випадку, якщо по первісному позову рішення не виноситься- первісному та зустрічному- повинен бути даний в загальному рішенні по справі окрема відповідь з відносячих до цього мотивовування по відношенню того, що саме присуджується першоначально і зустрічному позивачу і в якій частині.

Радянським цивільним процесуальним законодавством, гарантується і забезпечується можливість звернення до суду за захистом порушеного або оспорюваного права. Відповідач, притягнений судом за пред'явленим позовом,-.має право на захист проти вимог позивача і при цьому має окремі процесуальні і матеріально-правові засоби захисту.

Відомо, що до таких засобів відносяться заперечення і зустрічний позов. Вибір необхідного засобу захисту визначається метою, яку переслідує відповідач і характером спірних матеріально-правових відносин.

Визначаючи основні процесуальні права сторін, не вказує такого права для відповідача, як пред'явлення зустрічного позову, однак вказівка тут на те, що сторони можуть здійснювати і інші процесуальні дії, передбачені законом, не викликає сумнівів,-у можливості захисту відповідача проти вимог позивача шляхом пред'явлення зустрічного позову.

Необхідно звернути увагу на те, що зустрічний позов являє собою найважливіший процесуальний засіб захисту, який сприяє більш повному і всебічному розгляду та розв'язанню цивільної справи. Однак не будь-яка зустрічна вимога відповідача може бути визнана зустрічним позовом і обов'язково повинна розглядатися в одному судочинстві з .позовом первісним. Природно, прийняття і розгляд зустрічного позову значно ускладнює процес, збільшує коло питань, що розглядаються. Тому в кожному конкретному випадку з урахуванням необхідних вимог пред'явлення зустрічного позову, процесуальної економії часу і засобів, суд має розв'язувати питання про доцільність спільного розгляду зустрічного і первісного позову.

У процесуальній літературі немає єдиного визначення поняття зустрічного позову. Під зустрічним позовом більшість авторів розуміє позов відповідача до позивача, заяву у вже виниклому процесі для спільного розгляду з позовом первісним. Зустрічний позов являє собою самостійну вимогу відповідача до позивача[72]
Інші автори при визначенні зустрічного позову включають туди і процесуальну мету зустрічного позову. Так, С. Н. Абрамов зустрічним позовом називає зустрічну самостійну вимогу відповідача
до позивача, поглинання або погашення прав позивача[73]. Своєрідно визначає зустрічний позов Н. І. Клейн. Під зустрічним позовом вона розуміє передусім право захисту проти первісного позову або тільки можливий зв'язок його спільністю правової підстави[74].

Останні два визначення зустрічного позову справедливо піддавалися критиці в нашій літературі, бо доповнення визначення зустрічного позозу не розкриває всієї його суті, а обмежує його застосування в першому випадку зарахуванням, поглинанням або погашенням права позову, в другому — захистом проти первісного позову або правовим зв'язком з ним.

По суті зустрічний позов використовується відповідачем як засіб захисту значно ширше. Він є як засобом захисту проти першого позову, так і засобом здійснення відповідачем самостійних вимог до позивача.[75]

Вдале визначення зустрічного позову, яке відповідає його правовій природі, дано проф. М. А. Гурвичем. Він пише, що зустрічний позов — це звернення відповідача до суду з просьбою про захист самостійної вимоги до позивача шляхом розгляду спору про цю вимогу в тому ж процесі[76].

Можливість пред'явлення позивачу зустрічного позову дає відповідачу ряд переваг.

Передусім, це стосується питань територіальної підсудності. Зустрічний позов може бути пред'явлений відповідачем за своїм місцем проживання, тобто в тому суді, де- пред'явлено перший позов за загальною територіальною підсудністю (ст. ст. 125, 131 ЦПК).

