Захист прав та інтересів в цивільному процесі (Частина 3)
II. Захист інтересів відповідача
1.Розпорядження позовними засобами захисту прав та інтересів.
Керуючись принципом диспозитивності, сторони вправі на власний погляд визначити об’єм і засоби суб’єктивних прав і охороняючих законом інтересів. Заява матеріально-правова вимога може бути змінена в силу різних обставин ( юридичне незнання сторін, яка не дала змоги на момент звернення в суд правильно визначити елементи позову; вияснення нових обставин справи в ході судового розгляду; досудове врегулювання сторонами виникнувшого спору і т.д.).
Форми розпорядженням позовом та засобами закріпленими в ст.103 ЦК, у відповідності з яким позивач вправі змінити причину та предмет позову, збільшити чи зменшити розмір вимог чи відмовитись від позову. Відповідач вправі визнати позов. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою. Конкретний зміст кожного із перерахованих розпорядчих дій заключається у слідучому.
Зміна позову позову можливий у формі трансформації первісного зазаначеного предмету, причини, ціни, суб’єктивного складу. Змінюючи предмет позову, позов по-новому визначає об’єм і форму захисту свого суб’єктивного права, змешуючи чи розширюючи кордони досліджуваних обставин справи, змінюючи характер витребуваного у суда рішення. Наприклад, до первісного заявленого позову про визнання авторства він вправі приєднати вимоги про присудженні відповідача до виконання яких-небуть дій чи вимог про трансформацію тих правовідносин, із-за яких виник спір. Так, пред’явивши позов про визнання авторства, позивач може додати його вимоги про відшкодування авторської винагороди. Первісно заявлена вимога про відшкодування арендної плати позивач вправі додати позов про розірвання договору оренди.позивач на влсний розгляд може взагалі замінити предмет позову, висунувшинову вимогу. Наприклад, представивши позов про розірвання шлюбу, позивач потім просить визнати цей шлюб недійсним. Однак всі видозміни предмету позову повинні залишатись в межах того спору про розгляд якого просив позивач. Неможна наприклад, замість первісно заявленої вимоги про стягнення за відповідача аліментів вимог про втрату права на жилу площу. Це вже новий позов, він повиненн бути пред’явлений по загальним правилам.
Основа позову видозмінюється шляхом посилок на нові обставини і додаткового пред’явлення нових доказів в підтверджені нових доказів в підтвердженні наведених основаних фактів. Позивач вправі виключити будь-який факт із основи позову, замінити одні факти іншии. Подібні перетворення в основі позову невідворотні, якщо змінюється сам предмет позову. Наприклад, вимагаючи замість розірвання шлюбу визнання його недійсним, позивач повинен замінити причину позову, оскільки обставини, дозволяючи суду вирішувати ці вимоги - різні.
Доповнюючи предмет позову, позивач називає додатково і нові факти, які свідчать про правомірність другої вимоги. В судовій практиці і в процесуальній теорії тривалий час залишалось спірне питання про можливість одночасного зміни позивачем предмета та основи позову. Верховний Суд СРСР в огляді судової практики роз’яснив, що така одночасна зміна неможливо “ так як фактично це означало би пре’явленню нового позову”[18].
Дане роз’ясненню потребує в одному важливому уточненню. Неможна проводити одночасну заміну елементів позову. А при зміні предмету позову відповідно перетворенню проходить із обставинами, вказаними в основі позову. Наприклад, доповнюючи позов про поновленню на роботі вимоги про стягнення заробітної плати, позивач доповнюючи позов, посилається на факт вимушеного прогулу і на спричинений майновий збиток. Позивач вправі на власний розсуд змінити і склад учасників спору. У відповідності ст.137 ЦПК дає йому можливість визначити число відповідачів по справі. Первісному пред’явленню позову до одного відповідача не позбавляє позивача права наполягати, потім на притягнення в процес інших зобов’язаних осіб. Використовуючи право на зміну елементів позову, позивач забезпечує більш повний та кваліфікований захист свого суб’єктивного права і охороняючого законом інтересу. Суду це дає можливість досягнути процесуальної економії, оскільки відпадає необхідність в порушенні нової справи по зміненому позову.
