Суть поняття “робоча сила” та умови перетворення її в товар - Экономика - Каталог рефератов - Рефераты на отлично
Воскресенье, 04.12.2016
Рефераты на отлично
Меню сайта
Категории рефератов
Аудит
Банковское дело
БЖД
Биология
Бухгалтерский учет
Военная кафедра
География
Государственное управление
Иностранные языки
История
Информатика
Культура
Литература
Логика
Маркетинг
Музыка
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религия
Социология
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Наш опрос
На какую тематику рефератов нужно побольше
Всего ответов: 599

Главная » Статьи » Экономика

Суть поняття “робоча сила” та умови перетворення її в товар
Людина – жива істота, яка, щоб жити, повинна мати їжу, житло, одяг тощо. Щоб мати ці блага, вона повинна їх виробляти. Отже, суспільне виробництво – основа життя людей.
Суспільне виробництво включає в себе процес взаємодії людини з природою(що характеризує стан продуктивних сил) і сукупність економічних відносин, які виникають при цьому(суспільний бік процесу виробництва). Процес взаємодії людини з природою є процес праці, який передбачає такі моменти: 1) праця людини ; 2)предмети праці – речовина природи на яку людина впливає в процесі праці ; 3)засоби праці – те чим людина впливає на предмети праці. З часу виготовлення знарядь праці й прочинається власне людська праця, яка є процесом свідомої, доцільної діяльності людей, за допомогою якої вони видозмінюють предмети зовнішньої природи і пристосовують їх для задоволення своїх потреб. Впливаючи на зовнішню природу і змінюючи її, люди змінюють і власну природу: розвивають здібності до праці, збагачують свої знання, розширюють можливості їх використання. Праця писав Ф. Енгельс, є “...перша основна умова всього людського життя, і до того ж у такій мірі, що ми в певному розумінні повинні сказати: праця створила саму людину”.* Таким чином, значення праці для розвитку людини величезне.
З іншого боку, праця ? процес споживання робочої сили. В свою чергу, під робочою силою розуміється “...сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особистість людини, і які вона пускає в хід кожного разу, коли виробляє які-небудь споживчі вартості”.** Таким чином, робоча сила виникла тоді, коли людина почала виробляти матеріальні блага для задоволення своїх потреб. Вона існувала за всіх способах виробництва, є і зараз, але в теперішніх умовах робоча сила набула іншої форми ? форми товару.
Як же робоча сила перетворилась на товар? На це питання нам дає відповідь історія розвитку людства.
Людське суспільство виникло понад 2 млн. років тому. З них лише 7-9 тисяч останніх років вийшли за межі первісного суспільства, яке є першим і найдовшим періодом в історії людства.
Розвиток економіки первісного суспільства поділяють на два періоди: період переважно привласнення готових продуктів природи і період відтворюючого господарства.
Початковий стан продуктивних сил первісного суспільства характеризується
Примітивно виготовленими знаряддями праці. Первісні люди, через погану озброєність в боротьбі з навколишньою природою, не могли існувати і працювати поза колективом. Це була проста кооперація без поділу праці за статтю і віком.
З розвитком привласнюю чого господарства, під впливом зростаючих потреб, знаряддя праці вдосконалювались. Поступово нагромаджувався виробничий досвід, ускладнювалася виробнича діяльність, що призвели до виникнення природного поділу праці за статтю і в певних межах ? віком.
Визначальною формою виробничих відносин виступали відносини колективної ( стадної, общинної) власності на землю і на готові продукти природи.
Збирання і полювання призвели до відкриття землеробства і скотарства, які стали провідними галузями господарської діяльності, що і привело первісне суспільство в період відтворюючого господарства. З його створення люди стали незалежними від наявності готових продуктів природи. З’явилися різноманітні металеві знаряддя праці, за допомогою яких людям стало легше обробляти землю, полювати тощо. Общини почали виробляти різні засоби існування в розмірах, які перевищували безпосередні щоденні потреби в них. В результаті з’явився продукт, який міг нагромаджуватися перерозподілятися. При стосунках общин почав виникати взаємний обмін продуктами. Продукт почали виробляти постійно для обміну, тобто він перетворився в товар.
Отже, ми бачимо, що за первіснообщинного ладу виникає перший товар, яким стає продукт людської праці. Робоча сила існує в цей період, але її не продають і не купують.