Можливість розгляду зустрічного позову разом з першим сприяє ліквідації в одному процесі всіх спірних питань між позивачем і відповідачем. Якщо відповідач використовує зустрічний позов для захисту проти первісного, задоволення зустрічного-позову виключає задоволення вимог позивача (повністю або до. деякої міри). Одночасний розгляд первісного і зустрічного позовів виключає можливість винесення судом, рішень, які протирічаїь„один одному, дозволяє суду повніше, глибше і правильніше з'ясувати справжні взаємовідносини сторін[77]

Зустрічний позов характеризується певними ознаками.

Передусім, зустрічний позов як звичайний позов являє собою звернення відповідача до суду за захистом своїх прав та інтересів. У зв'язку з тим, що позивач свого часу порушив права відповідача, у останнього виникає процесуальна заінтересованість в одержанні сприятливого для себе судового рішення. Відповідач як особа, яка бере участь у справі, має не лише обов'язки перед позивачем, а й процесуальні права на звернення із своїми вимогами суду[78]. Своє право на захист відповідач реалізує в; уже виниклому проти нього процесі. Тому при зустрічному позові сторони змінюють своє процесуальне положення.

Позивач по первісному позову стає відповідачем по зустрічному позову; відповідач по первісному позову виступає в процесуальному положенні позивача.

Насонов пред'явив позов про визнання недійсним ордера, виданого ЖКВ тресту «Житлобуд» Примаку на дві кімнати. Трест «Житлобуд» позову не визнав, посилаючись на те, що ордер свого часу був виданий «Холодильником № 1», якому не належить дана житлова площа. В свою чергу трест «Житлобуд» пред'явив позов про визнання цього ордеру недійсним, бо «Холодильник» не мав права на розпорядження житловою площею3.

У даному випадку позов пред'явлено відповідачем по первісному позову і заявлений у вже виниклому процесі для спільного розгляду. Не є зустрічним позовом вимога, хоча і заявлена відповідачем у виниклому процесі, але пред'явлена не до позивача, а до іншої особи. Подружжя Нікіфорових звернулися з позовом до Бараннікова про вилучення у нього двох кімнат, в яких вони раніше проживали. Як співвідповідач був притягнутий до справи і відділ обліку та .розподілу житлової площі. Відділ розподілу житлової площі пред'явив позовну вимогу до Бараннікова про вилучення цих двох кімнат на тих підставах, що Баранніков систематично здає ці кімнати в піднайм. Цим позовом відділ розподілу житлової площі заявив свої самостійні вимоги на спірні кімнати, однак не позивачем, а відповідачем у справі. Тому такі вимоги зустрічним позовом бути не можуть.

За процесуальної співучасті зустрічний позов може бути пред'явлений як одним із співвідповідачів, так і до одного із співпозивачів. Питання про процесуальне положення сторін при співучасті вирішується значно ширше. Припускається пред'явлення зустрічного позову не лише до позивача, а й до особи, яка не є позивачем по первісному позову, і тут створюється видимість зустрічного позову, хоча такого по справі немає.

Райжитловідділ пред'явив позов про визнання відповідача таким, що втратив право житлову площу, а відповідач пред'являє позов не лише до позивача, а й вимагає виселення особи, яка зайняла спірну житлову площу за розпорядженням райжитловідділу. З урахуванням суб’єктивного складу житлових правовідносин подібний позов зустрічним г взжати не можна, бо він пред'явлений до особи, яка не є позивачем по первісному позову.

На своєрідну особливість процесуальних.прав сторін при зустрічному позові звернув свого часу увагу Верховний Суд СРСР. В одній із своїх ухвал Верховний Суд СРСР вказав, що коли взаємні вимоги сторін випливають з однієї підстави і по них пропущений строк позовної давності, то суд, відновивши строк давності одній стороні, не повинен відмовляти у такому відновленні другій стороні.

Зустрічний позов за загальним правилом є засобом захисту проти позову. Він включає в себе як ознаки процесуального захисту, так і матеріально-правового. Зустрічні вимоги відповідача можуть бути вимогами про присудження, визнання, перетворення.

При пред'явленні зустрічного позову відповідач прагне до досягнення подвійної мети: захисту свого права і захисту від попередніх вимог позивача. Однак цілком припустимі випадки, коли зустрічні позови не переслідують мети захисту проти позову.

