Психологічна компетенція викладача як чинник гуманізації педагогічної освіти
ПСИХОЛОГІЧНА КОМПЕТЕНЦІЯ ВИКЛАДАЧА ЯК ЧИННИК ГУМАНІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ
Гуманізм, як відомо, передбачає таке ставлення до людини, яке перейняте турботою про її благо, повагою до її гідності, людяності. В умовах реформування освіти в Україні особливо проникливо звучать слова К.Д.Ушинського про те, що “найголовніше завжди залежатиме від особи безпосереднього вихователь, що стоїть віч-на-віч з вихованцем” /3, с.41/. Формування творчої, достатньо само реалізованої особистості майбутнього вчителя – головне завдання педагогічної освіти, розв’язання якого значною мірою залежить від викладача вищого педагогічного навчального закладу. Він постає в ролі “вчителя вчителів”, педагогічні діяння якого позначаються не лише на особі студента, а й опосередковано через діяльність майбутнього вчителя на особистостях дітей. Зайшовши в аудиторію, викладач повинен зважати на те, що тут навчається майбутнє освіти і педагогіки.
Звичайно, важливе значення для покрашення рівня педагогічної освіти має і запровадження в навчальний процес сучасних інформаційних технологій, і вдосконалення навчальних планів і програм, і забезпечення новітньою літературою, і покращення умов життя студентів тощо. Проте головною транс формуючою силою залишається викладач: високий рівень його професіоналізму і педагогічної майстерності, доброчинні якості, гуманістична налаштованість на розливальну педагогічну взаємодію.
Гуманізація педагогічного процесу покликана подолати невиправданий дидактичний гегемонізм у вищій школі, за яким завдання навчання повністю подавлюють завдання формування майбутнього вчителя перш за все як особистості. Результатом депересоналізації і знеособлення навчання у педагогічному навчальному закладі є дипломований молодий вчитель, який успішно склав сотні екзаменів і заліків, але позбавлений творчої ініціативи і індивідуальності, зашарований педагогічними догмами і професійними стереотипами, невпевнений у собі і обтяжений внутрішньоособистісними конфліктами. Пройшовши “школу” моносуб’єктивного навчання, коли головною і неподільною діючою особою був викладач, студент засвоює досвід авторитарного педагогічного петризму, який скоріш за все складатиме основу моделі його майбутньої педагогічної поведінки.
Одним із чинників гуманізації навчального процесу в педагогічному навчальному закладі є, на наш погляд, високий рівень психологічної компетентності викладачів, яка є складовою їх загальної психологічної культури /Н.В.Чепелєва/. Встановлено /4/, що недостатній рівень психологічних знань є причиною багатьох помилок і упущень педагогів. Сюди відносяться і перебільшення ролі пам’яті у процесі навчання поряд з недооцінкою мислення, і недемократичний стиль спілкування, який є причиною різноманітних ускладнень у взаєминах з вихованцями, і наявність стереотипів у сприйманні та оцінюванні тих, хто навчається.
Зрозуміло, що психологічні знання викладача можуть існувати в різних формах: психологічна інформація, яка засвоєна ним протягом навчання в педагогічному навчальному закладі і шляхом самоосвіти; психологічна компетенція як особистісне надбання. яке виявляється в психологічних настановах і цінностях; втілення знань психологічних закономірностей і власної психологічної компетенції в повсякденне життя і педагогічну практику. Можна гадати, що психологічна компетенція викладача реалізується, насамперед, у його взаєминах зі студентами. Через це, характер між особистісних взаємин, які формуються у системі “студент – викладач”, потрібно розглядати як один із критерії оцінки психологічної компетенції викладача, рівня усвідомленості, адекватності і дієвості його психологічних знань.
Про невисокий рівень психологічної компетенції викладачів педагогічного коледжу свідчать результати нашого дослідження про те, що цінність взаємин “студент – викладач” для педагогів суттєво вища (коефіцієнт регресії +0,12, рівень значущості = 0,05), ніж для студентів (+0,31). Викладачі мають потребу у спілкуванні зі студентами (91,2%), однак вони дуже часто не знаходять відгуку у студентів. Якщо ж воно ініціюється лише викладачем, то проходить малопродуктивно і не завжди досягає поставлених цілей через прояв відомих бар’єрів такого спілкування (неузгодженість цілей і інтересів суб’єктів спілкування; мотиваційно-ціннісна невідповідність; статусно-рольова відмінність; смисловий бар’єр тощо). Нормативність спілкування задається, зазвичай, викладачем, який репрезентує перш за все себе. Непокоїть те, що лише 23,7% викладачів усвідомлюють наявні труднощі і проблеми у взаєминах зі студентами, з них 72,2% усю вину за ці труднощі “покладають” виключно на студентів (“Студенти безвідповідально ставляться до своїх обов’язків”, “Не рахують з часом викладача”, “Своєю поведінкою змушують робити зауваження під час занять” і т.п.). Лише окремі опитані викладачі (9,8%) висловлюють про взаємини зі студентами як двосторонній процес і труднощі пов’язують з обома суб’єктами взаємодії.
