Радянський Союз був сповнений рішучості внести істотний внесок у справу запобігання німецької агресії проти Чехословаччини. Але британське і французьке уряди натискали на Чехословаччину, щоб змусити її капітулювати перед Німеччиною. Спочатку вересня в Лондоні і Парижі стало розглядатися питання про те, як оформити передачу Німеччини Судетской області. 22 вересня Чемберлен прибув у Бад-Годесберг для нової зустрічі з Гітлером. Британський прем'єр повідомив нацистському фюреру, що йому вдалося домогтися згоди на передачу Німеччині Судетской області не тільки від власного, але також від французького і чехословатского уряду. Бачучи готовність Англії і Франції йти на поступки, Гітлер посилив свої вимоги, із тим, щоб зробити ще один крок вперед у справі ліквідації чехословатської держави. Він в ультимативній формі зажадав, щоб передача Німеччини Судетской області була почата негайно, як от 26 вересня. Водночас тепер він рішуче наполягав і на передачі Польщі й Угорщині деяких районів Чехословаччини, де більшість населення складали поляки й угорці. Нарешті, він заявив, що більше немає умов для існування чехословацької держави. У випадку відхилення його вимог Гітлер загрожував війною. Чемберлен, за його словами, виявився від цих нових вимог у стані шоку. Але він усе ж завірив фашистського канцлера, що зробить усе можливе для забезпечення їхнього виконання. 29-30 вересня в Мюнхені відбулася конференція Великобританії, Франції, Німеччини й Італії, що завершилася угодою чотирьох держав про відторгнення від Чехословаччини і приєднання до рейха широкої смуги території уздовж усієї германо-чехословацької межі. Чехословацькому уряду результати мюнхенського договору чотирьох країн були передані як вирок, що не підлягає оскарженню. У результаті мюнхенської угоди Чехословаччина загубила значну частину своєї території і населення, у тому числі винятково важливі в економічному відношенні райони. При висновку мюнхенської угоди правляче коло Великобританії і Франції надавали особливе значення його антирадянській заготренності. Про це свідчать багато ставші с тих пір надбанням гласності секретні дипломатичні документи. 4 жовтня 1938 р. французький посол у Москві Р.Кулондр зауважив, що мюнхенська угода «особливо сильно загрожує Радянському Союзу». Лорд Лотиан, призначений незабаром британським послом у США, відзначав, що після Мюнхена політичне коло Лондона, як і інших європейських столиць, «думали, що після захоплення Чехословаччини Гітлер ... рушиться на Україну». Мюнхенска угода, продиктована Чехословаччині під погрозою застосування сили і за допомогою самого грубого тиску, являло собою прояв неприкритої сваволі. Тому вона була незаконною і Радянській уряд ніколи не визнавав її. Воно також докорінно змінювала все положення в Центральної Європі. Захопивши Австрію, а потім частину Чехословаччини, Німеччина серйозно зміцнила свої позиції.
