Кримінально – правові заходи щодо затримання злочинців у діяльності ОВС (Частина 2) - Право - Каталог рефератов - Рефераты на отлично
Среда, 07.12.2016
Рефераты на отлично
Меню сайта
Категории рефератов
Аудит
Банковское дело
БЖД
Биология
Бухгалтерский учет
Военная кафедра
География
Государственное управление
Иностранные языки
История
Информатика
Культура
Литература
Логика
Маркетинг
Музыка
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религия
Социология
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Наш опрос
На какую тематику рефератов нужно побольше
Всего ответов: 599

Главная » Статьи » Право

Кримінально – правові заходи щодо затримання злочинців у діяльності ОВС (Частина 2)
Умови правомірності затримання:

1) злочин, у здійсненні якого підозрюється особа, карається позбавленням волі;

2) затриманий суб'єкт, є належним з точки зору встановлених законом вимоги;

3) підстави затримання проводимого без попереднього винесення постанови з'являються зненацька;


Деякі автори додають до цих умов – порушення кримінальної справи і діло підслідне даному органу дізнання або слідчому. З цим не можна погодитись. Затримання можна розбити на два види:

1) без попередньо винесеної постанови органу дізнання, слідства, прокурора або визначення суду;

2) на підставі такої постанови або визначення суду;

Затримання першого виду проводиться до порушення кримінальної справи і може здійснюватися увсіма співробітниками міліції і приватними особами. Це затримання проходить наступні етапи:

А) фактичне затримання на місці (захоплення);

Б) доставка;

В) перевірка підстав затримання;

Г) складання протоколу затримання;

Д) збудження (відмова) кримінальної справи;

Е) повідомлення прокурора про затримання;

Затримання другого виду виробляється після порушення кримінальної справи і проводиться особами, які мають право на проведення дізнання і попереднього слідства.

Різниця між цими видами затримання полягає у тому, що перше затримання ми здійснюємо зненацька, у другому випадку, ми уже при порушеній кримінальній справі можемо винести постанову про затримання особи. Але це затримання уже не буде раптовим, тобто фактично ми можемо затримати особу, як до порушення кримінальної справи, так і після. Однак у цьому є протиріччя. Справа у тому, що затримання носить процесуальний характер, тобто у своєму роді є слідчою дією, а згідно діючому законодавству до порушення кримінальної справи ми можемо проводити тільки огляд місця події.

Певну складність подає питання про можливість проведення затримання і доставки у міліцію підозрюваного приватними особами.

І. Л. Петрухін пропонує, щоб уникнути помилкових та довільних затримань на місці «громадянам слідувало б надати право затримання тільки у випадках, коли скоюються небезпечні злочини, які караються не менше, ніж 5 роками позбавлення волі. 1 Але нажаль більшість громадян не орієнтуються де небезпечний, а де не небезпечний злочин і тим більш не знають санкцій статей кримінального кодексу.

Існує надто спірне питання про можливість затримання осіб наділених правом дипломатичної недоторканості, а також народних депутатів україни і місцевих Рад Народних Депутатів. На мій погляд, було б бажано зазначити у Конституції та інших законодавчих актах, що депутат може бути затриманий без згоди Верховної Ради україни або іншої належної Ради, якщо для цього є законні підстави. У випадках раптових ситуацій, коли злочин скоєний і очевидно, що злочинець переховувається або завадить встановленню істини, якщо його негайно не затримати. В органу дізнання, слідства або прокуратури часто немає часу, щоб одержувати згоду на затримання депутата. Інше діло, що прокурор має право санкціонувати заключення під варту за умови, що отримане винесене у встановленому законом порядку рішення Верховної Ради про позбавлення затриманого особи депутатської недоторканості. Якщо таке рішення не надійшло у орган дізнання протягом 72 годин з моменту затримання, то тоді депутат повинен бути звільнений.

Затримання підозрюваного за кримінальною справою допустимо тільки один раз. У противному випадку було б суцільне свавілля, тиск на психіку підозрюваного з метою отримати зізнання. Не можна затримання повторювати у випадках застосування різних підстав (спочатку був зловлений на гарячому, після цього випущений, а після цього знову затриманий).

У нашому КПК не вирішено позитивно питання про можливість надання права затримання підозрюваного приватними особами. Хоча і заборони на ці дії немає. У певній мірі дане питання вирішено у кримінальному кодексі України в ст. 15 Необхідна оборона. Таким чином, законодавець визнає наявність права у громадян на затримання злочинця, але процедурна норма, що дозволить напряму реалізовувати це законне право, буде відстунє.

