Врахування особливостей підліткового віку в роботі класного керівника (Частина 1)
П Е Д А Г О Г І К А
“Врахування особливостей підліткового віку в роботі класного керівника”
План.
І. Психологічні і соціально-педагогічні проблеми підліткового віку:
а) об’єктивні основи соціальної ситуації розвитку підлітка;
б) можливі дефекти розвитку емоційно-вольової сфери підлітка;
в) групи ровесників як мікросоціум підлітків.
ІІ. Фізіологія підлітків:
а) період статевого дозрівання, його значення і етапи;
б) психологічні механізми статевого дозрівання і їх вплив на поведінку.
ІІІ. Психологія підлітків:
а) самопізнання в підлітковому віці;
б) спілкування в групі ровесників, як основна потреба;
в) характеристика поведінки підлітків;
г) приблизна схема вивчення особистості.
IV. Особливості спілкування з підлітками:
а) роль взаємного сприйняття і розуміння в спілкуванні вчителя і підлітків;
б) типові помилки дорослих у взаємовідносинах з підлітками;
в) спілкування з підлітками в умовах колективу;
г) труднощі спілкування з педагогічно запущеними підлітками;
д) проблема етики спілкування вчителя з учнями.
V. Психодіагностичне вивчення учнів:
а) наукові засади створення особистісно орієнтованих виховних технологій;
б) поради психолога: ще недорослі, але вже й не діти;
в) специфічність відносин між класним керівником та сучасними підлітками.
Об’єкт нашої праці – розум,
почуття, воля, переконаність,
інструмент – слово і краса і
емоційний діапазон!
В. Сухомлинський,
“Сто порад вчителеві”.
Проблеми молоді завжди привертали увагу вихователів, але особливо актуальними вони стали останнім часом. Підвищення рівня освіченості і матеріального стану членів нашого суспільства розширило можливості розвитку і задоволення духовних і матеріальних потреб підростаючого покоління, але зробило більш складним формування розумних бажань і устремлінь.
За допомогою засобів масової інформації розширились границі сприйняття і пізнання світу. В потоці сучасної інформації підлітку все важче розібратися в чомусь самостійно і глибоко, тому часто він починає сприймати тільки розважальне, що не потребує інтелектуальної напруги. Такі підлітки годинами сидять перед телевізором чи слухають заглушуючі чи притуплюючі ритми магнітофонних записів, чи проглядають ілюстровані журнали, чи бездумно читають гостросюжетні детективи. Це призводить до поступової втрати здатності до самоорганізації і самоуправління, розв’язання важких завдань навчальної діяльності. Такі підлітки йдуть по лінії найменшого супротиву. вдовольняються приємними скороминучими переживаннями, не прогнозуючи своє майбутнє.
Розвиток контактів із зарубіжними, і в особливості з капіталістичними, країнами, обмін кіно продукцією та іншими духовними і матеріальними продуктами культури часто супроводжуються у підлітків формуванням некритичного до них відношення.
Складності підліткового віку є серйозною педагогічною проблемою. Їх перша об’єктивна основа – в значній різниці між вимогами суспільства до дітей і дорослих, різниці в їх обов’язках і правах. Відомо, що “доросле” життя складніше, ніж життя дітей, і далеко не всі дорослі люди можуть підтримувати гармонійні відносини з навколишніми. Підліткам же приходиться у відносно короткий період освоїти цю сферу у всій її складності.
Ускладнення соціального буття підлітків проходить в період швидкої фізіологічної перебудови організму. Зміни активності ендокринної системи призводять до виражених коливань вегетативних функцій (пітливість, почервоніння, блідість, похудіння, ожиріння і т. д.).Підлітки стають емоційно нестійкими, вразливими. При несприятливих обставинах такого роду реакції легко фіксують і навіть набувають патологічної форми.
