Захист прав та інтересів в цивільному процесі (Частина 6)
Захист судом суб’єктивного матеріального права чи охоронюваного законом інтересу являється складовою частиною цивільно-правового захисту. Захист права являє собою висновок юрисдикційного органу про визнання права позивача чи застосування в його користь інших передбачених законом способів захисту, висновок юрисдикційного органу про відмову в прийнятті поданого позову, а також дії по примусовому виконанню винесеного рішення..
Реалізація судом мір цивільно-правової відповідальності являє собою захист цивільних прав. Обов’язок суду захистити порушене чи оспорюване суб’єктивне право чи охоронюваний законом інтерес несе суд чи інший юрисдикційний орган- цим визначається охоронювана природа захисту цивільних прав. Захист може бути реалізований тільки в рамках процесуальних відносин, які при цьому і виникають.
Не погоджуюсь з думкою, що цивільно-правовий захист зводиться тільки тому, хто за ним звернувся (позивач), можна прийти до висновку про існування об’єкту захисту і у випадку пред’явлення необгрунтованого позову. Для них це є – суб’єктивне право чи охоронюваний законом інтерес відповідача. Відхилення позову може означати визнання відповідачем володарем оспорюваного права, чи його підтвердження (заперечувальний позов про визнання). Рішенням про відмові в закритті чи зміні правового відношення захищається юридичний інтерес відповідача. Юридичний інтерес відповідача подягає у відхиленні позову . Отже, в своєму змісті являє собою захист чи суб’єктивного матеріального права, чи охоронюваного законом інтересу. При такому захисті усувається спірність права, підтверджується суб’єктивне право відповідача і відповідний обов’язок відповідача, відновлюється правове положення відповідача, яке порушене необгрунтованим позовом. Це дозволяє виділити відхилення позову в самостійний спосіб захисту цивільних прав .
Цілями цивільно-правового захисту є :
· стійкість цивільних правовідносин, внесення ясності і правового положення суб’єктів ;
· зупинення і видалення цивільних правопорушень;
· попередження правопорушень.
Розгляд цілей захисту цивільних прав і взаємозв’язку з способами її здійснення, дозволяє зробити висновок, що надання стійкості цивільним правовідносинам, внесення ясності в правове положення суб’єктів досягається визнанням, зупиненням чи зміною правового положення і відхиленням позовів. Присікання і вилучення цивільних правопорушень забезпечується відновленням того стану, який існував до порушеного права, присудженням виконання в натурі, стягнення спричинених збитків з правопорушника, а у випадках, передбачених законом чи договором – неустойки (штраф, пеня) і іншими способами. Попередження правопоршників досягається внесенням ясності в правове положення суб’єктів (а) і усуненню цивільних правопорушень, відновлення порушених прав (б). Виховання і перевиховання правопорушників досягається застосування мір цивільно-майнової відповідальності, а також гласностю процесу і активним участю громадськістю в захист цивільних прав .
Право відповідача на захист в матеріальному змісту являє собою можливість отримання рішення юрисдикційного органу повне чи чатскове відхилення позову. Узагальнив погляди, які які були висловлені в літературі по проблемі права на матеріально-правовий захист, можна прийти до висновку, що право на захист в матеріальному змісті самостійне за своїм характером.
Правоздатність суб’єктів цивільного процесу не вичерпується здатністю стати володарем суб’єктивного матеріального права. Воно включає можливість суб’єкта отримати захист у випадках порушення чи оспорювання права, неясності об’єму і змісту цивільних правовідносин і у інших випадках. Ці правові можливості існують не ізольовано один від одного. Виникають і втрачається вони одночасно. Не виникає сумнів, що виявлення права на захист в матеріальному змісті, як всякого суб’єктивного права, можливо лише на основі правоздатності. Можливість домінування означає як здатність мати права і обов’язки, так і здатність захистити своє право чи охоронюваний законом інтерес.