Характеристика затримання.

Кримінальне затримання можна поділити на два види:

1) затримання без заподіяння шкоди (у цьому випадку ущемляється тільки особиста свобода злочинця);

2) затримання з заподіянням фізичної шкоди (у даному випадку крім особистої свободи порушується принцип недоторканості особи);

Характерною рисою є те, що саме затримання злочинця повинно бути правомірним, якщо воно не правомірно, то і заподіяння шкоди у будь-якому випадку буде неправомірним. І навпаки, неправомірність заподіяння шкоди не тягне за собою неправомірності самого затримання.

Вимагає до собі уваги і те, що ознаки і підстави затримання необхідно відбити у кримінальному законі. Це викликане тим, що принципи свобод громадян та їхньої недоторканості є Конституційним Правом громадянина, і охороняються кримінальним законом. У КПК перераховані підстави затримання, але не передбачена відповідальність за незаконне затримання. Хоча саме ненасильнецьке затримання і підпадає під ознаки незаконного позбавлення волі (ст. 173 КК україни), але іменно кримінальний закон повинен визначати, коли позбавлення особистої свободи є правомірним.

Спірним залишається питання, що стосується суб'єктів ст. 15 КК україни. Справа у тому, що дана стаття передбачає загальний суб'єкт – потерпілі та інші особи. У поняття «інші особи» включені службові особи, робітники міліції. Тут то і криється протиріччя. Згідно закону затримання особи право, а не обов'язок громадян. Робітники міліції та інші службові особи зобов'язані виконати дії щодо затримання злочинця. Іншими словами, вони не можуть утриматись від затримання. З точки зору юридичної форми затримання злочинця можна підрозділити на:

1) здійснення права;

2) виконання правових обов'язків;

3) виконання службового боргу;

Одна юридична форма може переходити у іншу. Так, наприклад, право громадянина на затримання злочинця для службової особи, перетворюється в обов'язок в усіх тих випадках, коли скоюється порушення правоохороняємих інтересів.

Правомірність здійснення громадянами дій, направлених на затримання злочинця, заснована на нормах кримінального права. Дані дії громадян можна охарактеризувати, як суспільно-корисні і бажані для суспільства вчинки. Ця норма впливає на розвиток активності громадян у області боротьби зі злочинністю.

З’ясувати правову природу даного виду дій, направлених на затримання злочинця, неможливо не з'ясувавши, чи є вони самостійною обставиною, що виключають громадську небезпеку і протиправність вчинку.

Згідно діючому українському кримінально-правовому законодавству затримання злочинця розглядається як самостійний вид правомірної поведінки громадян, наряду з необхідною обороною і крайньою необхідністю. Але правові наслідки таких дій законодавець прирівняв до правових наслідків необхідної оборони 1, тобто за такі дії кримінальна відповідальність не наступає, а перевищення меж заподіяння шкоди при затриманні прирівнюється до перевищення меж необхідної оборони. (знайти ППВС України про затримання злочинця і необхідної оборони).

Необхідно підкреслити той факт, що дії направлені на затримання злочинця, є підставою, що виключають кримінальну відповідальність. Деякі плутають цю підставу з підставою, що звільняють від кримінальної відповідальності (не досягнення віку кримінальної відповідальності, відсутність одного з елементів складу злочину, малозначимість злочину і т. і.). Це невірно, тобто такі дії людини не тільки не є злочином, але і відрізняються від злочину соціально політичним змістом та юридичною формою, носять суспільно корисний характер.

Ю. В. Баулін розрізняє наступні групи підстав, що виключають кримінальну відповідальність особи за зроблене:

1 група – об’єднує ситуації, здійснення особою злочину, з високим ступенем громадської небезпеки, що за будь-якими причинами, не передбачене кримінальним законом як злочин. А одного високого ступеню громадської небезпеки вчинку не достатньо, щоб кваліфікувати його як злочин.

2 група – охоплює випадки, скоєння особою вчинку, формально кримінально правової заборони, що підпадає під ознаки, але за своїм змісту воно або позбавлене громадської небезпеки (аморальна провина), або ступінь громадської небезпеки характерна адміністративному проступку (малозначні вчинки).

