Розвиток економічного мислення та засвоєння студентами системи знань з економіки та підприємництва (Частина 1)
Дидактичний розділ дипломної роботи
бакалавра з економіки
ВСТУП
Проголошення України незалежною державою призвело до руйнування централізованих зв’язків та викликало необхідність переходу до ринкової економіки. Побудова розвинутої держави європейського рівня вимагає підвищення рівня самосвідомості та загальної освіти у громадян. Тому сьогодні перед суспільством постало питання належного виховання молодого покоління. Основний тягар вирішення проблеми ліг на заклади освіти, зокрема, на вищі учбові заклади. З їх стін повинна виходити зріла, свідома молодь, яка розуміє своє місце в країні, яка хоче зайняти належну позицію у світовому співтоваристві. Молоді люди повинні бути готові до праці і життя в нових умовах господарювання, професійної орієнтації та зовнішніх обставин, які значно відрізняються від умов, в яких жили та виховувались їх батьки.
Необхідність для нашої економіки висококваліфікованих спеціалістів тягне за собою іншу необхідність - виховання та навчання таких спеціалістів. Мета економічної освіти в вищих учбових закладах - розвиток економічного мислення та засвоєння студентами системи знань з економіки та підприємництва , як елементів економічної культури.
Україна не виступає “ першопроходцем ” у вирішенні цього питання. Розвинуті країни вже мають досвід у вирішенні подібних питань. Педагоги та психологи цих країн дійшли висновку, що підготовка людини до бізнесової діяльності має починатися так само рано, як і підготовка до першого класу, оскільки все подальше їх життя буде пов’язане з цим середовищем,де панують діловитістьта підприємництво.
Основними задачами економічної освіти можна назвати:
· розвиток економічно важливих якостей особистості, які підвищують адаптацію молоді в прфесійній сфері суспільства ;
· формування економічних знань і умінь, які необхідні для конкурентоспроможності майбутніх випускників ВУЗів ;
· перетворення необхідних економічних щнань в економічне мислення ;
· забезпечення належного рівня економічної підготовки.
Система освіти , що діє в Україні , не досить досконала. Це також в значній мірі стосується економічної освіти. Одним з голгвних її недоліків є те ,що немає послідовного нарощування економічних знань в свідомості людини.
Сьогодні в Україні має бути створена нова система економічної освіти,що як найкраще відповідає потребам реального життя.
Економiчнi знання потрiбнi всiм - i тим, хто мае власну справу, i тим, хто наймаеться на роботу, i тим, хто продае, i тим, хто купуе. Вони часто бувають необхiдними навiть у родинних стосунках i взаеминах мiж людьми. Фундаментальнi економiчнi знання потрiбнi також державним службовцям i
полiтичним дiячам.
Ринковi вiдносини неможливi без пiдприемництва. Сьогоднi багатьом молодим людям в Украiнi здаеться, що стати пiдприемцем можна без спецiальних знань. Це хибнi уявлення, породженнi нерозвинутiстю i примiтивнiстю ринкових вiдносин, що iснують в нашiй краiнi на сьогодняшнiй день. Але криза i безладдя будуть подоланi, i настануть часи, коли саме життя
та ринковий вiдбiр залишать у пiдприемництвi не просто кмiтливих i впевнених у собi початкiвцiв, а тих, хто володiе теоретичними i практичними економiчними знаннями.Можливо, економiчна освта майбутнiх пiдприемцiв Украiни розпочнеться саме з нашого унiверситету.
Економiчна освiта стала потребою сьогодення. Вона покликана сформувати у громадян Украiни економiчнi знання, економiчну культуру, дiловитiсть, пiдприемництво, навчити аналiзувати економiчну ситуацiю i приймати обгрунтовавнi рiшення.