Савельєва звернулася з позовом до Свистуненка про розірвання шлюбу. Відповідач пред'явив зустрічний позов про розділ вкладу в ощадній касі, посилаючись на те, що вклад є їх спільним майном. Як видно, цей зустрічний позов не спрямований на спростування первісного позову, не служить відповідачу засобом захисту, а пред'явлений для одночасного розгляду взаємозв'язаних вимог. Зустрічний позов пред'являється у вже виниклому процесі по первісному позову і для спільного з ним розгляду. Тому не буде зустрічним позов відповідача, пред'явлений до позивача під час судочинства у справі, але не для спільного розгляду, а для розгляду в іншому процесі. Вимоги відповідача, заявлені в зустрічному позові, можуть бути предметом самостійного процесу.

Це можливо в тих випадках, коли первісний позивач не пред'явив чомусь позову, а можливому відповідачу необхідно захистити свої права. Тоді відповідач заявляє'свої вимоги уже не у зустрічному, а в самостійному позові Природно, вимоги відповідача можуть мати самостійний характер і тоді, коли первісний позов уже розглянуто, але відповідач не пред'явив зустрічного позову або позов за мотивами доцільності спільного розгляду не був прийнятий судом. Розгляд зустрічного позову в одному процесі буде і тоді, коли зустрічний позоз пред'явлено при новому розгляді справи по скасованому рішенню, якщо навіть при первісному розгляді справи зустрічний позов не пред’являвся. Від подібних випадків слід відрізнять ті коли відповідач після скасування рішення суду подає заяву про повернення йому майна, присудженого позивачу по скасованому рішенню у справі. В цьому випадку відповідач пред'являє не зустрічний позов, а подає заяву про поворот виконання скасованою рішення. Ця заява має бути
розглянута судом при новому розгляд; справи, але вже не за правилами розгляду зустрічного позову, а з певними процесуальними особливостями.

Природно, не буде зустрічним позовом позов відповідача до позивача, які розглядаються тим самим і судом, у той же день, але в іншому процесі. Якщо зустрічний позов розглядати як засіб захисту проти первісного позову, він повинен бути з ним у певному зв'язку, тобто неприпустимо, щоб з даної справи суд розглядав незв'язані між собою вимоги. Це зробить неможливим винесення по справі законного та обгрунтованого судового рішення.

Таким чином, зустрічний позов ми розглядаємо передусім як засіб захисту проти первісного позову (з матеріально-правовими і процесуальними ознаками), а також незалежно від цього захисту, якщо у відповідача є самостійні вимоги до позивача вимоги, міцно пов'язані з пред'явленим позовом. Слід відзначити, що не всі процесуалісти розглядають зустрічний позов як засіб захисту від первісного позову, роблячи наголос на самостійний характер вимог відповідача до позивача[79].

Заперечення або применшення значення ознак засобів захисту у зустрічному позові утруднює з'ясування його справжньої правової природи, його значення для захисту прав відповідача.

Якщо ми розглядаємо зустрічний позов як засіб захисту відповідача, виникає питання про його відмінність від заперечення проти позову. Зустрічний позов і заперечення проти позову об'єднує їх процесуальна цілеспрямованісгь.[80]

Судовій практиці відомі випадки, коли відповідач, захищаючись проти позову, ту ж саму незгоду з вимогами позивача процесуальне заявляє або у вигляді заперечень, або у вигляді зустрічного позову. Це, зокрема, зустрічається за позовами про стягнення алиментів на утримання дітей . В одному випадку відповідач оспорює своє батьківство за допомогою заперечень, добиваючись рішення про відмову позивачу в позові, в другому — пред’являє зустрічний позов про визнання недійсним запису його батьком дитини.

У житлових правовідносинах за позовами про виселення від- повідачі відстюють своє право на житлову площу або шляхом заперечень або шляхом пред'явлення зустрічного позову.