Якщо охоронювана правоздатність являється першою передумовою права на захист в матеріальному змісті, то другою передумовою складає охоронювана правоздатність. Так, з виникненням права власності на річ, у суб’єкта виникає охоронюване повноваження на захист шляхом визнання права чи іншої потреби в його захисту у суб’єкта проявляється можливість отримати захист іншими методами, поряд з визнанням, способами . На основі розроблених в літературі критеріїв розглядаються такі категорії, як правоздатність, суб’єктивне право і одностороння правоздатність ( М.А. Гурвич, В.Н. Щеглов, Д.М, Чечот) я розглядаю охоронюване повноваження тільки як можливість певної особи отримати захист. Його виділення обумовлене принципом диспозитивності цивільного права: тільки з зверненням до юрисдикційного органу заінтересованої особи виникає суб’єктивне право на захист в матеріальному змісті. Виключенням складають випадки оспорювання позивачем обов’язків в правовідношенні і звернення за захистом охоронюваного законом інтересу. З порушенням цивільного права по негаторному позову про визнання і притягненні особи в якості відповідача його охоронююча правоздатність на захист трансформується в право на захист в матеріальному змісті. У всіх інших випадках право відповідача на матеріально-правовий захист виникає на основі цивільної охоронюючої правоздатності. Розпоряджатись можливістю отримати захист порушеного чи оспорюваного суб’єктивного права, чи охоронюваного законом зацікавленості суб’єкту суб’єктивного права і після порушення цивільної справи, за виключенням випадків, коли ці дії протирічать закону чи порушують будь-чиї інтереси.
Право на матеріально-правовий захист виникає із звернення особи з позовом чи зустрічним позовом, з зверненням з позовом прокурора, органів державного управління і інших осіб, і про притягненні особи в ролі відповідача. Право на захист являється категорією, що охороняє, оскільки його існування обумовлено наявністю матеріального закону і передбачених юридичних фактів.
Захист в процесуальному змісті являє собою закінчення цивільної справи без винесення судового рішення. Ухвала суду про закриття справи чи про залишенні позову без розгляду як акт захисту містить висновок суду по питанню про захист по процесуальним підставам. Потреба в процесуально-правовому захисті може бути обумовлена чи відсутністю у позивача права на пред’явлення позову і помилкою судді по порушенні справи (п.9 ст.136 ЦПК України) чи недотримання зацікавленою особою умов реалізації права на пред’явлений позов(п.2 ст.136 ЦПК України), також які призвели до помилкового порушення процесу. Процесуально-правовий захист може бути також наслідком неможливісті продовження правомірно виникнутого процесу так як позивач відмовився від позову, заключенню сторонами мирової згоди, пред’явлення позову недієздатною особою і по іншим підставам (п.8 ст.136 ЦПК України). Об’єктом захисту в процесуальному змісті виступає інтерес відповідача в закінченні справи без судового рішення, і тим самим до залишення без вирішння матеріально-правової вимоги взагалі, чи в даному процесі.
Аналіз діючого процесуального законодавства, судової практики і судової практики і висловлених в літературі суджень приводить до висновку , що потребують у виділенні в якості самостійних підстав закриття провадження по справі обставин. Припинення провадження по справі по п1-9 ст. 136 ЦПК України настає або у вигляді неусвідомленості справи справи судовим органам, чи у наслідок прямого заборонення закона приймає вимоги до захисту, чи внаслідок відсутності у сторони цивільної процесуальної правоздатності, чи відсутності юридичного інтересу у особи, яка звернулась за захистом. Порушення правил підвідомчості робить рішення незаконним. Приняття до провадження непідвідомчої справи може призвести і до неправильного його розв’язання судом (ст.132 ЦПК України)
Захист інтересів відповідача припинення провадження по справі прямої заборони законом приймати вимоги по захисту обумовлені тим, що виносить рішення по неохоронюючим законом вимогам недопустимо.
