Класифікація шкідливих речовин і шляхи їх надходження в організм людини
Вступ
На людину в процесі її трудової діяльності можуть впливати виробничі фактори. Шкідливі виробничі фактори підрозділяються на чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні й психофізіологічні.
Шкідливими для здоров'я фізичними факторами є: підвищена або знижена температура повітря робочої зони; високі вологість і швидкість руху повітря; підвищені рівні шуму, вібрації, ультразвуку й різних випромінювань - теплових, іонізуючих, електромагнітних, інфрачервоних й ін. До шкідливих фізичних факторів ставляться також запиленність і загазованість повітря робочої зони; недостатня освітленість робочих місць, проходів і проїздів; підвищена яскравість світла й пульсація світлового потоку.
Хімічні шкідливі виробничі фактори по характері дії на організм людини підрозділяються на наступні підгрупи: загальтоксичні, дратівні, сенсибілізуючі (що викликають алергійні захворювання), канцерогенні (викливають розвиток пухлин), мутагенні (діючі на статеві клітки організму). У цю групу входять численні пари й гази: пари бензолу й толуолу, окис вуглецю, сірчистий ангідрид, окисли азоту, аерозолі свинцю й ін., токсичні пили, що утворюються, наприклад, при обробці різанням берилію, свинцових бронз і латуней і деяких пластмас зі шкідливими наповнювачами. До цієї групи відносяться агресивні рідини (кислоти, луги), які можуть заподіяти хімічні опіки шкірного покриву при зіткненні з ними.
До біологічних шкідливих виробничих факторів відносяться мікроорганізми (бактерії, віруси й ін.) і макроорганізми (рослини й тварини), вплив яких на працюючим викликає захворювання.
До психофізіологічних шкідливих виробничих факторів відносяться фізичні перевантаження (статичні й динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумова перенапруженість, перенапруженість аналізаторів слуху, зору й ін.).
Рівні впливу на працюючих шкідливих виробничих факторів нормовані допустимими рівнями, значення яких зазначені у відповідних стандартах системи стандартів безпеки праці й санітарно-гігієнічних правил.
Гранично припустиме значення шкідливого виробничого фактора - це граничне значення величини шкідливого виробничого фактора, вплив якого при щоденній регламентованій тривалості протягом усього виробничого стажу не приводить до зниження працездатності й захворюванню як у період трудової діяльності, так і до захворювання в наступний період життя, а також не робить несприятливого впливу на здоров'я потомства.
1.Класифікація шкідливих речовин і шляхи їхнього надходження в організм людини
Нераціональне застосування хімічних речовин, синтетичних матеріалів несприятливо впливає на здоров'я працюючих.
Шкідлива речовина (промислова отрута), потрапляючи в організм людини під час її професійної діяльності, викликає патологічні зміни.
Основними джерелами забруднення повітря виробничих приміщень шкідливими речовинами можуть бути сировина, компоненти й готова продукція. Захворювання, що виникають при впливі цих речовин, називають професійними отруєннями.
По ступені впливу на організм шкідливі речовини підрозділяються на чотири класи небезпеки:
1-й - речовини надзвичайно небезпечні;
2-й - речовини високонебезпечні;
3-й - речовини помірно небезпечні;
4-й - речовини малонебезнечні.
Клас небезпеки шкідливих речовин установлюють залежно від норм і показників, зазначених у таблиці. Віднесення шкідливої речовини до класу небезпеки роблять по показнику, значення якого відповідає найбільш високому класу небезпеки[i] .
Токсичні речовини надходять в організм людини через дихальні шляхи (інгаляційне проникнення), шлунково-кишковий тракт і шкіру. Ступінь отруєння залежить від їхнього агрегатного стану (газоподібні й пароподібні речовини, рідкі й тверді аерозолі) і від характеру технологічного процесу (нагрівання речовини, здрібнювання й ін.).
Переважна більшість професійних отруєнь пов'язане з інгаляційним проникненням в організм шкідливих речовин, що є найнебезпечнішим, тому що більша усмоктувальна поверхня легеневих альвеол, посилено омиваних кров'ю, обумовлює дуже швидке й майже безперешкодне проникнення отрут до найважливіших життєвих центрів.
