Хімічна зброя - це зброя масового ураження - БЖД - Каталог рефератов - Рефераты на отлично
Суббота, 10.12.2016
Рефераты на отлично
Меню сайта
Категории рефератов
Аудит
Банковское дело
БЖД
Биология
Бухгалтерский учет
Военная кафедра
География
Государственное управление
Иностранные языки
История
Информатика
Культура
Литература
Логика
Маркетинг
Музыка
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религия
Социология
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Наш опрос
На какую тематику рефератов нужно побольше
Всего ответов: 599

Главная » Статьи » БЖД

Хімічна зброя - це зброя масового ураження
Вступ


Хімічна зброя – це зброя масового ураження, дія якого заснована на токсичних властивостях деяких хімічних речовин. До нього відносяться бойові отруйливі речовини і засоби їх застосування.

Отруйливі речовини (0В) – це такі хімічні сполуки, які при застосуванні здатні вражати людей і тварин на великих площах, проникати в різні споруди, заражати місцевість і водоймища. Ними споряджаються ракети, авіаційні бомби, артилерійські снаряди і міни, хімічні фугаси, а також вилиті авіаційні прилади (ВАП).

По дії на організм людини 0В діляться на нервово-паралітичні, шкірнонаривні, задушливі, загально ядовиті дратівливі і психотропні.

Бактеріологічна зброя є засобом масової поразки людей, сільськогосподарських тварин і рослин. Дія його заснована на використанні хвороботворних властивостей мікроорганізмів (бактерій, вірусів, рикетсій, грибків, а також токсинів, що виробляються деякими бактеріями). До бактеріологічної зброї відносяться рецептури хвороботворних організмів і засобу доставки їх до мети (ракети, авіаційні бомби і контейнери, аерозольні розпилювачі, артилерійські снаряди і ін.).

Бактеріологічна зброя здатна викликати на обширних територіях масові захворювання людей і тварин, воно надає ті, що вражають дію протягом тривалого часу, має тривалий прихований (інкубаційний) період дії.

Мікроби і токсини важко виявити в зовнішньому середовищі, вони можуть проникати разом з повітрям в негерметизовані укриття і приміщення і заражати в них людей і тварин.



Використання хімічної зброї

1 червня 1990 року Президенти СРСР та США підписали у Вашингтоні двосторонню Угоду про знищення та невиробництво хімічної зброї та заходах по сприяння Женевської багатосторонній конвенції по її забороні. Кожна із сторін зобов’язалась почати ліквідацію своєї хімічної зброї (ХЗ) не пізніше 31 грудня 1992 року – таким чином, щоб не пізніше 31 грудня 2002 року та у подальшому сумарна кількість хімічної зброї у кожної із сторін, що домовляються, не перевищувала 5000 тонн отруйних речовин (ОР). Про що ж йдеться?

За офіційними даним до початку Другої світової війни Великобританія накопичила 35 тис тонн ОР, США – 135 тис.т. Після капітуляції Германії на її території було виявлено 250 тис.т. ОР. СРСР офіційно ніколи не визнавало кількості своєї ХЗ, однак навряд чи її кількість у 1945 році була меншою за німецьку. ХЗ масштабно використовували Японія та Італія. Активні роботи по розробці нових типів ОР продовжували (СРСР та США) і далі. Вже у 1950 році з’явилась нова генерація ОР – V-гази, пізніше були винайдені ще більш небезпечна зброя – бінарні гази.

В арсеналах залишались ОР першого покоління – фторангідриди естерів метилфосфонової кислоти – ізопропіловий естер (зарін) та пінаколіновий естер (зоман):









До першого покоління ОР відноситься люїзит, який відноситься до похідних Арсену (миш’яку) і складається з трьох сполук: β-хлорвінілдихлорарсин, ди(β-хлорвініл)хлорарсин та трихлорарсин.

ClHC=CH-AsCl2, ClHC=CH-AsCl-CH=CHCl, AsCl3

Інший представник миш’яковмісних ОР – 10-хлор-6,10-дигідрофенарсазин (адамсит):









Друге покоління ОР – V-гази. Крім метилфосфонієвого центру в молекулах з’являється додатковий триалкіламонієвий центр. Структура сполуки нагадує холінестеразу. Американський варіант V-газу має додатковий етоксильний радикал, а російський – ізобутоксильний радикал:










Якщо у випадку люїзиту смертельна доза для людини становить близько 1,2 г, то V-гази вбивають вже дозою 0,005 г!