Припинення провадження по справі може бути наслідком відсутності цивільної процесуальної правоздатності у підприємства, організацій, установ, при цьому навряд чи можна погодитись, що цивільна процесуальна правоздатність юридичної особи являється специфічною - інакше прийшлось би визнати право оспорювати об’єму процесуальної правоздатності юридичної особи як сторону процесу.
Припинення провадження по справі може бути обумовлено відсутністю у особи, яка пред’явила позов процесуальної зацівленості. Заінтересованим являється особа, яка звертається за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу, або вимагаючого захисту прав іншої особи на основі повноважень, яке надає повноваження довіреністю чи законом.
Звертаючись до процесуально-правової сторони позову захисту -то ним не охоплюють всі випадки пред’являється судом захисту так як тотожні заявлених вимоги. Спір в частині майнових стягнень може бути вирішений в порядку кримінального судового провадження і третейсим судом, але по діючому законодавстві вирок суду, що вступив в законну силу в частині цивільного позову і рішення третейського суду по тотожному позову, не являється перешкодою до порушення цивільної справи в суді і внаслідок не тягунть припинення помилкового виникнення провадження по справі.
Підставами, які зумовлюють виникнення у відповідача права на захист та залишення позову без розгляду, свідчать про помилкове виникнення справи , чи неможливості продовження правомірно виникнувшого процесу.
Аналіз підстав процесуально-правової захисту залишення позову без розгляду показує , що не осягненні всі випадки залишення судом позову без розгляду у вигляді тотожності заявлених вимог заявлених вимог в справах по спору між тими ж сторонами, по тому ж предметі і за тих же підстав: може бути порушено, але ще не розглянуто третейськими судами. Можливо також, після розв’язання особами, які беруть участь по справі їх прав і обов’язків сторонам виражають згоду на передачу спору в третейський суд, і укласти договір третейського запису. Передбачається, що обставина, яка перешкоджає розгляду справи і відповідно, яка виступає в якості підстави процесуально-правового захисту залишення позову без розгляду являється порушення справи про розірвання шлюбу при відсутності згоди жінки на на розлучення під час вагітності і на протязі одного року посля народження дитини, виходя з цього положення потрібно доповнити ст 136 ЦПК і доповнити цим положенням
Право відповідача в захист свого права чи охоронюваного законом інтереса запезпечує відповідачу здіснити функції захисту захисту проти позову, яка протистоїть функції підтримки позову, що здійснюється позивачем. Право відповідача на захисні дії проти позову в цивільному судовому провадженні необхідно вирівняти з правом услякої зацікавленої особи з встановленням порядку в суді за захистом порушеного чи оспорюваного права чи охороняючого судом інтересу. Проводячи опитування серед відповідачів – лише 53% респондерам було роз’яснено їх процесуальні права і обов’язки. Не в повній мірі використовують суди можливість письмового роз’яснення відповідача, хоча воно являється одним з доказів по справі. Необхідно передбачити надання відповідачем письмової відповіді по особливо важким справам.
Ефективність захисної діяльності в цивільному судовому провадженні залежить від забезпеченні відповідачу рівності в процесі, якщо справа буда порушена за позовом прокурора.
Порушення цивільних справ по заяві прокурора і інших осіб, тобто осіб, як правило, що мають спеціальні знання, досвідом ведення судових справ і авторитетом державних органів- утруднює для відповідача захист проти позову. По таким справам бажана участь представника із числа колегії адвоката. Задача адвоката, як представника відповідача, буде залючатись в тому, щоб використати всі передбачені законом засоби захисту відповідача.
Захисні дії відповідача в суді першої інстанції – це його діяльність з використанням наданих можливостей законом процесуальних засобів, направлені на повне чи часткове відведення судом заявлених вимог чи на закінчення процесу без винесення рішення. Захисні дії відповідача проти позову базуються на багаточисельних повноваженнях. До числа яких відносяться: право заявляти матеріально-правові чи процесуальні заперечення, пред’являти зустрічний позов направлений на руйнування основи первісного позову, наводити докази і вчиняти інші процесуальні дії, щоб преконати суд в необгрунтованості позову.
