Виховання – цілеспрямований і керований процес соціалізації.
Виховання – цілеспрямований і керований процес соціалізації. Виховання здійснюється через міжособистісне спілкування людей. Мета виховання розвивати світогляд, мораль, мотивацію, характер особистості. Навчання реалізується через різні види предметної, теоретичної та практичної діяльності. Навчання має справу з пізнавальними процесами , а виховання з її почуттями та міжособистісними взаєминами. Виховання – це не окремий процес, а сторона навчання. Виховання починається із визначенням його цілей. Головне завдання виховання – формування і розвиток дитини як особистості, яка володіє тими корисними якостями, які для неї необхідні для життя. Цілі виховання мають бути спрямовані на опитування дітьми тих моральних цінностей, що не мають ні державних, ні історичних кордонів. Загальна мета – щоб виростити дітей високоморальними, духовно багатими, внутрішньовільними і відповідальними особистостями. До основних цілей належить: формування у дітей ініціативності, самостійності, прагнення до успіху, підприємливості. Психологія виховання досліджує психологічні закономірності формування особистості в умовах цілеспрямованого педагогічного процесу. Під методами виховання розуміють способи взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців певних психологічних якостей та форм поведінки. ( особистий приклад вихователя). Методи: 1)Формування свідомої особистості (пояснення, бесіди, лекції; мета – перетворити когнітивну сферу особистості опанувавши соціальними цінностями, формування у них адекватної системи понять, переконань). 2)Організація діяльності та нагромадження досвіду поведінки ( пед.вимога, громадська думка). 3)Стимулювання і мотивація діяльності (змагання, покарання). Засоби виховання по характеру можна розділити на прямі чи непрямі. По включеності вихователя та вихованця в процес виховання засоби діляться : 1. Свідомі (вихователь свідомо ставить перед собою мету). 2. Несвідомі (прийняття виховних впливів вихованцям проходить без свідомого контролю з його сторони і без попередніх намірів з сторони вчителя). Закономірності виховання – стійкі, повторювані, обєктивно існуючі звязки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному розвитку особ-ті. У процесі виховання особливо важливими є такі закономірності : 1. Органічний звязок виховання із суспільними потребами та умовами виховання. Розвиток суспільства зумовлює зміни, диктує нові потреби і в його виховній системі. Наприклад, у звязку з розбудовою незалежної Української держави виникла потреба формування в підростаючого покоління української національної свідомості, любові до свого народу, його традицій, історії, культури. 2. Взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різноманітних чинників. Виховує все : люди, речі, явища. Серед виховних чинників найвагомішими є людський ( роль батьків, педагогів ). 3. Опора у виховному процесі на позитивні якості дитини, стимуляцію активності особ-ті, позитивні емоції від досягнутих успіхів. 4. Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну, емоційну сфери. 5. Визначальним у вихованні є діяльність і спілкування. У вихованні закономірності виявляються в усьому різноманітті взаємозвязків і взаємоперетворень. Принципи виховання – керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного впливу. Процес виховання грунтується на принципах : 1. Цілеспрямованість виховання. 2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів. 3. Повага до особ-ті дитини, поєднана з розумною вимогливістю до неї. 4. Опора на позитивне в людині. 5. Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. 6. Систематичність і послідовність виховання. 7. Єдність педагогічних вимог школи, сім ‘ї та громадськості. 8. Єдність свідомості й поведінки. 9. Народність. 10. Природовідповідність. 11. Культуровідповідність. 12. Гуманізація. 13. Демократизація. 14. Етнізація.