3 група – сюди включаються вчинки, що хоча зовні і нагадують злочин, але відповідають ознакам юридичної форми правомірної поведінки. Сюди входить необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця. 1 Баулін також визначає соціально юридичну природу дій громадян, направлену на затримання злочинця. Затримання злочинця – це гарантований і охоронюваний державою, оснований на повноважуючих нормах кримінального права, самостійний вид суспільно корисної і правомірної поведінки громадян, що виключає кримінальну і будь-яку іншу відповідальність особи за шкоду, заподіяний злочинцю при його затриманні, що відповідає обстановці затримання і небезпеки посягання.

Глава3 Кримінально-правові наслідки застосування мір необхідності затримання злочинця.


Підстави, що виключають злочинність вчинку.

Ознаки підстав, що виключають злочинність вчинку:

1) Підстави подають собою свідомі і вольові вчинки людини, виражені у формі дії або бездіяльності;

2) Обов'язкова зовнішня схожість вчинків з тим або іншим складом злочину,тобто по своїй юридичній формі підстави є або правомірним вчинком, або правопорушенням;

3) Характеризуються як негативним, так і позитивним соціально-політичним змістом.

Підстави, що виключають злочинність вчинку – це система зовні схожих з певним колом злочинів свідомих і вольових вчинків, що виключають громадську небезпеку або протиправність вчинку і вимагають від уповноважених на то органів держави обов'язкового і безумовного усунення кримінальної відповідальності за ці вчинки.

Дані ознаки умовно можна поділити на об'єктивні та суб'єктивні. Об'єктивні – позбавлення на короткий строк волі очевидного злочинця шляхом фізичного або фізичного впливу на нього, або шляхом обману. Суб'єктивні – мета затримання. Законодавча мета – доставка особи до органів влади. У громадянина можуть бути інша мета – припинити суспільно небезпечний вчинок, позбавити можливості скоїти нові злочини, перешкодити ухиленню від кримінальної відповідальності та інше. Головне, щоб мета не була злочинною – саморозправа, нажива, шантаж.


Існує ряд помилок, яких найбільш часто припускаються при затриманні. Найбільш повну класифікацію дав, на мій погляд, В. І. Ткаченко:

1) Помилки, відносно юридичного затримання особи, коли дії потерпілого неправильно приймаються за злочин;

2) Помилки у властивостях особи, що затримується, тобто коли вона, будучи малолітнею, неосудною або невинною, помилково приймається за дорослу, психічно повноцінну або винну;

3) Помилки, відносно фактичної підстави для затримання злочинця (органи влади випустили злочинця на підриску про невиїзд, а громадянин його затримує, вважаючи, що органам влади невідомо про злочин); 1

4) вибачаюча помилка – охоплює ситуації затримання фіктивного злочинця особою, що вибачно помиляється у відношенні юридичної або фактичної підстави затримання особи або її властивостей (у цьому випадку має місце випадок «казус»).

5) невибачаюча помилка – поспішне затримання, не зважена оцінка обстановки, необачність, помилка відносно підстав затримання і т. і. на відміну від вибачаючої помилки у громадянина була реальна можливість передбачати, що він заподіює шкоду особі, що не є злочинцем;

Кримінальне законодавство регламентує діяльність громадян лише по затриманню очевидного злочинця,тобто осудного і досягнувшого віку кримінальної відповідальності громадянина України, іноземного громадянина і особи без громадянства, що як виконавець, організатор, підбурювач або пособник почав скоювати або уже скоїв очевидний суспільно небезпечний вчинок, передбачене кримінальним законом як злочин.

.

Перевищення меж заподіяння злочинцю шкоди при його затриманні – навмисне нанесення особі тяжкої шкоди, явно непропорційної небезпеки посягання або обстановки затримання.

Нажаль, закон не містить поняття перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю. Заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні Кримінальний кодекс прирівнює по своїм правовим наслідкам до необхідної оборони.

Обставини, при наявності яких можливо затримання:

1) характер і ступінь громадської небезпеки злочину;

2) ступінь небезпеки особи самого злочинця;

3) співвідношення сил затримаючого і затримаючих;

4) обстановка затримання;

5) поведінка особи під час затримання;

Право громадян на затримання злочинця носить самостійний характер, тобто громадяни здійснюють дане право незалежно від того чи мають вони можливість звернутися за допомогою до органів влади.

Заходи по затриманню злочинця і захисні дії дуже схожі між собою.

1. Право на здійснення цих дій виникає лише у відношенні особи, що скоює суспільно небезпечний вчинок.

2. Мають активний характер.

