Психофізіологічна проблема - Психология - Каталог рефератов - Рефераты на отлично
Суббота, 03.12.2016
Рефераты на отлично
Меню сайта
Категории рефератов
Аудит
Банковское дело
БЖД
Биология
Бухгалтерский учет
Военная кафедра
География
Государственное управление
Иностранные языки
История
Информатика
Культура
Литература
Логика
Маркетинг
Музыка
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религия
Социология
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Наш опрос
На какую тематику рефератов нужно побольше
Всего ответов: 599

Главная » Статьи » Психология

Психофізіологічна проблема
Психофізіологічна проблема. Психіка – це властивість мозку. Псих. діяльність організму здійснюється за допомогою спеціальних фізіологічних механізмів, які об’єднуються у структури і забезпечують сприйняття та переробку інформації, ухвалення рішень та реалізацій, активну поведінку організму. Нервова система має центр. і периферичну частини. Центральна нервова система складається з головного та спинного мозку. Головний мозок розміщ. у черепі, а спинний мозок – у хребетній частині. За сучасними даними мозок, як саморегулююча система скл. з 3-ьох основних блоків : 1. Енергетичний. 2 інформаційний, 3. Діяльнісний.. Права півкуля оперує образною інформацією, одночасно перероблює її, керує навичками, які пов’язані із зоровим і просторовим дослідом, забезпечує орієнтацію в просторі, а також емоційне сприйняття об’єкту.
Психогностична проблема. Взагалі психогностична проблема охоплює якісно вищий рівень відносин між психікою і поза психічних явищ. Позапсихічні явища характер. як буття, а психіка як свідомість. Вперше цю проблему зачепив у своїх міркуваннях Платон. Він вперше звернув увагу на існування надприродної субстанції. Концепція матеріалістів ототожнює ідеальне зі свідомістю і ставить його взалежність від роботи мозку. Свідомість є власне людською формою психіки. Тому її слід розглядати відповідно на рівні індивіда ( ідеї).
Проблема людини. На відмінну від індивіда, який освоює надбання попередніх поколінь у формі образу відтворює світ і на цій підставі дії, особистість виявляє власне ставлення до світу і прагне його втілити. Вона самореалізується. Самореалізація здійснюється завдяки вчинку. При цьому особистість виходить за власні обмеження, долає перешкоди, втілює себе в світі. Вчинок людини має певні компоненти : ситуативним компонентом вчинку, люд. знаходить підставу своїм взаєминам зі світом і власного життя. Мотиваційний компонент вчинку це віднаходження джерел буття в самому собі , коли прагнення, єднання із світом, не здійснюється. Дієвий компонент вчинку це утвердження власного буття, через перетворення світу, через боротьбу з існуючим обмеженнями, через самореалізацію. Післядієвий компонент це рефлексія, тобто самопізнання (само утверджений).Вчинок – це складно структурована сповнена глибокого змісту, розгорнута у часі і просторі активність, яка характер. люд. як особистість.( центральна проблема психологів ).Розрізняють 2 способи ставлення до світу : це пізнавальний і практичний. Пізнавальне ставлення – це процес проникнення в сутність відносин і властивостей буття. Практичне ставлення до світу – виникає на основі потреб, і скеровується на досягнення певних цілей. Особистість втілюючи власну філософію здійснює акт самореалізації. Тому таку діяльність можна оцінювати як творчість.


Категория: Психология | Добавил: Admin (09.03.2008)
Просмотров: 1665 | Рейтинг: 0.0/0 |

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта

Статистика



Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляется системой uCoz