ТЕМА: КРЕДИТНА СИСТЕМА КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В НАЛАГОДЖЕННІ ПЛАТІЖНОГО І РОЗРАХУНКОВОГО МЕХАНІЗМУ В УКРАЇНІ.
1.Економічна суть банківської системи.
1.1. Основні методологічні підходи аналізу сутності банку.
1.2. Основи побудови банківської системи:
а) характеристика і функції центрального банку;
б) специфіка розвитку комерційних банків.
2.Вплив грошово-кредитної політики банків на розвиток економіки України.
2.1. Діяльність банків на фінансовому ринку України.
3.
3.1. Функціонування банків Тернопільщини (Західної України) в умовах кризової економіки та їх сприяння розвитку господарських відносин у становленніі нової економіки України.
3.2. Про перспективи та основні шляхи вдосконалення кредитної системи в налагодженні платіжного і розрахункового механізму в економіці України.
ВСТУП.
Ефективна національна економіка - гарантія незалежності держави. Вона вимагає комплексних програм економічних реформ, реальних гарантій невідхильності переходу від адміністративно-господарських методів керівництва до ринкової економіки.
Значна роль в економічних реформах належить ефективній фінансовій та грошово-кредитній політиці. В сукупності з напрямом введення власної грошової одиниці і системи грошового обігу, скорочення бюджетного дефіциту, поліпшення податкового регулювання економіки важливе місце в оздоровленні економіки займає реформа банківської системи. Банківські реформи складаються із зміни структури кредитного обігу, що приведе до нових форм надання кредитів та їх вільного продажу підприємствам, а також громадянам без посередництва центрального банку.
Характерною ознакою ринкової економіки є високорозвинута і розгалужена фінансова банківська система. Через неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується іх найефективніше і раціональне використання. Звідси походить і провідна роль різноманітних фінансових інститутів (насамперед, банків) у суспільстві.
Реакцію на ситуацію, що склалась в кредитній сфері на старті ринкових реформ в Україні, стала поява незалежних комерційних банків. Спершу вони створювалися на акціонерних чи кооперативних засадах підприємствами ти іншими структурами одного відомства чи галузі. Так з'явилися акціонерно-комерційні банки Укрлегбанк (1989 р.), Укрбудбанк (1989 р.), Київкомбудбанк (1990 р.). Одночасно організовувались регіональні комерційні банки багатогалузевого і вузькофункціонального призначення - такі, як Лісбанк, "Карпати", Донвуглекомбанк, Донбасбанк, Азовбанк. Під тиском цих процесів змушені були перебудуватися і провідні банки-монополісти на грошовому ринку. Вони змінили свій статус на акціонерні та перйшли переважно на комерційні засади: Агропромбанк "Україна" АК, АК "Укрсоцбанк" та акціонерно-комерційний Промінвестбанк. Вирішальним кроком у перебудові кредитної системи стало прийняття в березні 1991 року Верховною Радою України Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Мета цієї роботи - дати визначення банку як унікального явища економічного життя, проаналізувати структуру банківської системи, яка виконує функції "кровеносної системи" економіки, дати оцінку діяльності українських банків на фінансовому ринку за 1993 рік та їх впливу на формування ринкової соціально-орієнтованої економіки в Украні, показати перспективи розвитку банківської системи України.
1. Економічна суть банківської системи.
1.2. Основні методологічні підходи аналізу сутності банку.
Перший банк у сучасному його розумінні виник в Італії у 1407 році (Banca di San Ucorgio) в Генуї. Джерела сучасної банківської справи треба шукати у діяльності середньовічних мінял Північної Італії.
Питання про те, що таке банк, не є таким простим, як це здається на перший погляд. Кажуть, що банк - це сховище грошей.
Разом з тим, таке життєве тлумачення банку не тільки не розкриває його суті, а й приховує його дійсне призначення в народному господарстві. Ще більш ускладнює справу саме термінологічне значення слова банк ("банко" - лава, на якій здійснюють грошові та кредитні операції), а також такі сучасні вирази, як банк даних, банк рослин, книжковий банк, які до банку, як такового, не мають ніякого відношення.
В сучасному суспільстві банки займаються самими різноманітними видами операцій. Вони не тільки організовують грошовий обіг та кредитні відносини, через них здійснюються фінансування народного господарства, страхові операції, купля - продаж цінних паперів, а в де яких випадках посереднецькі угоди та управління майном. Кредитні установи виступвають в якості консультантів, приймають участь в обговоренні народогосподарських програм, ведуть статистику, мають свої підсобні підприємства.