Процесуальними засобами захисту відповідача в цивільному процесі являється: матеріально-правові заперечення, зустрічний позов, заявлення клопотання відповідачем.
Матеріально-правові заперечення являє собою заява відповідача про повне чи часткове невизнання позову і необхідності відхилення позову судом. Підставою матеріально-правових заперечень являє собою все те, на чому будується твердження відповідача про необгрутованість позову (юридичну, доказові факти, норми права.)
По характеру захисної діяльності відповідача в цивільному процесі заперечення діляться на “активні”і “пасивні” (заперечення). Виділення заперечення як різновидності матеріально-правових заперечень обумовлене потребою розрізняти в теорії і на практиці дії відповідача проти позову, підстав висунутих фактів (юридичних чи доказових), які він зобов’язується доказувати, та захист, не пов’язаний з таким обов’язком..
В залежності від характеру доказової діяльності відповідача, оспорюючого позов, в склад “активних” матеріально-правових запречень, заперечуючий позов доказами:
1. Юридична необгрунтованість позову;
2. Фактична необгрунтованість, яка в свою чергу включає :
· посилку відповідача на правопоглинаючі факти і їх доказування;
· заперечення фактів, які були вказані позивачем, доказуванням нових обставин, чи заперечень доказів позивача.
По поставленій цілі “активні” заперечення діляться на заперечуючі позов і направлені за залік вимог сторін. Заперечення, направлені на залік, відповідач пред’являє зустрічний позов, не перевищує по розміру первісного позову і намагається обгрунтувати його фактами і посилками на закон. Ціллю такого заперечення являється в кінцевому рахунку, залік що проводиться в результаті задоволення позову і зустрічних вимог відповідача, пред’явлених заперечень. Залік можливий тільки при задоволені одночасно і позову і зустрічної вимоги. Якщо ж заперечення направлене на залік, буде визнаним обгрунтованим, а позов – відхилений, суд не може задовольнити вимоги відповідача так як не був пред’явлений позов. В цьому і полягає недолік запереченя, направленого до заліку. Підстави матеріально-правових заперечень знаходяться в прямій залежності від того, що оспорює відповідач. Юридичне обгрунтування позову може оспорюватись відповідачем на тій підставі, що позивачем не врахований нормативний акт, регулюючий спірні правовідносини сторін, або що позивачем помилково була тлумачена правова норма, або що відсутній закон, що регулює спірні відносини сторін, чи що закінчився строк дії нормативного акту. Оспорюючи фактичну обгрунтованість позову що полягати у запереченні відповідачем фактів виникнення, зміни чи припинення правовідносин, чи в доказуючих фактах виконання обов’язків або заперечення виникнення цивільно-правових обов’язків. Матеріально-правові заперечення можуть бути використані відповідачем і для відхилення судом вимог внаслідок звернення з позовом неналежного позивача(ст.105 ЦПК)
Проаналізувавши викладені в літературі погляди на поняття зустрічного позову, можна прийти до висновку, що під зустрічним позовом необхідно розуміти звернення до юрисдикційного органу -є вимога відповідача про захист його суб’єктивного матеріального права або охороняючого законом інтересу, що підлягає спільному розгляду з первісним позовом.
Виходячи із позицій відповідача в цивільному процесі розрізняються:
· зустрічні позови, що направлені на заперечення первісного позову;
· зустрічні позови, не переслідуючі такої цілі
На основі аналізу зустрічних позовів, можна зробити висновок, що засобом захисту відповідача проти позову являється зустрічний позов відповідача, задоволення якого повністю чи в частині задовільняє первісний позов. На прикладах із судової практики, можна переконатись що руйнівницька дія зустрічного позову виражається в тому, що заперечується фактична обгрунтованість первісного позову; заперечуються факти виникнення, зміни чи припинення правовідносин, чи доказова приналежність відповідачу спірного права.