Надходження токсичних речовин через шлунково-кишковий тракт у виробничих умовах спостерігається досить рідко. Це буває через порушення правил особистої гігієни, часткового заковтування пар і пилу, що проникають через дихальні шляхи, і недотримання правил техніки безпеки при роботі в хімічних лабораторіях. Слід зазначити, що в цьому випадку отрута попадає в печінку, де перетворюється в менш токсичні сполуки.
Речовини, добре розчинні в жирах, можуть проникати в кров через неушкоджену шкіру. Сильне отруєння викликають речовини, що володіють підвищеною токсичністю, малою летючістю, швидкою розчинністю в крові. До таких речовин можна віднести, наприклад, нітро- і амінопродукти ароматичних вуглеводнів, тетраетилсвинець, метиловий спирт й ін.
Токсичні речовини в організмі розподіляються неоднаково, причому деякі з них здатні до нагромадження в певних тканинах. Тут особливо можна виділити електроліти, багато хто з яких досить швидко зникають із крові й зосереджують в окремих органах. Свинець накопичується в основному в костях, марганець - у печінки, ртуть - у нирках і товстій кишці. Природно, що особливість розподілу отрут може якоюсь мірою відбиватися й на їхній подальшій долі в організмі.
Вступаючи в коло складних і різноманітних життєвих процесів, токсичні речовини піддаються різноманітним перетворенням у ході реакцій окислювання, відновлення й гідролітичного розщеплення. Загальна спрямованість цих перетворень характеризується найбільше часто утворенням менш отрутних сполук, хоча в окремих випадках можуть виходити й більше токсичні продукти (наприклад, формальдегід при окислюванні метилового спирту)[ii] .
Виділення токсичних речовин з організму нерідко відбувається тим же шляхом, що й надходження. Нереагуючі пари й гази частково або повністю віддаляються через легені. Значна кількість отрут і продукти їхнього перетворення виділяються через нирки. Певну роль для виділення отрут з організму грають шкірні покриви, причому цей процес в основному роблять сальні й потові залози.
Необхідно мати на увазі, що виділення деяких токсичних речовин можливо в складі жіночого молока (свинець, ртуть, алкоголь). Це створює небезпеку отруєння грудних дітей. Тому вагітних жінок і матерів, що годують, варто тимчасово відстороняти від виробничих операцій, що виділяють токсичні речовини.
Токсична дія окремих шкідливих речовин може проявлятися у вигляді вторинних поразок, наприклад, коліти при миш'якових і ртутних отруєннях, стоматити при отруєннях свинцем і ртуттю й т.д.
Небезпека шкідливих речовин для людини багато в чому визначається їхньою хімічною структурою й фізико-хімічними властивостями. Немаловажне значення відносно токсичного впливу має дисперсність проникаючі в організм хімічної речовини, причому, чим вище дисперсність, тим токсичніша речовина.
Умови середовища можуть або підсилювати, або послабляти його дію. Так, при високій температурі повітря небезпека отруєння підвищується; отруєння амідо- і нітросполукою бензолу, наприклад, улітку бувають частіше, ніж узимку. Висока температура впливає й на летючість газу, швидкість випару й т.д. Установлено, що вологість повітря підсилює токсичність деяких отрут (соляна кислота, фтористий водень)[iii] .
Розділ II: ВПЛИВ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ
По характері розвитку й тривалості перебігу розрізняють дві основні форми професійних отруєнь — гострі й хронічні інтоксикації.
Гостра інтоксикація наступає, як правило, раптово після короткочасного впливу щодо високих концентрацій отрути й виражається більш-менш бурхливими й специфічними клінічними симптомами. У виробничих умовах гострі отруєння найчастіше пов'язані з аваріями, несправністю апаратури або із введенням у технологію нових матеріалів з маловивченою токсичністю.
Хроничні інтоксикації викликані надходженням в організм незначних кількостей отрути й пов'язані з розвитком патологічних явищ тільки за умови тривалого впливу, що іноді визначається декількома роками .
Більшість промислових отрут викликають як гострі, так і хронічні отруєння. Однак деякі токсичні речовини звичайно обумовлюють розвиток переважно другої (хронічної) фази отруєнь (свинець, ртуть, марганець).