Слід зважити і на результати дослідження гуманістичних настанов викладачів і студентів педагогічного коледжу (обстеженням було охоплено більше 400 студентів і 38 викладачів) за допомогою модифікованого тесту А.Махрабієва, Н.Епштейна /2/. Таблиця Гуманістичні настанови
викладачів і студентів педагогічного коледжу
(усереднені показники) Суб’єкти педагогічної взаємодії Гуманістичні орієнтації і емпатійні тенденції Середнє квадратичне відхилення
Студенти 1-го курсу 23,16 4,87
Студенти 2-го курсу 22,69 5,64
Студенти 3-го курсу 23,69 4,34
Студенти 4-го курсу 23,17 4,34
Викладачі 24,67 4,55
Як видно з таблиці, хоч індивідуальна варіація в показниках гуманістичних орієнтації і емфатичних тенденцій в усіх категоріях обстежуваних помітна (середнє квадратичне відхилення в межах 4,34 – 5,64), викладачі за цим критерієм суттєво не відрізняються від студентів (усереднений показник 24,67 балів). Якщо ж розглянути викладачів за рівнем прояву гуманістичних орієнтацій і емпатійних тенденцій, то високий рівень притаманний лише 14,5% педагогів. Натомість, 17,35 із них мають низький рівень, решта – середній. Все це позначається, на наш погляд, на характері взаємин у системі “студент – викладач”.
Вибір діалогічної стратегії комунікативної взаємодії зі студентами визначається, насамперед, рівнем психологічної компетенції і загальної психологічної культури викладача. Вона повинна мати у своєму складі бодай таку програму-мінімум: усвідомлення практичних завдань вищої педагогічної школи, які можуть розв’язуватися психологами і психологічними засобами; розуміння своєрідності психологічного аналізу вчинків і діяльності студентів; засвоєння знань про психологічні особливості студентського віку та науково-психологічні основи становлення особистості майбутнього вчителя протягом професійного його навчання; опанування науковими методами діагностики індивідуальних психологічних особливостей студента та показників його особистісного і професійного зростання; активізація самопізнання та професійно-педагогічного самовдосконалення тощо.
Психологічна компетенція викладача є передумовою високого рівня його професіоналізму і педагогічної майстерності за умови його цілеспрямованості і активності, самостійності педагогічного мислення, реалізації запланованої програми професійно-педагогічної дії. Особливе значення має при цьому мотивація педагогічної діяльності і професійної самоосвіти і самовдосконалення.
Як відомо, психологічна компетенція викладача є наслідком його психолого-педагогічної освіти та самоосвіти, ментально-духовного осягнення соціального досвіду і власного життєвого надбання у стосунках із оточуючим світом. Водночас встановлено /1/, що психологічна компетентність педагога потребує суттєвого збагачення і коригування в двох напрямках. По-перше, підвищення рівня психологічних знань, про педагогічну діяльність, особистість педагога і особистість того, хто навчається. По-друге, формування операційних сторін професійного мислення педагога і, перш за все, професійного самоаналізу і соціально-перцептивних здібностей. Психолого-педагогічної підготовки студентської пори недостатньо, а педагогічний досвід сам по собі не підвищує рівень психологічної компетентності педагога. Задля цього у викладача має бути цілком усвідомлена позитивна мотивація самоосвіти в галузі психологічних знань. Пілотажне ж вивчення читацьких формулярів педагогічних працівників педагогічного коледжу, на жаль, свідчить про зворотнє: лише 17% викладачів - не з дисциплін психолого-педагогічного циклу – скористалися протягом навчального року бодай одним джерелом літератури психологічного змісту. Що ж до літератури з проблем психології вищої школи і, зокрема, з психологічних основ підготовки майбутнього вчителя в умовах педагогічного навчального закладу, то вона потребується в бібліотеці лише викладачам психології і педагогіки.
