Ігрова терапія – метод психотерапевтичної дії на дітей і дорослих з використанням гри. В основі ріщноманітних методик, які описуються цим поняттям, лежить визнання того, що гра здійснює сильний вплив на розвиток особистості. Гра сприяє створення близьких відносин між учасниками групи, знімає напругу, тривогу, страх перед оточуючими, підвищує самооцінку, дозволяє перевірити себе в різноманітних ситуаціях спілкування, знімаючи небезпеку соціально значимих наслідків. Характерна особливість гри – її двуплановість, яка притаманна також драматичному мистецтву, елементи якого зберігаються в будь-якій колективній грі : - гравець виконує реальну діяльність, здійснення якої потребує дії, які пов’язані з вирішенням конкретних, часто нестандартних завдань. – ряд моментів цієї діяльності носить умовний характер, що дозволяє відволіктися від реальної ситуації з її відповідальністю і багаточисленними обставинами. Двуплановість гри обумовлює її розвиваючий ефект. Структуру дитячої гри складають ролі, взятими на себе гравцями; ігрові дії як засіб реалізації цих ролей; реальні відносини між гравцями. Одиниця гри – роль. Сюжетом гри - є відтворювана в ній область реальності. Змістом гри виступає те, що відворюється дітьми як головний момент діяльності і відносин між дорослими в їх дорослому житті. Ігрова терапія представляє собою взаємодію дорослого з дитиною на власних умовах останнього, В наш час сфера застосування ігротерапії значно розширилася. Загальні показники до проведення ігротерапії : соціальний інфантилізм, замкнутість, некомунікабельність, фобічні реакції, зверхкомформність, порушення поведінки і пагубні звички, неадекватна ідентифікація у хлопчиків. Основні функції психолога, який проводить ігрові заняття : - створення атмосфери прийняття дитини ; - емоційне співпереживання дитині ; - відображення і вербалізація її почуттів і переживання в максимально точній і зрозумілій дитині формі ; - забезпечення в процесі ігрових занятть умов, актуалізуючих переживання дитиною почуттів досягнення власної гідності і самоповаги. Для індивідуальної роботи або для ігрової терапії в групі з двох – трьох дітей підходить кімната розміром 3,5 *4,5м. Довга вузька кімната або кімната великого розміру не дозволяє зберегти удобну дистанцію між дорослим і дитиною. У великій кімнаті може здаватися, що ігротерапевт переслідує дитину, намагається бути ближче до нього,. Для проведення групової терапії в групі з 5-6 дітей бажана кімната площою не менше 27 кв.м. Кімната повинна гарантувати дитині захисту від постороніх очей. Тому не повинно бути ні вікон на внутрішніх стінах, ні скляних дверей. Наявність вікна на зовнішній стороні реально, але воно повинно мати занавіски або жалюзі, які при необхідності можна було б закрити. Найкращим варіантом є відсутність вікон зовсім. Звичайно в ігровій кімнаті можна прикріпити полки на стінах, щоб іграшки і інші матеріали можна було положити вільно. Вибір іграшок і ігрових матеріалів повинен бути свідомим, який базується на серйозних логічних основах. І завжди треба приймати до уваги головну ідею : в першу чергу, в роботі з дітьми використовувати ігрову терапію, тим самим визнаючи той факт, що рівень розвитку дитини істотним чином виражається в його грі і активності. Іграшки дитини – це його слова, а гра – його мова. Таким чином, слід вважати такі іграшки і матеріали, які б полегшили б експресію дитини, забезпечив йому широкий спектр ігрової діяльності. Оскільки іграшки і матеріали є у дітей частиною комунікативного процесу, потрібно притділяти велику увагу відбору образців, які підходять. Правилом є відбір, а не накопичення іграшок. Іграшки і матеріали, групують в три великих класи :1. Іграшки з реального життя.( ляльковий дім, маріонетки ). 2. Іграшки, які допомагають вірдреагувати агресію.( дикі тваринки – гризуть, кусають і жують іграшкового крокодила, при цьому виражають ворожість, жорстокість. ). 3. Іграшки для творчого самовираження і послаблення емоцій.( пісок і вода найбільш часто використовуються дитиною в якості неструктурованого середовища для ігри. Пісок і вода не мають структури і можуть перетворитися по бажанню дитини в будь-що : поверхність луни, пляж, і ін. Можливості їх використання безмежні. Особливе значення надається кубікам – вони можуть бути будинками, їх можна швиряти, ставити один на одного, розкидувати. ).Ігровий спеціаліст – це унікальний дорослий в житті дитини. Зертаючись до особистості дитини, він не вмішується, не вчить, а замість цього реагує таким чином, щоб звільнити істотний потяг дитини до управління власною діяльністю. Вимоги до особистості ігрового терапевта : він повинен : - бути достатньо об’ єктивним, щоб дозволити дитині бути самостійною особистістю; - бути достатньо гнучким, щоб прийняти будь-які неожиданості і адаптуватися до них; - орієнтуватися на те, щоб сприймати все нове ; -визнавати обличчя дитини, його досвід безумовною ціністю ; - не оцінювати дитину, бути відкритою, а не замкнутою ; - вміти відключатися від світу власної реальності і увійти в реальність дитини ; - ніколи не згадувати про минулі сеанси, оскільки дитина знаходиться вже на іншій часовій точці. Ігротерапевту потірбні такі якості, як звичайність, теплі відносини, турбота, прийняття і сензитивне розуміння дитини, відповідальність