В результаті другого великого суспільного поділу праці ? відокремлення ремесла від землеробства ? був досягнутий новий ступінь розвитку продуктивних сил, що і стало об’єктивною умовою переходу суспільства до рабовласницького способу виробництва. Наслідком відокремлення ремесла від землеробства було збільшення виробництва знарядь праці з металу. Нагромадження багатств в руках небагатьох сімей було необхідною матеріальною умовою систематичного масового застосування праці рабів. Вона ставала панівним видом праці і витісняла працю вільних людей. Майнова нерівність, що панувала в суспільстві, з одного боку, торгівля і особливо торгівля рабами ? військовополоненими, з другого, створили широкі можливості для боргового рабства. На рабів почали перетворюватися не лише військовополонені, а й збіднілих членів роду, які потрапляли в матеріальну залежність.
Таким чином, в період рабовласництва товаром стає сама людина. “Ледве люди почали міняти, як уже вони самі стали предметами обміну, ”*? писав Ф. Енгельс. Не можна сказати, що в цей період товаром стала робоча сила, бо остання є здатністю людини до праці, а в той час продавалися люди.
Феодальний спосіб виробництва був закономірним ступенем у поступальному, прогресивному розвитку людського суспільства.
У багатьох народів елементи феодалізму виникли в надрах рабовласницького способу виробництва і потім перетворилися в панівну форму виробничих відносин. Зміст процесу переходу до феодалізму був такий: виникнення класу феодалів ? земельних власників ? і класу залежних та експлуатованих селян, що не мають власної землі і ведуть свої дрібні індивідуальні господарства на землі феодалів, за якою вони були закріплені і з якої вони на основі позаекономічного примусу віддавали певну частину своєї продукції. Істотною особливістю феодальної економіки було панування натурального господарства. Потреби феодала задовольнялися за рахунок продуктів, які виробляли в панському господарстві було натуральним. Селяни займалися не лише сільським господарства, а й переробкою вироблюваної ними сировини, прядінням, ткацтвом, виготовленням взуття, господарського реманенту тощо.
Причиною панування натурального господарства при феодалізмі був порівняно низький рівень розвитку продуктивних силі суспільного поділу праці.
На зміну натуральному виробництву прийшло товарне ? така організація суспільного виробництва, коли продукти виробляються окремими, відособленими, спеціалізованими виробниками для обміну через купівлю-продаж на ринку, а не для власного споживання.
Зачатки товарного виробництва виникли ще під час первіснообщинного ладу. В докапіталістичних формаціях воно хоч і дістало певного розвитку, але не було основною формою економічних зв’язків між людьми. Товарне виробництво передбачає суспільний поділ праці, зв’язок виробників і споживачів продуктів через ринок, купівлю-продаж товарів.
Товарне виробництво і розвинений товарний обіг, торгівля є історичними передумовами виникнення капіталу. Світові торгівля та ринок відкривають у XVI ст. нову історію капіталу.
Капіталізм виникає при відносно високому ступені розвитку суспільного поділу праці і товарного обігу. Розвиток суспільного поділу праці особливо посилився з появою машинного виробництва. Під його впливом поглиблюється поділ праці між промисловістю і сільським господарством, виникають нові галузі промисловості. Поряд з цим дедалі більша частина трудящих позбавляється засобів виробництва, які концентруються в руках незначної групи приватних власників-капіталістів(в наш час підприємців). Підприємець володіє всім необхідним для ведення свого господарства, але це господарство, окрім праці самого підприємця, потребує праці інших робітників, тобто капіталісту потрібна робоча сила, але для того щоб володар грошей міг знайти на ринку робочу силу, повинні бути виконані різні умови. Робоча сила може з’являтися на ринку в ролі товару лише тоді, коли вона виноситься на ринок або продається ї власником, тобто тією особою, робочою силою якої вона є. Щоб власник міг продавати ї як товар, він повинен мати здатність розпоряджатися нею, тобто повинен бути вільним власником своєї здатності до праці. Він і власник грошей зустрічаються на ринку і вступають між собою у відносини як рівні товаровласники, які відрізняються лише тим, що один ? покупець, інший ? продавець, отже обидва ? юридично рівні особи. Для збереження цього відношення потрібно, щоб власник робочої сили продавав постійно лише на певний час, тому що якби він продав її цілком раз і назавжди, то він продав би з цим самого себе, перетворився б із вільної людини на раба, з товаровласника на товар. Як особистість, він постійно повинен зберігати ставлення до своєї робочо сили як до своєї власності, свого власного товару, а це можливо лише остільки, оскільки він завжди надає покупцю користуватися своєю робочою силою лише тимчасово, на певний строк, отже, оскільки він, відчужуючи робочу силу, не відмовляється від права власності на неї.