Таким чином, другою об’єктивною основою складності підліткового віку є виключно швидкий темп змін, які відбуваються в цей період: у фізичному і психічному стані підлітка, в характері реакції на зовнішні подразнення і т. п. Можна сказати, що підлітки і дорослі живуть в різному масштабі часу, а змідси виникають відмінності в оцінках одних і тих самих подій, явищ. При цьому в підлітках для дорослого багато чого є несподіваним, незрозумілим, тим більше, що несподіваним і незрозумілим воно є часто і для самого підлітка. Дійсно, з підлітком починають відбуватися зміни, смисл, а головне, необхідність яких для нього не завжди зрозумілі. Стараючись об’єктивно глянути на себе збоку, він не може себе впізнати; у деяких підлітків виникає відчуття ніби насильності змін, які відбуваються. Підлітки, особливо схильні до самоаналізу, не можуть зразу прийняти себе в новій якості, соромляться свого нового вигляду.
Підлітки стають дуже чутливими до заміток щодо їх зовнішності. Слід підкреслити також і значення великих відмінностей в індивідуальних темпах розвитку підлітків: відмінності в степені зрілості між окремими школярами, учнями одного і того ж класу можуть досягати 3-4 років.
Третьою об’єктивною основою складності підліткового віку є накопичення до цього віку дефектів виховання, які раніше виразно не проявлялися внаслідок недостатньої самостійності дитини і відносно неширокої сфери її діяльності та спілкування. Адже багато з того, що робить дитина, вона робить по бажанню дорослих; система внутрішніх побажань формується в ній поступово. Підліток ж все в більшій мірі повинен діяти, виходячи із своїх внутрішніх побажань, а діяльність його оцінюється навколишніми строгіше, ніж діяльність дитини. Тут-то і виявляються різноманітні дефекти виховання, дефекти розвитку особистості.
В першу чергу це порушення розвитку емоціональної сфери. Наприклад, це може бути недостатній внутрішній зв’язок між сприйняттям і оцінкою якого-небудь явища навколишнього і здатністю діяти у відповідності із цією оцінкою, фактично це означає слабкість механізмів волі. Дефектом розвитку емоціональної сфери, який чітко проявляється в підлітковому віці, є і поверховість почуттів, їх швидке згасання, а також бідність емоціонального життя: вузькість кола явищ, подій навколишнього, які можуть викликати емоціональних відгук.
Другим дефектом виховання є безвідповідальність – це невміння чи небажання людини передбачити чи врахувати наслідки своїх вчинків. Така людина не може уявити себе і навколишнє в період часу, який іде за скоєнням ним даної дії, а звідси він не може в певній мірі і врахувати результати цієї дії, і оцінити їх значення. Все це породжує і небажання зробити зусилля для того, щоб постаратися уявити в майбутньому результати своєї діяльності.
Наступний важливий дефект виховання, який чітко проявляється в підлітковому віці, - недостатня впевненість в собі, підвищена тривожність. В їх основі лежить перш за все вузькість соціальних зв’язків і недостатнє їх пізнання. Недостатність уваги, підтримки, заохочення навколишніх веде до формування у дитини таких рис особистості, як невпевненість і тривожність, відсутність відчуття безпеки, захищеності.
Особливості соматичного і статевого дозрівання підлітків мають не тільки безпосереднє відношення до здоров’я і працездатності в наступні роки, але і в значній мірі визначають повноцінність соціального розвитку. В підлітковому віці багато в чому вирішуються питання, в якому степені людина зможе відповідати вимогам, які суспільство буде підносити їй на протязі всього життя.
Статеве дозрівання – процес, в результаті якого людина досягає найвищого степеня вираження своєї приналежності до чоловічої або жіночої статі.
Статеве дозрівання дитини невіддільне від її загального розвитку і відбувається безперервно, починаючи від народження. Все ж на певному етапі цього розвитку воно різко прискорюється, і на протязі відносно короткого періоду наступає повноцінна статева зрілість.
Цей період одержав назву період статевого дозрівання. Відповідно до вікової періодизації це і є підлітковий вік.