Знання з економiки потрiбнi кожнiй людинi не менше, нiж знання з хiмii, фiзики, географii чи бiологii. Людина живе у свiтi економiчних явищ, вона купуе i продае, отримуе доходи i сплачуе податки, управляе i пiдкоряеться управлiнським рiшенням, наймаеться на роботу, розпочинае свою справу. Зрозумiло, що краще, коли людина чинить цi дii свiдомо, рацiонально використовуючи власнi сили та рiзноманiтнi ресурси (землю, грошi, час, устаткування, тощо).
РОЗДІЛ 1. Характеристика методики викладання в певній віковій групі навчання.
1.1. Студенство як особлива група навчання.
Людина в своєму розвитку проходить кілька вікових етапів. Кожен з них характеризується певними психічними функціями та ступінню розвитку особистих якостей. Поступове формування інтелектуальної, логічної пам’яті , уваги перетворює всю поведінку людини.
Саме особливостями психічного розвитку людського організму зумовлена необхідність використання різних методів викладання для різних вікових груп.
Студентський вік, як і будь-яка інша стадія життєвого циклу людини, має свою неповторну спеціфіку.
Так, якщо розглядати студента як людину певного віку, то для нього будуть характерні найменші величини латентного періоду реакцій на прості, комбіновані і словесні сигнали, найбільша пластичність в утворенні складних психомоторних та інших навичок. По відношенню з іншими віковими періодами в юнацькому віці спостерігається найбільша швидкість оперативної пам’яті і переключення уваги, рішення вербально-логічних задач і т.д. Таким чином, студентський вік характерізується досягненням найвищих, “вершинних” результатів, які базуються на всіх попередніх процесах біологічного, психологічного, соціального розвитку.
Якщо ж вивчати студента як особистість, то вік 18-20 років – це період найбільшого розвитку моральних і естетичних почуттів, становлення і стабілізації характера і , що особливо важливо, оволодіння повним комплексом соціальних ролей дорослої людини: громадянских, професійно- трудових та ін. З цим періодом зв’язано початок “економічної активності”, під якою демографи розуміють включення людини в самостійну виробничу діяльність, початок трудової біографії та створення своєї сім’ї. Перетворення мотивації, усієї системи цінносних орієнтацій, з одного боку, інтенсивне формування спеціальних здібностей у зв’язку з професіоналізацією – з іншого, виділяють цей вік в якості центрального періоду становлення характеру і інтелекту. Це час спортивних рекордів, початок художніх, технічних і наукових досягнень.
Отже, студенти вже здійснили свій професійний вибір, і тепер основною проблемою для них на початку навчання в ВУЗі є пристосування до нових умов (адже методика викладання предметів в ВУЗах значно відрізняється від шкільної). Окрім цього, змінюються методи навчання : в ВУЗі досить значна увага надається самостійній роботі студентів з літературними джерелами, що спрямоване на необхідність вміння студентом виділити з усього метеріалу головні ідеї і скласти свою власну думку з даної проблематики. Тобто завданням педагогів при викладанні економічних дисциплін студентам формування в них проблемного економічного мислення.
Студенський вік характерізується тим, що в цей період досягаються багато оптимумів розвитку інтелектуальних і фізичних сил. Але нерідко одночасно проявляються “ножиці” між цими можливостями і їх дійсною реалізацієй. Безперервно зростаючи творчі можливості, розвиток інтелектуальних і фізичних сил, які супроводжуються і розквітом зовнішньої привабливості, приховують в собі і ілюзії, що це збільшення сил буде продовжуватися “вічно”, що все життя попереду, що все, що задумано можна з легкістю досягнути.
Час навчання у вузі співпадає з другим періодом юності або першім періодом зрілості, який відрізняється складністю становлення особистих рис.Характерною рисою морального розвитку в цьому віці є посилення свідомих мотивів поведінки. Помітно закріплюються ті якості, яких не вистачало в повній мірі в старших класах – цілеспрямованість, рішучисть, самостійність, ініціатива, вміння володіти собою. Підвищується інтерес до моральних проблем (мета та образ життя, забов’язання, любов, вірність і т.д.).