Предметом зустрічного позову, пред’явленого у відповідності з ст.141 ЦПК, являється відхилення первісного позову рішенням суду і один із інших способів витребуваного позивачем захисту (наприклад, відхилення позову про виселення з визнанням права відповідача на спірну жилу площу). Підставами зустрічного позову можуть слугувати юридичні факти, що підривають підстави первісного позову і норми права.
Зустрічними позовами не передбачені цілі захисту проти первісного позову і слугують:
· зустрічні вимоги відповідача направлені на залік вимог;
· зустрічна вимога, заявлена для більш швидкого і правильного розгляду спорів
Зустрічний позов направлений на залік, не підриває основу первісного позову, хоча відповідач може, обгрунтовуючи свою позовну вимогу, оспорити первісний позов на основі його фактичної та правової необгрунтованості. Зустрічний позов, заявлений для більш швидкого та правильного розгляду справи відповідач здійснює самостійні вимоги, хоча і пов’язані з вимогами позивача, від нього не залежні. Пред’являючи зустрічні позови, не переслідуючи мети заперечення первісного позову, відповідач може одночасно захищатись проти позову матеріально-правовими запереченнями.
Зустрічні позови пред’являються в письмовій формі. Спільний розгляд первісного та зустрічного позовів обумовлено ухвалою судді про об’єднання в одне. Хотів би внести пропозицію, щоб розширити ст.141 ЦПК з тим , шоб у всіх частинах судового рішення був матеріал, що відноситься до первісного позову.
В залежності від поставлених цілей можна розрізняти:
· заперчення направлені на припинення провадженя по справі;
· заперечення, якими заперечується те, що стверджує інша сторона, третя особа чи інші учасники, що беруть участь у справі.
Процесуальним засобом, що може слугувати меті створення умов для захисної діяльності проти позову являється відвід судді, прокурора, інших учасників процесу. Заявляючи відвід відповідач прагне замінити іншою незацівленої особою у вирішенні справи.
Мета створення умов для ведення справ може слугувати клопотанням відповідача (призупиненні провадження по справі, або відкласти судовий розгляд). В свою чергу оспорюється процесуальний відвід чи клопотання, заявлене іншою особою, що бере участь у справі, відповідач вправі заперечувати.
Безперечно, що моя дипломна робота не претендує на вичерпне висвітлення такого об’ємного та цікавого питання, щодо зайняття стратегічної лінії, яку займає відповідач у цивільному процесі, проте автор цієї роботи має надію, що дана праця внесла хоч деяку ясність і чіткість, щодо зайняття даної позиції відповідачем. Хотів би звернути увагу, що дана тема буде актуальною завжди, так як практика довела , що ідеально суспільства не існує, а значить будуть виникати суперечності, а при виникненні суперечності завжди є дві сторони в тому числі і особа, яка буде відповідати за свої поступки………… Література
1. Аносова С.Д. “Замена ненадлежащей стороны в советском гражданском процесе”Москва 1960г.
2. Алексеев С.С. “Общая теория права” москва 1982г.
3. Авдеенко Н.И. “Иск и его виды в советском гражданско-процесуальном праве” Ленинград 1951г
4. Авдеенко Н.М. “Иск и его виды в советском гражданском процесуальном праве” Автореферат. Львов’51
5. Бутнев В.С. «Спор о праве- организационного-охранительные правоотношение и проблема защиты субъективеных прав в советском процесуальном гражданском праве» Ярославль 1981г.
6. Братусь С.Н. “Субъекты гражданского права” Москва 1950г
7. Васильева Г.Д. “Защита ответчика против иска в гражданском судопроизводстве ”Томс .1980г
8. Васильченко “Процесуальное положения ответчика в гражданском судопроизводстве” Харьков 1979г
9. Викут М.А. “Стороны- основные лица искового производства” Саратов 1968г.