Друга суттєва умова полягає у тому, що власник робочої сили повинен бути позбавлений можливості продавати товари, в яких уречевлена його праця, і, навпаки, повинен бути змушений продавати як товар саму робочу силу, яка існує лише в його живому організмі.
Для того щоб хтось мав можливість продавати відмінні від його робочої сили товари, він повинен володіти засобами виробництва, наприклад, сировиною, знаряддями праці тощо. Окрім того, робітнику потрібні засоби існування. Жодна людина не може жити продуктами майбутнього, не може жити за рахунок споживацьких вартостей, виробництво яких ще не завершилось; з першого дня своєї появи на земній кулі людина повинна споживати щодня, споживати перед тим, як почне виробляти, і під час виробництва.
Таким чином, робоча сила перетворюється на товар, коли робочий, з одного боку, ? вільна особистість і розпоряджається своєю силою як товаром а з іншого боку, він не має для продажу ніякого іншого товару, вільний від усіх предметів, необхідних для здійснення своєї робочої сили, тобто позбавлений засобів виробництва і засобів існування.
Процес перетворення робочої сили в товар розпочався ще в надрах феодалізму, в період його розпаду, і був прискорений так званим первісним нагромадженням капіталу. Поява на ринку товару робоча сила означала настання нової історичної епохи в розвитку суспільства ? епохи капіталізму.
2. Властивості робочої сили як товару
В попередньому розділі розглядалися умови перетворення робочої сили на товар. Так як робоча сила ? специфічний товар, то вона має сво властивості.
Перш за все, особливість праці як товару складається в тому, що власником і носієм цього товару є робочий зі всіма його правами людини і громадянина суспільства. Власник грошей не може використовувати робочого, як йому забажається, він повинен дотримуватись суспільних норм права і моралі, вимог державного законодавства і міжнародних конвенцій, які регулюють ринок праці. Наприклад, по відношенню до робітника не можна застосовувати тілесних покарань, не можна принижувати людську гідність працівника, позбавляти його свободи слова і брати участь в суспільних рухах тощо. Підприємець не має права порушувати законодавство про приватність робочого часу, про оплату праці, безпеку праці в різних умовах тощо.
Важливою властивістю товару робоча сила є її вартість. Вартість робочої сили, як будь-якого іншого товару, визначається робочим часом, необхідним для виробництва і відтворення цього специфічного товару. У робочий силі як вартості міститься певна кількість суспільно необхідної праці. Що означає виробництво і відтворення товару робоча сила? Робоча сила, являючи собою здатність до праці, невіддільна від самої людини. Її виробництво і відтворення означають насамперед відтворення самої людини, збереження її нормальної життєдіяльності, що можливо лише шляхом задоволення ї потреб, для чого живий організм потребує певної суми життєвих засобів. Таким чином, робочий час, потрібний для відтворення робочої сили, зводиться до робочого часу, необхідного для створення цих життєвих засобів існування, необхідних для підтримання життя її власника. Але робоча сила здійснюється лише шляхом зовнішнього її прояву, вона здійснюється тільки в праці, витрачається певна кількість людських м’язів, нервів, мозку тощо, яка повинна бути знову відновлена. Ця посилена затрата припускає посилене відшкодування. Власник робочої сили, який працював сьогодні повинен бути в змозі повторити завтра той же самий процес за старих умов сили і здоров’я. Отже, сума життєвих засобів повинна бути достатньою для того, щоб підтримати працівника у стані нормальної життєдіяльності. Природні потреби(їжа, одяг, житло тощо) різні в залежності від кліматичних та інших природних особливостей тієї чи іншої країни. Необхідні для відтворення робочої сили життєві засоби не обмежуються лише засобами, що задовольняють природні потреби. До них належать також засоби, які задовольняють духовні запити робітника, наприклад, потреби в газетах, радіо, телебаченні тощо. Втрати, пов’язані з задоволенням цих духовних запитів, також входять до вартості робочої сили.
Потреби людей не є вродженими, даними людині від природи. Вони ? продукт суспільного розвитку. Обсяг і структура життєвих потреб, а також способи задоволення їх залежать від економічного і культурного рівня розвитку певної крани і значною мірою від того, за яких умов і в зв’язку з якими життєвими засобами сформувався її робітничий клас. Так, обсяг потреб робітників розвинутих країн значно перевищує обсяг потреб робітників у країнах, відсталих в економічному відношенні. Таким чином, визначення вартості робочої сили включає в себе історичний і моральний елемент.
