Сприймання – форма цілісного психічного відображення предметів або явищ при їх безпосередньому впливові на органи чуттів. Властивості сприймання : 1. Активний саморегульований характер (для виникнення образу сприймання необхідна участь організму, рухи рецепторних апаратів). 2. Історичність – обумовленість конкретними умовами і минулим досвідом – аперцепція. 3. Предметність – виявляється у структурності, цілісності. 4. Цілісність – образ виникає як результат послідовного обстеження предмета. Коли він виникає, то всі сприйняті знаки постають одночасно в єдності. Людина сприймає цілісну структуру предмета, хоча інформація може надходити лише про його частину. 5. Константність – відносна постійність образу сприйнятого при змінах умов сприймання. 6. Осмисленість – людина відображає значення предметів, усвідомлює їх функції. Образ сприймання - не набір подразників, а пошук пояснення сприйнятих даних, особливо виявляється при сприйманні подвійних і невизначених зображень. Ця ознака свідчить про нерозривність між сприйманням і мисленням. 7. Обсяг сприймання – визначається тим, скільки предметів людина може сприйняти одномоментно. Види сприймання : 1. За конкретним змістом об’єкту : сприймання тексту, мистецтва, природи, учбового матеріалу; 2. За формами існування матерії : часу, простору, руху; 3. За провідним аналізатором : зорове, слухове, нюхове, дотикове, кінестетичне ( рухове ). Сприймання простору включає сприймання форми, розміру, віддаленості і напрямку розташування предметів. Усі ці характеристики визначаються у співвідношенні з положенням тіла. Сприймання простору відбувається в процесі рухової діяльності і становить вищий рівень аналітико-синтетичної діяльності, яку називають просторовим аналізом. Особливу роль відіграє руховий аналізатор, що фіксує напрямок і траєкторію руху певних ділянок тіла ( око і рука рухаються за контуром, і в результаті формується образ форми). Важлива роль функціональної асиметрії півкуль мозку. Сприйманню простору сприяють зв’язки між півкулями. Бінокулярний зір (обома очима ) забезпечує зображення у 3-х вимірах; бінауральний слух – розташування подразника, його віддаленість і напрямок; бімануальний дотик – сприймання форм і величини; диринічний нюх – сприймання напрямку розташування джерела запаху. Визначення тривалості, швидкості, послідовності явищ забезпечується системою аналізаторів. В основі сприймання часу – ритмічна зміна процесів збудження і гальмування. Сприймання ритму можливе за допомогою кінестетичного і слухового аналізаторів. Залежить від характеру діяльності в оцінюваний проміжок часу. В бездіяльності тривалість переоцінюється, в цікавих ситуаціях – недооцінюється. У сприйманні руху основну роль відіграють зоровий і кінестетичний аналізатори. Сприймання часу – відображаення тривалості чи послідовності явищ або подій. Фізіологічною підставою процесу сприймання часу є умовні рефлекси на час, які постійно виробляються в людини. Сприймання руху – відображення напрямку та швидкості в просторового існування предметів. Залежно від ступеня цілеспрямованості діями особистості сприймання поділяють на умисні або довільні і не умисні, або мимовільні.