Перед тим, як відповісти на питання про суть банку, важливо визначити, які при цьому ставляться завдання. Пізнання суті банку як будь-якого явища вимагає відповіді не на питання про те, чим він займається, які операції виконуються або виконував в процессі свого історичного розвитку, а про те, які вони мають якості, що є формою прояву сутності банку, яка його специфіка, в чому заключається його основа, яка внутрішня структура банку та які операції, що випливають з його суті, банк переважно повинен виконувати. Отже, аналіз суті банку вимагає досліджування не випадкової групи питань, які характеризують банківську діяльність, а відповіді на конкретні запитання, які ставляться методологією. Без дотриманя цих вимог питання про суть банку може втратити свою цільову направленність, перетворити аналіз в пустий опис операцій, які виконуються банком, які при всій їх важливості не з'ясовують центрального питання про те, з чого складається дійсна сутність банку.
Банк як установа або організація. Найбільш масовим уявленням про банк є його визначення як установи, як організації. "Банківські установи та організації" - найбільш популярний термін, його можна зустріти повсюди як у серйозній, науковій, так і в учбовій літературі, у банківському законодавстві, банківських документах та періодичній літературі. Не слід забувати, що "організація" являє собою певну і визначену сукупність людей. "Організація (франц. organisation, від пізднолат. organiso - роблю струнковид, влаштовую)... Об'єднання людей, які діють на основі правил та процедур". Що це за об'єднання, чим воно займається у відповідності і за своїми правилами - все це стосовно банку як установи організації залишається прихованим. Слід відмітити, що банк хоча і виконує суспільну місію, суспільна організація, він історично був справою приватної особи і лише потім, із розвитком банківської справи, особливо в сучасних умовах господарювання, перетворився у великі, середні та малі об'єднання.
В уявленні про банк як установу він асоціюється із службовою конторою, із апаратом управління. Широко розповсюджена думка, що соціалістичні банкисформувались як органи економічного управління. В СРСР, як і в інших соціалістичних країнах, на протязі декілька десятеліть існували банки тільки державного походження. По-справжньому, банк став частиною державного апарату управління, контролю за діяльністю господарства. В період засилля адміністративно-командних методів управління зрощування державного апарату з банківським апаратом банк нагадував елемент надбудови. Кредитування здійснювалось на основінормативного, директивного розподілу ресурсів зверху, безготівкові розрахунки мали директивний характер, принцип "один банк для клієнта" не давав основи для розвитку комерційних відносин у банківській сфері. В цих умовах намагання об'явити колишні наші банки базисом мали штучний характер; для цього необхідна була радикальна ломка їх зв'язківз клієнтами, розвиток комерційних, а не директивних відносин між ними. Тільки завдяки цьому відношення між банком та підприємствами набувають справжній економічний характер, а банк стає базисом.
Банк як підприємство. Логічною є трактовка суті банку не як організації або установи, а як підприємства. Саме так він характеризується в деяких радянських публікаціях. Банк визначається не як підприємство взагалі, а як капіталістичне підприємство, не просто банк, а капіталістичний банк. Визначення банку як капіталістичного підприємства, по-перше, визначило банк як явище тільки капіталістичного господарства, що не відповідає історичному процесу (вони існували при феодалізмі); по-друге, говорило про неможливість його існування на наступних етапах суспільного розвитку. Саме до цього висновку приходило багато економістів у перехідний період від капіталізму до соціалізму, коли проголошували банки своєрідним не-банком, а радикально відмінним від капіталістичного банку.
Як і будь-яке підприємство, банк є самостійно господарюючим суб'єктом, має права юридичної особи, виробляє та реалізує продукт, виконує послуги, діє на принципах госпрозрахунку.
Мало чим відрізняються і завдання банку як підприємства - він вирішує питання, які пов'язані із задоволенням суспільних потребу своєму продукті та послугах, із реалізацією на основі отриманого прибутку соціальних та економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не суперечать законам країни та випливають із Статуту банку. Як і будь-яке підприємство, банк повинен мати спеціальний дозвіл (ліцензію).
Банк як торгівельне підприємство. Разом з тим банк як підприємство має свою специфіку, його діяльність відрізняється від діяльності інших підприємств. Ці відмінності складаються з наступного.
