Єгипет – стародавня рабовласницка держава, що за короткий час досягла такого рівня розвитку, якого не мала жодна держава того часу. Єгипет розташувався на пн.Сході Африки. Виникла ця держава в період палеоліту. Наявність родючих грунтів, будівельних матеріалів сприяла розвиткові землеробства, будівництва а також ремесел та торгівлі, що допомагало збагачувати державу та розвивати науки. Уявіть собі державу, яка вміє будувати греблі, системи штучного зрошування, зводити будівлі висотою 146,6 метрів (піраміда Хеопса) та підкорювати інші держави, мати власну писемність користуватися сонячними та водяними годинниками. Древні египтяни використовували знання математики фізики, астрономії в будівництві, живописі та в архітектурі. Дивовижні прикраси з золота, срібла, скульптури і сьогодні вражають своєю вишуканістю. В наш час цими технологіями володіє кожна велика держава у світі, а ви уявіть, що така цивілізація існувала кілька тисяч років тому. Єгипетська нація складалась з 40 невеликих держав. У другій половині 4-го тис. д.н.е. ці держави утворили два царства: на півночі – Нижній Єгипет, на півдні – Верхній Єгипет. На цих теріторіях почалася так звана династична єпоха (До 343 років. д. н. е. Правило близько 30 династій).Суспільний розвиток вимагав з‘єднаннаня двох держав в єдине ціле та встановлення монархії. Мова в єгиптян належить до семіто-хамітських мов. Найдавніші пам‘ятки єгипецькою мовою датуються 3-м тисячоліттям до н.е. Характерною рисою єгипецької літератури, як і багатьох інших народів того часу, є анонімність. З ціеї причини ніхто не знае точно, хто являється авторами стародавніх літературних творів. Основними жанрами єгипецької літератури були казки, міфи, оповіді, гімни й молитви, епічні твори, любовна лірика тощо. Єгипецькі казки сповнені симпатії до людини та впевненості в перемозі добра над злом, що є найголовнішим. Всі тексти написані або на папірусі, або вибиті на камені. Єгипецьке письмо також одна з найдавніших систем письма. Вона існувала в трьох різновидах: ієрогліфічне, ієритичне й демотичне. Ієрогліфи являють собою здебішого схематичні зображення тварин або предметів, які з часом могли перетворитися на фонетичні знаки. На цей час відомо усього бл. 5 тис. єгипецьких ієрогліфів. Загалом ієрогліфи це людські почуття, емоції, які висловлюються умовними позначеннями. Ці позначення не мають нічого спільного з речами та їх властивостями. Ієрогліфи існували приблизно з 30 по 18 століття до н.є. Після чого писемність перейшла до більш простих позначень – ієратичного писма. (13 - 2 ст. до н.є.). Потім єгипецке письмо стало ще більш удосконаленим – демотичним. Кожний з символів щось означає. Наприклад овал та три дерева над ним означає повінь, видозмінене зображення хижака означає якусь небезпеку. Завдяки вірі єгиптян в життя після смерті, в них розвивалося образотворче мистецтво. Єгиптяни вірили що окрім тілесної оболонки та душі, кожна людина мае “КА”. Нам невідомо точно що це за КА, але люди вважають що КА - це можливо, життева енергія, або свідомість людини, або і те і інше. Щоб це не було, але КА повинно було повернутися в тіло і розпочати нове життя. Але як може КА після довгої мандрівки знайти свою тілесну оболонку? Єгиптяни вирішили цю проблему. Біля гробниць ставили статуетки або скульптури с зображенням людини, яка померла. Ці образи повинні якнайбільше бути схожими на померлого,бо інакше КА не знайде своє тіло. Були і інші види мистецтв, як наприклад живопис. Найчастійше малювали на стінах гробниць та храмів. Також малювали на глиняних посудинах, горщиках тощо. Найчастіше на давньоєгипецьких зображеннях ми бачимо фараонів – верховних правителів країни. За давньоєгипецькими віруваннями фараона вважали сином бога сонця РА, земним втіленням бога Гора та спадкоемцем Осіріса. Тому самоправство фараона ніким не осуджувалося. Найбілшь великого розвитку єгитптяни досягли в створенні портретних скульптур з з каменю і дерева. Музична культура Єгипту