Для того, щоб по можливості не допускати помилок у відносинах з підлітками, дорослі, і в першу чергу вчитель, повинні добре знати природу фізіологічних процесів, які відбуваються в цей період, можливості організму дітей і виявляти посильні вимоги, уникаючи як перевантаження, так і недовантаження в навчальних завданнях, забезпечити достатню рухову активність в розпорядку дня, участь в суспільно корисній праці, широко притягувати до масових видів фізичної культури у позакласний час.
В даний час статеву зрілість поділяють на 5 стадій у відповідності із степенем виразності ознак статевої зрілості.
Та все ж найбільш точним фізіологічно і зручним практично є поділ його на два етапи: перший етап з 8-9 до 12-13 років, другий – з 12-13 до 17-18 років. Слід враховувати, що статева зрілість дівчаток починається в середньому на 1-1,5 р. швидше, ніж у хлопчиків, а в рамках кожної статі строки її початку можуть відрізнятися на два і більше років.
На першому етапі статевого розвитку виразно проявляються протиріччя стану центральної нервової системи. З одного боку, наростають ознаки більшої її зрілості в порівнянні з попереднім віком, так як школярі стають старшими. Це проявляється в більшій їх можливості до самоконтролю, до критичного відношення до себе і навколишніх. Разом з тим нервові центри функціонують з перевагою збудження над гальмуванням, і тому підлітки дають підвищену і не завжди адекватну реакцію на зовнішні впливи на звертання до них дорослих та ровесників, на явища навколишнього світу.
В нормальних умовах між силою подразника і реакцією на нього нервової системи існує певна залежність, яка має вікові та індивідуальні особливості. В підлітковому віці ці співвідносини руйнуються, що зв’язано з збудженим станом центральної нервової системи. В результаті цього, наприклад, і сильні і слабкі подразники можуть викликати однакову по силі відповідну реакцію. Може бути і по-іншому: сильні подразники взагалі не викликають відповіді, а на слабкі реакція є. Справа в тому, що центральна нервова система підлітка стає на деякий час нездатною на відповідь на сильний подразник, тому що він її перезбуджує і переводить в стан гальмування, і реакції немає. Слабкий же подразник цього не викликає і тому на нього реакція зберігається. Зрештою, може такий стан центральної нервової системи, коли подразник взагалі викликає несподівану, неадекватну реакцію.
Вираженням всіх цих станів центр. нервової с-ми являються такі особливості поведінки підлітків, як показна байдужість навіть до важливих подій, які відбуваються навколо, ніби байдужість до оцінки – будь вона хороша чи погана. Особливо в таких випадках батьки жаліються, що підліток став “байдужим”, “не чутливим” до всього, що нічого його не хвилює і не радує. В інших випадках чи в іншій час підліток може майже не реагувати на яку-небудь важливу подію, на похвалу чи, навпаки, покарання, але давати бурхливу реакцію на яку-небудь дрібницю.
Характерно, що у дівчаток в більшій мірі виражені порушення емоціонального плану – підвищена образливість, плаксивість, безпричинна зміна настрою, у хлопчиків – зміна поведінки та рухових реакцій.
Мова підлітків інколи робиться повільною, уповільнюються й відповідні реакції на мову дорослих, звернену до них. Не одержавши відповіді на своє запитання, звернене до підлітка чи чекаючи його дуже довго, дорослі часто сердяться і починають докоряти підліткові: “Ти що – глухий?”
Відповіді підлітків на запитання вчителя стають більш сухими, однозначними, спрощеними, утворюється враження, що підліток втратив половину свого словникового запасу. Все це створює враження недостатнього знання предмета, невпевненості в своїх знаннях, і в відповідності з таким враженням педагоги оцінюють відповіді підлітків.
В цей же час спостерігається підвищена втомлюваність підлітків. Втома звичайно розвивається в дві фази: на першій виникає неспокійність, на другій фазі з’являється сонливість чи, навпаки, сильна збудженість.