Перш за все, банки на відміну від промисловості сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку діють у сфері обміну, а не виробництва. Ця обставина дає, однак, підставу деяким авторам рахувати, що банк - це торгівельне підприємство. Асоціації банківської діяльності з торгівлею не випадкові. Банки дійсно як би "купують" ресурси, "продають", функціонують у сфері перерозподілу, сприяють обміну товарами. Банки мають своїх "продавців", сховища, особливий "товарний запас", їх діяльність в багатьох випадках залежить від обіговості. На цьому схожість між банком і сферою торгівлі в основному закінчується.
Більше того, схожість має зовнішній характер, тому що банк торгує не товарами, а особливим продуктом. Відомі, наприклад, такі операції, які банки здійснюють з обміном (купівлею-продажем) валют на грошовому ринку, коли валю-
та однієї країни (а також золото) покупається чи продаєтьбся за визначнгим курсом, по визначеній ціні. Обслуговуючи зовнішньоекономічну діяльність, дані
операції, особливо в банках, які зайняті обслуговуванням зовнішньої торгівлі, поряд з купівлею-продажем акцій, облігацій, можуть займати значну питому вагу, формувати важливу частину банківського прибутку. Разом з тим банківська "торгівля" складається не стільки внаслідок цього, а в результаті "торгівлі" кредитом, коли банки "купують" ресурси, платять за залучені кошти, які розміщують підприємства, населення на банківські рахунки, у внески, і "продають" їх позичальникам. Відмінність від торгівлі тут суттєва: при торгівлі товар змінює свого власника, віддаляється від продавця до покупця, при кредитуванні - власник позичаємої вартості залишається тим самим.
Різниця в тому, що при торгівельній угоді продавець одержує еквівалент свого товару - гроші, при позиці кредитору повертається не тільки початкова вартість позики, але і надбавка донеї у вигляді позичкового проценту.
Функціонування банку у сфері обміну породжує ще й інші уявлення про його сутність. Нерідко банк характеризується як посередницька організація. Основою для цього є особливе переливання ресурсів, які тимчасово осідають у одних і вимагають застосування у інших.
Особливість ситуації при цьому складається з того, що кредитор, який має певну частину ресурсів, бажає при відповідних гарантіях, на конкретний термін, під процент віддати її іншому контрагенту-позичальнику. Інтереси кредитора, однак, повинні співпадати з інтересами позичальника. Звичайно, в сучасному грошовому господарстві таке співпадіння інтересів є випадковим. Банк-посередник забезпечує можливість здійснення угоди із врахуванням попиту і пропозиції. Зібравши багаточисленні кошти, банк може зазадовільрити потреби самиз різноманітних позичальників, надає вибір кредиту на любий смак - строк,
забезпечення, позичковий процент.
Роль посередника в різних сферах людської діяльності можуть брати на себе різні служби (юридичні, комісійні, поштові та інші), але всі вони не стають банками. Банк як посередник має іншу природу, яка зв'язана не з посередницькою діяльністю як такою, а з особливістю його діяльності.
Але банк, виступаючи як кредитор, як позичальник, як посередник між ними, з позиції своєї сутності не є ні тим, ні другим, ні третім.
Банк - це і кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і фізичними особами, і посередник в грошових розрахунках; в цих своїх якостях він розкриває свою суть. Банк - це особливе явище господарського життя.
Банки як агенти біржі. Банки є учасниками біржі: Вони можуть самостійно організовувати біржові операції, виконувати операції по торгівлі цінними паперами. Торгівля цінними паперами є частиною банківських операцій, але не головною, так як вона досить специфічна і відмінна від банківської справи.
Банк як кредитне підприємство. Кредит - це відношення між кредитором і позичальноком з приводу зворотного руху вартості, що позичається. На відміну від кредиту банк - це одна із сторін відносин, яка хоча і може одночасно виступати в якості кредиту і в якості позичальника, однак в кожний даний момент при окремій угоді виступає або в якості кредитора або в якості позичальника. Відповідно, банк - це не відношення, а один із суб'єктів відносин. Існує ще одна відмінність: кредит -це відношення як в грошовій, так і в товарній формі формі. В банку ж концентровані лише грошові потоки.
Банк - наслідок розвитку кредиту. Саме на основі грошових та кредитних відносин з'явилось таке унікальне утворення, як банк, який в цілому можна визначити як систему особливих підприємств, продуктом яких є кредитна та емісійна справа.
Головним в сутності банку, його основою є організація грошово-кредитного процесу та емітування грошових знаків.
1.2. ОСНОВИ ПОБУДОВИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ.