Після війни країни антигітлерівської коаліції домовились затопити германські ОР в Балтійському морі на глибинах більших за 1000 м. Але таких глибин практично не знайти: середня глибина моря становить 100 м. 40 тис.т. ОР в барабанах у трюмі забетонованих барж затопили у протоках Малий Бельт та Скагеррак поблизу норвезького берега на глибині близько 600 м. Свою частину германських ОР росіяни затопили у острова Баренсгольм між Лієпаєю та Готландом. За оцінкою спеціалістів до цього часу 100% барабанів мають бути зруйнованими, як і 5% металевих бочок з ОР. Всі авіабомби з ОР мають бути цілі. На початку 60-тих років хвилі викидали на берег шматки отруйного студню, а в донні трали потрапляють бочки з небезпечним вмістом.

СРСР з 1946 по 1978 рок затопили в Балтійському морі 17 543 авіабомб, начинених ОР. За офіційними даними на початок 90-х років СРСР мало на складах в Камбарці (Удмуртія) 6,4 тис.т. люїзиту, у п’яти арсеналах, найближчий з яких до нас розташований біля Брянська містилось 15,5 тис.т. V-газів, 12 тис.т. заріну та 5 тис.т. зоману.

Ліквідація великої кількості ОР є проблемою. Ідеальних технологій для цього знайти не вдається. Але їх пошук стимулював розробку кількох технологій, які можуть бути використані для переробки інших небезпечних відходів, наприклад, пестицидів, заборонених, або таких, строк придатності яких вичерпався. Одна з таких технологій передбачую окисний піроліз ОР в масі розтоплених мінеральних солей. Нажаль відомостей, яка частина ОР вже перероблена Росією та США, немає. Немає впевненості і в тому, що на території України відсутні арсенали ОР. Навпаки, достовірно відомо, що таку зброю готову до застосування, мають Ірак і деякі інші країни, що розвиваються.


Забруднення діоксинами оточуючого середовища можна розділити на кілька категорій. Джерела надходження діоксинів можуть мати довгостроковий характер. Ще з тридцятих років у США почали виробництво пентахлорфенолу, який використовували для захисту лісу від шкідників та консервації деревини. Тільки зареєстрованих отруєних робочих на підприємствах-виробниках там було зареєстровано 17 тисяч. Дані про причини отруєння були опубліковані лише на початку 70-тих років.

Технологія виробництва широко вживаних пестицидів – 2,4-D і 2,4,5-Т не гарантує відсутності 2,3,7,8-тетрахлордіоксину (2,3,7,8-TСDD) у препаратах. Коли у 61-70-тих роках США використало у В’єтнамі як дефоліанти на десятій частині її території 57 тис.т. сумішей, що містили 2,4,5-Т (у вигляді бутилового естера), то загалом внесли з ними 170 кг 2,3,7,8-TСDD. Одночасно з дефоліантами було розпилено ще 7 тис. т ОР. Як результат було знищено 43% сільськогосподарських угідь, 44% лісів, 70% кокосових гаїв, загинула половина поголів’я домашньої худоби. Але головне – більше ніж півтора мільйона людей, які втратили здоров’я, достроково вмерли, десятки тисяч мертвонароджених дітей, фізично та розумово неповноцінних. 3 млн. американських солдат контактували з токсичними продуктами, більше 100 000 з них серйозно захворіли. В сім’ях американських солдат, які воювали у В’єтнамі, народилось біля 40 тис. хворих дітей.

Небезпеку складають і термічні процеси, наприклад у топках, результатом яких стає перетворення похідних трихлорфенолів у діоксини. З іншого боку, в останнє десятиріччя широко використовуються поліхлордифеніли, наприклад, як складові трансформаторних олій. Гідроліз останніх веде до утворення поліхлордифенілфуранів. Найбільш небезпечним з них є 2,3,7,8-тетрахлордифенілфуран (ТСDF), токсичністю він не поступається ТСDD.

Більше того, дослідження показали, що при зниженні температури у топковому просторі нижче за 850 0С тетрахлордифенілдіоксини та тетрахлордифенілфурани в суттєвих кількостях утворюються з будь якої сировини, аби вона містила джерела вуглецю (карбону) та хлоровмісні речовини. Процес гетерогенного оксихлорування карбону з утворенням TCDD та TCDF починається при 300 0С і активно проходить при каталізі міддю або залізом. З іншого боку, другий етап синтезу, чи вірніше ресинтезу діоксинів починається в газах спалення, коли температура їх знижується нижче за 800 0С.