Змінюючи розмір заявленого позову, позивач знову визначає об’єм захисту свого суб’єктивного права. Така диспозитивність правомочність можливо, коли вимоги носять майновий характер. Якщо позивач в момент пре’явлення позову має певні труднощі з визначенням ціни позову, наприклад позов про відшкодування шкоди, завдної здоров’ю, то в ході судового розгляду він може уточнити розмір своїх вимог, збільшивши ціну позову. Інколи, ціна позову свідомо завищується позивачем, тому при розгляді справи розмір вимог також буде уточняться і позивач назве дійсний розмір, зменшивши первісну витребувану суму. Заява позивача про зміну елементів позову, його ціни і складу учасників спору може також вимагати притягнення в процес нових матеріалів, додаткової підготовки відповідача до захисту проти зміненого позову. Суд чи суддя вправі в такому випадку перенести судовий розгляд. Право на зміну позову мож бути реалізовано позивачем в стадії порушення справи і в стадії його підготовки шляхом подачі відповідповідного додатку до позовної заяви. В ході розгляду справи це фактично здійснюється до постанови судом чи суддею рішення (до виходу у нарадчу кімнату). Але звичайно позиція позивача по відношенню зміни позову виясняється судом чи суддею після доповіді по справі. Всі дії по зміні позову повинні бути відображені в протоколі судового засідання.
Заявлені позивачем вимоги можуть бути додані по ініціативі самого суду шляхом виходу за межі таких вимог. Наявність такого права у суда зовсім не означає, зміна предмета чи основи позову можливе на власний розсуд суда[19]. Суд може вийти за межі означених позивачем елементів позову, розширив тим самим кордони надаючи позивачу захисту.
Збільшення судом по своїй ініціативі розміру позових вимог в процесуальній теорії і в судовій практиці завжди розглядалось в якості безспірного випадку. Але в подібні дії правомірні, якщо в рішенні по справі вони достатньо аргументовані. Наприклад, при поділі майна, яке являється спільною сумісною власністю подружжя з врахуванням інтересів неповнолітніх дітей, чи тих оставин, що інший чоловік ухиляється від суспільної праці і витратив загальне майно в збиток інтересів сім’ї. Суд зобов’язаний привести в рішенні мотиви відступу від початкової рівності долей подружжя в їх спільному майні[20].
Суд вправі збільшити розмір позовних вимог, коли по справі буде установлено, що позивач неправильно визначив ціну позову і вона не відповідає дійсній ціні. Так, не враховуючи від вимог сторін можливо стягнення штрафа, пені, неустойки та інших сум, присудження яких прямо передбачено законом.
Поза межами предмета заявленого позивачем вимоги суд може вийти лише при наявності спеціальної нормативної вказівки (дозволу). А саме, при позбавленні відповідача батьківських прав суд зобов’язаний одночасно вирішити питання про стягнення з його аліментів незалежно від пред’явленого такого позову[21]. При розірванні шлюбу між подружжям, які мають неповнолітніх дітей, суд в залежності, суд в залежності від встановлених обставин справи вправі стягнути аліменти на утримання дітей незалежно від пре’явленого цього в позові. Користуючись правил ст.105ЦПК, суд може одночасно з додатком предмета позову притягти в процес нових учасників і вирішити питання про їх права і обов’язки. Суд вправі також доповнити причини позову посилкою на нові обставини, встановлені в ході судового розгляду. В силу принципа об'єктивної істини по кожному цивільній справі суд зобов’язаний з’ясувати всі обставини, для справи, повністю чи частково названі вони в заяві позивача. Мова йде про доповнення кола встановлюваних фактів, а не про зміну причин позову. Вихід за межі причин позову повмнні бути мотивовані судом в прийнятому по справі рішенні[22]. Зміна позову позивачем можуть мати різне процесуальне оформлення. Якщо волевиявлення позивача викладено в спеціальному документів, воно підшивається до розглядуваної справи. Розпорядження позовом в ході судового розгляду відображається в протоколі судового засідання, під цією запискою повинна бути підпис позивача. Свої висновки по доповненні розглядуваного позову суд чи суддя відображає в рішенні по посилці на мотиви такого доповнення.