Безперервне перетворення грошей у капітал потребує постійного заміщення робочих сил, які зникають з ринку внаслідок зношування організму і смерті робітників. Ринок праці може поповнюватись насамперед за рахунок дітей робітників. Тому до вартості життєвих засобів, потрібних для відтворення робочої сили, включаться також вартість засобів існування дітей робітників. Отже, необхідність утримання сім’ї робітника визначає збільшення вартості його робочої сили.
Робітник повинен мати досвід, навички, знання з тієї чи іншої галузі праці. Тому витрати на набуття ним цих навичок і знань, тобто на освіту, навчання, також входять у вартість робочої сили.
Отже, вартість робочої сили є вартість життєвих засобів, необхідних для її відтворення і притому відтворення нормальної якості. З розвитком виробництва, з прогресом засобів виробництва змінюється і робоча сила. Підвищується майстерність, вміння, досвід робітника. Зростають потреби людей. Кожному етапу розвитку виробництва відповідає своя суспільно нормальна якість робочої сили. Нижчу, або мінімальну, межу вартості робочої сили утворює вартість життєвих засобів, фізично необхідних для існування робітника і підтримання його здатності до праці.
З розвитком капіталізму вартість робочої сили зазнає змін в результаті того, що одночасно діють фактори, які зумовлюють як зниження так і підвищення її. До факторів, що знижують вартість робочої сили, належить насамперед зростання продуктивності суспільної праці, внаслідок чого вартість засобів існування робітників, а тим самим і вартість робочої сили знижується. Зниженню вартості робочої сили сприяє також залучення у виробництво членів сім’ї робітника ? жінок і дітей, оскільки в цьому разі утримання сім’ї забезпечується вже не лише за рахунок вартості робочої сили її голови, а й усіх членів сім’ї, що не працюють.
До факторів, які підвищують вартість робочої сили, належать зростання кваліфікації робітника і включення в коло його потреб нових товарів і послуг. Сучасна науково-технічна революція ставить, нові підвищені вимоги до загальноосвітньої і спеціальної підготовки робітників, внаслідок чого збільшується витрати на їхнє навчання. Змінюється склад продуктів, що їх споживають робітники, зростають транспортні витрати, з’являються нові соціальні і духовні запити. Підвищення вартості робочої сили зумовлюється також збільшенням інтенсивності праці робітника, бо тоді він витрачає більше енергії і потребує більшої кількості засобів існування. Отже, чим вища інтенсивність праці, тим вища вартість робочо сили.
У вартості робочої сили виражаються виробничі відносини капіталістичного способу виробництва ? купівля-продаж робочої сили та її використання власниками засобів виробництва для здобування додаткової вартості.
Іншою властивістю товару робоча сила є споживча вартість.
Треба розрізняти працю і здатність до праці. Капіталіст купує здатність до праці, а не працю. Праця ?процес споживання робочої сили. Споживна вартість робочої сили саме і виявляється в процесі споживання, який є процесом виробництва товарів, вартості і додаткової вартості. На відміну від інших товарів робоча сила створює вартість і до того ж вартість більшу, ніж вона сама має. Надлишок вартості, створений працею робітника понад вартість його робочої сили, становить додаткову вартість. У здатності створювати додаткову вартість полягає споживча вартість робочої сили.
Робоча сила завжди продається в кредит, тобто оплачується після використання її капіталістом. Робітник авансує капіталістові споживчу вартість своєї робочої сили, вартість якої оплачується через певний строк з моменту її купівлі, наприклад, через тиждень, місяць, тобто після того, як капіталіст протягом якогось часу вже використав робочу силу.
Особливість товару робоча сила полягає також у тому, що її не можна покласти до складу на зберігання, як це можна зробити з іншими товарами. Якщо робітник не продав свою здатність до праці, то йому як власнику робочої сили нема жодної користі з цього. Більше того, він не буде мати прибутку, отже, і всіх необхідних для свого існування життєвих засобів. Тим не менше його здатність до праці вимагатиме все нових життєвих засобів для її підтримання. Кількість цих життєвих засобів та х ціна на ринок споживчих товарів визначені як до продажу здатності до праці і потрібні йому постійно, незалежно від того, продав чи він свою робочу силу.