налічує понад 5 тисячоліть. Але записи єгипецької музики не були виявлені. Джерелом свідчень про неї є археологічні пам‘ятки, а саме: були знайдені дугоподібна арфа, повздовжня флейта, систр (металеве брязкальце). Найчастійше музика була одноголосною, синкретичною, тісно пов‘язаною з танцем, пантомімою, драматичними виставами тощо. Згодом виникли три напрями в музиці Єгипту. Релігійно-культова, придворна та народна музика. Удосконалювались форми виконання. Утворювались ансамблі та зародилася так звана хейрономія – рання форма керування хором за допомогою жестів та міміки. В процесі подальшого розвитку виникла ліра, кутова арфа, подвійний гобой, дерев‘яні і бронзові сурми, різноманітні барабани, та що дуже важливо – пневматичний та гідравлічний органи. Це одні з кращих винхаходів Єгиптян. Після завоювання Єгипту Римом, знання і технологія поширились в Римській імперії. Зокрема єгипетський орган став попередником європейського органу. Також розвивалися примітивні форми багатоголосся, створювались невеликі хори. Після встановлення монархії держава зміцніла та мала змогу здійснити ряд походів: на півдні до Нубії, на заході проти Лівійців. Після таких походів, війскові полонені а також цивільне населення перетворювали на рабів. Вони працювали на будівництві пірамід, гробниць, храмів, та цивільних поселень. Архітектура Єгипту у своему розвитку пройшла кілька етапів. У 5-4 тис. до н.е. будували прямокутні будівлі з дерева та сирцевої цегли. Значне місце належало архітектурі пов‘язаній з культом померлих. Для поховання знаті й фараонів будували так звані “мастаби” – прямокутні в плані, наземні гробниці. Потім для поховання фараонів споруджували градіозні піраміди (фараона Джосера в Саккарі, Хеопса і Хефрена в Гізі). Храми будувалися з прямокутними залами, стелі яких опиралися на масивні чотиригранні стовпи, храми присвячені богу сонця РА були з відкритим подвір‘ям, із святилищем та обеліском. В епоху розквіту цивілізації архітектура втратила колишню грандіозність. Піраміди вже мали тільки кам‘яний каркас із стін, проміжки між якими заповнювалися цеглою, піском, та іноді уламками каменю. Мастаби поступилися місцем скельним гробницям, вхід до яких оформлювали у вигляді портика з 2 або 4 колоннами. Розширилося будівництво іригаційних споруд, (іригація – обмивання, зрошування) зростали й розвивалися міста. Тогочасні храми складалися зі святилища гіпостильного (колонного) залу й замкненого подвір‘я оточеного колонадою та двома двома масивними пілонами з одним входом посередині (храми бога Амона-РА в Карнаку (16-12 ст. до н.е.) та Луксорі (15-13 ст). Коли на трон вступив фараон Аменхотеп IV, було збудовано нову столицю Єгипту – Ахетатон (кін. 15 ст. до н.е.). Традиції епохи Аменхотепа продовжували його наступники. В 2-й половині 14 ст. розширилося храмове будівництво. Знову запанував скельний тип храму (великий храм Рамзеса II в Абу-Сімбелі). Після завоювання Єгипта арабами, в його архітектурі як і в музиці формувалися риси арабської культури. Піраміди (3-є тис. до н. е.) це одні з найвеличнійших споруд стародавньої цивілізації. Кожна з пірамід збудована з великою математичною точністю. Вони споруджувалися з гладко обтесаних вапнякових брил, між якими не можна будо просунути навіть лезо ножа. Спочатку піраміди будували ступінчастими, а згодом – геометрично правильної пірамідальної форми. Найбільша з них - піраміда Хеопса. (висота 146,6 м., збудована в 28 ст. до н. е.) В середині пірамід знаходилися тіла померлих фараонів. Разом з фараоном клали в гробницю усі його багатства, а також прислугу, рабів та наближених до фараона людей, яких вбивали, коли фараон помирав. Єгиптяни здогадувались що піраміди будуть грабувати, тому в них видовбували тунелі, які за своею формою нагадують лабіринт, з численими пастками та додатковими коридорами. Ці коридори то звужуються то росходяться і переходять в зали, або просто в глухий кут. Деякі люди, які заходили в пераміду, так ніколи і