Відмова від позову - розпорядча дія позивача, які мають ціллю припинення початого процесу. Позивач, відмовляється від прохання про розгляд судом, який виник у нього з відповідачем матеріально-правового спору і від судового захисту свого суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу. Мотивами подібних дій може бути добровільне виконання відповідачем обов’язків перед відповідачем програвати процес. Позивач вправі відмовитись від позову повністю чи частково. Прийнявши часткову відмову від позову, суд в залишившій частині позову вирішує справу по суті і виносить рішення. Відмова від позову може бути виражені в окремій заяві, яке підшивається до матеріалів справи. Заявлений в ході судового розгляду відмова від позову відображається в протоколі судового засіданні, під ціє заявою повинна бути підпис позивача. Суд чи суддя, розглядаючий справу, зобов’язаний роз’яснити позивачу наслідки відмови від позову, про що також робиться запис в протоколі судового засідання.
Прокурор та інші суб’єкти, які порушили в суді справи в захист прав і інтересів інших осіб (ст.120 ЦПК), вправі відмовитись від позову, що не позбавляється самих цих осіб можливості вимагати розгляду справи по суті. Прийняті судом відмова від позову, що не позбавляє самих цих осіб можливості вимагати розгляду справи по суті. Прийняті судом відмови оформлюється ухвалою суда чи судді про закриття провадження по справі. Повторне порушення справи по такому позову не допускається.
Визнання позову - заявлена відповідачем згода з позовними вимогами, які як правило, тягне за собою винесення рішення про задоволення позову. Мотивами визнання позову можуть бути необгрунтовані заперечень відповідача і переконання в справедливості вимог відповідача, повністю чи частково відмова відповідача від приналежного йому суб’єктивного права на користь позивача, небажання продовжувати спір.
Визнання позову відповіч припиняє матеріально-правовий спір з позивачем, забезпечуючи позивачу виграш процесу.
Визнання позову буває різним по формі і змісту. По формі це: або окрема заява відповідача, підшивається до матеріалів справи, або запис в протоколі судового засіданні, підтверджуючого підписом відповідача. По змісту воно може бути повним чи частковим, простим чи кваліфікованим. При частковому визнанні позову матеріально-правовий спір зберігається в тій частині вимог позивача, яка відкидається відповідачем. Просте визнання- згода з пред’явленим позовом без будь-яких застережень. Кваліфіковане робиться завжди з застереженнями, не дозволяючими рахувати вимоги позивача безспірним. Наприклад, відповідач признає наявність між ним і позивачем договора позики, але стверджує, що вимагючу суму він повернув, не отримав від позивача зустрічного розпису. Суд вправі не прийняти визнання позову, якщо воно протирічить закону або порушує права і охоронювані інтереси інших осіб. Визнання позову оцінюється судом в сукупності зі всіма які маються в справі матеріалами із врахуванням вияснених в судовому засіданні обставин справи. Процес у такому випадку не зупиняється, справа розглядається по суті з винесеним рішенням. В судовому рішенні повинна міститься оцінка визнання позову. В основу задоволення позову воно може бути лише при відсутності сумнівів в його правомірності. Свою незгоду з признанням позову суд повинен мотивувати.
Мирова угода- розпорядча дія сторін по взаємному врегулюванню матеріально- правового спору на взаємноприйнятних умовах і припинення виникнувшого судом справи. Зустрічне волевиявлення сторін базується при цьому на взаємних поступках, оскільки вони самі визначають об’єм суб’єктивних прав, реалізуючих по досягнутій згоді. А саме, позивач, не маючи достатніх доказів в підтвердженні заявлених вимог, може засобами мирової угоди з відповідачем отримати більшу частину матеріального блага, залишивши будь-яку долю відповідачу, хоча при нормальному розвитку процесу міг відмовитись від позову. Одночасно сторони розпоряджаються і процесуальним засобами захисту своїх прав, добиваючись припинення процеса в розрахунку на виконання досягунтої мирової угоди, яка заміняє собою рішення суду.
Мирова угода може заключати сторони того матеріально-правовових відносин, з приводу якого виник спір, що розглядається судом. Це й позивач, відповідач і треті особи, які мають самостійні вимоги на предмет спору ( доля предмету спору вирішується подібні згоди). Не можуть заключатись мирова згода третіми особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, прокурор та інші суб’єкти, які пред’явили позов в захист прав позивача.
Детальніше роз’яснення по питанню вирішення судом всіх моментів, пов’язаних з мировою угодою, подано в постанові № 10 Пленуму Верховного Суду СРСР від 1 грудня 1983 р. “О применении процесуального законодательства при рассмотрении гражданских дел в суде первой инстанции”. Суду запропоновано в залежності від характеру спору в необхідних випадках сприяти закінченню справи шляхом заключення сторонами мирової угоди. “Можливість вирішення спору заключенням мирової угоди повинна виявитись і в процесі підготовки справи до судового розгляду, а також в стадії виконавчого провадження.