Зі всіма цими особливостями стану організму школярів зв’язані і особливості їх успішності у 5-6 класах. Як підкреслює Ю. К. Бабанський: “з одного боку, тут знаходиться процес безперервного наростання можливостей школярів в області навчально-пізнавальної діяльності, удосконалюється пам’ять, увага, якісно перетворюється характер мислення, розвиваються критичні риси характеру, зростає самостійність та активність школярів, розширюється коло їх устремлінь, інтересів і т. д.” (Бабанський Ю. К. Оптимизация процесса обучения. М., Просвещение, 1977 г.).
На другому етапі статевого розвитку (7-8 класи) відбувається стабілізація взаємозв’язків між центральною нервовою системою, ендокринними центрами та статевими залозами. Це проявляється у зростаючому рівні в крові статевих гормонів і більш спокійним станом центр. нерв. с-ми. В цей час відбувається не тільки інтенсивне збільшення розмірів і особливо маси тіла, розвиток статевих органів і різноманітних ознак статевого дозрівання, але відбуваються також значні зміни в загальному стані школяра.
В підлітковому віці відмічається чіткий напрям свідомості на самого себе. Усвідомлення себе особистістю відбувається у підлітків в першу чергу в процесі спілкування із ровесниками. В зв’язку з цим ряд психологів рахують спілкування в підлітковому віці одним із провідних типів діяльності. Самопізнання себе, виділення і зіставлення свого “Я” з другими створюють умови для самовдосконалення. Підліток, оцінюючи здібності, успіхи, зовнішню привабливість, моральне обличчя, свою соціальну роль в колективі, свої недоліки, емоційно переживає все це і прагне завоювати повагу та довіру навколишніх. На основі відносин між рівнем вимог та реальними успіхами у нього формується відповідно висока чи низька самоповага. Вона в меншій мірі залежить і від підлітка навколишніми. У підлітків звичайно відмічається підвищена самооцінка та рівень вимог, що при невдачі в навчальній, спортивній та інших видах діяльності часто призводить до афективних реакцій. Тому вчитель зобов’язаний вчасно регулювати адекватність самооцінки підлітка без шкоди для формування його особистості.
Негативну роль може зіграти й переоцінка себе підлітком, так як сприяє формуванню зазнайства, надмірності, самовдоволення, прагнення протиставляти себе колективу. Рівень самосвідомості у підлітка коливається в широкому діапазоні і залежить від багатьох факторів (мікросоціальне середовище, вік, рівень розвитку інтелекту і т.д.). Рівень самосвідомості у підлітків, як правило, не досягає вищих форм, коли людина усвідомлює себе членом суспільства в цілому і свідомо підкоряє свою спрямованість його цілям. Вищі форми самосвідомості формуються пізніше.
Прагнення – недостатньо усвідомлені потреби – розглядаються в психології не як вроджені фактори поведінки, а як етап у формуванні мотиву. Позиви (харчові, статеві і т. д.) можуть згасати чи усвідомлюватись і трансформуватися в бажання, а бажання, при активності волі, - в прагнення як мотив діяльності.
Прагнення може проявлятися в намірі, мрії, ідеалі. Тому важлива знати, який ідеал формується у підлітка, до якого зразка він прагне – до зразка моральної вихованості чи до образу ведучого пристосуванця. Ідеал у підлітка викликає бажання трудитись, наблизитись до нього, але може виражатись в пасивно-спостережливому відношенні до зразка. У формуванні ідеалу підлітка багато можуть зробити вчителі, що може передбачити подальший шлях підлітка.
Виховання в широкому плані можна розглядати як формування потреб. Форми прояву потреб можуть бути представлені в мотивах інтересів, ідеалу, світосприйняття, переконаності та ін. Як відомо, потреби в людини можуть бути спадковими, у вигляді органічних позивів: голод, спрага, статеві позиви, позиви до активності і т. д.; матеріальними, духовними та суспільними. Від того, які потреби будуть переважати в життєдіяльності підлітка, будуть залежати і особливості формування особистості. Тому виховання потреб у підлітка вимагає невпинного піклування дорослих.