Разом з тим спеціалісти в області вікової психології і фізіології відмічають, що здібність людини до свідомої поведінки в 17 – 19 років розвинута ще не в повній мірі. Нерідко зустрічається немотивований ризик, невміння передбачати наслідки своїх дій. Так, В.Т. Лисовський відзначає, 19-20 років — це вік безкорисних жертв та повної самовідданості.
Юність – пора самоаналізу і самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом порівняння ідеального “я” з реальним. Але ідеальне “я” ще не виверено і може бути випадковим, а реальне “я” ще всебічно не оцінено самою особистістю. Це об’єктивне протиріччя в розвитку особистості молодої людини може визвати у нього внутрішню невпевненість у собі і супроводжується інколи зовнішнею агресивністю, розв’язаністю.
Факт вступу у ВУЗ зміцнює віру молодої людини в свої сили і здібності, породжує надію на цікаве життя. Разом з тим на 2-му і 3-му курсах нерідко встає питання про правильність вибору вузу, спеціальності, професії. До закінчення 3-го курса повністю вирішується питання про професіональне самовизначення. Однак буває, що в цей час приймаються рішення в майбутньому не працювати по спеціальності. Нерідко професійний вибір людини визначають випадкові фактори. Тому профорієнтаційна робота з молодими людьми, які вступають у вищу школу, надзвичайно важлива.
Вища освіта здійснює величезний вплив на психіку людини. За період навчання у вузі, при наявності сприятливих умов у студентів відбувається розвиток всіх рівнів психіки. Для успішного навчання у вищому навчальному закладі необхідний досить високий рівень загального інтелектуального розвитку, а саме сприйняття, уявлення, ерудованості, широким колом пізнавльних інтересів. При деякому зниженні цього рівня можлива компенсація за рахунок підвищеної мотивації або працездатності, охайності, старанності в навчальній діяльності. Але є межа цього зниження, при якому компенсацйні механізми не допомагають. В разних закладах ці рівні дещо розрізняються.
Для успішного оволодіння гуманітарними професіями у вузі людина повинна мати яскраво виражений вербальний тип інтелекту. Гуманітарії повинні характеризуватися широтою пізнавальних інтересів, ерудованістю, мати багатий мовний запас, вміти правильно його використовувати, мати в цілому високорозвинуте абстрактне мислення.
Молоді люди, які претендують на вступ на природничі факультети, повинні володіти в першу чергу високо розвинутим логічним і абстрактним мисленням, швидко і активно зосереджуватися на данному об’єкті, повністю відмежуючись від всього іншого. Останнє можливо лише при наявності високого ступеня концентрації уваги. Якості розуму, необхідні для оволодіння природничими професіями, повинні бути добре сформовані вже до часу вступу у ВУЗ. Студенти природничих спеціальностей відрізняються підвищенною серйозністю та незалежністю суджень.
Ведучі компоненти в структурі розумових здібностей майбутніх інженерів – високий рівень розвитку просторових уявлень та швидкість кмітливості.
На мій погляд економічні спеціальності стають на перехресті двох існуючих типів вищих навчальних закладів, а саме гуманітаних та технічних. Тобто студенти економічних вузів повинні мати як риси вербального типу інтелекту, так невербального або дійово-практичного.
Необхідною умовою навчання студента будь-якого закладу є засвоєння для нього особливостей навчання, які ліквідують відчуття внутрішнього дискомфорту. Протягом початкових курсів створюється студентський колектив, формуються навички та вміння раціональної організації розумової діяльності, усвідомлюється нахили до вибраної професії, випрацьовується оптимальний режим праці, відпочинку та побуту, встановлюється система праці по самовдосконаленню та самовихованню професійно значних якостей особистості
Виходячи із всього вище наведеного маємо таку характеристику студенства:
Пізня юність ( 18 – 25 років )
· Зрілість в розумовому і моральному відношенні
· Впевненість, стійкий світогляд
· Почуття нового
· Рішучисть
· Здатність до захоплення
· Оптимізм
· Самостійність
· Прямолінійність
· Критичність і самокритичність. Самооцінка протирічна, що викликає внутрішню невпевненість, яка супроводжується різкістю та розв’язністю.