У випадку заяви позивача і відповідача про те, що вони бажають заключити мирову угоду по виникнувшому між ними цивільно-правовому спору, суд роз’яснює їм наслідки затвердження мирової угоди” (п.12)[23] .
Умови мирової угоди можуть бути викладені в окремому спільному документі сторін, адресованому суду. Ця згода підшивається до матеріалів справи, про що робиться відмітка в протоколі судового засідання. Якщо сторони заключають мирову угоду, знаходячись в залі судового засідання, умови згоди заносяться в протокол судового засідання; позивач і відповідач повинні пдписати його. Суд чи суддя, що розглядає справу роз’яснює сторонам наслідки заключення мирової угода, про що також робиться запис в протоколі судового засідання. Суд контролює цю важливу розпорядчу дію сторон і вправі не затверджувати мирову угоду, якщо вона протирічить закону чи порушує права і охоронюючи законом інтереси інших осіб. Неприпустимо, наприклад, затвердження мирової угоди, коли її умови порушують трудові права громадян (замість поновленні на роботі адміністрація погоджуються прийняти позивача на роботу з заключенням нового трудового договору) чи в обхід закону направлені на звільнення осіб від матеріальної відповідальності за збитки, причинені при виконанні їми трудових обов’язків. Шляхом заключення мирової згоди сторони не вправі змінювати розмір відшкодування за шкоду, спричинену здоров’яю при виконанню трудових обов’язків, а також розміру аліментів, встановлених законом. Не може стверджуватись мирова угода по справам про встановлення батьківства.
Відмовляючи у твердженні мирової угоди, суд чи суддя виновсить ухвалу, в якій викладаються мотиви відмови. У цьому випадку справа повинна бути розглянута по суті з винесенням рішення. Окрема ухвала виноситься і у випадку затвердженні мирової угоди, одночасно суд чи суддя припиняють провадження по справі. Справа по такому позову не може бути почата знову. Питання, які торкаються мирової угоди, вирішується судом (суддею) в нарадчій кімнаті.
2.Забезпечення позову.
Забезпечення позову - це діяльність суді чи суду по застосуванню передбачених законом мір, гарантуючих реальне виконання майбутнього рішення по справі в тому випадку, якщо позов буде задоволений.
Забезпечення позову допускається у будь-якому становищі справ, якщо неприйняті міри забезпечення може бути ускладнить чи зробить неможливим виконання рішень суду. Міри по забезпеченню позову приймаються судом чи суддею по заяви клопотанню осіб, які беруть участь у справі, чи по своїй ініціативі (ст. 156 ЦПК.) Прохання осіб, які беруть участь у справі, про забезпечення позову може бути як письмовою так і усною (наприклад, позивач вправі вказати про це в позовній заяві, заявити в ході судового засідання клопотання, звернутись до судді чи суду з окремою заявою про забезпеченню позову). Будь-яких спеціальних вимог до виконання такого прохання закон не передбачає. Суддя одноособово вирішує питання про забезпечення позову в момент порушення цивільної справи і їх стадії підготовки, а також в ході судового розгляду, якщо справа розглядається не в колегіальному складі. При колегіальному розгляді справи клопотання про запезпечення позову можливе лише по порушеній справі. Тому при залишенні зави без руху (ст.139 ЦПК) прохання про залишення позову не може бути розглянуто і фактично залишається без розгляду. Заява про запезпечення позову вирішується суддею чи судом, який розглядає справу, в той же день без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь по справі. Така оперативність необхідна, оскільки відповідач може анулювати предмет спору (продати, сховати, привести в непридатність і т.д.). З приводу забезпечення позову виноситься ухвала суду (судді), яке виконується для виконання рішень суду.(ст.156 ЦПК). Після винесення ухвали суду негайно передається судовому виконавцю виконавчий лист для виконання, здійснюючого по загальним правилам.