В навчальній діяльності підлітка велику роль відіграє мотиваційний компонент. Мотиви навчання можуть бути пов’язані із його результатами. В такому випадку, від учня вимагається немалі вольові зусилля як при позитивній мотивації, так і при негативній. Щоб досягнути мети, підліток змушений і в першому і в другому випадках заставляти себе вчитися. Тому необхідно домогтися того, щоб підлітки усвідомлювали корисність знань, а успіхи у навчанні відповідно заохочувались.
Мотиви навчальної діяльності непостійні і можуть змінюватись. Як і будь-яка діяльність, навчальна діяльність полімотивована і тому в ній можуть переплітатися загальні соціальні, пізнавальні, а також вузько особисті мотиви. Отже, велику роль у формуванні мотиву відіграє оцінка навчальної діяльності вчителем. На жаль, це не завжди враховується в педагогічному процесі. Слід відмітити, що бажання підлітка придбати знання може співпадати з негативними відношенням до навчання за причиною відсутності в нього позитивної мотивації, недостатності вмінь, навичок, нерозвинутості вольових якостей. Це негативне відношення може бути пов’язаним з різноманітними дефектами викладання.
Початкові признаки педагогічної запущеності звичайно проявляються в різноманітних змінах емоціональної сфери – нестійкості емоцій, пониженому настрої, роздратованості, негативному відношенні до предмета, в якому підліток не має успіху, до вчителя - предметника і т.д. Хронічна емоційна напруга в подібних випадках звичайно знаходить вихід в посиленому спілкуванні із ровесниками поза школою. Поступово змінюється характер підлітка, набувається негативний досвід і особистість може в цілому змінитися в негативному напрямку.
Характер має велике значення як для самої людини, так і для суспільства. Загальновідомо, які складності виникають на підприємстві, в сім’ї (конфліктність, дезорганізація), коли збоку людина з “важким” характером. Звичайно, характер не є щось незмінне. Одні риси можуть бути більш стійкими, а інші більш змінними, пластичними, гнучкими.
Характер в підлітковому віці проявляється досить різноманітно. У підлітка можуть бути виражені доброзичливість і жорстокість, вимогливість і поступливість, принциповість та безпринципність, колективізм та індивідуалізм, відповідальність та безвідповідальність, скромність та самовпевненість і т. д., по суті, всі признаки, які мають місце і в дорослих.
Своєрідність характеру в підлітковому віці звичайно проявляється в його “загостренні”, акцентуації, яка обумовлена соціальними факторами – ускладненням взаємовідносин з навколишніми і біологічними зрушеннями – нейроендокринною перебудовою, яка лежить в основі статевого дозрівання. Недостатнє врахування особливостей характеру в пубертатному періоді сприяє виникненню напружених, конфліктних відносин в сім’ї та школі. Є такі типи акцентуації характеру, виявлені А. Є. Личком:
1. конформний тип;
2. гіпертимний тип;
3. емоційно-лабільний тип;
4. істеричний тип;
5. “нестійкий тип”;
6. торпідний (малорухливий) тип.
Приблизна схема вивчення особистості підлітка
Після загальних даних про підлітка виявляються короткі біографічні відомості, в якій сім’ї він народився і як проходив психічний та фізичний розвиток в дошкільному періоді. Виявляються особливості виховання вдома (строгість, захищеність), в дитсадку, інтернаті, дитячому будинку, особливості поведінки в колі ровесників, характер спогадів про дошкільний період. Виясняється, в якому віці пішов до школи і як давалося навчання, які предмети викликали зацікавленість, з яких предметів не встигав та по якій причині, як і були захоплення, як будувались відносини із ровесниками, батьками, вчителями, чи виконував громадські доручення. Оцінюються характерологічні особливості: відношення до себе, до інших людей (колективіст, егоїст, альтруїст і т. п.), до праці (працелюбний, лінивий та ін.), до шкільних та особистих речей; ініціативність, самокритичність, скромність, самостійність, самовпевненість, рішучість і т.д.; здібності та рівень їх розвитку; звички, в тому числі й шкідливі; перенесені фізичні та психічні травми та інші пошкодження.