У процесуальній літературі немає єдиної думки про співвідношення заперечень проти позову3 зустрічним позовом. Одні автори вважають, що процесуальне здійснення права можливе не лише шляхом пред'явлення зустрічного позову, а й шляхом заперечення, яке протиставляється первісному позову.

На мою думку, відповідач не може скористатися запереченням проти позову, якщо його право потребує судового підтвердження. В даному випадку обов'язково має бути пред'явлено зустрічний позов[81].

Слід визнати більш переконливою другу точку зору. Якщо відповідач не тільки заперечує проти позову, а й заявляє самостійну вимогу до позивача, ці вимоги для судового підтвердження мають бути висловлені лише в формі зустрічного позову.

Вказані міркування підтверджуються і практичними. Без пред'явлення зустрічного позову суд не вправі присуджувати первісного позивача до цілком певних дій по відношенню до відповідача, а може лише відмовити первісному позивача в позові. Не можна не звернути уваги і на те, що при запереченні проти позову позивач прагне (і повинен) довести правомірність своїх вимог. При пред'явленні ж зустрічного позову він має захищатися проти заявленої вимоги. Якщо ми не враховуватимемо наслідків заперечення проти позову (відмова позивачу в позові) і зустрічного позову (присудження позивача до цілком певних дія) ми зазда легідь ставитимемо позивача у явно невигідне для нього процесуальне становище. Щоправда, до деякої міри можна б погодитися з думкою, яка критикується, коли б автори робити обмовку про те, що заперечення проти позову може виключити пред’явлення зустрічного позову, якщо вимога відповідача буде не про присудження або перетворення, а лише про визнання.

Погоджуючись з думкою про те, що як заперечення проти позову, так і зустрічний позов спрямовані проти позов) первісного, слід все ж провадити між цими засобами захисту у прав відповідача певні відмінності. При запереченні проти позову найвигідніші наслідки для позивача можуть полягати лише у відмові йому в позові. Присуджувати з нього якихось дія на користь відповідача суд не вправі. При зустрічному ж позові відповідача не задовольняє лише відмова в позові позивачу. У нього є своя самостійна вимога, підтвердження якої він і добивається у суду. На таких позиціях стоїть і судова практика.

Якщо ж зустрічний позов відповідачем не пред'явлений, позивач ніколи не може бути поставлений у гірше становище порівняно з тим, в якому він знаходився до виникнення процесу. Ця ж відмінність зустрічного позову від заперечень виявляється і у справах, де розв'язання спору відбувається шляхом зарахування. Якщо сума зустрічної вимоги не перевищує суми вимог за основним позовом, зарахування може бути проведено і шляхом заперечення проти позову. Якщо ж вимоги відповідач перевищують вимоги позивача, зарахування можливе лише при пред'явленні зустрічного позову.

Зустрічний позов відрізняється від заперечень проти позову своєю самостійністю.

Заперечення проти позову цілком залежить від долі первісного позову, рух якого залежні від розсуду позивача, суду. Так, наприклад, при відмові від позову, при зупиненні, припиненні судочинства по справі заперечення відповідача втрачає своє значення, бо воно вже цілком залежить від процесуальних результатів розгляду первісного позову. Якщо відповідач свою вимогу висловлює у вигляді заперечення добиваючись відмови у позові, суд може відмовити позивачу в позові на інших підставах, не вирішуючи питання з урахуванням заперечення відповідача. Свої заперечення в цих випадках відповідач може заявити у суд шляхом самостійного позову. Якщо ж вимога відповідача виражена у вигляді зустрічного позову, суд зобов'язаний винести по ньому рішення незалежно від долі позову первісного.

При відмові позивача від позову, зупиненні або закритті судочинства по справі суд може лише виділити вимогу по зустрічному позову в окреме судочинство.

Нарешті, зустрічний, позов відрізняється від заперечення проти позову формою і часом його пред'явлення. Заперечення проти позову може бути заявлено у. письмовій та усній формі у будь-якій стадії процесу до ухвали судом рішення по справі. Зустрічний же позов може бути пред'явлений у певний час (ст. І40 ЦПК ) за загальними правилами пред'явлення позову (ст. 137 ЦПК ).