3. Мета попередження і припинення нанесення шкоди або іншої шкоди (затримання після здійснення посягання, оборона – під час здійснення). Загальна мета затримання – затримати і доставити до органів влади. Загальна мета оборони – запобігання нападу.

4. Як затримання так і необхідна оборона правомірні лише при додержанні певних умов.

Суспільні та юридичні ознаки затримання злочинця:

1) cуб’єктивне право кожної людини – «Кожна особа має право на…»(ч.1ст.15 УК України).

2) незалежне право – тобто не залежить від можливості особи уникнути нападу чи звернутися за допомогою до інших осіб або до органів влади;

3) універсальне право – наявність його не залежить від наявності у осіби інших прав ;

4) найбільш суспільне право – може бути застосовано для захисту права та інтересів усіх інших осіб;

Пленум Верховного суду України у постанові від 28 червня 1991року зазначив, що відповідно до закону заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, під час правомірного її затримання за правовими наслідками прирівнюється до необхідної оборони. При цьому слід мати на увазі, що не є злочином дїї, які хоч і підподають під ознаки діяння, передбаченого уголовним законом, але спрямовані на затримання особи в момент або беспосередньо після вчинення злочину з метою передачі органам влади, якщо при цьому не допущено явної невідповідності засобів затримання характерові і ступеню суспільної небезпеки.

Об'єкт заподіяння шкоди.


Правомірним визнається шкода, що була заподіяна іменно злочинцю, тобто його життя, здоров'ю або майну. Якщо у ході затримання була заподіяна шкода третій стороні, то він повинен розглядатися з точки зору крайньої необхідності, тобто тут буде ідеальна сукупність – акту правомірного затримання і акту правомірного заподіяння шкоди злочинцю.

Деякі автори нарікають на те, що КПК України «регламентує процесуальну діяльність лише органів дізнання, слідства щодо проведення такої слідчої дії, як затримання злочинця. Право проводити таку слідчу дію окремим громадянам законом не дано 1. Таке право громадянам законом дається Кримінальним законом (ст. 15 КК україни), а кримінально-процесуальний закон не може давати таке право. Згідно кримінально-процесуальному законодавству 'затримання'-'слідча дія. Слідчий або орган дізнання, здійснюючи дане право, виносить відповідний процесуальний документ (протокол затримання), тобто він облицює процес затримання у процесуальну форму.



Підстави і умови правомірності заподіяння шкоди злочинцю при затриманні.


умови:

1) вимушенність;

2) певне спрямування;

3) особлива мета;

4) пропорційність;

Правомірним визнається така шкода, що відповідає сукупності усіх цих умов.

Вимушенність:

- опір злочинця при його затриманні;

- тяжкість скоїного злочину;

- спроби переховатися;

Тут необхідно враховувати два фактору: 1. Фактор, що характеризує злочинця та його поведінка при затриманні. 2. Фактор, що характеризує громадянина його затримуючого.

У перший фактор входить поведінка злочинця, що свідчить про його намагання ухилитися від затримання, або його опір. У другий фактор входять обставини, що свідчать про неможливість конкретного громадянина затримати злочинця без застосування насильства. Тут має значення число осіб з двох сторін: вік, фізичні сили, озброєність та ін. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що підстави заподіяння шкоди злочинцю при затриманні, визначаються такою обстановкою затримання, при якій у громадянина була відстуня реальна можливість без серйозної небезпеки для себе та третіх осіб, здійснювати ненасильнецьке затримання протидіючому злочинцю, що викликає необхідність заподіяння йому певної шкоди.

У випадку, коли затримання злочинця було законним і шкода відповідає умовам крайньої необхідності, відповідальність громадянина повністю виключається. Якщо при законному затриманні заподіяння шкоди не задовольняє умовам крайньої необхідності, то громадянин несе відповідальність на загальних підставах.

Мета заподіяння шкоди – припинення діяльності, затримання і доставка до органів влади. Правильна оцінка заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні потрібна для з'ясування тих фактів, що розмежують правомірне затримання від саморозправи. Однак мета – доставка особи до органів влади не завжди може бути досягнута. Якщо вона не досягнута по об'єктивним причинам, то заподіяння шкоди все рівно буде правомірним. Вимушене заподіяння шкоди не може бути необмеженим, тобто шкода повинна мати розумні межі. Шкода визнається правомірною якщо вона відповідала небезпеці здійсненого посягання і обстановці затримання злочинця. Іншими словами шкода, що заподіюється повинна бути пропорціональною:

1) обстановці затримання;

2) небезпеки скоїного злочину;

3) особі, що затримується;

4) силам та засобам, наявним в обох сторін;

Перераховані умови відповідності завжди повинні розглядатися у своїй сукупності.