Мірами по забезпеченню позову можуть бути:
· накладення арешту на майно чи грошова сума, яка належить відповідачу і знаходиться у нього чи у третіх осіб. В необхідних випадках майно чи грошова сума повинна вилучатись негайно;
· заборона відповідачу здійснювати скоєння певних дій (наприклад, заборона окремо проживаючому батькові забирати дітей з дитсадка);
· заборона іншим особам передавати майно відповідачу чи виконуватипо відношенню до нього їх зобов’язання (наприклад, заборна повертати відеоапаратуру, передану відповідачем відеосалону по договору майнового найму;)
· призупинення реалізації майна у випадку пред’явленню позову про звільнення його від арешту (так як майно, передане для реалізації в комісійний магазин, знімається з продажу);
Призупинення стягнення по виконавчому листі, оспорюваному боржником в судовому порядку, якщо таке оспорювання допускається законом (так, виконавчий напис нотаріуса, виданий на стягнення заборгованості по квартплаті, може бути оскаржений у позовному порядку, коли боржник не згідний з розміром суми, яка підлягає утриманню). В необхідних випадках може бути допущена декілька видів забезпечння позову (ст.154 ЦПК). Допускається заміна одного виду забезпечення позову іншим. Питання про заміну видів забезпечення позову вирішується в судовому засіданню. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання, однак неявка не являється перешкодою розгляду питання про заміну видів забезпечення. При забезпеченню позову про стягнення грошової суми відповідач вправі у міру допущених мір забезпечення внести на депозитний рахунок витребувану позивачем суму (ст.154 ЦПК). З моменту винесення ухвали про заміну виду забезпечення першочергової ухвали втратившу силу, до негайного виконання звертається нова ухвала.
Прийняті міри забезпечення позову можуть бути відмінені судом. Це питання також вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь в справі, про час і місце засідання, однак неявка не являється перешкодою для розгляду питання. Новою ухвалою суд відміняє дію тої міри забезпечення позову, припиняючи тим самим дію першочергової ухвали (ст. 154 ЦПК). Оскільки ухвала про заміну виду забезпечення позову або про відмову забезпеченню позову можуть бути порушені інтереси інших сторін, подача приватної скарги чи протест на них призупиняє виконання ухвали. Першочергово прийняті міри забезпечення позову зберігають свою дію до тих пір, поки вищестоячий суд не залишить без змін нову ухвалу. Подача скарги або винеесння протксту на всі інші ухвали на всі інші ухвали по питанням забезпечення позову не призупиняють виконання ухвали. Якщо ухвала про забезпечення позову було винесено без повідомлення особи, яка подала скаргу, строк для подачи скарги обчислюється з дня відомого дня, коли йому стало відомо ця ухвала (ст.157 ЦПК). Закон допускає можливість оскарження всіх ухвал по питанням забезпечення позову не випадково, тут сутєво порушуються матеріальні інтереси сторін, кожна з сторін може понести збитки із-за несвоєчасних чи неправомірних дій суду. Забезпечення захисту інтересів позивача, цивільне процесуальне законодавство одночасно надає відповідачу право на відшкодування збитків, спричинених йому забезпеченням позову. З цією ціллю суд чи суддя, допускає наданя забезпеченню можливих для відповідача збитків. Відповідач після вступу у законну силу рішення, яким в позові відмовлено, вправі вимагати від позивача відшкодуання збитків, спричинених йому мірами по забезпеченню позову, допущені по проханню позову. По справам, які суддя розглядає одноособово, всі питання по забезпеченню позову також вирішується одноособово. 3.Загальна характеристика заперечень позивача
Заперечення. Роз’яснення відповідача, здатні слугувати його захисту, можуть відноситься:
· правомірності виникнення процесу чи його продовження , тобто можуть бути
направлені проти самого розгляду судом даної справи;
· бути направлені проти заявлених позивачем вимог по суті.
· роз’яснення направлені проти розгляду судом справи, мотивовані неправомірністю виникнувшого цивільного процеса або його продовження- називається процесуальними запереченнями.
Процесуальні заперечення можуть складатись у вказівці суду на відсутність права на пред’явлення позову ( в силу, наприклад, непроінформованості справи судовими органами чи відсутністю іншої посилки права на пред’явлення позову) і в основному на такій вказівці вимоги припинити справу провадження. Процесуальне заперечення відповідач може звернути увагу суду і на порушення позивачем порядку пред’явлення позову (наприклад, на непідсудності справи даном суду) і вимагати у суду прийняття у встановлених таких випадках мір: відкладення засідання, призупинення справи провадження, передачі його в інший суд по належній підсудності та ін.