Розглянувши найпринциповіші відмінності між запереченням і зустрічним позовом, необхідно ще раз підкреслити, що коли вимога відповідача формулюється у вигляді визнання за ним певного права {позов-про визнання), захист відповідача проти позову може здійснюватися як у формі заперечення проти позову, так і у формі зустрічного позову.

Вибір цієї альтернативної форми захисту залежить від тієї процесуальної мети, яку переслідує відповідач.

Для прийняття зустрічного позову з метою спільного розгляду його з первісним необхідні певні умови. Ст. 141 ЦПК встановлює, що зустрічний позов може бути прийнятий до спільного розгляду, коли обидва позови взаємно пов'язані і спільний їх розгляд є доцільний. Тут же розкривається поняття взаємного зв'язку обох позовів. Позови вважаються взаємно зв'язаними, якщо обидва вони випливають з одного правовідношення або вимоги по них здатні до зарахування. Взаємний зв'язок первісного і зустрічного позову може виявлятися в тому, що зустрічка вимога виключає вимогу первісну. Після визнання шлюбу недійсним між Серкіним і Сальниковою, остання залишила Серкіну дитину і поїхала до іншого міста. Через три роки вона повернулася і стала вимагати передачі їй дитини на виховання. Серкін звернувся до суду з позовом про те, щоб дитина залишилася у нього. Сальникова пред'явила зустрічний позов про відібрання дитини. Суд, розглянувши справу, позовну вимогу позивача задовольнив, а в задоволенні зустрічного позову відмовив.

У даному випадку відповідачка просила визнати за нею наявність певних прав, що мало спричинитися до відмов в позові первісному.

Отже, в цьому випадку відповідач переслідує мету не тільки відмови позивачу в позові, а й присудження позивача до цілком певних дій.

У спорах, які випливають із житлових правовідносин, подібні випадки зустрічаються тоді, коли позивач вимагає виселення відповідача , через неможливість спільного проживання, а відповідач у зустрічному позову вимагає виселення позивача як такого, що не має права на житлову площу.

І тут ми бачимо , що задоволеная зустрічною позову спричиняється до відмови в задоволенні позову первісного. Взаємна пов’язаність обох позовів позовів може полягати і в тому, що зустрічний позов спрямований на підрив підстав первісного позову.

Федотова пред'явила до Григор'євої позов про повернення майна, яке залишилося після смерті батька. На підтвердження своїх позовних вимог Федотова представила свідоцтво про правона спадщину. Григор'єва пред'явила зустрічний позов про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Судом був задоволений зустрічний позов, в задоволенні первісного було відмовлено.

У даному прикладі первісний позов був заснований на праві спадкоємства. Визнання ж цього свідоцтва недійсним не тільки викликало відмову у задоволенні первісного позову, а призвело до заперечення всіх прав, заснованих на свідоцтві про право на спадщину і виключило повністю всі майбутні домагання на цій же підставі. Взаємний зв'язок первісного і зустрічного позову може виявлятися в тому, що обидва випливають з однієї підстави. Припущення спільного розгляду обох позовів тут пояснюється тим, що взаємний зв'язок підкреслює однорідність обставин виникнення взаємних матеріально-правових вимог між позивачем і відповідачем. У даному випадку для спільного розгляду обох позовів були однакові юридичні факти.

Степанова пред’явила позов до Смоленцової про виселення з будинку, який їй належав, за мотивом особистої потреби в житлі. Смоленцева пред'явила зустрічний позов про стягнення 900 карбованців — вартості зробленого нею капітального ремонту будинку.

Тут у підставі первісного і зустрічного позову є спільні юридичні факти, бо спір виник з приводу одного й того ж будинку. Первісний і зустрічний позов можуть бути взаємозв'язаними і тоді, коли підстава зустрічного позову паралізує підставу первісного позову , а тому задоволення вимог відповідача виключає задоволення вимог позивача.