· Скептичне, критичне, іронічне відношення до викладачів і режиму учбового закладу.
· Зберігаються максималізм і критичність, негативне відношення до думки старших
· підвищується почуття обов’язку, відповідальнітсть за успіх в професійній діяльності, більш чітко виступає індивідуальність студента;
· зростають критерій особистості в галузі своєї майбутньої професії;
· на основі інтенсивного передавання соціального та професійного досвіду та формування необхідних якостей зростають загальна зрілість та стійкість особистості студента;
· зростає питома вага самовиховання студента в формуванні якостей, досіду, необхідних йому як майбутньому спеціалісту;
· закріплюються професійна смостійність та готовність до майбутньої практичної діяльності.
1.2. Особливості навчання у вищій школі.
Пiд час викладення курсу особлива увага звертаеться на ставлення студентiв до навчального предмету. Це вiдношення формуеться пiд впливом наступних роздумiв :
- свiтоглядне значення предмету (наскiльки вiн допомагае зрозумiти закони розвитку природи та суспiльства, розiбратися в суспiльних явищах);
- пiзнавальне значення предмета (наскiльки вiн поширюе кругозiр, дае цiкавi, портрiбнi знання, розкривае невiдоме);
- суспiльне значення предмета, його роль в науковому, суспiльному, культурному та економiчному життi краiни;
- практичне значення предмету для даного учня (зв'язок з намiченою професiею, можливiсть оволодiння корисними вмiннями та навичками);
- легкiсть засвоення даного предмету, до якого учень вiдчувае себе бiльш здiбним;
- добре викладання даного предмету.
З перерахованих мотивiв для студентiв найбiльш значимi мотиви практичнi (зв'язок з професiею, можливiсть отримати кориснi вмiння та навички) та пiзнавальнi.
В ВУЗах функціонують різні організаційні форми навчання: лекції, практичні заняття (семінари, лабораторні роботи , практикум, самостійна робота студентів під контролем викладача, науково-дослідна робота студентів, виробнича практика). В дидактиці ці форми трактуються як способи управління пізнавальною діяльністью для рішення відповідних дидактичних задач. В той же час лекція, семінар практичне заняття, самостійна робота виступають як організаційні форми навчання, таким чином вони є способами здійснення взаємодії студентів і викладачів, в межах яких реалізуються зміст і методи навчання. Процес навчання супроводжується і завршується різними формами контролю.
Протягом всієї історії вищої школи з момента її заснування і до наших днів провідною організаційною формою і методом навчання є лекція.
Вузівська лекція – головний ланцюг дидактичного циклу навчання. Її мета – формування орієнтаційної основи для подальшого засвоєння студентами учбового матеріалу. В житті сучасної вищої школи лекцію часто називають “гарячею точкою”. Слово “лекція” має латинський корень , від латинського “lection” – читання.
Викладачу необхiдно при проведеннi лекцii максимально точно i повно освiтити теоретичну сторону питання. Бажано використовувати засоби наочностi та наводити конкретнi приклади. Необхiдно дати на лекцii перелiк довiдковоi лiтератури. На практичному заняттi бiльшiсть часу мае бути вiддана розгляду практичних прикладiв.
Процес навчання у вищій школі передбачає практичні заняття. Вони потрібні для поглибленого навчання дисципліни. Існіє багато різних форм практичних занять. Вони грають важливу роль навчаючи студентів застосовувати отримані знання для рішення практичних задач разом з викладачем. Практичні заняття повинні поглиблювати, розширювати, деталізувати знання, які отримані на лекції в загальній формі, ідопомогають опрацюванню навичок професійної діяльності. Воно розвивають абстрактне мислення і мову, дозволяють перевірити знання студентів і виступають як засоби оперативного обратного зв’язку.