Інше джерело надходження діоксинів у оточуюче середовище, а також проміжних продуктів, з яких вони легко утворюються, є відходи виробництва поліхлорароматичних сполук. Наприклад, завод “Моорфліт” у Гамбурзі, протягом кількох десятиліть складав свої відходи виробництва гексахлобциклогекана, гексахлорбензена, хлорфенолів на своїх чотирьох спеціалізованих звалищах. На середину 80-тих років кількість тільки 2,3,7,8-тетрахлордіоксина на цих звалищах складало 22-40 кг, а загалом суміші ізомерних діоксинов там накопичилось 28-47 тонн. У 1984 році завод був закритий (під тиском громадськості), а звалища перетворені в захищені, контрольовані сховища. Але є й інші приклади, вже з історії СРСР. На заводі хімічних добрив, м. Чапаєвск, з 70-тих років відходи виробництва пентахлорциклогексану та пентахлорфенолу скидались прямо у природне поглиблення біля цехів, де ті відходи виникали, зокрема ї ті відходи, які містили діоксини (у землі, без підстилки). Нарешті, у 80-ті роки у відвали були скинуті великі кількості 10% луга (каустику), лише в 1983 році скинули 50 тис.т. Як тільки середовище стало лужним, так звалище запрацювало подібно реактору, що перетворював поліхлорбензени та поліхлорфеноли на діоксини. У 1984 році частина відвалів прорвала дамбу і вилилася в річку Чапаєвку, а з нею попала в Куйбишевське водосховище. Але після цього укріпленням дна і берегів відвала ніхто не займався, небезпека повторного прориву залишається. До речі, саме на цьому Чапаївському заводі побудовано термічну установку для переробки хімічної зброї. Вірогідно її небезпечні відходи теж скидаються в той же “відстійник”. Приблизно таким самим чином зберігались відходи і на території ПО “Хімпром”, м. Уфа. У 1990 році дощі змили в річку Білу частину тих відходів. Походженням відходи були з тих же самих виробництв, які є основними забрудниками довкілля діоксинами.

Тепер мова піде про аварійні ситуації. В технології 2,3,5-Т є стадія лужного гідролізу 1,2,4,5-тетрахлорбензену до 2,4,5-Т. Існує два варіанти проведення реакції: у метанольному розчині та у розчині етиленгліколю. В першому випадку температура не має перевищувати 160 0С, у другому – 180 0С. При перевищенні цих параметрів (здебільшого з метою прискорити процес) замість цільового продукту починається утворення 2,3,7,8-ТСDD. Процес супроводжується тепловиділенням і можливі вибухи з викидом великої кількості діоксинів у навколишнє середовище. Перший вибух зафіксовано на заводі фірми “Монсанто”, США на виробництві 2,4,5-трихлорфенолу ще в 1949 році, коли ще про діоксини відомо не було. Наступний вибух, і теж при застосуванні метанольного варіанту синтезу 2,4,5-трихлорфенолу відбувся в Амстердамі на заводі фірми “Філіпс-Дофін”. Діоксин тут знайшли тільки у 1966 році. Обидва цехи були розібрані, а обладнання поховано. У 1965-68 роках на Уфимському хімічному заводі теж вирішили синтезувати 2,4,5-Т скориставшись метанольною технологією. У гонитві за інтенсифікацією процесу температуру підняли до 230 0С. Результати не примусили себе довго чекати: на хлоракне

(так називають хворобу, яку викликають діоксини) захворіли 137 чоловік. На чеському підприємстві у Нератовіце процес вели лише при 190 0С. Але й цього вистачило для того щоб на хлоракне захворіли 80 робітників.

Напередодні, в 1961 та 1962 роках в Уфі вже проводили спроби запустити виробництво 2,4,5-трихлорфеноляту натрію з 1,2,4,5-тетрахлорбензену, але в іншому розчиннику – етиленгліколі. Перегрів, та ще застосування зворотнього розчинника, привели до двох вибухів, отруєно було 15 чоловік. В 1968 році в подібних же умовах вибух стався у Великобританії (викид діоксину визнали лише через три роки), а в 1976 році сталась аварія в італійському місті Севезо. Там застосовували етиленгліколь як розчинник при гідролізі 1,2,4,5-тетрахлорбензену. У реакційній масі, що потрапила у довкілля, містились лише мікродомішки діоксинів (загалом 2,3,7,8-ТСDD було викинуто біля трьох кілограм), але природа забруднення була визнана вже на сьомий день після аварії. Як і в Англії, будова підприємства була розібрана і разом з обладнанням похована. Лише в Уфі все як стояло, так і стоїть до сих пір, ніби й не було ніякого діоксину!