У судовій практиці подібні випадки зустрічаються досить часто. Задоволення зустрічного позову про визнання неправильним запису батьківства органами РАГСу паралізує вимогу первісного позову про стягнення алиментів на утримання дитини. Такі характерні види зв’язку між первісним і зустрічним позовом.

Зустрічний позов може бути прийнятий судом до спільного розгляду і тоді, коли він спрямований до зарахування первісної вимоги Для здійснення зарахування матеріально- правова вимога відповідача до позивача повинна відповідати умовам, вказам в ст. 217 ЦК України.

Однак і за наявності цих умов не будь-яка вимога відповідача може бути пред’явлена до зарахування. Так, наприклад, зарахування не припускається для погашення вимог за позовами про стягнення аліментів. Цивільні процесуальні кодекси союзних республік до прийняття нового процесуального законодавства по-різному розглядали зустрічний позоз як засіб зарахування.

Так, у цивільних процесуальних кодексах України, Азербайджану , Грузії , Туркменії було прямо вказано, що для здійснення зарахування необхідно пред'явлення зустрічного позову. Цивільний процесуальний кодекс Росії та інших республік для здійснення зарахування не вимагали пред'явлення зустрічного позову. Тут зарахування може бути здійснено шляхом заперечення проти позову, якщо пред'явлення зарахування вимога була меншою або рівнозначною первісному позову. Коли ж зараховувана сума була більше ціни первісного позову, то зустрічний позов має бути пред'явлений на суму, яка перевищує ціну первісного позову.

За діючим процесуальним законодавством для здійснення зарахування обов’язкове пред'явлення зустрічного позову. Зарахування , як відомо, не настає автоматично. Для припинення зобов’язання шляхом зарахування необхідна заява про це хоча б одного учасника спірного правовідношення. Згода іншої сторони не потрібна, бо зарахування- це одностороння угода. В той же час зарахування не виключає і взаємної згоди сторін і зобов’язань з цього приводу.[82]

У судовій практиці зарахування зустрічних вимог відбувається таким шляхом: менша за сумою вимога погашається повністю, а більша припиняється в частині, рівній меншій вимозі. Пред’явлення зустрічного позову відбувається за загальними правилами позовного судочинства. У зустрічній позовній заяві повинні бути вимоги про реквізити позовної заяви (ст.137 ЦПК України) загальними правилами зустрічної позовної заяви. Велике практичне значення має строк пред’явлення зустрічного позову. Необхідність встановлення строку для пред’явлення зустрічного позову диктується інтересами судової практики.. ст. 140 ЦПК України – встановлює загальне правило про те, що зустрічний позов може бути пред’явлений не пізніше 3-х днів до судового засідання по справі. Вказані в законі строки забезпечують можливість для відповідача своєчасно подати зустрічний позов, попереджують необхідність відкладання слухання справи, бо позивач може підготуватись до захисту за зустрічним позовом. Припинення зустрічного позову після вказаного строку залежить від розсуду судді або суду.

Отже: прийняття зустрічного позову за три дні до судового засіданняя (при наявності необхідних умов)- це обов’язок судді. Прийняття зустрічного позову пізніше- це вже не обов’язок судді, а право. Кінцевим строком пред’явлення зустрічного позову буде, природно вихід суду до нарадчої кімнати.



Висновки.


В руслі поступового розвитку всього права успішне розв’язання завдань подальшого удосконалення норм цивільного процесу нероздільно пов’язано з дослідженням важливих проблем науки цивільно-процесуального права, до числа яких належить і проблема захисту відповідача проти позову в цивільному судовому провадженні. Глибше і всестороннє дослідження питання захисту цивільних прав стало особливо актуальним з прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року – де закріплено право громадян на звернення за захистом (ст.51).Розмежовується право на звернення за захистом і право на судовий захист від посягань на честь і гідності, життя і здоров’я та ділової репутації, на особисту свободу та майно.