Є щ одна особливість робочої сили як товару, на яку не можна не звернути увагу. Це ? корисність цього товару після його купівлі, коли він вже починає використовуватись. Робоча сила не знищується при використанні, а навпаки створює всі блага людства і бере участь у збагаченні всіх верств населення.
Робітник, працюючи на підприємця, за свою працю отримує винагороду, яка є заробітною платою. Заробітна плата за сучасно дійсності є складних і часто двозначним поняттям. Потрібний певний ряд попередніх відмінностей.
Перша відмінність ґрунтується на джерелі отриманого прибутку: зарплата за виробіток і соціальна заробітна плата.
Зарплатою за виробіток (прямою зарплатою) називають таку її форму, яка напряму пов’язана з участю робітника у виробничому процесі; вона вимірює продуктивний внесок працівника в діяльність підприємства. Зарплата за виробіток є переважно індивідуальною; існують три основні її варіанти:
почасова, розмір якої залежить від кількості відпрацьованого часу; може бути погодинною або поденною, потижневою або помісячною;
відрядна(поштучна) залежить від кількості виробленої продукції;
преміальна(прогресивна) зарплата намагається об’єднати переваги почасової і відрядної форм.
В деяких випадках зарплата за виробіток є колективною, бо виплачується групі робітників, щоб посилити їхню взаємну солідарність.
Поряд із прямою зарплатою розвивається соціальна (непряма) заробітна плата, яка не залежить від виробничої діяльності робітника, але відображає увагу до нього як до особистості, враховує його сімейне і соціальне положення.
Соціальна заробітна плата включає:
сімейну зарплату: всі регулярні виплати на родину і виплати разового характеру;
виплати із соціального забезпечення;
передбачувані платежі(оплачувана відпустка);
відкладена зарплата: пенсії.
Заробітна плата становить собою і витрати, і прибуток. Все залежить від того, як дивитись ? збоку власника грошей чи з боку того, хто їх отримує.
Зарплата, виплачувана підприємцем, включає:
зарплату за виробіток, яка доповнюється преміями і оплатою натурою індивідуального і колективного характеру;
відпускні, оплачувані святкові дні та особливі винагороди (річні премії);
податки, прямо пов’язані з наймом робочої сили;
соціальні внески, які приймають форму податку;
соціальні витрати, які підприємства сплачують добровільно;
витрати підприємств на житло і на професійну підготовку свого персоналу;
оплати натурою індивідуального і колективного(утримання їдалень, медичних служб тощо) характеру.
Заробітна плата для робітника включає пряму і соціальну зарплату, виключаючи виплати на відкладену зарплату(внески в пенсійний фонд або фонд соціального страхування) та кошти на оплату прямих податків, якими оподатковуються особи найманої праці. В результаті у працівника залишається частковий прибуток.
Крім цього, розрізняється також номінальна і реальна заробітна плата. Перша з них означає суму грошей, яку отримують робітники за свою працю. Друга засвідчує кількість товарів і послуг, які працівник може придбати на зароблені гроші. З метою визначення рівня реальної зарплати індекс номінальної ділиться на індекс вартості життя.
Оплата праці грає подвійну функцію: з одного боку, є головним джерелом прибутків робітників і підвищення їх життєвого рівня, з іншого ? основним важелем матеріального стимулювання росту і підвищення ефективності виробництва. При більш близькому розгляді можна виділити наступні функції заробітної плати:
?забезпечує відтворення робочої сили, тобто підтримання умов життя робітника, який повинен мати можливість нормально жити, відпочивати від роботи, ростити дітей (майбутні трудові ресурси);
?матеріальне стимулювання:
підвищення кваліфікації(у підприємствах зацікавлені у висококваліфікованих кадрах, яким платять більшу зарплату, тому робітник повинен підвищувати свою кваліфікацію);
підвищення продуктивності праці;
поліпшення якості продукції.
Таким чином, ціною праці є заробітна плата ? грошовий вираз вартості і ціни робочої сили. Зарплата визначається вартістю засобів існування, необхідних для її відтворення. До неї входять вартість харчування, одягу, взуття, послуг, витрат на утримання сім’ї, освіту, охорону здоров’я, відпочинок, задоволення культурних запитів та інші потреби.