Біографічні дані повинні звертатися в тісному зв’язку з тими соціально-побутовими умовами, в яких проходило реальне життя підлітка, з врахуванням складу, віку, занять членів сім’ї, матеріального стару та житлово-побутових умов.
Оцінюється характер і матеріально-культурний рівень батьків, взаємовідносини в сім’ї і особливо відношення до дітей, взаємовідносини сім’ї та школи.
Після ознайомлення із минулим життям підлітка та особливістю його мікро соціального середовища визначаються психічні властивості та якості, за якими можна скласти уявлення про особистість в цілому. При виявленні складу направленості особистості слід визначити домінуючий вид потреб; вияснити, в яких предметах та речах він відчуває нестаток; наскільки органічні, матеріальні потреби сприяють психічному і фізичному розвитку, формуванню особистості, чи вони вдовольняються нерозумно; визначити прояв пізнавальних та естетичних потреб та форми їх вдоволення, потреби в колективній спільній праці та реальні прояви їх. Оцінюється спрямованість інтересів і схильностей, їх стійкість, глибина, ідеал, до якого прагне підліток.
Ширина кругозору визначається в розумінні сутності суспільних відносин в націй країні та за кордоном., наскільки підліток використовує знання при поясненні класових відносин, явищ природи, релігії і т. д., на скільки усвідомлює себе членом суспільства і своєю поведінкою відповідає його нормам, який степінь активності та життєві позиції, ціле направленість; ставить мету в міру своїх сил чи ставить її вище (нижче) своїх можливостей.
Під час бесіди слід звернути увагу на зовнішній вигляд, загальний фізичний розвиток, особливості одягу підлітка, оцінити, чи легко він вступає в спілкування і в яких випадках ухиляється від відповідей на поставлене запитання, вияснити особливості мови, мислення, пам’яті та уваги.
Послідовність збору інформації про підлітка і чітка логічна структура логічного матеріалу повинні дозволити класному керівнику виявити “фонд особистості” і на цій основі скласти реальний план виховання.
В спілкуванні, як відомо, встановлюється психологічний контакт і відбувається обмін інформацією, а також відбуваються взаємопереживання, взаємовплив, взаємодія. В залежності від того, як вчитель сприймає і розуміє підлітка (відповідно і підліток – вчителя) взагалі і в даний момент – зокрема, і виникає певне відображення одне одного. Воно може бути переважно інтуїтивним, конкретно – чуттєвим та абстрактно – логічним. Сприйняття і розуміння, орієнтовані на зовнішність, складаються в залежності від емоційного враження, прихильності чи за асоціацією з зовнішніми ознаками знайомих людей чи літературних героїв. Слід відмітити, що зовнішні прояви образу, який сприймають, не завжди відповідають його внутрішньому психологічному складу. Складність сприйняття і особливо оцінки сприйнятого вчителем заключається ще й в тому, що процес спілкування протікає, як правило, на очах в інших учнів. Тому судження вчителя про учня, його дії повинні бути обережними, тому що помилка стає видимою для всіх і на основі одержаної інформації формується відношення і звертання як до вчителя, так і до конкретного учня. Навіть очевидний прояв зовнішніх ознак поведінки учнів не повинен трактуватися прямолінійно, без розуміння психологічного вмісту, інакше можливі великі помилки.
Сприйняття і розуміння один одного залежать від багатьох причин: віку, індивідуальних особливостей, досвіду, інтересів, характеру, професій, психічного стану в момент спілкування. Молодші підлітки перебільшують значення зовнішніх ознак і однозначно пов’язують їх з особливостями особистості, яку сприймають, тоді коли старші підлітки спроможні більш диференційовано і адекватно сприймати внутрішній світ навколишніх.
Сприймання і розуміння вчителем учнів також можуть бути неповними. Одні вчителі ускладнюють, другі спрощують всю інформацію. Одні тримають в пам’яті “всі дрібниці” про учня, інші – тільки окремі особливості його особистості; одні педагоги володіють вираженою емпатичністю (розумінням стану учня, тимчасовим емоційним порівнянням з ним) і знаходять емоційний відгук для учня, інші сприймають учнів холодно і розсудливо.