Процесуальні заперечення в цивільному процесуальному праві, вказують на такі недоліки процеса, які суд зобов’язани врахувати по власній ініціативі. Тим не менше надання сторонам можливості звертатись на них увагу суду слугує суттєвою гаратієютого, що вони будуть усунуті.
Інший вид роз’яснень відповідача, направлених на захист його прав і законних інтересів, складають роз’яснення, відносячи їх по суті пред’явлених до нього позовних вимог.
Якщо позива доказів основного позову не пред’явить, то відповідач вправі вказати на це, обмежуючись запереченням відповідних фактів. Таке так зване заперечення факту, обов’язок доказування яких лежить на позивачу. Всі ж, як правило, заперечення, звичайно обгрунтовуються відомими висновками, які наводяться відповідачем аналізом і спростуванням доказів, які наводились позивачем. Якщо наприклад, позивач в позові про розірвання договору купівлі- продажу будинку посилається на виявленні їм в цій будівлі недоліки (несправність водопроводу, обігрівання), то відповідач заперечуючи проти позову, може доказувати , що представлені позивачем акти, ніби-то свідчать про неліки будівлі, складені неправильно.
Заперечення фактів основи позову може підтверджуватись приведеними відповідачем доказаними фактами, не сумісними з фактами основи позову. Наприклад, факт батьківства відповідача, що стверджується позивачем, може заперечуватись фактом походженя дитини від іншої особи; факт спричинення відповідачем шкоди – фактом присутності відповідача в момент причинення шкоди в іншому місці (алібі) і т.д.
Роз’яснення відповідача можуть відноситись і до правильного обгрунтування позивачем своїх вимог, мати посилки на закони та інші постанови, їх змісту, значення їх застосування в даному випадку. Від заперечення фактів і правових доводів слід відрізняти ті роз’яснення, які самі обгрунтовуються на юридичних фактах, що приводяться відповідачем. Такі роз’яснення називаються запереченнями у власному, чи тісному змісті (ст.180 ЦПК).
Отже, заперечення у власному змісті називаються направлені на повалення позовних вимог роз’яснень відповідача, основані на юридичних фактах, наведених відповідачем.
Заперечення у власному змісті можуть мати подвійний зміст та значення:
1.Вони можуть заперечувати факти основи позову. Так, наприклад, проти позову про відшкодування шкоди, Причиненого майну, відповідач може заперечувати, вказуючи на те, що він був уповноважений на причинену шкоду чи що шкода в дійсності виникла після вини самого позовача..
3. Відповідач може, не заперечуючи фактів основи позову, з якими позивач пов’язує свої позовні вимоги, навести інші факти, анульовуючі значення фактів основи позову. Він може привести факти, які перешкоджають виникнення позовних вимог (так звані правоперешкоджаючі факти), наприклад, заперечуючи проти дії договора, зробити посилку на недієздатність одної із сторін при відсутності участі законного представника. З такою ж ціллю відповідач може привести факти, які тягнуть за собою припинення раніш виникнутого права позивача (так звані правопоглинаючі факти). Так, відповідач, заперечуючи проти позову про стягнення з нього грошових коштів може зробити посилку на сплату їм боргу чи на погашені строку позовної давності.
Процесуальні заперечення можуть полягати у вказівці суду на неправомірність виникнення і розвитку процесу, на порушення позивачем порядку пред'явлення позову, відповідач може вимагати у суду реалізацій його гарантій по захисту проти позову. Процесуальні заперечення відповідача звичайно стосуються порушення судом цивільних процесуальних норм, порушення, які мають бути усунені самим судом. Однак, ініціатива відповідача по усуненню порушень процесуальних норм служитиме гарантією реалізації ним своїх прав[24].
Матеріально-правові заперечення—заперечення відповідача проти задоволення позову. Матеріально-правові заперечення—це підтверджувані аргументами докази відповідача проти матеріально-правової вимоги позивача. Заперечення відповідача можуть стосуватися і посилань позивача на певні правові норми, на правильність їх тлумачення. Деякі відступи від традиційної класифікації заперечень на процесуальні і матеріально- правові припускає А. О. Добровольський. До матеріально-правових заперечень він відносить: заперечення і зустрічний позов. А. О. Добровольський не згадує про процесуальні заперечення, а називає їх процесуальними відводами[25], хоча говорить саме про процесуальні заперечення. Своєрідна позиція А. О. Добровольського пояснюється його структурою права на позов. По суті тут має місце вживання різної термінології. Суть залишається та сама. Процесуальні заперечення відповідача утворюють певну систему. Це, передусім, заперечення, які стосуються правомірності виникнення процесу, а також заперечення з приводу окремих процесуальних дій позивача або суду.