3.Особливості відтворення робочої сили як особливого товару в сучасній Україні
Визначення сутності ринку робочої сили було і залишається предметом гострих дискусій. Ринок робочої сили розглядався як економічна категорія, властива лише капіталістичному суспільству, а безробіття ? як результат дії пануючих на ринку праці відносин. Зараз є мало наукової та нормативно-правової літератури, в якій давалося б чітке визначення ринку робочої сили, його ролі ті функцій. Дослідники розглядають головним чином окремі аспекти і висловлюють часто діаметрально протилежні за своїм змістом думки.
Ряд науковців розглядає ринок робочої сили як сферу обігу специфічного товару “робоча сила” .
Зустрічаються визначення ринку робочої сили, з одного боку, як механізму саморегуляції попиту на робочу силу ті її пропозицію, а з другого ? як такого, що не регулює безпосередньо процесів купівлі-продажу робочої сили, а лише створює умови для задоволення попиту та пропозиції, опосередковуючи узгодження потреб роботодавця і того, хто має бажання працювати за наймом.
Проте було б невірно зводити ринок робочої сили лише до сфери обміну, в якій здатність до праці переміщається від її власника до споживача. Ринок праці відіграє важливу роль у забезпеченні безперервності процесу відтворення найціннішого товару для суспільства ? робочої сили. Саме в цьому і полягає економічна сутність ринкових процесів. Тому найбільш повним є визначення І. Масової, яка вважає, “... що ринок праці являє собою складну систему відносин з приводу обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили та розміщення працівника в систем суспільного поділу праці за законами товарного виробництва й обігу.”*
Економічно прийнятними та рівнозначними слід вважати використання двох термінів ? ринок робочої сили і ринок праці, оскільки вони тісно поєднані, взаємно доповнюються, переходячи в процесі ринкових відносин з одного в другий.
Основними компонентами ринку робочої сили є попит, пропозиція і ціна, співвідношення яких і визначає його кон’юнктуру. Попит ? це суспільно платоспроможна потреба в робочій силі. Він визначається обсягом і структурою суспільного виробництва, рівнем продуктивності праці, кон’юнктурою ринків капіталу, товарів та послуг, ціною робочої сили, а також правовими нормами, які регламентують їх використання тощо. Пропозиція ? це контингент працездатного населення, що пропонує свою роботодавчу здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ. На неї впливають: демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робочої сили, система оплати праці та ін. Залежно від кількісних та якісних характеристик складових ринку можуть спостерігатися трудонадлишкова, трудодефіцитна та трудорівноважна ситуації. Так при перевищенні пропозиції над попитом ціна робочої сили знижується, виникає її надлишок, скорочується зайнятість, з’являються безробітні; при зворотній ситуації відчувається дефіцит, зростають ціна та зайнятість робочої сили. Трудорівноважна ситуація можлива більше в теоретичному, ніж в практичному плані, оскільки передбачає збіг попиту і пропозиції, відповідність їх за обсягом і структурою. Такий баланс важко досягається і нестабільний у часі.
Сучасна кон’юнктура українського ринку праці характеризується глибокими диспропорціями у співвідношенні попиту і пропозиції робочої сили. Це сталося через певні причини. По-перше, обсяг валового внутрішнього продукту в 1997р. порівняно з 1992р. скоротився до 45,2%, промислове виробництво ? до 45,2%, виробництво товарів народного споживання ? до 63,3%. У сільському господарстві також триває зниження обсягів продукції.
Ситуація, що нині спостерігається в нашій країні, є наслідком загальної економічної кризи, яка охопила практично усі галузі економіки. Проте найбільш уроджені уражені ті галузі промисловості, що традиційно є місцем застосування передусім жіночої праці: легка, харчова, медична тощо. Рівень зайнятості жінок скоротився за рахунок зменшення попиту на робочу силу.
По-друге, через відсутність ресурсів, скорочення державних капітальних вкладень у більшості підприємств різко скорочується й інвестиційна діяльність. Починаючи з 1992р. В економіці України простежується чітка тенденція до скорочення інвестиційних процесів, їх спад набагато перевищив темпи зниження ВВП. Якщо за 1992-1997рр. ВВП скоротився на 49,5%, то капітальні вкладення – на 64%
Упровадження іноземного капіталу впливає на формування попиту на робочу силу подвійно: з одного боку, при створенні спільних підприємств підвищує попит на найману працю, а з іншого ? знижує попит на робочу силу, якщо аналогічні державні підприємства не зможуть витримати конкуренції і стануть низькорентабельними. Співвідношення цих процесів залежатиме від темпів впровадження іноземних інвестицій і державних заходів щодо захисту вітчизняного виробника. Нині товарна інтервенція пригнічує вітчизняного товаровиробника і призводить до скорочення робочих місць, зниження обсягів виробництва, з якими корелюються рівні доходів і зайнятості. Скорочення заробітної плати, відсутність грошей у населення скорочує і збут продукції. Платоспроможність населення безпосередньо пов’язує попит і пропозицію. Якщо є попит на товари і послуги, то відповідно підвищується рівень виробництва і зайнятості. Природно, що таке погіршення економічних показників призводить до різких зниження попиту на нову роботу.