У 1991 році в Україні вийшов Закон "Про банки і банківську діяльність", який повинен був узаконити двохрівневу банківську систему і закріпити демонополізацію банківської справи на Україні. Законом проголошено, що Україна самостійно організує банківську систему. При цьому вихідним принципом стала дворівнева організація, що забезпечує чітке відокремлення емісійної функції банківської системи від функцій кредитного та розрахунково-касового обслуговування юридичних та фізичних осіб. Першу з цих функцій закріплено за Національним Банком України, що виступає як найвищий рівень банківської системи, а решту функцій - за мережею комерційних банків, які складають її другий рівень.
Законом визначено підзвітність Національного банку України (НПУ) безпосередньо Верховній Раді України. На нього покладено виключно функцію емісійного центру, кредитного та розрахунково-касового обслуговування комерційних банків. Йому також доручено нагромаджувати і зберігати золото-валютні резерви держави, проводити єдину політику, координувати діяльність усіх ланок кредитної системи, визначати курс національної валюти, обслуговувати разом з комерційними банками державний борг, регулювати рівень процесійних ставок. Комерційні банки можуть здійснювати широке коло операцій по кредитуванню, розрахунково-касовому та іншому обслуговуванню юридичних та фізичних осіб. Усі операції банки повинні виконувати на договірних умовах, що ставить їх у партнерські відносини з клієнтами. Комерціїні банки кредитують підприємства в межах власних і мобілізованих коштів. У разі нестачі цих коштів вони можуть брати позички в інших комерційних та в Національному банку. Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не несе відповідальності за зобов'язаннями банків.
Крім акціонерно-комерційних банків, Законом передбачено створення на державних засадах ощадного банку України та Експертно-імпортного банку.
За характером виконуваних операцій всі банки можна поділити на центральні емісійні та комерційні. В першому випадку це означає, що продуктом банку є емісійне регулювання; така операція виконується центральними банками. Вони є державними (національними, народними) банками. Головним завданням таких банків є зміцнення позицій грошової одиниці як всередині країни, так і за кордоном. Як правило, емісійні банки не займаються кредитуванням народного господарства та населення, ця операція входить в компетенцію комерційних банків, які надають різноманітні позики як підприємствам, так і окремим громадянам.
а) ХАРАКТЕРИСТИКА І ФУНКЦІЇ ЦУНТРАЛЬНОГО БАНКУ.
Центральні банки грають головну роль и управлінні банківською системою і виступають державними органами економічного управління. Центральне місце в банківській системі України займає Національний банк України (НБУ).
Роль центральних банків у розвитку економіки більш
значна, коли ширше використовуються економічні заходи
управління народним господарством, коли більш розвинуті
товарно-грошові відносини. Так як центральні банки ви-
конують функції банку банків, регулювання грошового
обігу і кредиту вони мають право адміністративного
контролю і реального економічного впливу на операції
комерційних банків.
Функції центральних банків.
1. Емісія кредитних грошей та вилучення грошей з
обігу.
2. Акумуляція та збереження касових резервів інших
кредитних установ.
- 12 -
3. Збереження офіційних золото-валютних резервів.
4. Надання кредитів і виконання розрахункових опера-
цій для урядових органів.
5. Здійснення розрахунків і перевідних операцій для
комерційних банків.
6. Грошово-кредитне регулювання економіки.
7. Контроль за діяльністю кредитних установ.
8. Надання ліцензій на операції із іноземною валютою.
9. Обслуговування державного боргу країни.
З підприємствами та фірмами центральний банк в опе-
рації не вступає.
Регулюючі функції Центральних банків можна в загаль-
ному поділити на адміністративні та економічні. Цент-
ральні банки мають наступні можливості адміністративно-
го впливу, які фіксуються в законах про банківську ді-
яльність або в спеціальних законах про Центральний
банк: встановлення вимог до об'єму статутного фонду та
ліквідності банку; проведення ревізій та інспекцій ста-
ну, операцій банків; видавництво обов'язкових для вико-
нання інструкцій та додатків для банківських законів;
збір та узагальнення звітності банків з метою запобі-
гання можливого погіршення фінансового стану окремих
кредитних інститутів, а також визначення перспектив
розвитку кредитної системи; розгляд заявок та надання
права на створення нових банків та розширення діяльнос-
ті діючих банків; обмеження конкурентної боротьби за
залучення ресурсів (заборона виплачувати відсоток або
його кількісне обмеження по певних видах депозитів) і
- 13 -
за надання кредитів (заборона або обмеження купівлі
певних активів).
Укономічні функції банків здійснюються за вибраним
напрямом грошово-кредитної політики. Вони сприяють до-
сягненню збалансованого розвитку грошово-кредитної сфе-