Разом з тим ч. 3 ст. 15 КК України прирівнює до необхідної оборони не будь-які дії по затриманню злочинця, а лише ті з них, що були вжиті безпосередньо після здійснення посягання. Отже, перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю згодом після закінчення їм посягання не можна бути приравняти по правовим наслідкам до необхідної оборони. Відповідальність на загальних підставах може наступати лише у двох випадках: 1) коли заподіяна злочинцю шкода не є необхідною для його затримання, тобто при недодержанні громадянином умови, про вимушенність шкоди, що заподіюється; 2) коли вимушено заподіяна злочинцю шкода, явно не відповідна характеру та небезпеці посягання або обстановці його затримання, мала місце не безпосередньо після здійснення злочину, а згодом.

Привілейований характер перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю при затриманні виражається насамперед у тому, що кримінальна відповідальність за шкоду, заподіяну у результаті виходу за межі дозволеного, може наступити у випадку заподіяння злочинцю не будь-якої, а тільки тяжкої шкоди. Крім того, покаранність цього злочину характеризується значно зниженими санкціями у порівнянні з санкціями однойменних злочинів, не пов'язаних, однак із затриманням злочинця. Очевидно, що правильне рішення питання про кваліфікацію дій громадян, що перевищили міри по затриманню злочинця, спроможного виявити серйозний вплив на розвиток ініціативи у боротьбі зі злочинністю. Неправильне застосування закону, притягнення до відповідальності осіб, у діях яких було було відстунє перевищення означених меж, або засудження їх за більш тяжкі злочини, у здійсненні яких вони не винуваті, може перешкодити широкому притягненню громадськості до боротьби зі злочинністю, завадити у тій або іншій мірі проведенню у життя нормативних наказів, направлених на подальший розвиток ініціативи населення у боротьбі з правопорушеннями. Рівним чином не притягнення до відповідальності осіб, винних у необгрунтованому заподіянні злочинцю шкоди, спроможно породити свавілля, свідомість безкарності за здійснення суспільно небезпечних дій, зневагу до особистості, закону.

Заключення.


Інститут затримання злочинця має свою давню юридичну історію, висхідну своїми витоками до теорії легальних доказів. Створювався він поступово, міняючись у відповідності з змінами, що відбуваються у житті суспільства та держави.

Найбільш прогресивно цей інститут був виражен у кримінальному кодексі Української РСР. У наш час цей інститут особливо і не змінився.

На жаль у стислих рамках даного реферату неможливо повністю проаналізувати цю тематику, та це й не доцільно. Як видно з роботи сьогоднішне законодавство має певні недоліки з питань затримання злочинця.

Ці пробіли стосуються як кримінального, так і процесуального законодавства. Роблячи навіть стислий аналіз існуючого законодавства, відносно інституту затримання можна зробити висновок, що його необхідно розглядати, як самостійний вид правомірної поведінки, наряду з необхідною обороною і крайньою потребою. Інститут затримання злочинця має багато спільного з інститутом необхідної оборони. Однак він має специфічну мету і підстави. Засоби затримання мають більш широкі межі в часу, ніж захисні дії. Адже право на затримання злочинця може постати до виникнення права на необхідну оборону. Не вирішене позитивно питання про можливість надання права затримання особи, що скоїла злочин, приватними особами. Хоча і заборони на здійснення цих дій немає. В якійсь мірі таке право дає ст. 15 КК України, але сама процедурна норма, що дозволить напрямуреалізовувати це право, буде відстунє.

Вимагає до себе увагу і той факт, що ознаки і підстави затримання, не відбиті у кримінальному праві.

На мій погляд, для вдосконалення законодавства, з цього питання, а також для створення ряду додаткових гарантій недоторканості особи і особистого життя громадян необхідно поширити інститут затримання злочинця. Зробити це можна, виділивши його у окремі статті кримінального кодексу,тобто наділити його самостійним складом. У наш час цей інститут особливо не змінився. Так, наприклад, у нашому діючому кримінальному кодексі немає спеціальних статей про відповідальність осіб, що перевищили межі заподіяння шкоди злочинцю. Вдосконалення кримінального законодавства можливо шляхом або додання статей у кримінальний кодекс, що передбачають відповідальність за перевищення меж необхідної оборони, або введення у кримінальний кодекс спеціальних статей, що встановлювали б відповідальність за заподіяння злочинцю при його затриманні непропорційно тяжкої шкоди.