В Україні спостерігається чітка тенденція до зменшення попиту на робочу силу. В абсолютному вираженні потреба зменшилася із 131,6 до 34,8 тис. чол. Значно скоротився попит на робочу силу в будівництві(в 7,6 рази), на транспорті і зв’язку, в сфері освіти, у житлово-комунальному господарстві(більше ніж у 4 рази), у промисловості, у сільському господарстві(більше ніж у тричі). Внаслідок розбіжностей в інтенсивності спаду попиту на робочу силу зменшилася і частка галузей в його структурі: підвищувалась питома вага промисловості(з 38,7 до 44,9%) і сільського господарства (з 9,1 до 10,3%) і знижувалась питома вага будівництва (з 19,1 до 9,6%). На транспорті і в зв’язку ситуація дещо інша: після збільшення частки в загальній потребі в 1995р.(до 9,7%) мала місце стабілізація рівня кінця 1994р.(6,8%).
Якщо розглянути потребу приватного і колективного секторів економіки, то характерним є те, що на тлі збільшення їх частки в заявленій потребі; абсолютна величина попиту також скорочується. Диференціація попиту на робочу силу за різними статево-віковими групами працівників висвітлює тенденцію до різкого зменшення попиту на жіночу робочу силу(із 31,1 тис. чол. у 1993р. до 7,7 тис. чол., або на 23,8% заявленої потреби). Скорочується попит і на молодь до 28 років(із 51,3 тис чол. у 1994р. до 11,8 тис чол. у 1997р.). Поряд зі спадом потреби у працівниках для заміщення робочих вільних місць і вакантних посад спостерігається тенденція до зменшення потреби в них для заміщення новостворених робочих місць(із 126,4 тис чол. у 1993р. до 85,9 тис чол. у 1997р., тобто на 32%). Це зумовлено різким скороченням введення нових робочих місць у державному секторі і в таких галузях як промисловість, сільське господарство, будівництво.
Позитивною ознакою на ринку праці є поява тенденції до збільшення попиту на працівників для комплектування нових робочих місць у приватному секторі(в 2,3 рази), більша частина якого припадає на такі галузі як торгівля і громадське харчування(52,7%). Саме цій частині попиту на робочу силу має бути приділено значну увагу служб зайнятості для вирішення питань працевлаштування. Проте нині за направленням служб зайнятості лише незначна частина (9%) влаштовується на нові місця.
Різке скорочення попиту на робочу силу негативно вплинуло на співвідношення між незайнятими громадянами на ринку праці і вакантними робочими місцями. Навантаження на одне робоче місце почало стрімко зростати. Якщо в 1992р. на одне вільне робоче місце в середньому в Україні претендувала одна особа то на кінець 1997р. ? близько 20 незайнятих осіб. А на окремих територіях Украйни спостерігається підвищене напруження з працевлаштуванням. Це стосується західного регіону, де навантаження на одне вільне робоче місце досягло 191 чол., таких областей як Волинська ? 112 чол., Закарпатська ? 66 чол.
Характерною особливістю безробіття в Україні є те, що воно спричинене руйнівними процесами в економіці, а тому зумовлює деструкцію найбільш перспективних, кваліфікованих трудових ресурсів, зайнятих, зокрема, в наукомістких видах виробництва. Саме останні зазнали найсильнішої руйнації. Інша особливість безробіття ? наявність серед працюючого населення багатоваріантного прихованого безробіття. Воно існує у вигляді неоплачуваних або частково оплачуваних відпусток, неповного робочого тижня, скороченого робочого дня та ін., а також заняття працівників дрібною торгівлею, випадковим бізнесом при формальному статусі працюючого на державному підприємстві. І на решті, в Україні існує в традиційному для зрівняльно-розподільчої системи вигляді “оплачуваного байдикування”, що нерідко є наслідком включення до штабного розпису надлишку вакантних осіб, які фактично не працюють.