В сучасній вищій школі семінар є одним із основних видів практичних занять з економічних наук. Він представляє собою засіб розвитку у студентів культури наукового мислення.Семінар предназначен для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методологією наукового пізнання. Головна ціль семінарського заняття – забезпечити студентам можливістьоволодіти навичками та вмінням використовувати теоретичні знання вибірково дивлячисьна особливостівивчаємої галузі.
Лабораторні заняття інтегрують теоретико-методологічні знання і практичні вміння і навички студентів в єдиному процесі діяльності учбово-дослідницького характера.
Самостiйну роботу ми розглядаемо як важливий фактор засвоення навчального матерiалу, про що свiдчать психолого-педагогiчнi дослiдження.
Метою самостiйноi роботи е формування самостiйностi студента, його вмiнь, знань, навичок, що здiйснюеться опосередковано через змiст i методи всiх видiв учбових занять.
Самостійна робота – це робота студентів яка планується та виконується по завданню і при методичному керівництві викладача, але без його безпосередньої участі. Самостіна робота студентів необхідна не тільки для оволодіння певною дисципліною, але й для формування навичок самостійної роботи взагалі, в учбовій, науковій, професійній діяльності, здібності приймати на себе відповідальність, самостійно вирішувати проблему, знаходити конструктивні рішення, вихід із кризової ситуації і т.д.
Незалежно від спеціалізації і характера роботи, будь-який починаючий спеціаліст повинен мати фундаментальні знання, професійні вміння і навички діяльності свого профелю, досвід творчої і досвідної діяльності по рішенню нових проблем, досвідом соціально-оціночної діяльності. Дві останні складові освіти формуються як раз в процесі самостійної роботи студентів.
Вища школа відрізняється від середньої спеціалізацією, але головним чином – методологією учбової роботи і ступенем самостійності навчання. Викладач лише організовує пізнавальну діяльність студентів. Студент сам здійснює пізнання. Самостійна робота вирішує задачи всіх видів учбової роботи. Ніякі знання, якщо вони не підкріпленні самостійною діяльністю, не можуть стати справжнім надбанням людини. Крім того, самостійна робота має виховне значення: вона формує самостійність не тільки як сукупність вмінь та навичок, але й як рису характеру, яка грає суттєву роль у структурі особистості сучасного спеціаліста вищої кваліфікації. Самостійна робота студентів повинна систематично контролюватися викладачем. Основою для самостійної роботи служить науково-теоретичний курс, комплекс отриманих студентами знань. При розподілу завдань студенти отримують інструкції по їх виконанню, методичні вказівки, посібники, перелік необхідної літератури.
Потенцiйнi можливостi людини можуть в повнiй мiрi проявитися i реалiзуватися лише при рацiональнiй самоорганiзацii учбовоi дiяльностi. При цьому потрiбно мати на увазi, що здатнiсть до самостiйноi учбовоi дiяльностi не мае безпосереднього зв'язку з рiвнем розвитку окремих пiзнавальних процесiв чи мотивацiйних потреб i не може бути пояснена ними.
Пiд ефективною самостiйнiстю розумiеться вмiння без систематичного контролю, допомоги та стимуляцii з боку викладача самостiйно працювати на заняттях, дома, в бiблiотецi, вмiння органiзувати окремi форми роботи i всю учбову дiяльнiсть вцiлому.
В ВУЗі існують різні види індивідуальної самостійної роботи – підготовка до лекцій, семінарів, лабораторних робіт, заліків, іспитів, виконання реферетів, завдань, курсових робіт і проектів, а на заключному етапі – виконання дипломного проекту.
Співвідношення часу, який відводиться на аудиторну і самостійну роботу, в усьому світі складає 1/3.5. Таке співвідношення базується на великому дидиктичному потенціалі цього виду навчальної діяльності студентів. Самостійна робота сприяє:
-поглибленню і розширенню знань;
-формування інтересу до пізнавальної діяльності;
-оволодінню прийомами процесу пізнання;
-розвитку пізнавальних здібностей.
Тому вона стає головним резервом підвищення ефективності підготовки спеціалістів.