Бактеріологічна (біологічна) зброя — це зброя, дія якої побудована на використанні хвороботворних властивостей бойових біологічних засобів, зокрема: а) збудники захворювань (патогени), небезпечні для людини, — віруси (збудники різних видів гарячки, енцефаліту, віспи, тифу, бруцельозу, холери, дизентерії, сапу, чуми, туляремії, орнітозу, ботулізму, газової гангрени, правцю тощо) і токсини (газової гангрени, стафілококу, дизентерійний, холерний і правцевий токсин тощо); б) патогени, небезпечні для тварин, — віруси (збудники чуми свиней,- грипу птахів, ящуру, віспи кіз та овець, сказу, хвороби Ньюкасла, чуми дрібних жуйних та чуми великої рогатої худоби тощо) і бактерії (збудник плевропневмонії рогатої худоби); в) патогени, небезпечні для рослин, — віруси (збудник кущистості верхівки бананів), бактерії (збудники опіку цукрової тростини, опіку рису, раку цитрусових, збудник хвороби Пірса винограду), мікроскопічні гриби (збудники антракнозу кави, гельмінтоспоріозу рису, стеблової та жовтої іржі пшениці, пірікуляріозу рису, інфекційного всихання цитрусових, моніліозу какао) тощо.

Бактеріологічною (біологічною) зброєю називають спеціальні боєприпаси і бойові прилади із засобами доставки, споряджені біологічними засобами. Вона призначена для масового знищення живої сили, сільськогосподарських тварин і посівів, а також псування деяких видів військових матеріалів і спорядження. Основу біологічної зброї становлять біологічні засоби — хвороботворні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, грибки) і вироблювані деякими бактеріями отрути (токсини).

Як біологічні боєприпаси можуть використовуватись авіаційні бомби, касети, контейнери, розпилювальні прилади, боєприпаси реактивної артилерії, бойові частини ракет, портативні прилади (генератори аерозолів, розпилювальні пенали і т.п.) для диверсійного використання біологічних засобів.

Розрізняють такі види біологічних засобів:

з класу бактерій — збудники чуми, сибірської виразки, сапу, туляремії, холери, меліоідозу та ін.;

з класу вірусів — збудники жовтої пропасниці, натуральної віспи, різних видів енцефалітів, пропасниці Ден-ге та ін.;

з класу рикетсій — збудники висипного тифу, плями стої пропасниці Скелястих гір, пропасниці цицига-муші та ін.;

з класу грибків — збудники бластомікозу, кокци-діоідомікозу, гістоплазмозу та ін.

Для ураження сільськогосподарських тварин можуть використовуватися збудники таких захворювань, як чума великої рогатої худоби і свиней, а також збудники деяких захворювань, небезпечних для людини, наприклад, сибірська виразка, сап, меліоідоз.

Для ураження сільськогосподарських рослин можливе використання збудників іржі злаків, картопляної гнилі, грибкового захворювання рису та інших рослин, а також комах-шкідників (колорадський жук, саранча, гессенська муха).


Висновки

Хімічна зброя може бути використана таємно в будь-яких спрямовано дозованих масштабах і здатна забезпечити заданий час впливу на організм. Ні населення, ні державні служби не чекають застосування ОР і, можливо, не відразу виявлять їх дію. Втрати в натовпі, що знаходиться в закритому приміщенні, можуть сягнути тисяч загиблих.
Можливість використання біологічної зброї виглядає менш вірогідно, хоча порівнюючи можливість використання біологічної та ядерної зброї, вірогідність застосування біологічної зброї є більш реальною.
Що саме здатне привабити терористів до біологічної зброї?
По-перше, відносна легкість придбання і використання окремих її видів;
По-друге, низька вартість, можливість прихованого використання, вибірковість дій.
Найбільш вірогідним є застосування біологічної зброї в якості вірусів смертельних вірусів тифу, сибірської язви, паратифів, токсинів ботулізму та інших в будинках, оснащених системами кондиціювання і вентиляції повітря. Об'єктами здійснення терактів також можуть стати сховища питної води і косметичні товари.

Найбільший потенціал, з точки зору використання терористами, має хімічна зброя, в силу того, що:

· окремі військові отруйні речовини (ОР) володіють екстремальною токсичністю, кількість, що необхідна для досягнення летального результату, дуже невелика (використання ОР в 40 разів більш ефективне, ніж використання звичайної вибухівки);

· деякі ОР відрізняються особливими якостями, що забезпечують можливість їх військового використання (летючість, здатність швидко проникати крізь шкіру); отруйні речовини не фіксуються традиційними анти терористичними системами сенсорів;

· існують ОР, придатні для використання згідно з відпрацьованими технологіями, що легко трансформуються для завдань тероризму;

· окремі отруйні речовини дешеві та прості у виготовленні; військові ОР цілком можливо синтезувати невеликій групі хіміків в необхідних для теракту кількостях.



Категория: БЖД | Добавил: Admin (15.11.2007)
Просмотров: 6493 | Рейтинг: 3.2/9 |

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама

IXI - приятная реклама
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта

Статистика



Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляется системой uCoz