Незважаючи на стрімке зростання безробіття, державне регулювання зводиться до пасивної політики, тобто виплати допомоги у разі безробіття, розмір якої у березні 1998р. був 40,6грн., що становить 23% середньомісячної заробітної плати робітників і службовців у галузях економіки. Темпи зростання безробіття і чисельність осіб, які одержують допомогу, у всіх регіонах істотно випереджають темпи збільшення працевлаштованих.*
Ситуація, що складається на ринку праці, потребує відмови від застосування пасивного варіанту політики зайнятості, яка нині домінує і вимагає орієнтації її на активні заходи, які створюватимуть можливості для працевлаштування незайнятого населення. З погляду макроекономічного регулювання напрямків політики зайнятості її доцільно спрямувати на стимулювання попиту на робочу силу.
Найближчим часом попит на робочу силу, головним чином, визначатиметься:
розмірами державних, приватних та іноземних інвестицій, які будуть спрямовані на розвиток виробництва;
позицією держави щодо надання всебічної допомоги вітчизняному виробництву;
політикою стимулювання розвитку підприємництва, малого і середнього бізнесу;
активністю державних і місцевих органів влади щодо сприяння розвитку само зайнятості
у галузі інвестиційної політики пріоритетним напрямом має бути розширення сфери докладання праці в регіонах, де не задовольняється попит населення на робочі місця(особливо у невеликих містах і сільських населених пунктах). Регулювати зростання попиту на робочу силу можна прямим інвестуванням у створення робочих місць для тих регіонів і галузей, де бажано перерозподілити робочі ресурси.
Вирішенню проблеми працевлаштування має сприяти і створення спеціальних економічних зон, певного режиму інвестиційної діяльності з метою залучення інвестицій у приоритетні галузі виробництва для створення нових робочих місць та працевлаштування вивільнюваних працівників.
Проблеми розвитку ринку праці, зайнятості і безробіття мають бути пріоритетними для влади, особливо за реалізації зовнішньоекономічної діяльності. Під час розгляду і підписання міжнародних договорів, у яких розглядаються питання інвестиційної політики, попередньо варто провести експертне обґрунтування впливу наслідків їх реалізації на внутрішньому ринку праці. Інвестиційна і податкова політика, встановлення митних тарифів, найперше, мають захищати вітчизняного виробника.
Важливим інструментом зростання попиту на робочу силу є гнучка податкова політика із застосуванням системи податкових і кредитних пільг для підприємств та організацій для створення умов економічної зацікавленості в прийманні менш конкурентноспроможних працівників на ринку праці.
У числі основних заходів передбачається використання таких економічних важелів, як заохочення інвестиційної діяльності; диференціація ставок оподаткування за видами діяльності; пільгове кредитування, економічна підтримка дрібного підприємництва, зайнятості у кооперативах і орендних господарствах, звільнення від платежів у бюджет; зниження бюджетних виплат і внесків на соціальне страхування за тимчасових і частково зайнятих працівників, а також відшкодування підприємству витрат, пов’язаних з організацією нестандартних форм зайнятості.
Значні можливості для застосування робочої сили у розвитку підприємництва, малого і середнього бізнесу, який вкрай важливий з погляду зайнятості і стійкості господарського розвитку, оскільки здатний найшвидше і гнучко реагувати на створення нових робочих місць і запити споживачів.
Окремим чинником щодо поліпшення працевлаштування на ринку праці є сприяння розвитку самостійної зайнятості. Центри зайнятості мають сприяти розвитку такого виду зайнятості накопиченням інформації про види підприємницької діяльності на їх території, рекомендуючи ті, якими доцільно займатися, виходячи із наявності сировини, матеріалів, попиту. Само зайнятість має великі можливості для виявлення здібностей та ініціативи. Проте в Україні само зайнятість практично не має соціального та економічного захисту держави. Це негативно позначається на розвитку бізнесу в країні та можливостях громадян забезпечувати свою зайнятість.
Відновлення економічного розвитку, цілеспрямована інвестиційна діяльність, усунення існуючих перешкод у розвитку підприємництва, його державна підтримка внесуть позитивні зрушення у підвищенні попиту на робочу силу за рахунок новостворених робочих місць. Лише так може бути забезпечено надійну основу для створення нових робочих місць, які збільшуватимуть сферу ефективної зайнятості, що у свою чергу приведе до зниження як по
Категория: Экономика | Добавил: goodref (29.05.2008)
Просмотров: 804 | Рейтинг: 1.0/1 |

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта

Статистика



Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляется системой uCoz