Пам’ять – запам’ятовування, збереження і відтворення індивідом його досвіду. Види пам’яті : 1. За характером переважаючого психічної активності : а) рухова б) емоційна в) образна г) словесно-логічна 2. За характером мети діяльності : а) мимовільна – мнемічна мета б) довільна –3. За тривалістю збереження : а) короткочасна – зберігання матеріалу після одноразового повторення; б) тривала в) оперативна – обслуговує наявні дії, операції. Процеси пам’яті : Запам’ятовування : мимовільне, довільне. Мимовільне запам’ятовування – найбільш продуктивне, якщо матеріал входить у зміст мети діяльності. Умовою мимовільного запам. є активне сприйняття матеріалу. Довільне запам. залежить від : а) особливостей мнемічної задачі (запам’ятати близько до змісту, відтворити переважно форму,а не зміст; запам’ятати даний фрагмент); б) від мотивів ( заради оцінки, пізнавальний, для майбутньої професії); в) від володіння способами запам’ятовування. Відтворення - має активний творчий характер. Види відтворення : упізнавання (відтворення об’єкту при повторному сприйманні ), власне відтворення (без додаткових ознак), пригадування ( коли необхідні зусилля ), спогади ( відтворення подій особистого життя ). Забування – випадіння матеріалу з діяльності. Причини : 1. Теорія інтерференції : проективне гальмування (вплив попереднього матеріалу на наступний ), ретроактивне гальмування (забування матеріалу під впливом наступного ); 2. Згасання умовних нервових зв’язків ( при втомі, відсутності відтворення ). Темпи забування. Перші досліди виконав Г.Еббінгауз. При однакових проміжках часу найбільше матеріалу забувається одразу після його сприймання, а потім втрата матеріалу уповільнюється. Пізніше було виявлено явище ремінісценції : зростання обсягу відтворення матеріалу через тривалий період збереження (раптом щось пригадується ). Збереження – для цього необхідно, щоб інформація використовувалась у діяльності. Воно залежить від обсягу матеріалу. Чим більший обсяг, тим менший його процент зберігається. В процесі збереження матеріал якісно змінюється. В пам’яті можна виділити дві сторони : 1. Динамічну ( яка спрямована на те, щоб перетворити інформацію); 2. Консервативну (спрямовану на те, щоб зберегти інформацію ). Індивідуальну особливості пам’яті виявляються в : швидкості, точності, міцності, запам’ятовування, систематичності у засвоєнні знань. За індивідуальними особливостями виділяють типи : а) наочно-образний б) словесно-логічний в) проміжний (відсутня чітка перевага ). Тип залежить від співвідношення 1-ї і 2-ї сигнальних систем, від професійної діяльності. Теорії пам’яті : 1гр. теорії П. утворює асоціативний напрямок. найперша гіпотеза розглядала слід, як механічний відбиток. 2 гр теорії П. – гештальтизм (гештальт – образ, гештальт означає цілісну організацію, яка не зводиться до суми її складових, згідно з цим підставою утворення зв’язків визнається організація матеріалу, яка визначає і аналогічну структуру слідів у мозку за принципом ізоморфізму ( подібності за формою ). 3 напрям теорії – теорія діяльності – експериментально встановлено і доведено, що найпродуктивніші зв’язки утвор. і актуалізуються, тоді як відповідний матеріал постає за мету дії.