Відповідаючи на запитання анкети, 86,3% викладачів зазначили, що знайомляться з новітніми психолого-педагогічними дослідженнями у фахових часописах, однак назвати бодай одну актуальну проблему, яку розробляє сучасна психологія вищої школи, змогли лише 20,4% із них. Таке нехтування педагогами-практиками науково-теоретичними здобутками вітчизняних і зарубіжних вчених – спеціалістів із психології і педагогіки вищої школи позначається на ефективності навчального процесу у педагогічному навчальному закладі і якості підготовки майбутніх педагогів. Це стає зрозумілим, якщо розглянути деякі актуальні завдання психології вищої школи як галузі психологічної науки:
- Розробка психолого-педагогічної моделі фахівця з вищою освітою з врахуванням профілю спеціальності і освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр);
- Дослідження психологічних особливостей структури і змісту діяльності студентів і викладачів вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації і пошук шляхів підвищення її ефективності;
- Визначення динаміки і закономірностей становлення особистості майбутнього спеціаліста протягом періоду професійного навчання;
- Виявлення психолого-педагогічних передумов успішного опанування спеціальністю і розробка проблеми профорієнтації і профвідбору абітурієнтів до вищих навчальних закладів;
- Розробка критеріїв і показників професійного становлення і особистісного зростання майбутнього спеціаліста та відпрацювання надійних методів їх діагностування;
- Встановлення механізмів адаптації студентів-першокурсників до умов навчання у вищій школі і формування психологічної готовності випускників до самостійної професійної діяльності;
- Виявлення закономірностей та розробка шляхів оптимізації професійно-педагогічного спілкування і налагодження розливальної взаємодії викладачів і студентів;
- Дослідження соціально-психологічних особливостей функціонування студентської академічної групи і механізмів її впливу на особистість студента;
- Розробка психологічних основ формування педагогічної майстерності і педагогічно-наукової творчості викладача вищої школи.
Розв’язання завдання підвищення психологічної компетенції викладачів вищої школи як чинника гуманізації навчального процесу потребує, на наш погляд, по-перше, налагодження чіткої системи підготовки викладачів вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації. Перспективним тут вбачається навчання майбутніх викладачів у магістратурі, де особлива увага надається психолого-педагогічній підготовці. Позитивний досвід цього є в національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, де магістратура відкрита на кожному факультеті і магістрантів готують майже з усіх педагогічних спеціальностей. По-друге, у вищих навчальних закладах має функціонувати психологічна служба, одним із напрямків роботи якої є проведення заходів щодо пропаганди психологічних знань серед педагогічних працівників, підвищення рівня їх психологічної культури.
Заради підвищення рівня психологічної компетентності викладачів у Коломийському педагогічному коледжі Прикарпатського університету імені Василя Стефаника проводяться психолого-педагогічні методичні семінари та такі теми як “Психологічні особливості різних форм організації навчання у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації”, “Психолого-педагогічні передумови диференціації навчання в педагогічному коледжі”, “Гуманізація навчального процесу в педагогічному навчальному закладі” та ін. Провідні фахівці університету в галузі психології читають лекції на актуальні теми сучасної психологічної науки, проводять з групами викладачів психологічні тренінги, зокрема тренінги спілкування. Особлива увага надається взаєминам викладачів зі студентами: кожного семестру проводиться опитування студентів, виявляються труднощі у професійно-педагогічному спілкуванні, працює психологічний консультант для студентів і викладачів та ін. Все це розглядається викладачами і керівництвом педагогічного коледжу як важлива психологічна умова гуманізації вищої педагогічної освіти, поліпшення якості підготовки майбутніх педагогів.
Література:
1. Козиев В.Н. Психологическая компетенция учителя в контексте взаимоотношений учителя и учащихся // Профессиональные потребности учителя и психолого-педагогические знания: Сб. науч. труд. – М.: НИИ обр. взр., 1989. – С.41-45.
2. Методика изучения коллектива, общения, личности. Часть 2. – Абакан, 1990. – 72 с.
3. Ушинський К.Д. Твори: В 6-ти т. – К.: Рад. шк.., 1952-1955. – Т.1.
4. Чепелєва Н.В. Психологічна культура вчителя // Психологія: Зб. наук. праць. Вип.. 4 /7/. – К.: НПУ, 1999. – С.22-26.
Микитюк Галина Юріївна,
викладач психології Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського університету імені Василя Стефаника,
здобувач кафедри педагогіки і психології вищої школи Національного педагогічного університету ім.М.Драгоманова