не побачили сонця, і назавжди залишилися з вічно сплячими богами. Горе тому, хто наважиться зайти в гробницю, адже послання фараонів провіщає – хто зайде в гробницю на того впаде прокляття і вічне страждання. Справді вчені спочатку не знали від чого помирали археологи, які входили в гробницю Тутанхамона. Але потім вчені виявили, що це був вірус, який пролежав в гробниці кілька тисяч років. За такий довгий час грибок почав мутувати та став небеспечним для людини. Але вчені визначили його, та знайшли протиотруту. Єгипет перетворився на могутню рабовласницьку державу з необмеженою владою фараона. Але таке становище в країні було не довго. Соціально політична боротьба та чисельні повстання рабів й бідноти спричиняли до нових і нових розколів держави на кілька царств. Єгипет став вразливим, що дало змогу племенам Гіксосів робити набіги на Країну. Панування Гіксосів припало на другий перехідний період – XIII –XVII династії, 1786-1575 до н. е. Гіксоси заволоділи в основному північними областями. У Фівах продовжували правити місцеві царі, які змушені були визнати зверхність гіксосів і сплачувати їм данину. Фіванські фараони XVII династії - Секененра і Камос почали боротьбу проти поневолювачів. А засновник XVIII династії – Яхмос I завершив визволення країни і об‘єднав її знову в централізовану державу. (нове царство XVIII – XX династії близько 1575-1087 до н.е.). Єгипет продовжив свій розвиток. Єгиптяни почали застосовувати бронзу, залізо та ін. метали у виробництві, в військовій справі, удосконалювались знаряддя праці (плуг, вертикальний ткацький верстат замість менш продуктивного горизонтального). В армії було створено колісничні війська. Фараони Тутмос І, Тутмос ІІІ, Аменхотеп ІІ приєднали до Єгипту Сірію й Палестину, після чого Єгипет став наймогутнішою державою стародавнього Сходу, кордони якого сягали 4-го порога Нілу на півдні та середина течії Євфрату на півночі. Не зліченна данина людьми, золотом, сріблом та іншими цінностями надходила від народів Палестини, Сірії і Нубії. Фараон Аменхотеп IV запровадив замість культу верховного бога Амона, якого мали вшановувати не лише єгиптяни а й підкорені народи. Але жерці і знать всеж таки домоглися відновлення старої релігії. Це відбувалося за часів правління Тутанхамона й Хоремхеба. Фараони Сеті І та Рамзес ІІ частково відновили могутність Єгипту, що занепадав за Аменхотепа IV та його наступників, але боротьба за Сірію проти Хеттської держави закінчилася підписанням мирного договору, за яким Єгипет поступився безроздільним пануванням у Передній Азії. Єгипет знову поринув в безкінченну боротьбу. Країна розорювалась. Загострення соціальних суперечностей призвело до економічного, політичного та військового ослаблення Єгипту. В 1087 році до н.е. владу фактично захопив Херіхор – верховний жрець бога Амона. В третій перехідний період (XXI – XXV династії, близько 1087 – 664 до н.е.)В середині 10 ст. до н. е. Єгипет завоювали Лівійці. Потім у другій половині 8 століття до н. е. Єгипет був завойований Ассірією. Нове об‘єднання країни відбулося в 664 році до н.е. За правління XXVI Саїської династії (заснований правтелем Саїсу Псаметіхом І). В 525 до н.е. Єгипет підкорили Перси і включили до складу Перської імперії. Близько 404 року до н.е. Єгипет тимчасово став незалежним, але в 343 році його знову завоювали Перси. В 332 році до н.е. Єгипет завоював великий полководець Олександр Македонський. Країна стала частиною елліністичного світу. Але після смерті Олександра Македонського (323 до н.е.) в Єгипті правила династія Птолемеїв. У 30 роках до н. е. Країну завоював стародавній Рим, який перетворив її на свою провінцію. Після поділу Римської імперії 395 року нашої ери, Єгипет став провінцією Східно римскої імперії – Візантії. В 619 році територію Єгипту захопила Персія, а в 639 – 652 Араби. Ось так і закінчується історія древньої цивілізації, яка буде жити ще довго, в своїх творах мистецтва в своїй гордовитості та винахідливості.