Крім специфічних отруєнь токсична дія шкідливих хімічних речовин може сприяти загальному ослабленню організму, зокрема зниженню опірності до інфекційного початку. Наприклад, відома залежність між розвитком грипу, ангіни, пневмонії й наявністю в організмі таких токсичних речовин, як свинець, сірководень, бензол й ін. Отруєння дратівними газами може різко загострити латентний туберкульоз і т.д.
Розвиток отруєння й ступінь впливу отрути залежать від особливостей фізіологічного стану організму. Фізична напруженість, що супроводжує трудову діяльність, неминуче підвищує хвилинний об'єм серця й подиху, викликає певні зрушення в обміні речовин і збільшує потребу в кисні, що стримує розвиток інтоксикації.
Чутливість до отрут у певній мері залежить від статі й віку працюючих. Установлено, що деякі фізіологічні стани в жінок можуть підвищувати чутливість їхнього організму до впливу ряду отрут (бензол, свинець, ртуть). Безперечна погана опірність жіночої шкіри до впливу дратівних речовин, а також більша проникність у шкіру жиророзчиних токсичних сполук. Що стосується підлітків, те їхній організм, що формується, має менший опір до впливу майже всіх шкідливих факторів виробничого середовища, у тому числі й промислових отрутах.
Розділ III: ПРОФІЛАКТИКА ПРОФЕСІЙНИХ
ОТРУЄНЬ
Заходу щодо профілактики професійних отруєнь включають гігієнічну раціоналізацію технологічного процесу, його механізацію й герметизацію.
Ефективним засобом є заміна отруйних речовин нешкідливими або менш токсичними. Важливе значення в оздоровленні умов праці має гігієнічне нормування, що обмежує вміст шкідливих речовин шляхом установлення ГДК у повітрі робочої зони й на шкірі. Із цією метою проводиться гігієнічна стандартизація сировини й продуктів, що передбачає обмеження змісту токсичних домішок у промисловій сировині й готових продуктах з урахуванням їх шкідливості й небезпеки.
Більша роль у попередженні професійних інтоксикацій належить механізації виробничого процесу, що дає можливість проведення його в замкнутих апаратурах й, що зводить до мінімуму необхідність зіткнення робітника з токсичними речовинами (механічне завантаження й вивантаження добрив, пральних і мийних засобів). Аналогічні завдання вирішуються при герметизації виробничого обладнання й приміщень, що виділяють отрутні гази, пари й пил. Надійним засобом боротьби із забрудненням повітря слугує створення деякого вакууму, що запобігає виділення токсичних речовин через наявної нещільності.
До санітарно-технічних заходів відноситься вентиляція робочих приміщень. Операції з особливо токсичними речовинами повинні проводитися в спеціальних витяжних шафах з потужним відсмоктувачем або в замкнутих апаратурах.
У виробництвах, найнебезпечніших у плані виникнення професійних отруєнь, застосовують індивідуальні засоби захисту (спецодяг, респіратори, протигази й ін.). Крім того, велике значення має дотримання правил особистої гігієни, для цього на підприємствах є душові кімнати, гардеробні приміщення для роздільного зберігання спецодягу й особистого одягу, пральні для прання спецодягу, пристрою для обезпилення спецодягу й ін.
Іноді причиною важких гострих і навіть смертельних отруєнь є непоінформованість персоналу про небезпеку виробничого процесу й основних заходів профілактики, тому необхідно проводити санітарний інструктаж і навчання робітників безпечним методам роботи.
Для контролю за чистотою повітряного середовища у виробничих приміщеннях служать показники ГДК шкідливих речовин, передбачені санітарним законодавством.
Число професійних отруєнь є одним з найважливіших показників оцінки санітарно-гігієнічних умов праці й медико-санітарного обслуговування робітників. Необхідно підкреслити велике значення періодичних медичних оглядів у системі профілактичних заходів й їхню роль у виявленні ранніх й, отже, легко виліковних стадій професійних отруєнь.
Зупинимося на заходах надання першої допомоги при гострих отруєннях, від своєчасного проведення яких нерідко залежить порятунок життя потерпілого. Як відомо, ці заходи засновані на трьох принципах — етиологічному, патогенетичному і симптоматичному.
