Мої роздуми над сторінками роману “Марія” До найдавніших постатей в українській літературі XX ст., безперечно, належить Улас Самчук (20.02.1905 - 9.07.1987), талановитий письменник та публіцист, творами якого зачитувалися його сучасники ще у 30-ті роки. Адже саме тоді появився його знаменитий роман “Марія”. Народився письменник у с. Дермань, нині Здолбунівського району Рівненської області, але коли хлопцеві виповнилося 8 літ, батьки переїхали у село Тилявку на Тернопільщині (нині Шумський район). Тут він ріс, тут формувався його характер і світогляд. Навчався він у Кременецькій гімназії, яку закінчити не вдалося, бо перед випускними іспитами його забрали до польського війська. Уже тоді він був переконаним українцем, що не йшов на жоден компроміс з колонізаційним урядом Польщі. 1927 року він дезертирував з польської армії і з цього часу почалася його одіссея поза межами України. Німеччина, Чехословаччина, Польща, потім лиш на декілька років Україна (чого не могли йому забути більшовики, адже Україна була окупована фашистами), потім знову Німеччина, і, нарешті, Канада, у якій проживав до останніх днів свого життя... За час скитання по світу Улас Самчук не розгубив свого синівського почуття до рідної землі. І свідченням цьому є його творчість. Адже все, що написане ним на чужині, пов'язане з Україною та її трагічною долею. Це і трилогія "Волинь", романи "Марія" (тема голодомору в 1932-1933 р.р.), "Чого не гоїть вогонь" (діяльність УПА), трилогія "Ост", кілька книг спогадів "П'ять по дванадцятій", "На білому коні", "На коні вороному", "На твердій землі", це ряд прекрасних оповідань, які вийшли окремою книжкою "Віднайдений рай", а також публіцистика, неперевершеним майстром якої був письменник. Саме мені випало на долю прочитати його роман “Марія”. Роман присвячено трагічному, тяжкому, героїчному життю сироти Марії, яка пережила страшні муки з самого дитинства, залишившись сиротою у п’ять років, до самої старості, залишившись помирати на самоті. Автор в своєму романі надав Марії прожити 26 258 днів. І кожного дня вона повинна була боротися за виживання. Роман поділений на три умовних книги: “Книга про народження Марії”, “Книга днів Марії” та “Книга про хліб”. Читаючи цей роман мене переповнювали різні почуття, в чомусь я засуджував Марію, ставлячись до її вчинків з точки зору сьогоднішнього дня, в чомусь підтримував. Але мене, як представника сьогодення, дуже обурив кінець роману, точніше фінал життя головної героїні. Проживши таке життя вона не заслуговує на такий кінець – смерть на самоті. Безперечно результатом свого життя, було те, що вона залишила на світ божий своїх дітей. Але чи варто було робити це в той час? Я дозволю собі залишити це питання без відповіді. Взагалі роман наводить на сумні роздуми: на тему життєвого вибору, на тему виживання в складних соціальних умовах, на тему історичного аналізу подій на зламі століть та двох епох – кінець епохи правління Миколи ІІ та початок епохи радянської влади. На конкретному прикладі роман допомагає більш глибоко усвідомити процес встановлення радянської влади на Україні ні на сухих цифрах статистики, а на конкретному прикладі. Роман дуже повчального змісту. Для сьогодення можна з нього винести один головний урок. Всі труднощі можна побороти наполегливою працею, адже праця, за словами Уласа Самчука, головна школа й університет, праці не треба цуратися, бо це не лише самовияв, творчість. Праця є боротьбою за право зватися людиною, мати гідність, власність, а значить, і повагу людей.