4. ЗАПЕРЕЧЕННЯ ПРОТИ ВИНИКНЕННЯ ПРОЦЕСУ
Практично дуже важливим засобом захисту відповідача проти позову є його заперечення проти самого виникнення процесу, проти порушення проти нього цивільно-правового спору. Не торкаючись ще питань обгрунтованості переконливості матеріально-правової вимоги, заявленої йому позивачем, відповідач прагне довести суду незаконність звернення позивачем з позовом у суд, неможливість розгляду цієї вимоги судом.
Відомо, що за діючим цивільним процесуальним законодавством (ст. 4 ЦПК УРСР) будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Метою такого звернення є вимога про розгляд у судовому порядку конкретної цивільної справи і одержання по ній сприятливого для себе судового рішення. Цій меті позивача протистоїть протилежна кінцева мета відповідача — спростувати вимоги позивача. Це спростування переслідує передусім досягнення найближчої мети—доказ незаконності (неправомірності) виникнення самої цивільної справи у суді[26].
Широка можливість у зверненні з позовом до суду (ст. 4 ЦПК ) однак не означає, що будь-яка адресована до суду вимога автоматично приводить до виникнення процес). Існує ряд обставин (передумов права на пред'явлення позову і умов прийняття позовної заяви судом), які у кожному конкретному випадку дозволяють точно визначити правомірність виникнення цивільної справи у суді, правильність прийняття судом позовної заяви до свого судо чинства[27]
Саме на ці обставини і може посилатися-відповідач, оспорюючи законність (правомірність) виникнувшої у суді справи. Наука цивільного процесуального права розрізняє два види передумов права по пред'явленню позову: позитивні і негативні.
Позитивні передумови — це такі обставини, наявністю яких визначається правомірність виникнення процесу. Негативні передумови — це обставини, відсутністю яких визначається правомірність виникнення процесу. Природно, що обидва види передумов мають велике практичне значення як для позивача, так і для відповідача. Однак питання про розподіл обов'язку доказу цих передумов для сторін розв'язуватиметься по-різному. Це визначається однією з найважливіших ознак сторін — протилежністю їх інтересів.
Для того, щоб суд прийняв до свого провадження позовну заяву, позивач повинен довести наявність позитивних передумов (підвідомчість справи суду та інше - відсутність негативних передумов (відсутність судового рішення по тотожньому позову та ін.). Зовсім протилежний обов'язок доказу у відповідача. Для підтвердження незаконності виникнення процесу відповідач ж повинен довести відсутність позитивних передумов (наприклад непідвідомчість справи суду та ін.) і наявність негативних передумов (наявність судового рішення за тотожнім позовом та ін.).
Одним з достоїнств цивільного процесуального законодавства є те, що в законі точно визначено перелік підстав, по яких суддя може відмовити у прийнятті позовної заяви (ст. 136 ЦПК). Дуже важливо, що цей перелік є вичерпним [28] і надто широкому тлумаченню не підлягає.
Чітке визначення в законі підстав до відмови у прийнятті позовної заяви має велике практичне значення для суду, позивача, відповідача. Суддя може відмовити у прийнятті позовної заяви лише у випадках, вказаних у законі (ст. 136 ЦПК ). З врахуванням тих же підстав позивач має право наполягати на прийнятті його заяви с\доч. У випадку відмови судді у прийнятті заяви позивач має право вимагати з цього питання мотивованої ухвали. Ці ж підстави є найважливішою процесуальною гарантією прав відповідача Посилаючись на них і доводячи їх наявність або відсутність, відповідач здійснює своє право на заперечення проти виникнувшої проти нього цивільної справи. Відзначаючи ці дуже істотні права відповідача, ми звертаємо особливу увагу на те. що тут мова йде саме про процесуальні заперечення. Матеріально-правові стадії прийняття позовної заяви розв'язуватися не можуть, бо обгрунтованість позовних вимог підлягає розв'язанню у судовому засіданні при розгляді справи по суті, а не одноосібне суддею[29].