Вчитель повинен тонко відчувати відносини в групі, вчасно попередити емоційну напруженість, переключити емоційний заряд на розв’язання навчальних, трудових, суспільних завдань. Ось чому необхідно встановити довірливі відносини з учнями і вміло управляти своїм спілкуванням. Спілкування з підлітком передбачає хороший контакт з його сім’єю.
Важливим фактором управління підлітками являється формування колективістських почуттів. Наскільки вдається виховати почуття взаємної відповідальності, коли твій клас стає референтною групою, настільки можна розраховувати на ефективність виховання кожного підлітка. слід відзначити, що колективістські відносини можуть сформуватися тільки в тому випаду, коли інтереси та цілі діяльності кожного підлітка, який входить в різні групи, не рахуючи шкільного класу (гуртки спортивні, художньої самодіяльності, технічної творчості і т.д.), виходять з рамки цих груп і зливаються з інтересами, цілями суспільства в цілому. Якщо ж інтереси і цілі замкнуться в одній групі, то навіть при хорошій результативності (навчальній, трудовій, спортивній та іншій діяльності) можливе формування групового егоїзму, що може негативно відбитися на формуванні особистості.
Спілкування повинно будуватися з врахуванням того, який психологічний клімат в групі і в яких відносинах підліток знаходиться з ровесниками, в якій мірі він включений в колектив класу і задоволений навчальною діяльністю, яку роль відіграє в класі, яка його активність як організатора (чи дезорганізатора), чи він зовсім відчужений. Якщо знаходяться небажані міжособистісні відносини в класі, вчитель повинен виявити причину конфліктів і виправити положення.
Програма виховання повинна враховувати не тільки стан підлітка в колективі класу, але й те, яка група для нього є референтною. Важливим також є знання неофіційного лідера (ватажка) мікрогрупи (в класі, поза школою), в яку входить підліток. Необхідно знати, яка спрямованість групи: соціально позитивна, соціально негативна чи невизначена, чи співпадають цілі неофіційних лідерів з цілями офіційних організаторів (старости, заступника), так як в одній і тій же особі не завжди співпадають неофіційний лідер та організатор. Якщо є різноголосся між цілями організаторів та неофіційних лідерів мікрогруп класу, то учнівський колектив не буде тісним. Також слід враховувати, що постійне призначення та вибір офіційних організаторів на довший час можуть сприяти формуванню негативних рис характеру (надмірність і т.д.)
Дуже важливим моментом є виявлення неофіційного лідера з антисоціальною спрямованістю. В таких випадках він приховує своє лідерство і зовнішню роль лідера відіграє підставне лице. Отже, необхідно виявити прихованого лідера-дезорганізатора і підірвати його вплив на членів групи. Тут потрібно протиставити його тим цінностям, які осуджуються в даній групі, а не тим, які прийняті (куріння, вживання спиртних напоїв і т.д.). Треба знати інтереси, традиції групи, щоб використовувати соціально-психологічні закономірності (механізми співчуття, співпереживання і т.д.) в досягненні навчально-виховних цілей.
Найбільш поширеними помилками спілкування з підлітками є повчальний, принижуючий тон, нав’язування своїх рішень, що вступає в протиріччя з їхніми високими самооцінками. Все це нерідко призводить до виникнення психологічних бар’єрів.
Особлива обережність і продуманість в спілкуванні потребується з учнями, які переживають якість внутрішньоособисті конфлікти і відчувають об’єктивні та суб’єктивні труднощі. В таких випадках необхідно допомогти їм знайти психологічний вихід із складеної ситуації. Якщо ситуація виявиться нерозв’язною, то потрібно допомогти учневі змінити до неї відношення. Тому відмови чи невиконання завдань вчителя не повинні завжди розцінюватися як небажання виконувати їх; непокора може бути викликана іншими причинами.