Список використаної літератури.


1.Актуальные проблемы уголовного права. М., 1988г.

2.Белый Н.А. Процессуальное положение подозреваемого в уголовном процессе. Автореферат. К.,1995г.

3.Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. Х., 1994г.

4.Варфоломеева Т.В. Організаційні, процессуальні та криміналістичні проблеми захиста адвокатом прав підозрюванного, обвінуваченного, підсудного. К., 1994р.

5.Вишинская З.А. К вопросу о необходимой обороне и задержании лица, совершившего общественно опасное посягательство. М., 1981г.

6.Вісник Академії правових наук України Х., 1997р. № 1 – про методологію історічного дослідження проблеми свободи волі в соціальній філософії права.

№2 – Рецензії: особа під охороною кримінального закону.

7.Ветрова Г.Н. Санкции в судебном праве. М., 1991г.

8.Вопросы уголовного права и процесса: Сб. статей. Алма-Ата 1963г.

9.Гальперин И.М. Наказание социальная функция, практика применения. М., 1983г.

10.Гуляев А.П. Комментарий к положению о порядке кратковременного задержания лиц, подозреваемых в совершении преступления. М.,1982 г.

11.Грищук В.К. Кодификація криміналистичного законодавства України, проблеми історії, методології та теорії. К., 1992р.

12.Дивлетов А., Вегтомов С. О совершении процессуального порядка задержания подозреваемого \\ Сов. Юстиция 1991г. №5 – с.12-13.

13.Диденко В.П. Правомерность причинения вреда преступнику при задержании. К., 1984 г.

14.Дурманов Н.Д. Обстоятельства, исключающие преступность деяния М., 1994г.

15.Еникеев Е.Д. Проблемы эффективности уголовно-процессуального принуждения. Казань. 1992г.

16. Злочинність в Україні. Бюллетень законодавства та юридичної практиці України №2. К., 1994р.

17.Закон України “Про запобіжне затримання особи” від 29 липня 1994р.

18.Закон України “Про попереднє ув¢язнення” від 12 серпня 1993р.

19.Козлов А.П. Уголовно-правовые санкции. Красноярск, 1989г.

20.Костенко О.М. Воля і свідомість злочинця. К., 1995р.

21.Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна. К., 1996р.

22.Корнуков В.М. Меры процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве. К., 1993г.

23.Кожохин Б.И., Антонова Л.И., Дрейшев Б.В. Государственная дисциплина и ответственность. Изд-во: ЛГУ, 1990г.

24.Науково-практичній комментар кримінального кодексу України. К., ЮРінком 1997р.

25.Огородников В.С. “Подозреваемый еще не преступник”\\ Известия\\ 1990г.

26.Осипов П.П. Теоритические проблемы построения и применения уголовно-правовых санкций. Л., 1996г.

27.Права людини: основні міжнародно правові документи. Збіоник документів. К., 1996р.

28.Права людини. Міжнародні договори України. К.,1993р.

29.Преступление и наказание в Англии, США и Японии. Общая часть уголовного права. М., 1992г.

30. Петрухин И.Л. Задержание и арест: охрана интересов личности \\ Советское государство и право. – 1989г. №8 – с.73-82.

31.Петрухин И.Л. Неприкосновенность личности и принуждение в уголовном процессе. М., 1989г.

32.Стецовский Ю.И. «Если человек обвинен в преступлении», М., 1988г.

33.И.С. Тишкевич Право граждан на задержание преступника. Минск. 1989г.

34.Танцюра О.В. Принцип презумпції невинуватості та проблеми його реалізації у процесуальних рішеннях слідчого. Х., 1995р.

35.Харченко В.Н. Роль предварительного заключения в достижении целей наказания, назначенного в виде лишения свободы. Х., 1992г.

36.Чаадаев С.Г. Уголовная политика и преступность. М.,1992г.

37.Янович Ю.П. Проблемы совершенствования процессуального статуса подозреваемого и обвиняемого. Х., 1992г.

38. Якубович М.И. Необходимая оборона и задержание преступника. М.,1989г

Категория: Право | Добавил: Admin (19.11.2007)
Просмотров: 728 | Рейтинг: 0.0/0 |

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта

Статистика



Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляется системой uCoz