Які ж обставини входять у предмет доказування відповідача, який заперечує проти виникнення процесу, проти порушення проти нього цивільної справи.
А. У своїх запереченнях відповідач може доводити неправомірність виникнення процесу у зв'язку з тим, що дана справа не підлягає розглядові у судових органах. Деякий час у нашій процесуальній літературі поняття «вимога не підлягає розглядові у судових органах» розглядалося обмежено. Під ним розумілася лише непідвідомчість справи судовим органам[30].
Однак нині це поняття тлумачиться значно ширше, хоча і тут немає єдиної думки з цього питання. Ні у кого не викликає сумніву твердження про те, що не підлягають розглядові у судових органах справи суду непідвідомчі. До цих справ відносяться такі справи, вимоги по яких підлягають правовому захисту, але не судовим, а якимось іншим шляхом (громадськими організаціями, арбітражем і т. д.). Загальні правила підвідомчості, як відомо, закріплені нормами цивільних процесуальних кодексів та іншими нормативними актами (Цивільним кодексом, кодексом про шлюб і сім'ю і т. д.).
Заперечення відповідача з питань підвідомчості можуть стосуватися як суб'єктивного складу спірного правовідношення, так і його змісту (ст. 24 ЦПК). Чітке знання судом найважливіших правил підвідомчості і активна допомога відповідачу в цьому питанні, створить реальну можливість останньому оспорювати правомірність виникнення процесу. Стосовно до заперечення відповідача з питань підвідомчості, важливо звернути увагу на правила альтернативної підвідомчості, коли за діючим законодавством окремі вимоги можуть бути предметом судового розгляду або вирішуватися іншим шляхом.
Як і за будь-якої альтернативи, право вибору підвідомчості належить позивачу. Відповідач може оспорювати тут лише доцільність зробленого позивачем вибору (розірвання шлюбу в суді, якщо у сторін є можливість розірвати шлюб в органах РАГСу).[31]
Однак в інших випадках альтернативної підвідомчості, коли порядок розгляду спору визначається згодою сторін (співвідношення компетенції і товариського суду з деяких майнових спорів) у відповідача вже, природно, відсутнє право цього процесуального заперечення. Поняття “справа не підлягає розглядові у судових органах “ включає у себе також спори з неправовою вимогою. На відміну від непідвідомчості справи суду, коли вимога все ж підлягає правовому захисту (але не судовому), тут мова йде про вимоги, які взагалі нашим правом не захищаються. Не мають правового захисту вимоги, позбавлені такого прямою вказівкою у законі. Сюди відноситься, наприклад, справа про встановлення батьківства по відношенню до дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 р.[32] Крім того, до неправових вимог відносяться такі, які за очевидним своїм змістом не захищаються ні в судовому, ні якомусь іншому порядку[33].
З приводу цього процесуального заперечення в літературі висловлені різні думки. Так, проф. О. П. Клейнман вважає, що на цих же підставах (неправова вимога за змістом) відповідач може заперечувати проти виниклого проти нього процесу3. Іншу точку зору висловлює професор М. Гурвич. Він вважає, що суддя повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви лише тоді, коли прямою вказівкою закону вимога вважається неправовою. Розповсюдження цієї рекомендації на інші випадки означало б, на його думку, обхід принципу колегіальності судового розгляду справи і порушення ст. 129 ЦПК [34].
Позиція Л. А. Гурвича глибоко не переконує, бо при очевидності неправового характеру заявленої вимоги немає ніякого смислу приймати справу до судочинства. Про це свідчать і матеріали судової практики. Так, наприклад, за змістом ст. 309 ЦК не підлягають судовому розгляду Спори про обмін жилих приміщень у будинках, які належать громадянам на правах особистої власності, вимоги житлових органів до громадян про переселення з метою вилучення внутрікімнатних надлишків жилої площі5, позови повнолітніх працездатних братів, сестер, про стягнення алиментів, позови до правозаступників після закінчення роботи комісії по припиненню діяльності організації, що ліквідується [35].
Слід відзначити, що в цих питаннях у судовій практиці іноді зустрічаються помилки. Управління робітничого постачання пред'явило позов до Успенської про відшкодування витрат у зв'язку з навчанням відповідачки на торгово -кулінарних курсах. Після закінчення навчання Успенська до роботи не приступила, в зв'язку з чим і виникла справа у суді.
Суд позов задовольнив. Касаційна інстанція рішення суду скасува