Мистецтву спілкування необхідно постійно вчитися, виробляти індивідуальний стиль. З цією метою може бути використаний соціально-психологічний тренінг, який включає метод групової дискусії (метод групового обговорення психолого-педагогічних ситуацій чи ненапрямлених дискусій) та ігрові методи (учасники виступають активними виконавцями соціальних ролей).
Найбільші складності в спілкуванні вчителя відчувають з педагогічно запущеними підлітками. Розглянемо деякі питання корекції особистості цих підлітків, а також неповнолітніх правопорушників, які знаходяться в спеціальних школах.
Основним психологічним питанням виправлення та перевиховання неповнолітніх правопорушників є створення психологічно заснованої системи впливу на особистість з метою зміни її напрямленості, викорінення антисуспільних установок, поганих звичок, з метою придбання нових знань, навичок, звичок, мобілізації резервів в перспективному плані реальної життєдіяльності. Цю систему ціленаправленого психологічного впливу умовно ми поділяємо на три типи: підготовчий, реконструктивний та підтримуючий (реконструктивний).
На першому, підготовчому етапі, який може охоплювати період від кількох днів до місяця, проводиться вивчення особистості методом узагальнення незалежних характеристик, а також біографічним та експериментально-психологічним методами; визначаються стадії педагогічної запущеності; вияснюється біологічний “грунт”, особливості мікросередовища, в якому формувалась особистість, реальні міжособистісні відносини, референтні групи. Визначаються рівні складених відносин у конкретного вихованця і механізми відхиленої поведінки: за типом компенсації чи гіперкомпенсації слабких функціональних систем особистості, опозиції, прояви емансипації, суперництва, устремління до лідерства і т.д.; уточнюється, який відбиток знайшли в поведінці підлітка групові інтереси, традиції, впевненість і яку роль він відіграє в малій неформальній групі.
Другий етап, реконструктивний, займає від кількох тижнів до кількох місяців. Він включає систему психолого-психологічного впливу, комплекс різноманітних прийомів та методів: бесіди, організація режиму, формування груп та колективів, використання заохочень та покарань, подача ціленаправленої інформації (приклади, листи та зустрічі з колишніми вихованцями, музика, книги і т.д.)
стратегічним завданням цього є перебудова невірної системи відносин особистості правопорушника і формування суспільної спрямованості, яка відповідає принципам педагогічних прийомів та методів строго індивідуалізована і заснована на використанні в певний момент особистої активності вихованця.
Починається цей етап з пояснення вихованцю особливостей його віку, взаємовідносин з навколишніми та психологічної сутності його правопорушень. Спільний аналіз наслідує мету усвідомлення підлітком своїх сильних та слабких сторін, причин аномальної поведінки, звичок, його провину перед суспільством. Це важливий етап, так як відсутність усвідомлення своєї провини в різних групах вихованців спецшколи відмічається від 14 до 52% всіх випадків.
Третій етап – підтримуючий (реабілітуючий). Основним завданням на даному етапі є закріплення всього цінного, що було досягнуто на реконструктивному етапі і подальший розвиток позитивної соціально-трудової спрямованості особистості. Важливе місце відводиться попередженню рецидивів, негативних емоційних станів, невротичних симптомів, корекції негативних рис характеру, вироблення імунітету до поганих дій ззовні та прискоренню реадаптації до умов життя після виходу із спецшколи.
Основним прийомом самовиховання залишається саморегуляція, а також письмовий зв’язок з вихователем. Значну роль в реадаптації відіграє той колектив, в якому протікає діяльність вихованців. Цілеспрямована діяльність і колективні відносини створюють єдиний суб’єктивно-психологічний та соціально-психологічний ефект, який успішно блокує рецидиви.
Психологічні складності на заключному етапі обумовлені рядом факторів: виходом вихованців з-під звичного контролю; поверненням в колишнє негативне середовище; недовірою та підозрілістю навколишніх до колишнього правопорушника і т.д. Ось чому так важливо заздалегідь виробити у вихованця психологічні міри захисту, щоб реадаптація проходила більш успішно і без зривів.