10. Викут М.А. “Субъективные гражданские процесуальные права (понятие и виды)” Саратов 1984г.
11. Васильева Г.Д. “Защита ответчика против иска в гражданском судопроизводстве” Красноярск 1982г.
12. Васильченко М.М. “Заперечення проти позову”. Харків 1973р.
13. Гукасян. Р.А. “Проблемы интереса в советском гражданском процесуальном праве” Саратов 1970г
14. Гурвич М.А. «Учение об иске» Москва 1981г.
15. Гурвич М.А. “Право на иск” Москва. 1978г.
16. Гурвич М.А. “Лекции по гражданскому процесу” Москва 1950г
17. Гурвич М.А. «Принципы советского гражданского процесуального права» СЮ № 12 1974 г
18. Гражданский процес. Учебник для вузов под ред. Комиссарова і проф. Ю.К.Осипова. Москва 1996р
19. Елисейкин П.Ф. “Предмет судебной деятельности в советском гражданском процесе (его понятие, место, значение).” Автореферат.
20. Елисейкин П.Ф. «Процесуальное понимание спора о праве и его критика и проблемы защиты субъективных прав и советская критика Ярославль 1974г
21. Елисейкин П.Ф. “Защита субъективных прав и интересов, компетенция суда в советском гражданском процесе”. Владивосток.1969г
22. Добровольський А.А., Иванова С.А. «Основные проблемы исковой формы защиты права» М.1979г
23. Логинов П.Ф. «Понятие иска и исковой формы защиты права».СП. №2 1983г
24. Кожухарь А.Н. «Право на судебную защиту в исковом производстве». Кишинев 1989г.
25. Осокина Г.Л. «Право на защиту в исковом производстве» Томк. 1990г.
26. Осокина Г.Л. “Проблемы иска и права на иск” Томск.1989р
27. Зайцев И.М. «Сущность хозяйственных споров». Саратов 1974 г
28. Клейн Н.И. “Встречній иск в суде и арбитраже” Москва.1964г
29. Клейман А.Ф. “Новейшие течения в науке гражданского процесуального права” Москва 1967г
30. Советское гражданское процесуальное право . под ред. проф. Гурвича М.А. Москва . 1964г
32. Мельников А.А. “Правовое положение личности в советском гражданском процесе” Москва 1969г
33. Мицкевич А.В. “Субъекты советского права” Москва 1962г
34. Пащук А.Й. “Позов в радянському процесуальному праві” Львів.1997р.
35. Пушкар Е.Г. “Конституционное право на судебную защиту” Львов 1982г
36. Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 26 01 90р “Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи”
37. Фурса С.Я. “Окреме провадження, як складова частина цивільного процесу”. Практикум. Київ 1998 р.
38. Шакарян М.С. «Учение о сторонах в советском процесуальном процесе». Москва. 1983г
39. Шакарян М.С. “Субъекты советского гражданского процесуального права ” Москва 1970г
40. Штефан М.Й. “Захист прав соціалістичних організацій в суді”
41. Штефан М.Й. ”Процесуальні засоби порушення цивільного судочинства”
42. Штефан М.Й. “Гражданская процесуальная ответственность повышение роли гражданской правовой ответсвенности в охране прав и интересов граждан и организаций” Киев 1988г.
43. Штефан М.Й. “Теория и практика на судебную защиту и ее реализации в гражданском процесе” Сар.’91г
44. Штефан М.Й. Цивільний процес, підручник. Київ. 1997 р
45. Щеглов В.Н. “Иск о судебной защите гражданского права” Томск 1987г
46. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Київ.1990р.
47. Чечина Н.А.“Предмет гражданского судопроизводства” Ярославль 1985г.
48. Якубов С. “Права и обязаности сторон в советском гражданском процесе” Ленинград 1961г