Здійснюючи перший принцип, необхідно якнайшвидше припинити подальший контакт із патогенними (етиологичними) факторами, тобто винести потерпілого із загазованого приміщення, зняти забруднений токсичними речовинами одяг. У той же час треба по можливості видалити отруту, що проникнула в організм, і нейтралізувати його шляхом використання методів антидотної терапії.
Найважливіший засіб патогенетичної терапії - це використання кисню при всіх інтоксикаціях, що приводять до виникнення кисневої недостатності в організмі. Варто підкреслити, що в клініці багатьох професійних отруєнь синдром кисневої недостатності є ведучим. Кисень варто застосовувати вже при перших ознаках кисневої недостатності, причому найбільш діючим є раннє, своєчасне й досить тривале його використання.
Важливе місце серед лікувальних заходів, використовуваних при професійних отруєннях, займає введення глюкози. Крім сприятливого впливу глюкози на обмін речовин і харчування серцевого м'яза, вона стимулює глікогенеутворюючу функцію печінки, що має велике значення в процесі знешкодження отрут.
Симптоматичний принцип надання першої допомоги при гострих професійних отруєннях полягає в проведенні симптоматичної терапії, заходи якої визначаються розвитком патологічного процесу й станом потерпілого. При цьому необхідно враховувати специфічні протипоказання. Наприклад, при інтоксикації задушливими газами протипоказані засоби, що збуджують дихальний центр (лобелії, карбоген), а також сильнодіючі наркотики.
ВИСНОВОК
Під шкідливим розуміється речовина, що при контакті з організмом людини викликає виробничі травми, професійні захворювання або відхилення в стані здоров'я.
Ступінь і характер викликаних речовиною порушень нормальної роботи організму залежить від шляху влучення в організм, дози, часу впливу, концентрації речовини, його розчинності, стану сприймаючої тканини й організму в цілому, атмосферного тиску, температури й інших характеристик навколишнього середовища.
Наслідком дії шкідливих речовин на організм можуть бути анатомічні пошкодження, постійні або тимчасові розлади й комбіновані наслідки. Багато які сильно діючі шкідливі речовини викликають в організмі розлад нормальної фізіологічної діяльності без помітних анатомічних пошкоджень, впливів на роботу нервової й серцево-судинної систем, на загальний обмін речовин і т.п.
Основою проведення заходів щодо боротьби зі шкідливими речовинами є гігієнічне нормування.
Зниження рівня впливу на працюючих шкідливих речовин, його повне усунення досягається шляхом проведення технологічних, санітарно-технічних, лікувально-профілактичних заходів, а також застосуванням засобів індивідуального захисту.
До технологічних заходів відносяться такі як впровадження безперервних технологій, автоматизація й механізація виробничих процесів, дистанційне керування, герметизація встаткування, заміна небезпечних технологічних процесів й операції менш небезпечними й безпечними.
Санітарно-технічні заходи: устаткування робочих місць місцевою витяжною вентиляцією або переносними місцевими відсмоктувачами, укриття обладнання суцільними пилонепроникними кожухами з ефективною аспірацією повітря й ін.
Коли технологічні, санітарно-технічні міри не повністю виключають наявність шкідливих речовин у повітряному середовищі, відсутні методи й прилади для їхнього контролю, проводяться лікувально-профілактичні заходи: організація й проведення попередніх і періодичних медичних оглядів, дихальної гімнастики, лужних інгаляцій, забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням і молоком й ін.
Особлива увага в цих випадках повинне приділятися застосуванню засобів індивідуального захисту, насамперед для захисту органів дихання (фільтруючі й ізолюючі протигази, респіратори, захисні окуляри, спеціальний одяг).
1. ГОСТ 12.1.007-76 (Межгосударственный стандарт безопасности труда), утвержденный Постановлением Государственного комитета СССР по стандартам от 10.03.76 № 579.
2. Безопасность жизнедеятельности: Учебник: /Под ред. С.В. Белова - М.: Высшая школа, 2002. – 476 с., С.87
3. Безопасность жизнедеятельности: Учебник: /Под ред. С.В. Белова - М.: Высшая школа, 2002. – 476 с., С.89