В науці цивільного процесуального права питанню судової цивільно-правового захисту приділено велику увагу ( М.А. Гурвич, А.А. Добровольський, Р.Е. Гукасян, П.Ф. Елісейкін, А.Ф. Козлов, С.В. Курильов, А.А. Мельников, В.М. Семенов, Н.А. Чечина, Д.М. Чечот, М.С. Шаканян, В.М. Щеглов, К.С. Юдельсон та інш.). Однак потреба в подальшій розробці питання захисту цивільних прав не тільки зберігається, а й стає більш актуальною. Теоретична розробка проблеми захисту проти позову відстає від рівня дослідження позову, права на позов. Правове забезпечення функції захисту відповідача проти позову значно слабші правового забезпечення фукції підтримки позову, що проводиться позивачем. Вивчення практики показує, що судові органи мають потребу у вирішенні цілого ряду питань, пов’язаних із здійсненням права відповідача на захисні дії проти позову.

Все вищевикладене і привело мене до до вибору цієї теми моєї дипломої роботи. Проблема захисту відповідача проти позову достатньо широка, якщо вирішити її стосовно до всіх стадій процесу, до всіх юридичних органів. Своє завдання я обмежив дослідженням захисту відповідача в цивільному судовому провадженні. Правосуддя по цивільним справам являється основною, найбільш досконалою формою захисту порушених як прав які оспорюється так і прав, що охороняється законом інтересів громадян і організацій.

Метою дослідження являється удосконалення теоретичних положень захисту відповідача проти позову в цивільному судовому провадженні, виявлення ефективного правового регулювання захисної діяльності відповідача в суді першої інстанції.

В ході дслідження я спробував вирішити слідуючі завдання – на основі чинного законодавства та практичного матеріалу проаналізувати судовий захист суб’єктивних матеріальних прав і охороняючих законом інтересів, питання закінчення справи без винесення судового рішення, а також право відповідача на захисні дії проти позову і процесуальні засоби захисту відповідача;

Аналіз норм цивільного судового провадження і судової практики приводить до висновку, що одним із способів цивільно правового захисту виступа є відмова у позові. Визнання захисту прав і інтересів являється складовою частиною захисту цивільних прав і поглиблює знання про механізм цивільно-правового захисту, допомогає вирішенню спірних питань про співвідношення захисту цивільних прав і охорони цивільних прав, про поняття об’єкту, способах реалізації цивільно-правового захисту, передумовах здійснення права на захист в матеріальному змісті.

Існування права на захист в матеріальному змісті, пов’язується з наявністю цивільної охоронюючої правоздатності. Дослідження передумов виникнення і умов здіснення права на захист в матеріальному змісті має пряме відношення до науки цивільного процесуального права, чи приводить до необхідності розглядати ефективність функціонування цивільного процесуального правовідношення як умови на реалізаію права на захист в матеріальному змісті. Висновки про про існування в цивільному процесі захисту в процесуально-правовму змісті дозволяє розкрити суть і значення провадження по справі і залишення позову без розгляду і уточнення основи позову ст.139 ЦПК України.

Розглядаю захист як висновок суду по існуванню правового спору, необхідно відрізняти судовий захист від захисних дій відповідача. Захисні дії відповідача в суді першої істанції можуть бути направлені на повне чи часткове відхилення заявленого позову, чи на відхилення процесу без винесення судового рішення. Право відповідача захищатись проти позову розглядається в його динаміці, починаючи з порушення цивільної справи і до відправлення складу суду у нарадчу кімнату для винесення рішення. При цьому потрібно підкреслити, що здійснення права відповідача захищатись проти позову в значній мірі залежить від діяльності суду по роз’ясненню прав і сприяння відповідачу, як і позивачу, в застосуванні їх прав.

Застосовуючи до цілей функціонування відповідача в суді першої інстанції виділяють три групи процесуальних засобів захисту відповідача :

· Матеріально- правові заперечення і зустрічний позов;

· Процесуальне заперечення (процесуальний відвід);

· Інші процесуальні засоби.


Категория: Право | Добавил: Admin (18.11.2007)
Просмотров: 975 | Рейтинг: 1.0/1 |

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта

Статистика



Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляется системой uCoz